Методи опитування в структурі педагогічного дослідження

Методи опитування являють собою письмові або усні, безпосередні або опосередковані звернення дослідника до респондентів з питаннями, зміст відповідейна які розкриває окремі сторони проблеми, що вивчається. До цих методів вдаються в тих випадках, коли джерелом необхідної інформації стають люди – безпосередні учасники процесів і явищ, що вивчаються. За допомогою методів опитування можна отримати інформацію як про події і факти, так і про думки, оцінки опитуваних. Значення методів опитування в психології і педагогіці тим більше чим слабша забезпеченість сфери, що вивчається (педагогічні процеси і явища), дослідницькою інформацією та чим менше ця сфера доступна безпосередньому спостереженню. Разом з тим методи опитування не універсальні. Найбільш плідно вони використовуються в поєднанні з іншими методами педагогічного дослідження.

Широке застосування методів опитування пояснюється тим, що інформація, одержана від респондентів, частіше багатше і докладніше, ніж та, яку можна отримати з використанням інших методів. Вона легко піддається обробці, отримати її можна порівняно оперативно і дешево.

Серед недоліків методів опитування можна вказати такі:

♦ суб’єктивність одержуваної інформації: респонденти нерідко схильні переоцінювати значення деяких фактів або явищ, своєї ролі в них;

♦ спотворення інформації, яке може відбуватися за рахунок методичних помилок при складанні інструментарію дослідження, визначенні вибіркової сукупності («вибірки»), інтерпретації даних;

♦ невідомість необхідних відомостей опитуваним.

Методи опитування в педагогічних дослідженнях застосовуються в таких формах: у вигляді інтерв’ю (усного опитування), анкетування (письмового опитування), експертного опитування, тестування (із стандартизованими формами оцінки результатів опитування), а також з використанням соціометрії, що дозволяє виявляти міжособистісні стосунки в групі людей. Стисло охарактеризуємо кожний з вказаних методів.

► Анкетування – метод емпіричного дослідження, заснований на опитуванні значного числа респондентів, що використовується для отримання інформації про типовість тих або інших педагогічних явищ.

Цей метод дає можливість встановити спільні погляди, думки людей з тих або інших питань; виявити мотивацію їх діяльності, систему відносин.

Розрізняють такі варіанти анкетування: особистісне (при безпосередньому контакті дослідника і респондента) або опосередковане (анкети розповсюджуються роздавальним способом, а респонденти відповідають на них у зручний час); індивідуальне або групове; суцільне або вибіркове.

Як і в бесіді, в основі анкетування лежить спеціальний опитувальник – анкета. Виходячи з того, що анкета – це розроблений відповідно до встановлених правил документ дослідження, впорядкований за формою і змістом, що містить низку питань і висловів, часто з варіантами відповідей на них, розробка її вимагає особливої уваги, вдумливості.

Анкета повинна містити три смислові частини:

♦ ввідну, в якій міститься мета і мотивування анкетування, підкреслюється значущість участі в ньому респондента, гарантується таємниця відповідей і чітко висловлюються правила заповнення анкети;

♦ основну, що складається з переліку питань, на які належить дати відповіді;

♦ соціально-демографічну, покликану виявити основні біографічні дані та соціальний стан опитуваного.

Практика показує, що при розробці анкети дослідження доцільно враховувати такі основні вимоги:

♦ провести апробацію (пілотаж) анкети зметою перевірки та оцінки її обґрунтованості (валідности), пошуку оптимального варіанту та обсягу питань;

♦ роз’яснити перед початком опитування його цілі та значення для результатів дослідження;

♦ коректно ставити питання, оскільки це передбачає поважне ставлення до респондентів;

♦ залишати можливість анонімних відповідей;

♦ виключити можливість двозначного тлумачення питань і використання спеціальних термінів і іноземних слів, що можуть бути незрозумілі респондентам;

♦ стежити за тим, щоб у питанні не пропонувалося оцінювати декілька фактів відразу або висловлювати думку про декілька подій одночасно;

♦ будувати анкету за принципом: від простіших питань до складніших;

♦ не захоплюватися багатослівними, довгими питаннями і запропонованими варіантами відповідей на них, оскільки це утруднює сприйняття і збільшує час на їх заповнення;

♦ ставити питання лінійним (кожне подальше питання розвиває, конкретизує попереднє) та перехресним (відповідь на одне питання перевіряє достовірність відповіді на інше питання) способами, що створює у опитуваних сприятливу психологічну установку та бажання давати щирі відповіді;

♦ передбачати можливість швидкої обробки великої кількості відповідей з використанням методів математичної статистики.

