Опорний конспект

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У нинішніх умовах свободи вибору педагогічними працівниками підходів, концепцій, змісту, форм і методів освітньої діяльності оволодіння методологією і методикою наукового пошуку виступає як найважливіша складова підготовки майбутнього вчителя. Сучасний вчитель повинен бути здатен оцінити грамотність, наукову обґрунтованість і доцільність пропонованих йому методик, рекомендацій та інших матеріалів. Йому необхідно володіти методикою проведення самостійної дослідно-експериментальної роботи, аналізу, обробки та інтерпретації одержаних даних, їх доцільного застосування у реальному педагогічному процесі навчального закладу.

Мета курсу – формування у студентів системи знань, умінь і навичок в області організації і проведення педагогічних досліджень.

Завдання курсу:

1. Розвиток у майбутніх учителів схильності до пошукової дослідницької діяльності.

2. Озброєння студентів знаннями основ методології, методів і наукових понять педагогічного дослідження.

3. Формування практичних умінь застосування наукових методів у ході педагогічного дослідження, а також розробки програми і методики його проведення.

4. Вироблення умінь роботи з різними інформаційними джерелами в ході науково-дослідного пошуку.

5. Ознайомлення з етичними нормами і правилами здійснення педагогічного дослідження.

Засвоєння курсу основ наукових досліджень передбачає змістовну самостійну навчальну та пошукову роботу студентів. Основними формами самостійної роботи студентів є опрацювання лекційного матеріалу, аналіз наукових джерел, конспектування рекомендованої літератури, підготовка рефератів, робота з літературними джерелами та підготовка бібліографічних оглядів, розробка наукового апарату та програми педагогічного дослідження.

Методика викладання курсу основ наукових досліджень передбачає індивідуальну роботу викладача зі студентами, що полягає в консультуванні студентів при підготовці рефератів, домашніх письмових робіт, у ході виконання індивідуального навчально-дослідного завдання (ІНДЗ), що полягає у розробці наукового апарату та програми педагогічного дослідження.

Курс основ наукових досліджень розрахований на контингент студентів, які здобувають базову вищу педагогічну освіту. Його вивчення ґрунтується на засвоєнні студентами філософії, загальної педагогіки, теорії виховання, дидактики; загальної та вікової психології. У свою чергу, курс основ наукових досліджень забезпечує підготовку студентів до виконання дослідних завдань під час проходження педагогічної практики, а також написання курсових і дипломних робіт.

Результатом засвоєння навчального курсу мають стати базові знання студентів про:

- понятійно-категоріальний науковий апарат педагогічного дослідження;

- методи проведення педагогічного дослідження;

- вимоги до оформлення наукових робіт різних рівнів.

Теоретичні знання студентів з курсу основ наукових досліджень мають реалізуватися на практиці через систему професійних умінь:

- спостерігати й аналізувати педагогічні явища;

- вивчати і узагальнювати педагогічний досвід;

- визначати актуальну проблему дослідження, формулювати його мету, завдання, гіпотезу;

- планувати й проводити педагогічний експеримент;

- обробляти й інтерпретувати результати проведеного дослідження;

- узагальнювати дослідницькі матеріали у вигляді курсової і дипломної робіт.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Євдокимов В.І., Агапова Т.П., Гавриш І.В., Олійник Т.О. Педагогічний експеримент: навчальний посібник для студентів педагогічних вузів / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Харків: ОВС, 2001. – 148 с.

2. Образцов П.И. Методы и методология психолого-педагогического исследования. – СПб.: Питер, 2004. – 268 с.

3. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2004. – 344 с.

4. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 208 с.

Додаткова:

1. Лучшие психологические тесты / Пер. с англ. Е.А. Дружининой. – Харьков, 1994. – 320 с.

2. Словарь-справочник по психологической диагностике / Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М.; Отв. ред. Крымский С.Б. – К.: Наук. думка, 1989. – 200 с.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Участь студентів у наукових дослідженнях з проблем психології та педагогіки є одним з основних способів розвитку їхнього аналітичного й творчого мислення, інтересу до психолого-педагогічної науки та освітньої практики, глибокого засвоєння та осмислення системи теоретичних знань.

