Лекція 31

Творчість Рембрандта Хармса ван Рейна

Творчість геніального Рембрандта (1606-1669) - одна з вершин світового живопису. Надзвичайна широта тематичного діапазону, найглибший гуманізм, що одухотворяє добутки, справжній демократизм мистецтва, постійні пошуки найбільш виразних художніх засобів, неперевершене майстерність давали художникові можливість утілювати найглибші і передові ідеї часу. Колорит картин Рембрандта зрілого і пізнього періоду, побудований на сполученні теплих зближених тонів, що переливаються найтоншими відтінками, світло, тріпотливе і концентроване, начебто випромінюване самими предметами, сприяють надзвичайної емоційності його добутків. Але особливу цінність повідомляють їм високі, шляхетні почуття, що додають буденним речам поетичність Е піднесену красу. Рембрандт писав картини історичні, біблійні, міфологічні і побутові, портрети і пейзажі; він був одним з найбільших майстрів офорта і малюнка. Але в якій би техніці Рембрандт ні працював, у центрі його уваги завжди стояв людину, з його внутрішнім світом, його переживаннями. Своїх героїв Рембрандт часто знаходив серед представників голландської бідноти, у них розкривав кращі риси характерів, невичерпне духовне багатство. Віру в людину художник пронесла через усе життя, негоди й іспити. Вона допомогла йому до останніх днів створювати добутку, що виражають кращі устремління голландського народу.

Рембрандт Харменс ван Рейн народився в Лейдене, у родині власника млина. Його вчителями були Сванненбурх, а потім Ластман. З 1625 р. Рембрандт почав працювати самостійно. Ранні його роботи носять сліди впливу Ластмана, іноді - утрехтских живописців, послідовників Караваджо. Незабаром молодий Рембрандт знайшов свій шлях, що яскраво позначився в портретах, зроблених головним чином із самого себе і своїх близьких. Вже в цих добутках світлотінь стала для нього одним з основних засобів художньої виразності. Він вивчав різні прояви характерів, вираження осіб, міміку, індивідуальні риси.

У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам і відразу ж завоював популярність картиною "Урок анатомії доктори Тульпа" (1632, Гаага, Маурицхейс). Власне кажучи, це великий груповий портрет лікарів, що оточили доктори Тульпа й уважно слухав його пояснення на анатомованому трупі. Така побудова композиції дозволило художникові передати індивідуальні риси кожного портретуемого і зв'язати них у вільну групу загальним станом глибокої зацікавленості, підкреслити життєвість ситуації. На відміну від групових портретів Хальса, де кожний з портретуемих займає рівнозначне положення, у картині Рембрандта всі персонажі психологічно підлеглі Тульпу, фігура якого виділена широким силуетом і вільним жестом рук. Яскраве світло виявляє центр композиції, сприяє враженню зібраності групи, підвищує експресію.

Успіх першої картини приніс художникові безліч замовлень, а з ними і добробут, що збільшилося з його одруженням з патриціанкою Саскією ван Эйленбурх. Одну за іншою пише Рембрандт великі релігійні композиції, подібні повному динаміки і патетики "Жертвопринесенню Авраама" (1635, Ленінград, Ермітаж), парадні портрети. Його захоплюють героїко-драматичні образи, зовні ефектні побудови, пишні вигадливі одіяння, контрасти світла і тіні, різкі ракурси. Він часто зображує Саскію і самого себе, молодих, щасливих, повного сил. Такі "Портрет Саскії" (біля 1634 р., Каесель, Картинна галерея), "Автопортрет" (1634, Париж, Лувр), "Автопортрет із Саскією на колінах" (біля 1636 р., Дрезден, Картинна галерея).

Рембрандт багато працював в області офорта, захоплюючись жанровими мотивами, портретами" пейзажами, створив цілую серію зображень представників соціальних низів.

Уже до кінця 1630-х рр. виявилося тяжіння художника до реалістичних образів у картинах великого масштабу. Надзвичайно життєве і переконливе рішення придбала міфологічна тема в картині "Даная" (1636, велика частина картини переписана в середині 1640-х рр., Ленінград, Ермітаж). Відмовивши від бурхливої патетики і зовнішніх ефектів, Рембрандт прагнув до психологічної виразності. Багатіше стала тепла колірна гама, ще велику роль придбав світло, що повідомляє особливу тремтливість і схвильованість твором.

