Питання для роздумів і дискусій. 1. У чому, на вашу думку, полягають особливості освіти дорослих?

1. У чому, на вашу думку, полягають особливості освіти дорослих?

2. Назвіть функції освіти дорослих.

3. У чому полягає зміст освіти дорослих?

4. Сформулюйте основні принципи навчання дорослих.

5. Вкажіть на основні особливості організації навчання дорослих.

6. Чи можна лекційне заняття перевести в інтенсивний спосіб навчання?

7. Що, на вашу думку, є характерним для андрагогічної підготовки викладачів?

8. Назвіть найбільш типові моделі освітніх систем для дорослих.

Література

1. Вербицький А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. — М., 1991.

2. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике. — М., 1998.

3. Кларин М.В. Технологии обучения. — М., 1999.

4. Петров Ю.Н. Модель непрерывного профессинального образования. — Н.Новгород, 1994.

5. Образование взрослых в России на рубеже ХХI века: проблемы и перспективы: В 2-х ч. СПб., 1995.

6. Образование взрослых: опыт развития стран Запада. — М., 1994.

7. Кулюткин Ю.Н., Сухобская Г.С. Индивидуальные различия в мыслительной деятельности взрослых учащихся. — М., 1971.

8. Методические рекомендации по использованию конспектов-схем, производительных ситуаций и учебных игр в вузе. — К., 1983.

Висновки

Сучасна система неперервної освіти, основною ланкою якої є освіта дорослої людини, зумовлена постійними змінами у змісті і характері праці; динамічним накопиченням знань в усіх сферах науки, техніки і культури; перебудовою суспільного життя, розвитком його демократичних засад, широким залученням людини до системи громадського і виробничого управління.

Неперервна освіта дорослих як умова розвитку індивіда, соціуму, суспільства є проблемою загальноцивілізаційною за соціокультурним значенням і міждисциплінарною за характером дослідження (філософська, аксіологічна, культурологічна, соціологічна, соціально-педагогічна, соціально-психологічна, педагогічна, психологічна, андрагогічна).

Освіта дорослих стає більше ніж правом: це ключ у ХХІ століття. Вона важлива як для кожного окремого громадянина, так і для суспільства в цілому. Вона являє собою яскраву концепцію, яка виступає за сприяння розвитку демократії, науки, економіки, за рівність і справедливість, за побудову нового світу, в якому б усі конфлікти вирішувалися мирним шляхом. Освіта дорослих може сформувати особистість і дати їй сенс життя. Освіта впродовж життя означає для людини спочатку обміркування таких факторів, як вік, рівність статей, нестабільність, мова, культура, економічна нерівність, і їх нове сприйняття.

Освіта дорослих – це цілісний процес навчання, завдяки якому люди розвивають свої здібності, розширюють свої знання, поліпшують свою професійну кваліфікацію чи навчаються чогось нового відповідно до їх особистих потреб чи потреб суспільства.

Система освіти дорослого будується на принципах неперервності і послідовності між базовою професійною і післядипломною освітою. Пріоритетне завдання у розвитку особистості полягає в удосконаленні здатності до самореалізації, саморозвитку, саморегуляції – єдине, що може забезпечити на індивідуально-особистісному рівні послідовність вузівської і післявузівської професійної освіти.

Освіта дорослих – один із принципових способів суттєвого підвищення активності і продуктивності в широкому значенні цих слів, який необхідний, аби гідно зустріти ті різноманітні проблеми, до яких ведуть великі життєві зміни.

Демократичні перетворення у сфері духовної культури в Україні вимагають докорінної зміни підходів до соціокультурної політики в цілому.

Концептуальні основи нової парадигми освіти визначені в Декларації прав людини, де зазначається, що освіта має бути спрямована на всезагальний розвиток людини.

