Qui nescit facere, nescit et loqui 5 страница

Безумовно, кожен оратор має безліч спільних точок зору зі своїми слу- | хачами, але вважати, що всі люди у всьому схильні вчиняти так, як ми самі, це хоча й природно, але невірно...

Є ще важлива умова — інтелектуальне обличчя слухачів, тобто характер і розміри наявних у них знань, їх практичний спосіб дій.

З розумовим запасом людини і з її здатністю сприйняття необхідно ра­хуватися, хоч би за чим ми зверталися до неї — навчити її чого-небудь, пе­реконати у чомусь або дати їй насолоду. В ораторському мистецтві це знан­ня дає точку опори доказам оратора і становить необхідну умову для до­ступності промови.

(О. Бен)

Елемент поезії може бути введений в ораторську промову для посилен­ня її дії, якщо оратор має художню вдачу. Поетичний ореол, яким оточений предмет промови, схиляє слухачів на користь думок оратора.

Закони, які керують дією на почуття у художньому творі, застосовуються і до ораторської промови, коли треба посилити почуття або збудити інтерес.

(О. Бен)

Що стосується вияву почуттів самим оратором, то краще, якщо він буде
стримувати себе доти, доки аудиторія не почне надихатися: тоді вона буде
чекати натхнення і з його боку..

Виявлення своїх почуттів оратором є могутній засіб захоплювати інших, І але часто споглядання того, як оратор стримує свої почуття, швидше запа- J лює аудиторію...

Зрозуміло, що при всякому способі переконання повинен, хоча б тільки зовні, лежати в основі якийсь аргумент, на якому і базується звернення до пристрастей переконуваного.

(О. Бен)

Приберіть геть усі п'ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте золото правди.

(О. Довженко)

Мені потрібні зустрічі з народом, з моїми людьми, аби помножити себе, свої думки і почуття, братаючись думками й почуттями з іншими. І жити треба тим, що є хорошого й красивого в людях.

(О. Довженко)

J (і Про голос, жести, міміку, рухи тіла оратора

Є такі слова, інтонації голосу й вирази обличчя, які завжди і незмінно викликають в людях неприємні душевні хвилювання; є й інші слова, інтона­ції голосу й вирази обличчя, які викликають лише приємні душевні хвилю­вання.

(Г. Спенсер)

...Його вирази, його очі, голос, рухи тіла, сама пристрасть, яка ним ру­хає, спонукають вірити, що ця пристрасть є істинною. Він (оратор — Г. С.) вражає почуття, а через це вражає душу, тривожить її й торжествує...

(А. Тома)

Як у^гол.о£І-людини відображаються різні ступені її віку, так людина виявляє тембром голосу свої внутрішні здібності й стан духу. Ясний і глу­хий, високий і низький, густий і рідкий, дзвінкий і приглушений тембр, швидкість і млявість, монотонність і різка зміна інтонації, високий дзвін­кий дискант і низький гучний бас, одним словом, — уся гама звуків від першого, ледь чутного, до гучних гуркотань грому має певне значення, і ще з'явиться колись людина, яка буде здатна по голосу визначати людсь­кий характер...

(К. Шубарт)

Тон голосу, очі і вираз обличчя мовця є не менше красномовним, ніж самі
слова. •

(Ж. Лабрюйєр)

Модуляції голосу — найпрекрасніша з усіх чарівностей красномовства. Це музика мовлення.

І хороші оратори, коли хочуть переконати у чомусь своїх слухачів, завж- І ди супроводжують руками свої слова, хоча деякі дурні не турбуються про таку окрасу і здаються на своїй трибуні дерев'яними статуями.

