Загальна психологічна характеристика судового процесу при розгляданні кримінальної справи

Стадійність є суттєвою особливістю психологічної структури судової діяльності. Судова діяльність розвивається в певній, суворо регламентованої процесуальним законом послідовності, яка створює відповідні стадії розвитку загальної судової діяльності, що має забезпечити найбільш доцільні умови дослідження доказів, сприяти встановленню істини і здійсненню правосуддя.

Наявність стадій, чітке відмінність завдань, умов діяльності на кожній стадії - все це створює найбільш оптимальні психологічні передумови для правильного і повного здійснення правосуддя судом. Посилення цих передумов досягається практичної можливістю всередині регламентованих процесуальним законодавством стадій провести додаткове їх розподіл на певні етапи, що також обгрунтовується виявленням відмінностей у психологічній структурі, в завданнях діяльності.

Кримінальний процес визначає такі стадії розвитку судової діяльності: переказ суду, судовий розгляд, винесення та виконання вироку та інші.

1. 
   У стадії віддання до суду вирішуються питання пізнання попереднього розслідування і планування власної діяльності.
2. 
   Безпосереднє сприйняття всіх джерел доказів і пізнання обставин справи здійснюється при проведенні судового слідства.
3. 
   Заслуховування словесних повідомлень про результати пізнавальної діяльності, проведеної учасниками судочинства (прокурором, адвокатом т. Д.)
4. 
   Реалізація основної конструктивної діяльності (винесення вироку)
5. 
   Здійснення дій, пов'язаних з прийнятим конструктивним рішенням (виконання вироку)

На кожній з перерахованих стадій суд не тільки вирішує самостійні завдання; діяльність суду проходить в різних зовнішніх умовах; по-різному складаються психічні стосунки, різно здійснюються компоненти загальної психологічної структури судової діяльності.

Психологія розгляду кримінальної справи в суді досліджує закономірності, пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, що беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу та вироку на підсудного та інших осіб, роль громадської думки як чинника, що впливає на судовий процес. Судове слідство і винесення вироку у справі є логічно неминучою стадією, наступній за подією злочину попереднім слідством. Діяльність суду, учасників судового процесу дуже різноманітна.

Правосуддя, яке в більшій мірі, ніж багато видів діяльності, виступає як сфера спілкування між людьми, пов'язане з цілою низкою соціально-психологічних явищ, наприклад ефективністю діяльності соціальних груп, особливостями оціночних судженні в групі, сприйняттям і розумінням людьми один одного, навіюванням, авторитетністю, з соціально-психологічною роллю особистості і т.д. При цьому в сфері судочинства закономірності соціальної психології можуть служити і покращенню та погіршення результатів діяльності. Колегіальний і змагальне початку при здійсненні правосуддя відповідають закономірностям соціальної психології. Згідно цим закономірностям, вирішенню складних завдань, до яких відноситься більшість кримінальних справ, сприяє взаємодія при ухваленні рішення групою осіб. У ході спільної діяльності пом'якшуються крайнощі показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення, сковує дії тих суб'єктивних факторів, які можуть призвести до помилкового результату. Колективна оцінка доказів є максимально об'єктивною, особливо в суді присяжних.

Досить рідко в судовій практиці зустрічаються випадок розбіжності в суддівській колегії. Винесення вироку за одностайною думкою складу суду можна розглядати як додаткову гарантію законності й обгрунтованості вироку, оскільки внутрішнє переконання всіх членів суддівської колегії збігається, що робить його безсумнівним. Таке одностайність, проте, зустрічається і при винесенні вироку, скасованого згодом вищим судом, що може свідчити про тиск неправильного думки більшості в суддівській колегії на формування власного переконання кожного члена суду. Тому всі члени суду повинні постійно пам'ятати про ті небезпеки, які підстерігають їх при формуванні колективної думки при вирішенні кримінальних справ. Вони повинні піддавати внутрішньому самоконтролю свої висновки по даній кримінальній справі, щоб зайвий раз перевірити, не формують вони їх таким чином під впливом більшості. Слід враховувати і те, що склад суду діє при такій внутрішній обстановці, яка може підсилити прояв конформізму. Ця обстановка характеризується тим, що суддя серед членів суддівської колегії знаходиться в особливому положенні. Він більш всіх членів суду володіє інформацією, пов'язаною з розглядом справи, є ніби лідером у групі спільно діючих осіб. У суддівській колегії, крім того, існує нерівний соціальний статус осіб. Такий нерівний соціальний, а не правового статусу проявляється в тому, що суддя виконує свою професійну діяльність, решта членів суду є непрофесійними суддями.

Згідно закону головуючий суддя подає свої голос під час наради суддів останнім, що має своєю метою обмежити можливість впливу думки судді на думку інших членів суду.

Для судді в його реконструктивній діяльності важливими є наступні моменти: попереднє вивчення та оцінка всіх обставин справи і кваліфікації, зіставлення отриманої в ході судового процесу інформації з матеріалами попереднього слідства, нормами закону, остаточний синтез всієї інформації при винесенні вироку.

Наявність вихідної моделі минулої події в матеріалах справи створює можливість пізнавальної діяльності суду по чіткому заздалегідь певним планом. Зібрані слідством дані знову вивчаються, планується аналіз і синтез окремих фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші моделі тієї ж події, дії. Важливо при цьому побудова версії про особистість підсудних, про їх участь у події, про причини певної поведінки, про умови дій і т.д. Стан готовності припускає граничну концентрацію розумових процесів суддів саме на всіх обставин даної кримінальної справи.

Дата добавления: 2014-01-11