У світовій практиці відводиться дуже багато уваги саме глобальним проблемам розвитку освіти. Навіть склався такий напрямок у зарубіжній методології науки, як "філософія освіти", який прагне до осмислення феномена освіти, його природи та функцій у соціумі і культурі, до філософського розуміння людини, природи її пізнавального ставлення до світу.

Другий важливий зріз філософії освіти — це концептуальні засади реформування освітянської галузі. Нова філософія освіти виходить із пріоритетності її розвитку у суспільстві, що означає насамперед випереджальний розвиток освіти, нове ставлення суспільства до освіти, до знань й інтелекту, кардинально нові підходи до інвестиційної політики в освітній сфері.

Тільки ставка на випереджальний розвиток освіти може допомогти Україні вийти з кризового стану, посісти належне місце серед розвинутих країн.

Освіта з периферії суспільного життя переміщується в центр сучасної цивілізації. Напередодні XXI століття вона набуває нових функцій у суспільстві, перетворюється на глобальний фактор розвитку людства, один із найважливіших чинників розвитку цивілізації.

Загальноцивілізаційний простір — це поле, на якому розвивається освіта. У цьому аспекті цікавим є підхід до розуміння освіти як діалогу культур, коли цілісність першої може розглядатися як об’єднання реалій сучасного світу, оскільки є очевидним, що жодна з культур самостійно не може дати відповіді на всі питання, що постають перед людством.

Освіта сама по собі є одним із найважливіших стимулів зростання людської особистості, єдиним цивілізованим шляхом "вивільнення" її потенційних творчих здібностей.

Тому реформа освіти в Україні — це не данина моді сьогодення, а нагальна потреба у виході молодої держави на магістральний шлях загальноцивілізаційного поступу.

Реформа освіти в Україні спрямована на вирішення ряду завдань: побудови нової моделі освіти, яка б відповідала реаліям посттоталітарного суспільства, була національно зорієнтованою за сутністю і змістом, інтегрованою з глобальними реформаційними процесами, що відбуваються у світі.

Нині реформа освіти в Україні здійснюється в умовах кризових явищ в економіці та суспільно-політичному житті українського суспільства. Проте реформування освіти могло б стати за умов належної підтримки державних інституцій, суспільства в цілому важливим чинником не лише кардинальних зрушень у самій галузі, але й засобом розвитку демократичного суспільства в Україні, формування сучасного типу державності.

Необхідні глибокі реформаторські зрушення в самій сутності педагогічного процесу, побудова нової моделі освіти в Україні, заснованої на принципах демократизації, гуманізації та гуманітаризації, безперервності і варіативності, переорієнтації навчального процесу на пріоритетний розвиток особистості.

Мережа навчальних закладів також потребує вдосконалення відповідно до потреб регіонів, вимог науково-технічного прогресу, запитів молоді, що навчається.

Серед найбільш важливих проблем — створення нової економічної моделі функціонування освітньої галузі, що означає знаходження кардинально нових підходів до інвестиційної політики в освітній сфері.

Теоретичним підґрунтям для проведення реформи освіти на всіх її рівнях, що включала б усі її складові і ланки, повинна стати Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття).

Нація зберігає себе завдяки власній національній системі освіти. А наявність чи відсутність національної освітньої системи залежить від ступеня державницького досвіду народу. Тому наявність політичного суверенітету, Конституції як вищого Закону незалежної України надає освітньо-педагогічному простору самодостатності, саморозвитку, національних

цінностей.

Треба пам'ятати, що Україні потрібна прогресивна національна освіта, яка не тільки відображає своєрідні етичні характеристики, але й задовольняє вимоги науковості, художності, етичності, культури субетичних взаємин, європеїзму.

Українознавча політика у системі національної освіти стає фактором, що зміцнює національну самосвідомість, духовну, ідейну, міжнаціональну єдність.

Неперервність освіти відкриває можливості для постійного поглиблення загальноосвітньої і професійної підготовки у навчанні і вихованні, перетворення процесу отримання освіти на такий, що триває впродовж усього життя.