Дослідницька робота надає пізнавальній (у процесі навчальних занять) і практичній (у процесі педагогічної практики) діяльності студентів пошуково-творчий характер, формує у них уміння визначати актуальні педагогічні проблеми та орієнтуватися в них, знаходити шляхи їх вирішення з метою досягнення позитивних навчально-виховних результатів. Дослідницькі завдання з психології та педагогіки являють собою синтез теоретичних і практичних робіт. Теоретичні завдання спрямовані на оволодіння умінням аналізувати першоджерела, орієнтуватись у бібліографічних виданнях. У практиці вищих педагогічних навчальних закладів використовуються такі дослідницькі педагогічні завдання:

- з добору психолого-педагогічної літератури з певної теми, складання анотацій окремих першоджерел, їх реферування;

- на порівняння різних точок зору, різних підходів до однієї проблеми (наприклад, на основі вивчення літератури порівняти характеристику принципів навчання, типів уроків, методів навчання в різних джерелах та виявити їхню подібність і відмінність, порівняти підходи до класифікації методів виховання);

- на узагальнення та систематизацію знань, отриманих з різних джерел (складання таблиць, схем);

- з добору аргументів, фактів, що демонструють боротьбу різних наукових підходів до проблем навчання та виховання;

- спрямовані на встановлення міжпредметних зв’язків (наприклад, розглянути характеристику якогось поняття чи категорії, яка дається в філософії, соціології, психології, педагогіці; розглянути класифікацію методів навчання, яка дається в педагогіці та методиці викладання предметів).

Результати виконання таких завдань оформлюються у вигляді наукових рефератів, доповідей, повідомлень з психологічних і педагогічних проблем.

Практичні дослідницькі завдання передбачають науковий аналіз педагогічного досвіду, осмислення конкретних педагогічних ситуацій та моделювання більш ефективного змісту, способів і прийомів освітньої роботи. Безпосереднє виконання дослідницьких завдань здійснюється в процесі самостійної роботи при підготовці до семінарських і лабораторно-практичних занять і в процесі педагогічної практики.

Колективне обговорення та аналіз результатів виконання дослідницьких завдань здійснюється на семінарських заняттях. Дані, отримані в ході виконання цих завдань, стають основою рефератів, курсових і дипломних робіт, доповідей на засіданнях наукових гуртків, на наукових конференціях. Особливо важливо, що ці дані використовуються в процесі безпосередньої роботи з дітьми, дозволяючи більш цілеспрямовано, з урахуванням особливостей окремих учнів і колективу, будувати навчально-виховну роботу в процесі педагогічної практики.

Основними умовами ефективності виконання дослідницьких завдань є: попередня підготовка студентів у процесі навчальних занять і самостійної роботи (вивчення теорії питання, розробка плану роботи, підготовка необхідної документації для фіксації ходу та результатів роботи); виконання цих завдань у процесі активної роботи з дітьми та використання результатів виконання завдання в ході педагогічної практики; колективне обговорення, аналіз і оцінка роботи студентів.

Етапи організації і здійснення наукового дослідження

1. Накопичення наукової інформації зтеми. Бажано, щоб література з теми була вивчена якомога повніше. Для виявлення джерел та посібників необхідно звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних, реферативних та інших інформативних видань.

2. Обрання методів дослідження. У науці не існує універсального методу дослідження. Кожен пошуковець обирає найзручніший метод, зважаючи на особливість своєї теми.

3. Написання перших фрагментів роботи. Ними часто є картки, конспектування.

4. Організація власного науково-довідкового апарату. Вже на перших етапах роботи слід подбати про організацію і збереження наукової інформації, первинної документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час, полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідники формують власні каталоги, папки з конспектами й нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, у яких відображають хід роботи, свої спостереження, міркування тощо.