Досвід проведення опитувань свідчить про те, що респондент дає більш повні і змістовні відповіді, коли анкета включає невелику кількість питань (не більше 7-10).

При складанні анкети використовуються декілька варіантів побудови питань. Це відкриті, закриті і напівзакриті питання, а також питання-фільтри і питання на ранжирування.

Відкритими називають питання, на які респонденти повинні самостійно дати відповіді і занести їх до спеціально відведених для цього місць в анкеті або в спеціальному бланку. Такі питання використовують у тих випадках, коли дослідник прагне привернути опитуваного до активної роботи з формування пропозицій, порад з якої-небудь проблеми або коли не зовсім ясний набір альтернатив з питання, що ставиться.

Закритими називаються питання, до яких в анкеті пропонуються можливі варіанти відповідей. Вони використовуються в тих випадках, коли дослідник чітко уявляє собі, якою можуть бути відповіді на питання, або коли треба оцінити що-небудь по певних, важливих для вивчення ознаках тощо. Перевагами закритих питань є: можливість виключити неправильне розуміння питання, зіставити відповіді різних груп респондентів, а також простота заповнення анкети та обробки отриманих даних.

Напівзакрите питання відрізняється від закритого тим, що окрім запропонованих варіантів відповідей, є вільний рядок, на якому респондент може відобразити свою особисту думку по суті питання. Це робиться в тих випадках, коли дослідник не упевнений, що для висловлення своєї думки опитуваному буде достатньо списку можливих альтернатив.

Кількість варіантів відповідей у закритих і напівзакритих питаннях не повинна бути дуже великою – максимум 15. Крім того, в будь-якому питанні закритого типу або напівзакритого слід дати альтернативу: «не можу відповісти». Це потрібно для того, щоб респонденти, які не знають, як відповісти на питання, або не мають певної думки з порушеної у ньому проблемі, могли відобразити свою позицію.

Досить часто в анкетах використовуються питання-фільтри. Вони складаються одночасно ніби з двох питань: спочатку з’ясовується, чи відноситься опитуваний до певної групи або чи відомий йому факт (явище), про який піде далі мова. Потім респондентам, що відповіли ствердно, пропонується висловити свою думку або оцінку факту, події, властивості.

Існує ще один різновид питань анкети, вживаних у педагогічних дослідженнях – питання на ранжирування. Їх використовують тоді, коли серед безлічі варіантів відповідей вимагається виявити найважливіші і значущі для респондента. У цьому випадку опитуваний присвоює кожній відповіді відповідний номер залежно від ступеня її значущості.

Істотне значення має попередня апробація анкети. Зовнішні ознаки відповідей (стереотипність, односкладовість, альтернативність, значне число відповідей типу – «не знаю», «не можу відповісти» або пропусків, білих смуг; «відгадування» відповіді, бажаної для дослідника тощо) говорять про те, що формулювання питань складні, неточні, певною мірою дублюються, схожі за змістом, що особи, які анкетуються, не усвідомили значення опитування, важливості для дослідника правдивих відповідей.

Анкетне опитування – доступний, але і вразливий для всякого роду суб’єктивістських «рифів» метод дослідження. Його не можна абсолютизувати, захоплюватися «анкетоманією». Досліднику доцільно вдаватися до нього лише у випадках, коли виникає необхідність виявити думку великої кількості незнайомих йому людей. Інакше кажучи, не можна підміняти вивчення реальних фактів вивченням думки про них. При правильному застосуванні анкетування можна отримати достовірну та об’єктивну інформацію.

