Види планування. Планування як складний, комплексний процес, що відбувається на підприємстві, передбачає наявність системи планів

Планування як складний, комплексний процес, що відбувається на підприємстві, передбачає наявність системи планів. Так, в залежності від об’єкту, мети, тривалості планового періоду, характеру планових завдань існують різні види планування. Основі види планування за певними класифікаційними ознаками зображено на рис. 1.1.

За змістом планування поділяють на техніко-економічне та оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування координує виробничо-господарську діяльність підприємства в цілому, його окремих підрозділів та служб і передбачає розробку планових показників, що характеризують виробництво продукції, її реалізацію, використання ресурсів на підприємстві (матеріальних, трудових, грошових коштів).

Оперативно-виробниче планування є продовженням та логічним завершенням техніко-економічного, оскільки спрямоване на розробку й конкретизацію окремих виробничих завдань цехам, дільницям, робочим місцям. Завданням оперативно-виробничого планування є забезпечення рівномірного виконання договірних зобов’язань підприємства з поставок продукції за визначеними обсягами та номенклатурою.

Окрім названих основних видів планування, виходячи із змісту планів, існують також такі види планування, як організаційно-технологічне, постачальницько-збутове, соціально-трудове, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування. Специфіка цих видів планування обумовлює використання певної системи планових показників, що характеризують ту, чи іншу діяльність. Також в кожному з даних видів передбачені певні строки виконання робіт й відповідні результати.

Однією з найважливіших ознак класифікації планів є їх поділ за типами мети, згідно з яким виділяють: стратегічне, тактичне та оперативне планування.

Стратегічне планування орієнтоване на довгострокову перспективу й визначає основні напрямки розвитку підприємства. Основна мета стратегічного планування – створення потенціалу для виживання підприємства в існуючих умовах функціонування, що передбачає встановлення перспективних цілей та вироблення засобів їх досягнення. Тобто стратегічний план носить концептуальний характер і відображає основну мету розвитку підприємства.

Розробка стратегічного плану передбачає:

здійснення аналізу перспектив розвитку підприємства, що спрямований на виявлення факторів, які впливають на розвиток певних тенденцій;

з’ясування конкурентних позицій продукції підприємства на ринках;

визначення стратегії розвитку на основі аналізу перспектив в різних напрямах діяльності;

пошук нових можливостей підприємства щодо забезпечення більш ефективного розвитку;

визначення можливих економічних результатів діяльності.

Тактичне планування є процесом створення передумов для реалізації нових можливостей підприємства. Його завданням є обґрунтування завдань та засобів, необхідних для досягнення встановлених цілей.

Результатом тактичного планування є складання плану економіко-соціального розвитку підприємства, що являє собою комплексну програму виробничо-господарської та соціальної діяльності підприємства на відповідний плановий період.

За допомогою тактичного планування відбувається пошук резервів більш ефективного використання ресурсів підприємства. Тактичне планування дозволяє забезпечити зв'язок між окремими структурними підрозділами підприємства.

На відміну від стратегічного планування, тактичне охоплює коротко- та середньостроковий періоди.

Оперативне планування передбачає визначення засобів розв’язання завдань, обґрунтованих у тактичному плані за роками та кварталами. Тобто його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації планомірної та ритмічної діяльності підприємства і його структурних підрозділів. У зв’язку з цим оперативне планування включає:

визначення часу виконання окремих операцій з виготовлення продукції, що передбачає встановлення певних строків передачі предметів праці;

здійснення оперативної підготовки виробництва, що передбачає своєчасну доставку на робочі місця матеріалів та інструменту, необхідних для виконання плану з випуску продукції;

ведення постійного обліку, контролю та аналізу здійснення виробничого процесу для забезпечення його відповідності встановленому плановому графіку.

Залежно від планового періоду (горизонту планування) виділяють:

довгострокове планування, що здійснюється на період від 3 до 10 років, й передбачає вирішення стратегічних цілей;

середньострокове – на період 1-3 роки, спрямоване на вирішення тактичних цілей;

короткострокове – здійснюється в межах одного планового року, кварталу, місяця, тижня і передбачає вирішення завдань оперативного планування.

За рівнем регулювання види планування поділяють на: ринкове, індикативне, централізоване (директивне). Ринкове планування передбачає самопланування діяльності підприємства на основі використання ринкових інструментів: попиту на товари, їх пропозиції, цін. Централізоване (директивне) планування базується на встановленні вищестоящим органом управління планових показників випуску продукції, строків її поставки й інших показників окремим підприємствам. Такий вид планування застосовується на підприємствах державної форми власності. Нарешті, індикативне планування базується на частковому державному регулюванні діяльності підприємств шляхом встановлення й регулювання цін, тарифів, ставок податків, мінімального рівня заробітної плати та інших показників, що формуються на макроекономічному рівні.

За сферою використання планування поділяють на міжцехове, внутріцехове, бригадне та індивідуальне. У якості об’єкту цих видів планування виступає відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

За рівнями управління виділяють: заводське (корпоративне) планування, що стосується вищої ланки управління; міжцехове (цехове) – використовується на середньому рівні управління; внутріцехове (виробниче) – охоплює окремі об’єкти планування (ділянки, бригади, робочі місця).

В залежності від того, на якій стадії знаходиться розроблюваний план, виділяють: попереднє планування, що являє собою розроблені проекти майбутніх планів, та кінцеве планування – готові плани після їх затвердження.

Велике значення у процесі планування має часовий орієнтир при складанні планів.

Отже, за видами часової орієнтації виділяють чотири типи планування:

реактивне;

інактивне;

преактивне;

інтерактивне.

Реактивне планування базується на аналізі минулого досвіду розвитку підприємства й спирається на старі організаційні форми та існуючі традиції. Суттєвим недоліком такого типу є недостатнє врахування об’єктивних обставин функціонування підприємства в сучасних умовах та перспектив його майбутнього розвитку.

Інактивне планування орієнтується на сучасний розвиток підприємства та передбачає забезпечення виживання підприємства і його розвитку в майбутньому шляхом пристосування до існуючих умов господарювання без врахування минулого досвіду. Керівництво підприємства намагається зберегти його традиційну поведінку та не допустити будь-яких змін. Отже, недоліком такого планування є відсутність сприяння економічному зростанню та розвитку підприємств.

Преакивне планування спрямоване на забезпечення постійних змін шляхом орієнтації на досягнення науки й техніки, широкого використання експерименту, прогнозування. При даному типі планування керівництво прагне прискорити певні зміни, наблизити майбутнє. Головним недоліком такого планування є недостатнє врахування існуючого досвіду, отже, й ефективність такого планування може бути забезпечена лише на протязі короткого періоду часу.

Інтерактивне планування є найбільш вдалим типом з усіх попередніх, оскільки воно враховує минулий досвід, особливості сьогоднішнього розвитку та передбачення майбутнього в процесі обґрунтування певних планових рішень.

Усі розглянути види планування передбачають існування певних особливостей, порядку складання планів, наявність певної системи показників.

Дата добавления: 2014-10-31