У теорії і практиці неперервної освіти особливий акцент робиться на освіту дорослих за межами базової — набуття і підвищення кваліфікації, перепідготовка у процесі зміни професії, освіта в умовах дозвілля тощо.

Існує чимало понять для означення неперервної освіти як процесу. Серед них — "продовжувана освіта", "довічна освіта", "перманентна освіта", "подальша освіта", "освіта дорослих" тощо.

Загальноосвітня школа є ланкою системи безперервної освіти, якоюсь мірою найбільш стійкою і найменш підвладною змінам. Розумне роздержавлення — одна з головних умов забезпечення прогресивних змін у навчанні і вихованні.

Основна вимога до сучасної школи полягає в тому, аби не просто акумулювати і транслювати основи наук, а вчити мислити з урахуванням неповторної своєрідності індивідуальних здібностей і задатків учнів, відкривати перед кожним реальну перспективу творчого самовираження.

Дуже обережно треба підходити до досить поширеної нині спеціалізації навчання. Необхідно пам'ятати, що спеціалізації бувають різн,і і в певних випадках можливе перебільшення, яке завдає шкоди для базової природничо-наукової чи гуманітарної підготовки учнів.

Соціологічне дослідження показало, що, можливо, доцільним було б розширення кола предметів гуманітарного циклу у навчальних планах, а також відведення більшої кількості годин на вже існуючі.

Також сучасна школа має серйозні прогалини у морально-естетичному, трудовому вихованні. Вона поки що не вийшла на рівень вимог демократичного і гуманного суспільства — виховання цілісно розвиненої, творчої особистості. Більше того, існує небезпека поверхового реагування на життя школи, підміни їх суті якимись зовнішніми заходами.

Становлення і розвиток єдиної системи неперервної освіти — це складна комплексна проблема міжнаукового характеру.

Неперервна освіта — веління науково-технічної цивілізації, еволюційно-поступального розвитку суспільства. Динамічність НТП, зміна змісту, характеру праці, поява нових об'єктів і напрямків у всіх галузях діяльності людини передбачає систематичне оновлення, поповнення і перетворення знань.

Людина має право на освіту в будь-якому віці. Освіта повинна забезпечити процес перманентності розвитку людини, а тому має стати природною основою, складовою її способу життя.

На відміну від традиційної, неперервна освіта безпосередньо звернена до людини, її запитів, можливостей та інтересів.

Розвиток і становлення системи неперервної освіти передбачає реалізацію цілого ряду важливих принципів, які повинні лягти в основу формування нового професійного мислення педагога. Неперервність має на увазі єдність, взаємозв'язок, взаємообумовленість, наступність цільових функцій усіх ланок, що складають систему освіти.

В основу побудови системи неперервної освіти слід покласти такі передумови:

- різні, але адекватні для кожного члена суспільства можливості отримання загальної та професійної освіти;

- рівноцінність у часі навчання у різних навчальних закладах для отримання відповідного рівня освіти;

- завершеність освіти на кожному рівні підготовки до професійної діяльності;

- гнучкість організаційних форм професійної підготовки.

Організація та функціонування цілісної системи неперервної освіти передбачає інваріантність таких принципів:

● гуманізація (має на меті орієнтацію всіх підсистем на формування різнобічно і гармонійно розвиненої особистості);

● наступність;

● прогностичність і орієнтація навчально-виховних цілей на перспективні потреби;

● варіативність як можливість досягнення цілей освіти у різних формах і режимах;

● самостійність, деяка автономність кожної підсистеми;

● здатність до самоорганізації і саморозвитку.

Перелік їх може поповнюватися, змінюватися тощо.

У цілому концепція неперервної освіти набуває значення провідного педагогічного чинника, що визначає стратегію розвитку цілісної системи освіти в сучасних умовах.

Дата добавления: 2014-10-23