► Інтерв’ю – різновид методу опитування, спеціальний вид цілеспрямованого спілкування з людиною або групою людей.

В основі інтерв’ю лежить звичайна бесіда. Проте, на відміну від неї, ролі співбесідників закріплені, унормовані, а цілі визначаються задумом і завданнями дослідження, що проводиться.

Специфіка інтерв’ю полягає в тому, що дослідник визначає завчасно лише тему майбутньої бесіди і основні питання, на які він хотів би отримати відповіді. Всі необхідні відомості, як правило, черпаються з інформації, отриманої в процесі спілкування особи, що бере інтерв’ю (інтерв’юера), з особою, що дає його. Від характеру цього спілкування, від тісноти контакту і ступеня взаєморозуміння сторін багато в чому залежить успіх інтерв’ю, повнота і якість отриманої інформації.

Інтерв’ю має свої достоїнства і недоліки в порівнянні з анкетуванням. Головна відмінність між ними – у формі контакту. При анкетуванні спілкування дослідника і опитуваного опосередковуються анкетою. Питання, що містять в ній, їх значення респондент інтерпретує самостійно в межах наявних у нього знань. Він формує відповідь і фіксує її в анкеті тим способом, який був вказаний у тексті анкети, або оголошений особою, яка проводить опитування. При проведенні інтерв’ю контакт між дослідником і людиною – джерелом інформації, здійснюється за допомогою фахівця (інтерв’юера), який ставить питання, передбачені програмою дослідження, організовує і спрямовує бесіду з респондентами, а також фіксує отримані відповіді згідно інструкції.

У цьому випадку чітко виявляються переваги інтерв’ю: по-перше, у ході роботи з опитуваними вдається врахувати рівень їх підготовки, визначити ставлення до теми опитування, окремих проблем, зафіксувати інтонацію і міміку. По-друге, з’являється можливість гнучко змінювати формулювання питань з урахуванням особи опитуваного і змісту попередніх відповідей. По-третє, можна поставити додаткові (уточнюючі, контрольні, навідні, пояснюючі тощо) питання. По-четверте, наближеність інтерв’ю до буденної розмови сприяє виникненню невимушеної обстановки спілкування і щирості відповідей. По-п’яте, інтерв’юєр може вести спостереження за психологічними реакціями співрозмовника і при необхідності коректувати бесіду.

Як основний недолік цього методу слід виділити велику трудомісткість роботи при незначній кількості опитуваних респондентів.

За метою, яку прагне реалізувати дослідник, виділяють інтерв’ю думок, що з’ясовує оцінки явищ, подій, і інтерв’ю документальне, пов’язане зі встановленням фактів[2].

► Одним з найефективніших методів збору інформації в педагогічному дослідженні є експертне опитування, що передбачає отримання даних за допомогою знань компетентних осіб.

Під ними розуміються не звичайні респонденти, а висококваліфіковані, досвідчені фахівці, які дають висновок при розгляді якого-небудь питання. Результати опитувань, засновані на думці фахівців, називаються експертними оцінками. Тому цей метод нерідко називають методом експертних оцінок.

Метод експертного опитування в педагогічних дослідженнях застосовується для вирішення таких завдань:

♦ уточнення основних положень методики дослідження, визначення процедурних питань, вибору методів і прийомів збору та обробки інформації;

♦ оцінки достовірності й уточнення даних масових опитувань, особливо коли існує небезпека їх спотворення;

♦ більш глибокого аналізу результатів дослідження і прогнозування характеру змін педагогічного явища, що вивчається;

♦ підтвердження та уточнення відомостей, отриманих за допомогою інших методів;

♦ аналізу результатів дослідження, особливо якщо вони припускають різне тлумачення.

У кожному із згаданих випадків експертне опитування підпорядковується цілям і задачам конкретного дослідження і є одним з інструментів для збору інформації про об’єкт, що вивчається. Підвищення достовірності результатів експертного опитування досягається за допомогою логічних і статистичних процедур, підбору фахівців, організації опитування, обробки отриманих даних.