5. Підготовка наукових рефератів з теми. Їх доцільно обговорювати індивідуально з викладачем, на семінарських заняттях, засіданнях наукового гуртка тощо з метою узагальнення накопиченого матеріалу з проблематики, з’ясування суперечливих моментів, нових аспектів, перспектив дослідження.

6. Робота над рукописом наукового твору. Оформлення результатів наукового дослідження (реферат, доповідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) проходить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; систематизація й узагальнення первинних матеріалів; підготовка чорнового варіанта рукопису; редагування рукопису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації з викладачами; оформлення остаточного варіанта рукопису.

Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.

Загальна характеристика джерел і посібників

Кожному досліднику доводиться обирати принципи й методи вивчення наукових текстів. Для правильної і всебічної оцінки наукового явища необхідне знання допоміжних дисциплін (джерелознавство, історіографія, бібліографія тощо). Бібліографія надає інформацію про роботи з певної тематики. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему Ці науки доповнюють і конкретизують одна одну.

Особливо важлива робота з джерелами. Ними можуть бути наукові, публіцистичні, художні твори, тексти ділового характеру, що належать педагогу або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформацію містять посібники, критичні, теоретичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Часто при аналізі проблеми, що вивчається, разом з друкованими матеріалами доводиться залучати матеріали рукописні. Це дисертаційні роботи з теми дослідження, опис змісту яких дається в спеціальних авторефератах, а також звіти про науково-дослідні роботи. Крім того, можуть широко використовуватися матеріали історичних і поточних архівів, у яких містяться звіти, протоколи засідань, акти перевірок, стенограми виступів, доповіді і повідомлення з питань досліджуваної проблеми за певні історичні етапи розвитку системи освіти. Джерелами фактичних матеріалів служить різноманітна поточна документація освітніх установ (плани робіт, звітно-облікова документація, накази і розпорядження керівників, журнали контрольних перевірок тощо).

Друковані джерела зберігаються в бібліотеках, рукописні — в архівах, рукописних відділах бібліотек та музеїв. Усі видання поділяють на періодичні та неперіодичні.

Серед неперіодичних видань розрізняють:

1. Монографічні праці. Для них обов’язкова єдина тематика, розгорнута концепція, багатий фактичний матеріал, наявність якого відображає логіку розвитку ідеї автора. Монографії можуть бути результатом досліджень одного або кількох учених.

2. Збірник наукових статей. Є колективною роботою дослідників з певної теми або проблеми. Збірники поділяють на такі типи:

— тематичні збірники (розпочинаються зі статей, які теоретично осмислюють тему; інші статті конкретизують її аспекти);

— праці з’їздів, конференцій, нарад;

— праці найавторитетніших учених.

Вихід у світ неперіодичних видань не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю наукового матеріалу для оприлюднення та ін.

Періодичні видання виходять друком регулярно через певні проміжки часу. До них зараховують:

— серійні видання. Серію можуть формувати найрізноманітніші твори, об’єднані певною загальною ознакою (тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);

— серійні збірники праць з певного профілю науки або наукової теми наукових, навчальних закладів;

— газети, журнали. Публікуються регулярно згідно зі встановленою їх засновниками періодичністю. Періодичні видання можуть бути центральними органами однієї або кількох державних, наукових, громадських організацій, мати постійну редакційну колегію та редактора. Наукові журнали, як правило, тематичні, відображають наукові досягнення, проблеми в певній галузі знань.

Робота з джерелами

Вивчення психолого-педагогічної наукової і методичної літератури, рукописів, архівних матеріалів, матеріалів на магнітних і інших носіях, що містять факти, які характеризують історію і сучасний стан об’єкту, що вивчається, служить способом створення первинних уявлень і початкової концепції про предмет дослідження, його сторони і зв’язки, виявлення пропусків, нез’ясованостей у розробці вибраної для вивчення проблеми. Ретельне вивчення літератури допомагає відділити відоме від невідомого, зафіксувати вже розроблені концепції, встановлені факти, накопичений педагогічний досвід, чітко окреслити грані предмету дослідження.