(Леонардо да Вінчі)

А чого тільки ми не виражаємо руками? Ми вимагаємо, обіцяємо, кличе-, мо й проганяємо, погрожуємо, просимо, відмовляємо, захоплюємося, роз­каюємося, лякаємося, наказуємо, підбадьоруємо, заохочуємо, звинувачуємо, І прощаємо, зневажаємо, плещемо в долоні, благословляємо, принижуємо, j звеличуємо, вшановуємо, радіємо, співчуваємо, сумуємо, дивуємося, вигукує- / мо. Стільки ж найрізноманітніших речей, як і за допомогою язика! Кивком І голови ми погоджуємося, відмовляємо, вітаємо, вшановуємо, величаємо, за­питуємо, виряджаємо, тішимося, пестимо, підкоряємося, погрожуємо, запев­няємо, повідомляємо. А чого тільки не виражаємо ми за допомогою брів чи за допомогою плечей! Немає руху, який не говорив би і при тому мовою, зрозумілою усім без усякого навчання, цілком узвичаєною мовою.

(М. Монтень)

Коли промова складається з гарячих рухів, живих вигуків і різноманітних ] змін голосу, то уява має більше роботи й пристрасті зрушуються швидше.

(X. Блер)

...Виразний погляд, доречно зроблений рух тіла варті іноді значно більше і усіх промов.

(Г. Гайар)

Як багато може означати вираз душевних рухів в очах, легкий рух руки, маленька зморшка на обличчі, погляд! З якою ясністю, з якою силою, з якою тонкістю й гнучкістю бувають від того видимі й найм'якші риси відчувань, найнепримітніші спорідненості. Ними і тільки ними можуть душі начебто безпосередньо бесідувати з душами, торкатися одна одної, одна в одну про-

никати, оживлювати й полонити рвучкою силою. Ними часто робить оратор в одну мить такі дії, яких не зробила б поєднана сила діалектики й красно­мовства відбірними словами.

(К. Віланд)

Можна язиком говорити одне, а обличчям і жестами виражати прямо протилежне.

(І. Ньєво)

Жести й манери повинні бути як мимовільні наслідки сердечних рухів, а не навпаки...

(Ф. Вейсс)

Про емоційність, ясність, стислість, простоту мовлення

Митець думає не тільки розумом, але й серцем.

(О. Довженко)

Сила духа й пристрасть роблять людей красномовними.

(Квінтиліан)

Кожна розмова, яка не творить у вас ніякого відчуття, яка служить тіль­ки для звеселення вашого розуму і яка не зачіпає вашого серця, хоч би якою гарною вона здавалася, не може називатися красномовною... Вся сила сло­ва повинна прагнути єдино до того, щоб надавати руху таємним пружинам, які натура вкладає у серце людське.

(Ф. Фенелон)

Пристрасті — це єдині оратори, докази яких завжди є переконливими, їхнє мистецтво народжене начебто самою природою і грунтується на незмін­них законах. Тому людина безхитрісна, але захоплена пристрастю, може пе­реконати швидше, ніж красномовна, але байдужа.

(Ф. Ларошфуко)

Природа робить людину красномовною, коли вона має великий інтерес або велику пристрасть. Хто дійсно збуджений, той бачить речі в іншому світ-

лі, ніж інші люди. Все дає для неї привід до швидкого порівняння і до мета- J> ) фори: без усякої умисності вона все одухотворює і в своїх слухачів перено­сить частину свого ентузіазму.

(Вольтер)

Усі ефекти, які викликаються красномовством, вищою мірою приємні, як і почуття, які викликаються живописом і театром.

(А- юм)

Пристрасті — небезпечна зброя, коли вони не керуються розумом, якщо а а супроводжують його і служать йому. За допомогою пристрастей красномов-,-!_ сто володарює і торжествує над серцями. Хто вміє пристойно збуджувати їх, той керує розумом людей.

(Ш. Баттьо)

Подбайте про те, щоб усі слова ваші були зрозумілими, пристойними і правильно розташованими, щоб кожне речення і кожний ваш період, вигад­ливий і повнозвучний, з найбільш можливою і доступною вам простотою й жвавістю передав те, що ви хочете сказати; висловлюйтесь ясніше, не зату-о?. jf_ манюючи і не заплутуючи смислу. Подбайте також про те, щоб, слухаючи вашу промову, меланхолік розсміявся, веселун став ще веселішим, простак не скучив, розумний прийшов у захоплення від вашої вигадки, поважний не засудив їх, мудрий не міг не віддати їй хвалу.