Практика показує, що чим більше експертів було залучено до оцінки, тим точніший загальний результат, тим точніше діагностується рівень розвитку особистості людини, групи респондентів. Урахувати думку всіх експертів по всіх оцінюваних параметрах – завдання важке. З метою оптимізації узагальнення думок експертів зазвичай застосовуються кількісні оцінки. Експертам пропонується висловити свою думку за п’ятибальною (іноді – трьох-, чотирибальною) дискретною шкалою. Для оцінки якості особистості зазвичай застосовують таку шкалу:

5 – дуже високий рівень розвитку даної якості особистості, вона стала рисою вдачі, виявляється в різних видах діяльності;

4 – високий рівень розвитку даної якості особистості, але виявляється вона ще не у всіх видах діяльності;

3 – оцінювана і протилежна якість особистості виражені не рельєфно і в цілому врівноважують одна одну;

2 – помітно більше виражена і частіше виявляється якість особистості, протилежна оцінюваній;

1 – протилежна оцінюваній якість чітко була виражена і виявляється в різних видах діяльності, стала рисою вдачі особистості.

Це найзагальніші критерії для формалізації думок експертів. У кожному конкретному випадку при оцінці тих або інших параметрів визначаються більш конкретні і змістовні критерії.

У тому випадку, коли думка експертів висловлюється кількісно, даний метод дослідження нерідко називають методом полярних балів.

Формалізація думок експертів дозволяє використовувати при обробці результатів дослідження математико-статистичні методи[3] і сучасну обчислювальну техніку. Вона може проводитися шляхом ранжирування осіб (груп або мікрогруп), тобто шляхом розташування їх в порядку зростання (або зменшення тієї або іншої їх ознаки.

Припустимо, можна скласти список респондентів за ступенем їхньої дисциплінованості. Якщо першим у списку буде найдисциплінованіший з них, другим – найближчий за ступенем розвитку цієї якості особистості тощо. Замикати список буде найнедисциплінованіший. Природно, що у кожного експерта даний список вийде строго індивідуальним. Міру узгодженості думки експертів можна виміряти за допомогою застосування різних коефіцієнтів кореляції, припустимо, коефіцієнта кореляції Спірмена. Наприклад, два експерти ранжували фахівців за ступенем їх дисциплінованості в такому порядку.

	I експерт	II експерт	d	d2
А
Б			-2
В			-1
Г
Д

Сума d ² = 6.

Коефіцієнт кореляції Спірмена знаходиться за формулою:

де R_s – коефіцієнт кореляції рангів (він може коливатися в діапазоні від +1 до -1), D – квадрат різниць рангів, N – число порівнюваних осіб.

Підставимо отримані результати в запропоновану формулу

Це досить високий рівень узгодженості думок експертів.

Нарешті, зустрічаються випадки, коли єдність думок експертів оцінюється і негативною величиною коефіцієнта кореляції Спірмена. При R_s = -1– в наявності повна протилежність думок експертів. При R_s = +1 – їх повний збіг. Проте в більшості випадків Rs коливається від 0,5 до 0,9. Такий зазвичай реальний ступінь збігу думок експертів. Ступінь точності експертних оцінок залежить від рівня кваліфікації експертів, їх кількості і кількості об’єктів ранжирування. Важливо, щоб експерти мали спостережливість, життєвий досвід, практику роботи з людьми, їх думка не була деформована конфліктними відносинами з оцінюваними особами або відносинами позаслужбової залежності.

Вважають, що точність експертних оцінок залежить від кількості експертів. У деяких випадках використовують думку 15-20 експертів. Кількість особистісних якостей або інших ознак, що ранжируються, як правило, не повинна бути більше 20, і найбільш надійна ця процедура, коли їх число менше 10.

Метод експертних оцінок називають ще методом ГОО (групової оцінки особистості). За рубежем його нерідко називають «методом компетентних суддів», або «рейтингом». Коли ж у ролі експерта виступає кожний член групи при оцінці взаємостосунків між собою та іншими респондентами (за певним критерієм), то метод експертних оцінок перетворюється на соціометричну процедуру – один з основних способів дослідження в соціальних психології і педагогіці.