Робота над літературою починається зі складання бібліографії — списку творів, що підлягають вивченню, їх переліку, наукового опису, приведення необхідних покажчиків. Бібліографія зазвичай включає книги, підручники, навчальні і навчально-методичні посібники, журнали, статті в збірках наукових і методичних праць, тези доповідей на різного рівня конференціях, монографії, реферативні огляди, автореферати дисертацій та ін.

Для того, щоб охопити основну літературу з вибраного напряму дослідження, при роботі в бібліотеці використовуються два найпоширеніших види каталогів (складених у певному порядку переліки літературних джерел): систематичний і алфавітний. У першому література розташована по проблемах або науках, у другому — за абеткою (за прізвищем автора або назвою колективної монографії, підручника або навчального посібника). Разом з цими джерелами, можна звернутися до довідково-бібліографічних покажчиків, електронних бібліотечних каталогів, інформації про літературу і рецензії, що виходять, на неї, а також до довідкового і бібліографічного апарату книг, що є у розпорядженні самого дослідника.

Відомості про літературу виписуються зазвичай на картки (стандартний розмір 7,5 х 12,5 см), заповнювати які слідує чітко і правильно. Відомості також можуть бути скомпоновані в окремий файл і зберігатися в пам’яті комп’ютера. Важливо точно вказати автора або редактора книги, статті, брошури; назву та рік видання; видавництво, том, випуск і номер видання. Якщо використовуються окремі цитати — ті номери сторінок, на яких вони були приведені. Корисно вказати і бібліографічний шифр видання.

Первинне ознайомлення з літературою та іншими джерелами повинне дати уявлення про проблематику, основний зміст того або іншого твору. Для цього корисно спочатку ознайомитися з анотацією, вступом, змістом, висновком, нашвидку проглянути зміст джерела. Після цього визначається спосіб опрацьовування видання: ретельне вивчення з конспектуванням; вибіркове вивчення, що супроводжується виписуваннями; загальне ознайомлення з анотуванням тощо.

Відомості для аналітичної роботи вимагають іншої системи записів. Положення, методики, тези, ідеї що цікавлять дослідника, записуються на окремих аркушах, що мають відповідні графи: назва джерела, основне поняття або проблема, цитоване положення або визначення з вказівкою сторінки, власні коментарі цитованого та ін. Те ж саме можна зробити і на комп’ютері у вигляді окремого файлу (файлів).

Результати цієї роботи систематизуються відповідно до структури наукової праці. При вивченні літератури особливу увагу необхідно звертати на основні поняття, які використовуватимуться в дослідженні. Вони повинні бути чіткими і однозначними.

Результати роботи з літературою з кожного питання, що вивчається, бажано оформити у вигляді тематичних оглядів, рефератів, рецензій та інших джерел, в яких висловлюються основні наукові положення, що цікавлять дослідника. При цьому важливо розкрити існуючі суперечності в підходах до проблеми, що вивчається, виявити співпадаючі і неспівпадаючі точки зору на предмет дослідження, розроблені положення, наявні в них неясні і дискусійні питання. Слід виділити, що нового автор кожної роботи вносить у дослідження проблеми, які оригінальні підходи і рішення він пропонує, у чому їх наукова новизна, теоретична і практична значущість. На цьому ж етапі доцільно виказати і зафіксувати своє ставлення до авторських позицій, до отриманих дослідниками висновків.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіткою роботою, що вимагає неабиякого терпіння виконавця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне занотування прочитаного під час роботи з літературою та архівними матеріалами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, місце видання, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, статті). Завдання конспектування полягає у глибокому осягненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).

Від наукової кваліфікації, особистої культури дослідника залежатиме точність виокремленої в текстах і занотованої головної інформації, адекватність міркувань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що суттєво впливає на їх використання.

При вивченні будь-яких матеріалів, що стосуються предмету дослідження, важливо чітко визначити цілі і відповідно до них виділити показники для збору даних, вибрати способи їх оформлення (таблиці, графіки, тематичні огляди і вибірки тощо).