(М. Сервантес)

Чим прекрасніша думка, тим дзвінкіша фраза.

(Г. Флобер)

Слово, яке йде від серця, проникає в серце. j

(Нізамі)

Головна причина довгих речей — брак правоти у відстоюваній справі.

(К. Гільті)

І найблискучіша промова набридає, якщо її затягти...

(Б. Паскаль)

Часто оратори надолужують довжиною те, чого не вистачає у них у гли­бину.

(Ш. Монтеск'є)

(Ясність — краса глибоких думок.

(К. Вовенарг)

Люди, обдаровані природним красномовством, говорять іноді з такою яс­ністю й стислістю про великі речі, що більшість людей не передбачає у сло­вах їхніх глибини. Уми важкі, софісти, не визнають філософії, коли красно­мовство робить її загальнодоступною і відважується зображати істину ри­сами сильними й сміливими. Вони вважають поверховим і пустим блискучий виклад, який сприяє доказові великих думок. Вони хочуть визначень, роз­поділів, дріб'язковостей і аргументів. Якби Локк виклав жваво на небагатьох сторінках мудрі істини своїх писань, вони не насмілилися б зарахувати йо­го до числа філософів сторіччя.

(К. Вовенарг)

Ясний виклад думок — незмінний супутник розуму, краща його оздоба, і немає жодної великої думки, яка не виграла б від викладення толкового и доброго; влучність і доцільність сказаного слова мають часто вирішальне значення для того поняття, яке ним виражене.

(Ф. Вейсс)

Талант ніколи не говорить трьох слів там, де досить двох. Стислість ко­рисна завжди і всюди, особливо ж у серйозних справах, в яких виграти час означає часто виграти саму справу.

(Г. Ліхтенберг)

Велике правило: якщо твоє небагато що не становить нічого оригінально­го, то і вислови його у крайньому випадку оригінально.

(П. Буаст)

Коли не можуть злетіти думками, тоді звертаються до високопарного стилю.

(Жан-Жак Руссо)

т. л% s-гк. т пч TrtfK jrf-я^с)-у<::уг»-уч: ут^я^е у^с>укз^^:>^^Гу^Г^"—;

...Безумовно, що найпереконливіші промови саме ті, де міститься найбіль­ше образів.

(К. Гельвецій)

Чому... потребується різноманітність у стилі й зворотах мовлення? Тому що одноманітні звороти мовлення притуплюють увагу, а коли увага притуп­лена, ідеї й образи виступають перед нашим розумом менш ясно і справля­ють на нас слабке враження.

(Т. Карлейль)

У душі оратора повинна лежати істина й висловлюватися полум'яно, а інакше набагато краще, якщо він буде мовчати.

(Г. Лансон)

У багатьох людей є цілий словник, який позбавляє їх від думок: він скла­дається із слів, які мало що виражають, а тому додаються до чого завгодно. Це — наліпка на порожніх пляшках.

(А. Шопенгауер)

Л',

Занадто багато слів затемнюють думку, яка повідомляється. Кожне зай­ве слово, хоча й поставлене для роз'яснення, справляє зворотну дію. Багато слів для небагатьох думок — неспростовне свідчення посередності: ознака" вид^нш_голови — багато думок у небагатьох словах.

Істина красивіша у голому вигляді і враження від неї тим глибше, чим простіше_є_вираження... Як у будівельному мистецтві слід уникати нагромад­ження прикрас, так у мистецтвах словесних слід стерегтися передусім зайвих риторичних прикрас, непотрібних поширень і взагалі усяких зайвих виразів.

Істинна стислість виразів полягає у тому, щоб говорити лише те, що до­стойне бути сказаним і, навпаки, не говорити того, що кожен сам може по­думати. Але стислості ніколи не слід приносити в жертву ясність чи грама­тичну правильність мовлення...