► Соціометричний метод (метод соціометрії) дозволяє виявити міжособистісні стосунки в групі людей за допомогою їх попереднього опитування.

Взаємостосунки людей зумовлюються об’єктивною необхідністю спільної діяльносі (вона зусмовлюєофіційну структуру груп) і емоційним чинником – симпатіями і антипатіями (цей чинник породжує неофіційні взаємостосунки в групі). Визначити неофіційні взаємостосунки людей, структуру їх взаємостосунків, симпатій і антипатій можна за допомогою простих питань типу: «З ким би ви бажали провести вільний час?», «З ким би ви бажали працювати?» тощо. Ці питання і є критерії соціометричного вибору. Вони можуть бути найрізноманітнішими.

Для дослідження структури взаємостосунків у групі застосовується соціометрія у двох варіантах: параметрична і непараметрична. Параметрична соціометрія полягає в тому, що випробовуваним пропонується зробити строго певну кількість виборів по заданому критерію. Наприклад, назвати п’яти товаришів, з якими він хотів би разом проводити вільний час. Непараметрична соціометрія дозволяє обирати і відкидати будь-яке число осіб за умови, що випробовувані позитивно ставляться до дослідження. В іншому випадку можуть бути відповіді: «Обираю всіх» або «Відкидаю всіх», які істотно спотворюють результати обстеження.

Важливо, щоб соціометричний вибір відбувався по значущих критеріях. Це пов’язано з тим, що структура міжособистісних відносин, розкрита по різних критеріях, буде неоднакова. І підбираючи якесь питання – критерій соціометричного вибору, дослідник ніби прогнозує, яку структуру групи він бажав би розкрити: ту, яка виявляється в процесі відпочинку або ж у процесі спільної навчальної діяльності. Якщо соціометрична процедура проводиться по двох і більше критеріях, то для кожного критерію складається окрема матриця. Нижче наведений приклад складання однієї з таких матриць.

Матриця вибору

Хто обирає	Кого обирають	Разом
		+								+
	+			+		+
		+		+			+	+
		+
			+				+
				+						+
		+		+						+
				+
					+
	+			+
Разом

У матриці кожний номер по порядку відповідає певному прізвищу. Результати соціометричного опитування служать основою для аналізу взаємостосунків студентів. Шляхом нескладних розрахунків по кількості зроблених позитивних або негативних виборів і взаємовиборів можна визначити соціометричні індекси:потребу в спілкуванні,соціометричний статус члена групи, психологічну сумісність, групову єдність, групову роз’єднаність, групову згуртованість. Окрім цього, є можливість виявити лідерів групи, наявність у ній мікрогруп, а також членів групи, які не користуються в ній авторитетом.

Для більш наочного представлення системи симпатій і антипатій обстежуваних застосовується соціограма. Для складання соціограм прийнята певна символіка. Використовуючи її, на соціограмі (мал. 4.1) відображають результати соціометричного вимірювання, приведені в матриці вибору.

Стрілки на соціограмі вказують, хто кого вибирає. Якщо стрілка двонаправлена, то вибір взаємний. Іноді пунктиром на соціограмі відображено і негативне ставлення випробовуваних один до одного.

При проведенні соціометричного опитування доцільно забезпечити конфіденційність отриманої інформації з метою підвищення об’єктивності дослідження. Результати дослідження повинні інтерпретуватися обережно.

Достоїнствами соціометрії вважаються:

♦ можливість за короткий час зібрати значний матеріал, який піддається статистичній обробці і може бути представлений наочно;

♦ можливість реєстрації стосунків між усімачленами групи.

До недоліків соціометрії відносяться:

♦ фіксація переважно емоційних ставлень, що виявляються в симпатіях і антипатіях;

♦ неможливість виявити істинні мотиви виборів;

♦ те, що число взаємних виборів може відображати не стільки згуртованість групи, скільки дружні зв’язки окремих мікрогруп.

Таким чином, соціометрія дозволяє в найкоротшийтермін розкритиструктуру міжособистісних стосунків у групі, систему симпатій і антипатій, проте вона не завжди дозволяє достатньо надійнодіагностувати змістовні характеристики спілкування, взаємовідношення.

