Організаційно-адміністративні методи управління

Об'єктивною основою використання організаційно-адміністративних методів менеджменту є організаційні відносини, що складають частину механізму менеджменту. Оскільки через їхнє посередництво реалізується одна з найважливіших функ­цій менеджменту - функція організації, завданням організа­ційно-адміністративної діяльності є координація дій підлеглих. Ми цілком справедливо критикуємо важелі адміністративного управління, проте варто мати на увазі, що ніякі економічні ме­тоди не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, який забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок в роботі колективу. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних та економічних методів.

Підхід, за яким сфера впливу економічних методів розши­рюється тільки за рахунок витіснення організаційно-адміністра­тивних методів менеджменту, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з практичної точок зору, тому що механізми їхньої дії принципово відрізняються. Організаційно-адміністративні методи в основному спираються на владу керівника, його права, властиву організації дисципліну і відповідальність. Керівник розглядається тут як адміністратор, суб'єкт влади, що спирається на надане йому в цьому право. Проте адміністратив­ні методи не варто ототожнювати з вольовими і суб'єктивними методами менеджменту, тобто адмініструванням. Організацій­но-адміністративні методи здійснюють прямий вплив на керова­ний об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, контроль за їхнім виконан­ням, систему адміністративних способів дотримання трудової дисципліни і т.д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються право­вими актами трудового і господарського законодавства. У рам­ках організації можливі три форми прояву організаційно-ад­міністративних методів:

1) обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.);

2) погоджувальні (консультація, дозвіл);

3) рекомендації, побажання (рада, роз'яснення, пропозиція, спілкування).

Як правило, це прямі завдання і розпорядження вищих ор­ганів управління (вольовий вплив керівника на підлеглих), що спрямовані на дотримання законів і постанов, наказів і розпо­ряджень керівників із метою оптимізації виробничих і соціаль­них процесів. Організаційно-адміністративні методи відрізняє від інших чітка адресність директив, обов'язковість виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавчої дисципліни і спричиняє відповід­ні стягнення. Директивні команди обов'язкові для виконання, причому у встановлені терміни, навіть якщо це невигідно вико­навцю. Організаційно-адміністративні методи — це методи при­мусу, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетворить­ся в першу життєву потребу.

Взагалі система організаційно-адміністративних методів ро­зуміється як сукупність двох рівнозначних елементів: вплив на структуру управління (регламентація діяльності і нормування) і на процес управління (підготовка, прийняття, організація ви­конання і контроль за управлінськими рішеннями).

Організаційний вплив на структуру управління здійснюється в більшості випадків шляхом організаційного регламентування, нормування, організаційно-методичного інструктування і про­ектування.

Найбільший інтерес для нас має організаційний вплив керів­ника на процес управління (2-й елемент). По суті, це методи розпорядницького впливу керівника на колектив у цілому й особистість зокрема. Необхідність у такому розпорядництві ви­никає в зв'язку з відхиленнями в системі управління від раніше заданих або бажаних режимів роботи, що виникають під впли­вом як суб'єктивних, так об'єктивних чинників.

Зрозуміло, що в процесі управлінської діяльності відбу­вається підпорядкування однієї особи волі іншої. Залежно від функціонуючих у колективі методів менеджменту формується відповідна система підпорядкування. Проте форми такого під­порядкування повинні мати доброзичливий характер, сприяти прогресу в колективі і не викликати небажаних емоцій: прини­ження, ніяковості, прикрості, роздратування, а іноді й стресів, що виключає будь-яке порозуміння між керуючими і керова­ними.

Для бюрократичної адміністративної системи управління ха­рактерні:

1. Сувора ієрархія управлінських структур.

2. Порядок, за якого рішення виконавцям спрямовуються з верхніх щаблів управління.

3. Відповідальність підлеглі несуть лише перед вищими лан­ками влади.

4. Всеохоплюючий контроль і детальна регламентація дій підлеглих.

5. Намагання перетворити людину у гвинтик адміністратив­ної системи.

При такому розпорядку проблеми самостійності й ініціати­ви працівників не вирішуються, їх інтерес до праці долається дріб'язковою опікою й контролем над усім. Тут існує своя сис­тема пріоритетів. На першому місці стоїть план і кількість, на другому - витрати на виробництво і лише на останньому міс­ці - якість продукції.

У практиці управлінської діяльності адміністративний вплив виявляється, як правило, в трьох типах підпорядкування:

1) вимушене і зовнішньо нав'язане. Воно супроводжується неприємним відчуттям залежності й усвідомлюється під­леглими як натиск зверху;

2) пасивне. Для нього характерне задоволення, пов'язане зі звільненням від необхідності прийняття самостійних рі­шень;

3) усвідомлене, внутрішньо обґрунтоване. Характеризується почуттям впевненості у собі, своїх діях, умінні самостійно приймати рішення.

В цілому організаційно-адміністративні методи менеджмен­ту існують у формі організаційного і розпорядницького впливу.

Аналіз змісту управління організацією показує, що вся сис­тема перевантажена організаційно-розпорядницькою діяльніс­тю. Організаційно-адміністративний вплив містить у собі такі компоненти: види і типи впливу, адресат, постановка завдання і визначення критерію його виконання, установлення відпові­дальності, інструктаж підлеглих і т.п.

Економічні методи управління

Економічним методам управління приділяється найбільше уваги. Це обумовлено тим, що відносини управління визнача­ються в першу чергу економічними відносинами й об'єктивними потребами й інтересами людей.