^Г~Л (^А- Шопенгауер)

⁴ Хто ясно мислить, той ясно й викладає...

(А. Шопенгауер)

Усякий прекрасний і багатий думками розум завжди буде висловлювати­ся найбільш природно, без натяків і ясно повідомляти свої думки іншим. На-

впаки, розумова злиденність, заплутаність, пихатість будуть обряджатися у найвишуканіші вирази і найтемніші промови, щоб пишними фразами прикри­ти хирляві, нікчемні й буденні думки, подібно до людини, яка, не маючи ве­личі краси, хоче замінити цей недолік одягом.

(А. Шопенгауер)

/

Хоч би що говорили дипломати й поети, головне достоїнство мов — в яс-

, ності.

(Стендаль)

Стислість надає сили мові. Є вирази, які мають властивості променів со­нячних, чим більше вони згущені, тим сильніші вони.

Для ясності промови необхідно, щоб кожне слово вживалося в якомусь із добре відомих його значень і щоб для думки добиралися найбільш доречні слова. Але цього не можуть навчити ніякі правила стилістики; це залежить від загального розвитку розуму.

(О. Бен)

Ясність думки і ясність виразів звичайно зустрічаються разом.

(Т. Маколей)

Людина, яка засуджує і висміює помилкові думки й погані вчинки інших людей, повинна мати особливу силу переконання, а для цього, крім гостро­го ока, необхідно володіти і не менш цінним мистецтвом ясно викладати Свої думки.

(М. Ларра)

І ■ •

Одного неточного, невдало сказаного або хоча б погано вимовленого! слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження.

____—-— (А. Міцкевич)

Слово і музика. Музика слова

...Музика здатна певним чином впливати на етичну сторону душі; і якщо музика має такі властивості, тоді, очевидно, вона повинна бути включена до числа предметів виховання молоді.

(Арістотель)

Музикант також поет; пара очей може його раптом перенести в кращий світ, де музи можуть жартома навіяти йому великі творіння.

(Л. Бетховен)

...Музика — джерело радості мудрих людей, вона здатна викликати і в народі хороші думки...

(Сюнь-цзи)

...Хто бажає у музичній творчості зберегти вимогу краси й вишуканого смаку, той повинен... доповнити свої музичні заняття іншими науковими предметами, зробивши своєю провідницею філософію, бо вона одна має змо­гу визначити для музики потрібну міру й ступінь корисності.

(Плутарх)

...Музика жахлива, коли ні такту в ній, ні міри немає.

(У. Шекспір)

Музика навіть у самих жахливих ситуаціях повинна завжди чарувати слух, завжди залишатися музикою.

(Моцарт)

Я дуже сумував би, якби моя музика лише розважала моїх слухачів: я прагнув зробити їх кращими.

(Г. Гендель)

Почуття, іронія, пристрасть, навіть одноманітність, коли вона є характер­ною,— все доступне музиці, за винятком поганих віршів.

(Гретрі)

Вам цікаво знати, чи сприйнятливий такий-то індивідуум до музики? При­дивіться, чи простий і справедливий його розум; чи вільні від вигадливості його промови, манери, одяг; чи любить він квіти, дітей; чи владарює у ньо­му ніжне почуття любові... така істота пристрасно любить гармонію й закла­дену в ній мелодію...

(Гретрі)

Музика завжди змістовна. У кожного дійсно музичного твору є ідея...

(Л. Бетховен)

Ви спитаєте мене, звідки я беру свої ідеї? — я вловлюю їх на лоні при­роди, у лісі, на прогулянках, у тиші ночі, рано-вранці,, збуджений настроя­ми, які у поета виражаються словами, а в мене перетворюються на звуки, звучать, вирують, доки не стануть переді мною у вигляді нот.