Особа і група – специфічні об’єктипедагогічного дослідження, щомають істотні особливості, які зумовлює застосування низки спеціальнихметодів вивчення продуктивності системи дії наці об’єкти. Один з них – метод тестування.

► Метод тестування – виконання випробовуваним завдань певного роду з точними способами оцінки результатів і їх числового виразу.

Цей метод дозволяє виявити рівень знань,уміннь і навичок, здібностей та інших якостей особистості, а також їх відповідність певним нормам шляхом аналізуспособів виконання випробовуваним низки спеціальних завдань,Такі завдання прийнято називати тестами.

«Тест – це стандартизоване завдання чи особливим чином пов’язані між собою завдання, які дозволяють досліднику діагностувати міру вираженості властивості, що вивчається, у випробовуваного, його психологічні характеристики, а також ставлення до тих або інших об’єктів. У результаті тестування зазвичай одержують певну характеристику, що показує міру вираженості у особистості досліджуваної особливості. Вона повинна бути співвідносна зі встановленими для даної категорії випробовуваних нормами»[4]. Отже, за допомогою тестування можна визначити наявний рівень розвитку деякої властивості в об’єкта дослідження і порівняти його з еталоном або з розвитком цієї якості у випробовуваного в більш ранній період.

Тести характеризуються ознаками: об’єктивністю (виключенням впливу випадкових чинників на випробовуваного), модельністю (вираженістю в завданні якого-небудь складного, комплексного цілого явища), стандартизованістю (встановленням однаковихвимог і норм при аналізі властивостей випробовуваних, або процесів і результатів).

За спрямованістю тести діляться на тести досягнення, тести здібностей, тести креативності і тести особистості.

Тести досягнень в основному дидактичні, визначають рівень оволодіння навчальним матеріалом, сформованість у учнів знань, навичок і умінь. Дидактичний тест слід розуміти як систему завдань специфічної форми і певного змісту, розташованих у порядку зростаючої трудності, створену з метою об’єктивної оцінки структури і вимірювання рівня підготовленості учнів. Таким чином, дидактичний тест доцільно розглядати не як звичайну сукупність або набір завдань, а як систему, що має два головні системні чинники: змістовий склад тестових завдань, що створюють якнайкращу цілісність, і наростання трудності від завдання до завдання. Принцип наростання трудності дозволяє визначити рівень знань і умінь з контрольованої дисципліни, а обов’язкове обмеження часу тестування – виявити наявність умінь і навичок. Трудність завдання як суб’єктивне поняття визначається емпірично, за величиною частки неправильних відповідей. Цим трудність відрізняється від об’єктивного показника – складності, під якою розуміють сукупність числа понять, що увійшли до завдання, числа логічних зв’язків між ними і числа операцій, необхідних для виконання завдання. Відзначимо, що завдання тесту є не питаннями і не задачами, а твердженнями, які залежно від відповідей випробовуваних перетворюються на істинні або помилкові.

При вимірюванні якостей знань, умінь і навичок використовується один із різновидів тесту досягнень – тест успішності. Тести успішності орієнтовані на вимірювання ступеню засвоєння певних аспектів змісту освіти. Вони містять серію лаконічно іточно сформульованих стандартизованих питань або завдань, на які учень повинен дати короткі й точні відповіді.

При конструюванні тестів успішності можна використовувати такі їх види: тест пригадування, тест звіряння, тест з пропусками (тест доповнення), альтернативнийтест, вибірковий тест, тест, що потребує розташування предметів по порядку.

Тест пригадування використовується з метою перевірки фактичних знань учнів. Виконуючи його, вони повинні у відповіді на запитання тесту навести якийсь конкретний факт.

Правила складання тестів пригадування:

1. Завдання формулюється у вигляді прямого запитання.

2. Очікувана відповідь повинна бути лаконічною (число, декілька слів, буква, формула тощо).

3. Відповідь повинна бути однозначною.

Приклад одного із завдань тесту пригадування з ознайомлення з навколишнім світом для учнів 2-го класу чотирирічної початкової школи.

Дата добавления: 2014-11-06