Вивчення літератури і різного роду джерел продовжується в ході всього дослідження. Знов знайдені факти спонукають по-новому продумувати і оцінювати зміст вже вивчених книг і документів, стимулюють увагу до питань, на які раніше не було звернуто належної уваги, дозволяють рефлексувати аналітичну діяльність самого дослідника. Ґрунтовна документальна база наукової роботи — важлива умова її об’єктивності і глибини.

Види навчально-дослідних робіт

Науковий пошук характеризується різними рівнями глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги пред’являють до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Реферат (від лат. referre – доповідати, повідомляти) – 1) доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; 2) виклад змісту наукової роботи (робіт), книжки (книжок), статті (статей). Є найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.

Кожне із значень цього поняття передбачає певний різновид дослідної роботи: у першому значенні – серйозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими студенти виступають на наукових конференціях); у другому – короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовуючи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Цитування зумовлює посилання на джерело із зазначенням сторінок. Аналогічними є вимоги і до викладених думок авторів наукових робіт, якщо вони містять важливі положення, висновки.

План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов’язкові компоненти:

1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулювання мети реферату.

2. Основна частина. її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох розділів або підрозділів, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

3. Висновки. їх викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

4. Список використаних джерел.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу і, як правило, повинен становити 10-15 сторінок формату А4, шрифт Times New Roman, без переносів. Відстань між рядками – півтора інтервали комп’ютерного стандарту, кегль 14; поля: верхнє і нижнє – 20 мм, ліворуч – 25 мм, праворуч – 10 мм, абзацний відступ – 12,5 мм. Середня кількість знакомісць у рядку – 65, кількість рядків на одній сторінці – до 30. У тексті коротке тире (–) і дефіс (-) розрізняються за розміром та наявністю/відсутністю пробілів. Посилання на наукову літературу в тексті подаються за таким зразком: [5, с. 80], де 5 – номер джерела за списком літератури, 80 – сторінка. Посилання на декілька наукових джерел одночасно подаються так: [4, с. 63; 6; 8, с. 95-97].

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

1. Вибір або формулювання теми. З’ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.

3. Ознайомлення з науковою літературою, що відповідає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкривають тему.

4. Формулювання мети реферату, коригування первинного плану.

5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану.

У процесі вивчення матеріалу, написання реферату можуть з’ясуватися факти, аналіз яких спонукає до перегляду первинних елементів структури, основних смислових акцентів. Отже, навіть найдосконаліший план є не закостенілою догмою, а орієнтиром творчого пошуку.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас він повинен відповідати таким вимогам до його оформлення:

1. Використання паперу типового формату.

2. Скріплення і пронумеровування сторінок.

3. Правильне оформлення титульної сторінки.

4. Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату.

5. Недопустимість жодних надмірностей в оформленні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

Оцінюють реферат, використовуючи такі критерії:

1. Відповідність темі змісту і форми реферату.

2. Глибина, повнота розкриття теми.

3. Логіка викладення матеріалу.

4. Термінологічна чіткість.

5. Рівень навичок самостійної роботи з науковою літературою та вміння критично її оцінити.

6. Власне бачення проблеми дослідником, творчий характер роботи.

7. Якщо реферат є основою усного повідомлення, враховують і вміння відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу.

При написанні рефератів нерідко виникають труднощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовностильові особливості наукової, навчально-дослідної роботи залежать від володіння їх авторами лексикою, іншими виражальними засобами. Наприклад, в історіографічній частині реферату, як і будь-якої іншої наукової роботи, доцільне використання таких мовних структур:

1. Структури, які використовують для акцентування на основних проблемах і питаннях, що аналізуються автором:

автор розглядає питання (чого)?

аналізує проблеми (чого?)

розкриває своє розуміння (чого?)

викладає основні положення (чого?)

веде мову (про що?)

2. Конструкції, які використовують для фіксації проблем, що виокремлюються автором:

автор підкреслює, зазначає важливість (чого?)

вказує (на що?)

приділяє особливу увагу (чому?)