(Л. Бетховен)

Люди у всьому світі отримують задоволення, слухаючи прекрасні звуки, але якщо це задоволення не оживлюється звичними модуляціями мелодії, воно не викличе захоплення і не перейде у насолоду.

(Ж.-Ж. Руссо)

...яке мовлення не почую, хто б не говорив (головне що б не говорив), вже у мене у мозкові працює музичний виклад такого мовлення.

(М. Л. Мусоргський)

Музика — народна потреба.

■

(Л. Бетховен)

Я вважаю неможливим складати музику, яка не відчута мною достатньо: це здається мені брехнею, бо ноти мають такий самий визначений смисл, як і слова,— може бути, ще більш визначений.

(Ф. Мендельсон)

...Але й любов — мелодія...

(О. С Пушкін)

Є хвилини, коли цілком відчуваєш брак земної мови, хотів би висловити­ся якоюсь гармонією, музикою. Музика — неречовинна донька речовинних звуків, вона одна може перенести тремтіння однієї душі в другу, перелити солодку, несвідому нудьгу.

(О. І. Герцен)

...Хоч би яку промову почув, хоч би хто говорив (головне, що б не гово­рив), вже в мене у мозкові виробляється музичний виклад такої промови.

(М. Л. Мусоргський)

Поєднання слова з музикою доповнює одне одного: слову музика надає незвичайну силу вираження, музиці слово — повну визначеність. Поєднай-

ня поезії з музикою може посилити силу враження тієї та іншої, довести її до вищого ступеня, а це і є завданням мистецтва.

(Ц. А. Кюї)

Музикант знаходить для себе їжу не в одній тільки музиці. Відтінок мов­лення, ритм його руху, гармонія посмішки дають йому більше музики, ніж симфонія якого-небудь його побратима.

(Р. Роллан)

...Щось в кожному слові од музики... І форма своя, і свій лад.

(П. Мовчан)

При поєднанні слова з музикою одне доповнює інше: слову музика дає незвичайну силу вираження, музиці слово — повну визначеність. Поєднання поезії з музикою може посилити силу враження тієї й іншої, довести її до вищої межі, а це і становить завдання мистецтва.

(Ц. А. Кюї)

Затям собі і стверди це життям,

що слово — з музики, з її гірких агоній, і мати слова — скрипка.

Це затям!

(І. Драч)

Ми думаємо, мріємо, сумуємо також у певному темпоритмі, що у всі ці моменти проявляється життя. А там, де життя, там і дії, де дії — там і рух, де рух — там і темп, а де темп — там і ритм. У кожної пристрасті, стану, переживання свій темпоритм.

(К. Станіславський)

Ставте дієзи в ключі!

(П. Тичина)

Ніби щойно прокинувшися, він відкрив очі на світ і основний первень все­світу побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «соняшними кларнетами».

(О. Білецький)

ЗГО-319

КРИЛАТІ ЛАТИНСЬКІ ВИСЛОВИ ПРО СЛОВО¹

1. Alia commitenda, alia coelanda

Про одне слід говорити, а про інше — мовчати. Пор.: Про одне хоч сім кіп, про інше заціп. Ця думка вперше зафіксована в «Одіссеї».

2. Audi, sile

Слухай і мовчи.

Пор.: Мовчи, глуха, менше гріха.

Хто мовчить, той трьох навчить.

Вислів зустрічається у Софокла і Лукіана.

3. Clavis in lingua

Язик під замком.

Пор.: Язик за зубами.

Цей фразеологізм зустрічається ще в Есхіла («Наш язик потребує зам­ка»). Подібний вислів знаходимо в Софокла — «Золотий ключ стримує язик» і Лукіана — «На язик слід накласти печать, щоб він міг приховувати таємниці». Відома також настанова Ямвліха (одного з піфагорійців): «Пере­дусім стримуй язик». Зовсім в іншому, політичному плані звучить цей вислів у «Персах» Есхіла: «І вже не буде більше у людей язик під замком». Тут ве­ликий трагік пов'язує свободу слова з демократизацією політичного устрою в Афінах.