З поглибленням реалістичної майстерності художника наростали його розбіжності з навколишнім буржуазно-патриціанським середовищем. У 1642 р. за замовленням роти стрільців він написав велику картину (3,87 х 5,02 м), у зв'язку з потемнінням від часу фарб що получила пізніше назву "Нічний дозор" (Амстердам, Рейксмузеум). Замість традиційної гулянки з портретами її учасників, де кожний відбитий із всією старанністю індивідуальної характеристики, як це робилося раніше, художник зобразив виступ стрільців у похід. Піднявши прапор, на чолі з капітаном йдуть вони під звуки барабана по широкому мосту в будинку гільдії. Надзвичайно яскравий промінь світла, висвітлюючи окремі фігури, обличчя учасників ходу і маленьку дівчинку з півнем у пояса, начебто, що пробирається крізь ряди стрільців, підкреслює несподіванку, динаміку і схвильованість зображення. Образи мужніх людей, охоплених героїчним поривом, сполучаться тут з узагальненим образом голландського народу, натхненого свідомістю єдності і вірою у свої сили. Так, груповий портрет здобуває характер своєрідної історичної картини, у якій художник прагне дати оцінку сучасності. Він утілює своє представлення про високі цивільні ідеали, про народ, що піднявся на боротьбу за волю і національну незалежність. В роки, коли усе сильніше знайде валися внутрішні протиріччя, що роз'єднували країну, художник виступив із закликом до цивільного подвигу. Він прагнув відбити образ героїчної Голландії, оспівати патріотичний підйом її громадян. Однак такий задум був вже в значній мірі далекий замовникам.

Протягом 1640-х рр. розбіжності художника з буржуазним суспільством наростали. Цьому сприяють важкі події в його особистому житті, смерть Саскії. Але саме в цей час у творчості Рембрандта настає пора, зрілості. На зміну ефектним драматичним сценам ранніх його картин приходить поетизм повсякденного буття, що переважають стають сюжети ліричного плану, такі, "Прощання Давида з Ионафаном" ("Святе сімейство" (1645, обидві - Ленінград, Ермітаж), у яких глибина людських почуттів скоряє дивно тонким сильним утіленням. Здавалося б, у повсякденних сценах, у скупих і точно знайдених жестах і рухах художник розкриває, складність щиросердечного життя, плин думок героїв. Місце дії картини "Святе сімейство" він переносить у бідний селянський будинок, де теслює батько, а молода мати дбайливо охороняє сон дитини. Кожна річ тут овіяна подихом поезії, підкреслює настрій тиші, спокою, умиротворення. Цьому сприяють м'яке світло, що опромінює особи матері і дитину, найтонші відтінки теплого золотавого колориту.

Глибокої внутрішньої значущості повні образи графічних робіт Рембрандта - pисунків і офортів. З особою силою демократизм мистецтва виражений в офорті "Христос, що зціляє хворих" (ок. 1649 р., "Лист у сто гульденів", названий так унаслідок високої ціни яку придбав на аукціонах).

Разюча проникливість образів хворих і стражденних, жебраків і бідняків, яким протипоставлені самовдоволені, багато одягнені фарисеї. Справжній монументальний розмах, мальовничість, найтонші і різкі контрасти світлотіні, тональне багатство відрізняють його офорти і малюнки пером, як тематичні, так і пейзажні.

Величезне місце в пізній період займають прості по композиції, найчастіше поколєнні портрети рідний і близьких, у, яких художник зосереджує увагу на розкриття щиросердечного світу портретуемих. Багато разів він пише Хендрикье Стоффельдс, виявляючи її щиросердечну доброту і привітність, шляхетність і достоїнство - така, наприклад, "Хендрикье у вікна"- (Берлін, Музей). Часто моделлю служить його син Титус, хворобливий, тендітний юнак з ніжною одухотвореною особою. У портреті з книгою (ок. 1656 р., Відень, Художньо-історичний музей) образ начебто пронизаний сонячними променями. До числа самих проникливих відносяться портрет Брейнинга (1652), молодої златокудрої людини з рухливою особою, осяяною внутрішнім світлом, і портрет замкнено-сумного Яна Сикса (1654, Амстердам, збори Сикса), немов ставаючого в роздумі, натягаючи рукавичку.