концентрує особливу увагу (на чому?)

зосереджує увагу (на чому?)

3. Звороти, які вживають при переліку питань, що одночасно розглядаються автором:

автор торкається (чого?)

згадує (про що?)

зазначає (що?)

(крім того) автор торкається (чого?)

4. Структури, які використовують при викладенні системи авторської аргументації, що передбачають ілюстративний та фактичний матеріал, досилання на інші джерела:

автор протиставляє (що чому?)

зіставляє (що з чим?)

аргументує свою думку (чим?)

наводить приклади, цифри, які свідчать (про що?)

ілюструє свої висновки (чим?)

підтверджує (що? чим?)

спирається на класифікацію, запропоновану (де? ким?)

посилається на статті (чиї?)

5. Якщо автор неодноразово повертається до концептуально важливих для нього ідей в різних розділах своєї роботи, то відображення цього в тексті реферату може відбуватись через використання таких мовних структур:

автор спеціально декілька разів зупиняється (на чому?)

постійно повертається до думки (про що?)

неодноразово звертає увагу (на що?)

особливо акцентує на тому, що...

6. У заключній частині реферату наводять основні висновки, які зробив автор першоджерела, узагальнюють головні ідеї реферованої роботи. Найчастіше при цьому використовують такі мовні структури:

автор робить висновок про те, що...

доходить висновку, що...

Підбиваючи підсумки,

автор підкреслює важливість (чого?)

На завершення

автор стверджує, що...

Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що...

Безперечно, цими мовними моделями не обмежується виражальна палітра реферату, курсової, дипломної роботи. Кожен автор може суттєво розширити й урізноманітнити мовний спектр своєї роботи. Головне, щоб мовні засоби адекватно виражали думку і відповідали найхарактернішим особливостям наукового стилю.

Відповідною інноваційним технологіям навчання різновидністю індивідуальних завдань є індивідуальні навчально-дослідні завдання(ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) – вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується у процесі вивчення програмового матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового екзамену чи заліку. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Мета ІНДЗ – самостійне вивчення частини програмового матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу, розвиток навичок самостійної роботи.

Курсова робота – один з видів індивідуальних завдань навчально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, який має на меті не лише поглиблення, узагальнення і закріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й застосування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології. Курсова робота оцінюється як самостійний вид навчальної діяльності студента.

За час навчання студент повинен виконати 2-3 курсові роботи з навчальних дисциплін, які є базовими для відповідної спеціальності; їхня конкретна кількість передбачена навчальним планом.

Тематика курсових робіт визначається кафедрами відповідно до змісту і завдань навчальної дисципліни. Студентам надається право вільного вибору теми роботи із запропонованого кафедрою переліку. Студенти можуть також пропонувати свої теми.

Захист курсової роботи проводить комісія у складі двох-трьох викладачів кафедри, у тому числі керівника курсової роботи.

Дипломна робота – це індивідуальне завдання науково-дослідного, творчого чи проектно-конструкторського характеру, яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і яке є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння застосовувати їх при вирішенні конкретних наукових, технічних, економічних, соціальних та виробничих завдань.

Магістерська робота – індивідуальне завдання науково-дослідного, проектно-конструкторського характеру, яке виконує магістрант на завершальному етапі фахової підготовки і яке є однією з форм виявлення теоретичних і практичних знань, вміння застосовувати їх при розв’язанні конкретних наукових, технічних, економічних, соціальних і виробничих завдань та містить елементи наукової новизни в даній галузі знань або напрямку практичної діяльності.

Студентам надається право запропонувати свою тему магістерської або дипломної роботи з обґрунтуванням доцільності її розробки. У таких випадках перевага надається темам, які продовжують тематику виконаної курсової роботи, або які безпосередньо пов’язані з місцем майбутньої професійної діяльності випускника.