4. Cuius regio, eius lingua

Чия країна, того й мова.

Пор.: Чий обід, того, й пісня, чий край, того й звичай. Чия власть, того й масть.

5. Cum rem animus occupavit, verba ambiunt

Якщо розум оволодів темою (предметом), то слова приходять самі собою. ¹ Див.: Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скрабниці античної мудрості.— К., 1988.— С. 173—193.

Аналогічна думка в більш лаконічному формулюванні — Rem verba sequ-entur («Слова підуть слідом за предметом») зустрічаються ще в римського оратора Катона Старшого. У наведеній вище, більш поширеній словесній формі, вона збереглася в пізніше створеному підручнику риторики. Саме цей останній варіант вислову наводить Сенека Ритор («Контроверсії»). Згодом поданий вище вислів використав Горацій як вимогу, адресовану поетам-по-чатківцям: Rem tene, verba sequentur — «Збагни тему, а слова знайдуться». Пізніше цю вимогу повторив Юлій Віктор у своєму трактаті «Наука рито­рики», а в нові часи — Буало в «L'art poetique».

6. Dictum ас factum

Сказано — зроблено. Пор.: Сказано як зав'язано.

7. Ex cuius lingua melle dulcior fluebat oratio

З язика його лилися слова, солодші від меду.

Так пише Гомер про старого Нестора, учасника Троянської війни, мудро­го порадника, відомого своїм красномовством. Латинський переклад Гомеро-вого вислову зустрічається у Цицерона.

8. Homo semper in ore aliud fert, aliud cogitat

У людини завжди на язику одне, а в думках інше.

Пор.: Каже про буряки, а думає про капусту. На словах милість просить, а за халявою ножа носить.

9. Melius est prudenter tacere, quam inaniter logui

Краще мудро мовчати, ніж даремно базікати. Або: Краще мудро мовчати, ніж говорити дурниці.

Пор.: Добра голова не скаже пусті слова. Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.

' *

10. Montes auri polliceri

Обіцяти золоті гори.

Вживається як приказка для засудження безпідставних хвалькуватих обі-ттянпк.

11. Multa paucis

Багато небагатьма словами (сказати).

Пор.: Коротко, але змістовно. Сказати з горобця, щоб розжувати з галку.

Цей вислів часто використовується як епіграф.

*

12. Nescit vox missa reverti

Сказане не повернеться.

Пор.: Сказаного не доженеш. Відрубаного не приточиш.

У Горація цей вислів вживається як порада майстрам художнього слова ретельно працювати над мовою своїх творів, щоб пізніше не переробляти їх. Часто зустрічається і в широкому плані — щодо усного слова і повсякден­ної мови. Таку саму думку містить ще один вислів Горація: «Et semel emis-sum votat irrevocabile verbum» — «І ледве ти вимовив слово, летить воно безповоротно». (Пор.: Слово — не горобець: вилетить — не піймаєш).

13. Ne verba pro rurina

He (годуй) словами замість хліба.

Пор.: Не годуй обіцянками. Із слів борщу не звариш.

Вислів зустрічається у давньогрецькій комедії, зокрема в Аристофана.

14. Nihil opus verbis

Немає потреби у словах.

Пор.: Слово без діла нічого не варте.

15. Nomen est omen

їм'я — це ознака (знак).

Джерело вислову — комедія Плавта «Перс». Античні вчені вважали, що назви речей пов'язані з їхньою сутністю, а імена людей — з їхнім характе­ром і нахилами. Звідси так звані «значущі імена» в комедії та сатирі. Наве­дений вислів Плавта побудовано на співзвуччі слів nomen і omen.

16. Nominibus mollire licet mala

Неприємне слід пом' якшувати словами. Пор.: Ласкаве слово, як весняне сонце.

17. Non verbis at factis spectari vult Graecia

Греція прагне бути славнозвісною не словами, а ділами.

Пор.: На словах як на органах, а як до діла, то ні гугу. На словах як на цимбалах, а на ділі, як на балалайці.