Принципове питання колективної організації праці - ово­лодіння економічними методами управління, що стосовно уп­равління організацією являє собою сукупність економічних важелів, за допомогою яких досягається ефективна діяльність і задовольняються потреби колективу взагалі й особистості зок­рема. Іншими словами, поставлена ціль досягається впливом на економічні інтереси керованого об'єкта.

Щоб економічні методи управління були дієвими, необхідно як мінімум забезпечити чутливість організації до економічних важелів. Без цього неможливо розширення прав структурних одиниць і самофінансування організації. У свою чергу розши­рення самостійності веде до більшої свободи колективів у гос­подарській діяльності й економічних методах менеджменту. Тільки в умовах обґрунтованої самостійності можливий реаль­ний перехід до економічних методів менеджменту: колектив розпоряджається матеріальними фондами, отриманим прибут­ком, зарплатою і реалізує свої економічні інтереси. Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей, резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи матеріального стимулювання з ура­хуванням економічних інтересів кожного. Проблема тут у тому, щоб створити умови, за яких економічні методи були б діючими і цілеспрямованими.

Вся складність проблеми полягає в умінні забезпечити ком­плексну субординацію господарських зв'язків і економічних залежностей трудового колективу у стосунках з організаціями, установами, іншими структурами народногосподарського комплексу і членами свого колективу. Ослаблення якоїсь ланки в цій системі зв'язків знижує ефективність економічного ме­неджменту.

Перебудова економічного механізму з удосконалювання пла­нування, економічного стимулювання й управління повинна забезпечити необхідні соціально-економічні передумови реалі­зації програми переходу на роботу в умовах ринку. Для цього докорінно змінюються методологія і технологія планування, в основі яких лежить нормативний метод. З урахуванням нор­мативів формуються взаємовідносини організації як з вищими органами управління, так і з бюджетом. Застосування стабіль­них нормативів дозволить поліпшити систему утворення кош­тів, що залишаються в розпорядженні організації для вирішен­ня різноманітних економічних і соціальних задач. Тобто після здійснення обов'язкових відрахувань і платежів (відрахувань від прибутків у бюджет і відрахувань органам управління для утворення централізованих резервів і фондів, призначених для фінансування заходів щодо розвитку всього суспільства, а та­кож для надання допомоги тим, що мають фінансові труднощі) утворяться фонди виробничого і соціального розвитку й оплати праці. Врешті решт формуються прибутки (прибуток) організа­ції. У деяких ринкових структурах ці фонди не виділяються, а утворений прибуток за рішенням трудового колективу розподі­ляється на розвиток виробничої і соціальної сфери.

Основний зміст усієї роботи в цьому напрямі полягає в тому, щоб поставити органи управління і трудові колективи в такі умови, за яких вони могли б максимально повно враховувати економічні результати їх управлінської і виробничої діяльності.

Таким чином, основне завдання зміни господарського ме­ханізму полягає у створенні економічних й організаційних умов, за котрих організація виконувала б покладені на неї фун­кції на найкращому рівні.

На відміну від організаційно-адміністративних економічні методи менеджменту передбачають розробку загальних пла­ново-економічних показників і засобів їх досягнення. Це свого роду економічний механізм у господарських відносинах. У ре­зультаті підвищення дієвості економічних важелів і стимулів формуються умови, за яких трудовий колектив і його члени заохочуються до ефективної роботи не стільки адміністратив­ним впливом (накази, директиви, вказівки і т.п.), скільки еко­номічним стимулюванням. На підставі економічних методів менеджменту розвиваються і зміцнюються організаційно-ад­міністративні і соціально-психологічні методи, підвищується професіоналізм і культура їх застосування.

В умовах ринку економічні методи менеджменту отримують подальший розвиток, розширюється сфера їхньої дії, підви­щується дієвість і результативність економічних стимулів, бо кожен робітник і кожен колектив має такі умови, за яких з'являється можливість найбільш повно поєднати особисті ін­тереси з загальнодержавними. Використовуючи особисту еконо­мічну зацікавленість, можна домогтися цілей, поставлених пе­ред організацією державою.

Конкретний набір і зміст важелів економічного впливу виз­начаються специфікою керованої системи. В управлінській практиці економічні методи частіше всього виступають у таких формах: планування, аналіз, госпрозрахунок, ціноутворення, фінансування.

Для вирішення економічних завдань в управлінні організа­цією широко застосовуються й економіко-математичні методи, оскільки основною властивістю економічних задач є велика кількість обмежувальних умов і багато варіантів. їхню еконо­мічну сутність може виявляти математична модель, що вигля­дає як система обмежувальних умов, що враховують різноманіт­ні змінні.

За допомогою економіко-математичних методів можна одер­жати конкретні дані, що характеризують те або інше економіч­не явище, і знайти найефективніші рішення. Тут виявляється своєрідний зворотній зв'язок: не тільки математика служить розвитку економіки, але й економіка сприяє розвитку матема­тики. Проте в цій галузі поки що існує великий розрив: потреби економіки випереджають можливості математики.

Частіше за все застосовуються лінійні моделі, призначені для розв'зання різноманітних економічних задач, тоді як майже всі залежності в економіці нелінійні.

Економічна практика обумовила появу низки математичних дисциплін: математичне програмування, теорія ігор, масове обслугову­вання, управління запасами, дослідження операцій тощо.

Водночас, незважаючи на характерне для сучасного етапу по­силення ролі економічних важелів і стимулів, не варто обмежу­вати організаційно-адміністративні методи впливу.

Дата добавления: 2014-10-17