Курсові і дипломні роботи захищаються автором. Тобто, студент повинен самостійно довести не тільки в ході виконання роботи, а і на завершальному етапі – перед державною екзаменаційною комісією правильність свого самостійного рішення, уміння самостійно розв’язувати завдання, наближені до реальних професійних.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Термін методологія грецького походження і означає «вчення про метод» або «теорія методу». Методологія – це наука про найбільш загальні принципи пізнання і перетворення об’єктивної дійсності, шляхи і способи цього процесу.

У сучасній науці методологія розуміється у вузькому і широкому значенні слова. У широкому сенсі слова методологія – це сукупність найбільш загальних, насамперед світоглядних, принципів у їх застосуванні до вирішення складних теоретичних і практичних завдань, це світоглядна позиція дослідника.Разом з тим це і вчення про методи пізнання, що обґрунтовують вихідні принципи та способи їх конкретного застосування в пізнавальній і практичній діяльності. Методологія у вузькому сенсі слова – це вчення про методи наукового дослідження.

Під методологією науки найчастіше розуміють вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Методологія науки дає характеристику компонентів наукового дослідження – його об’єкта, предмета, завдань дослідження, сукупності дослідницьких методів, засобів і способів, необхідних для їх вирішення, а також формує уявлення про послідовність руху дослідника в процесі вирішення наукової задачі.

Методологія педагогіки трактується як теорія методів педагогічного дослідження, а також теорія для створення освітніх і виховних концепцій.

Основні завдання методології в будь-якому педагогічному дослідженні:

- Визначення мети дослідження з урахуванням рівня розвитку науки, потреб практики, соціальної актуальності і реальних можливостей наукового колективу або вченого;

- Вивчення всіх процесів у дослідженні з позицій їх внутрішньої і зовнішньої обумовленості, розвитку і саморозвитку. При такому підході виховання, наприклад, – явище, що розвивається, зумовлене розвитком суспільства, школи, сім’ї та вікового становлення психіки дитини; дитина – система, що розвивається, здатна до самопізнання та саморозвитку, яка змінює себе у відповідності із зовнішніми впливами і внутрішніми потребами чи здібностями; а педагог –фахівець, який постійно вдосконалюється, змінює свою діяльність відповідно до поставлених цілей тощо.

- Розгляд освітніх і виховних проблем з позиції всіх наук про людину: соціології, психології, антропології, фізіології, генетики тощо. Це випливає з того, що педагогіка – наука, яка об’єднує все сучасне людське знання і використовує всю наукову інформацію про людину в інтересах створення оптимальних педагогічних систем;

- Забезпечення системного підхіду в дослідженні (структура, взаємозв’язок елементів і явищ, їх підпорядкованість, динаміка розвитку, тенденції, сутність та особливості, чинники та умови);

- Виявлення і розв’язання суперечностей у процесі навчання і виховання, у розвитку колективу чи особистості;

- Зв’язок теорії і практики, розробка ідей та їх реалізація, орієнтація педагогів на нові наукові концепції, нове педагогічне мислення при одночасному виключенні старого, відживаючого.

Традиційно у структурі методологічного знання сучасні вчені виокремлюють три рівні: загальнонауковий, конкретно науковий і технологічний.

Перший рівень – загальнонаукова методологія – утворюється теоретичними концепціями і підходами, що можуть бути застосовані до всіх чи більшості наукових дисциплін.

Загальнонауковий рівень методології в суспільних і гуманітарних науках утворюють системний і синергетичний підходи.

Нині системний підхід розглядається переважною більшістю вчених як перспективний напрям розвитку наукового пізнання об’єктів складної природи.

Найсуттєвіші характеристики системи:

1) система містить множину взаємопов’язаних елементів;

2) сукупність цих елементів є цілісним утворенням;

3) властивості системи як цілісності не зводяться до суми властивостей її складових.

Другий рівень – конкретно-наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження й процедур, що застосовуються в тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні.

Третій рівень – технологічна методологія – складають методика й техніка дослідження, тобто набір процедур, що забезпечують отримання достовірного емпіричного матеріалу та його первинну обробку, після якої він може залучатися до масиву наукового знання.

Методологічні принципи педагогічного дослідження

Дата добавления: 2014-11-06