До цього типу портретів відносяться і пізні автопортрети художника, що уражають багатоплановістю психологічних характеристик, вираженням самих невловимих рухів душі. Шляхетної простоти і величчя виконаний "Автопортрет" Віденського музею (1652 р.); у "Автопортреті" з Лувра (1660), художник зобразив себе що міркує, зосереджено сумним. У цей же час був написаний портрет старушки – братової жінки (1654, Ленінград, Ермітаж), портрет-біографія, що говорить про важко прожите життя, про суворі дні, що залишили свої красномовні сліди на зморшкуватій особі і натруджених руках цієї багато бачила і пережила жінки. Концентруючи світло на особі і руках, художник залучає до них увага глядача, розкриваючи духовне багатство і людське достоїнство портретуемих. Майже всі ці портрети не замовлені: кожним роком замовлень ставало усе менше.

Останнє десятиліття - найтрагічніша пора життя Рембрандта; оголошений неспроможним боржником, він поселяється в найбіднішому кварталі Амстердама, утрачає своїх кращих друзів і близьких. Умирають Хендрикье і син Титус. Але нещастя, що обрушилися на його, не могли зупинити розвитку творчого генія художника. Найглибші і прекрасні добутки їм були написані саме в цей час. Груповий портрет "Синдики" (старійшини цеху сукноробів, 1662, Амстердам, Рейкс-музеум) завершує досягнення художника в цьому жанрі. Його життєва сила - у глибині і характерності кожного з портретуемих, у природності композиції, ясній і урівноваженої, у скнарості і точності добору деталей, у гармонії стриманого колірного рішення і разом з тим у створенні цільного образа групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, що вони захищають. Незвичайний ракурс підкреслює монументальний характер зображення, значущість і урочистість що відбувається.

До пізнього періоду відноситься і ряд великих по розмірі тематичних полотнин майстри: "Змова Юлія Цивилиса" (1661, Стокгольм, Національний музей), історична композиція, що зображує вождя племені батавов, що вважалися предками нідерланцев, що підняв у 1 в. народ на повстання проти Рима, а також картини на біблійні сюжети: "Ассур, Аман і Эсфирь" (1660, Москва, ГМИИ).

Сюжет біблійної притчі про блудного сина залучав художника і раніш, він зустрічається в одному з його офортів. Але тільки до кінця життя прийшов Рембрандт до найглибшого його розкриття. В образі упалих на коліна перед батьком утомленої, людини, що покаялася виражений трагічний шлях пізнання життя, а в образі батька, що простив блудного сина, утілене вище доступне людині щастя, межа почуттів, що наповняють серце. Разюче просте рішення цієї великої по розмірі композиції, де головні герої немов осяяні внутрішнім світлом, де жест рук батька, знову знашедшого сина, виражає його нескінченну доброту, а знічена фігура мандрівника в брудному руб'ї, що прильнули до батька, - усю силу каяття, трагедію шукань і втрат. Інші персонажі відсунуті на другий план, у півтінь, і їхній жаль і замисленість лише ще сильніше виділяють, немов світним теплим сяйвом батьківську любов і всепрощення, що залишив людям, як завіт, великий голландський художник.

Вплив мистецтва Рембрандта було величезним. Воно позначилося на творчості не тільки його безпосередніх учнів, з яких ближче усіх підійшов до розуміння вчителя Карель Фабрициус, але і на мистецтві кожного більш-менш значного голландського художника. Найглибший вплив зробив мистецтво Рембрандта на розвиток усього світового реалістичного мистецтва згодом.

У той час як найбільший голландський художник, вступивши в конфлікт із буржуазним суспільством, вмер у нестатку, інші живописці, опанувавши майстерністю правдивої передачі зображуваного, зуміли домогтися прижиттєвого визнання і благополуччя.

Зосередивши свої зусилля в області того або іншого жанру живопису, багато хто з них створили у своїй області значні твори.

Дата добавления: 2014-01-07