Вислів вживався як прислів'я, спрямоване проти тих, хто на словах хо­робрий і діяльний, а на ділі боягуз і ледар.

18. Pectus est quod disertos facit (et vis mentis)

Саме душа робить людей красномовними (і сила розуму).

19. Philippica

Філіппіка.

Слово вживається у значенні «грізна, викривальна промова». Цицерон назвав свої промови проти Марка Антонія Філіппінами, тим самим порівню-юи їх з полум'яними викривальними промовами Демосфена проти Філіппа Македонського.

20. Plures occidit quea quam gladius

Язик (горлянка) знищив більше людей, ніж меч.

Пор.: Язиче, язиче, лихо тебе миче, тільки те й робиш, що людей гробиш. Людину б'ють не дрючком, а словом.

21. Potius amicum quam dictum perdendi

Краще втратити друга, ніж дотепне слово.

До Квінтиліана аналогічну думку висловлював Горацій, говорячи про злих насмішників, що заробляли собі славу дотепних розповідачів будь-якою ціною.

22. Oualis vir, talis oratio

Яка людина, така й мова.

Пор.: Яка головонька, така й розмовонька. Дурний піп — дурна в нього і молитва.

Здавна існувала думка про те, що людину краще можна розпізнати, коли її не тільки побачиш, а й почуєш, бо в мові відбиваються розум, душа, ха­рактер. Сократ в одному з Платонових діалогів наказує юнакові Харміду: «Говори, щоб я тебе розпізнав». Ця сентенція схожа на одну з апофтегм Со-

лона: «Слово — тінь діла», яку згадує Діоген Лаертський. Римський поет Персій у третій і п'ятій сатирах твердить, що душу людини можна пізнати за мовою, як кришталеву вазу — за дзвоном. Пізніше сентенція Сенеки ста­ла прислів'ям і розширила своє значення: людину можна пізнати не тільки за мовою, а й за стилем, за характером думок і поведінки. Порівняйте з відо­мим висловом Бюффона: «Стиль — це людина».

23. Quidquid praecipies, esto brevis

Чого б ти не навчав, будь лаконічним. Пор.: Говорить рідко, та густо маже.

Хто не вміє діяти (робити), той не вміє й говорити. Пор.: У кого діла світлі, у того й слова ясні.

25. Oui tacet consentire videtur

Хто мовчить, той, мабуть, погоджується.

Пор.: Хто мовчить, той не перечить.

Порівняйте це прислів'я з афоризмом Теренція: «Facent, satis laudant» — «Мовчать, отже цілком схвалюють». Дивіться також у Сенеки Старшого: «Silentium videtur confessio» — «Мовчання здається визнанням».

26. Res est magna tacere!

Велика справа — мовчання.

Пор.: Слово — срібло, мовчання — золото. Порожня бочка гучить, а пов­на мовчить.

27. Scribitur ad narrandum, non ad probandum

Пишуть, щоб розповісти про щось, а не для того, щоб бути похваленим.

Так Квінтиліан визначає завдання історії і красномовства (тобто, всі сти­льові прийоми і досконалість форми мають бути підкорені основній меті — змістовності й переконливості твору).

28. Silentii tutum praemium

Нагорода за мовчання (завжди) гарантована.

Пор.: Мовчи, глуха, менше гріха. Хто уміє мовчати, той у збитку не буде.

Ця сентенція була надзвичайно популярною у давніх греків і римлян. її приписують Симоніду Кеоському, нею користувався також Аристид, захи­щаючи Перикла. За свідченням Плутарха, імператор Октавіан Август завжди охоче звертається до неї. Валерій Максим вважає, що наведена сентенція на­лежать Ксенократу, який завжди мовчав, коли всі висловлювались. Коли йо­го запитали, чому він мовчить, він нібито відповів: «Коли я говорив, то потім завжди жалкував, а коли мовчав — ніколи». Близький за змістом вислів зустрічається у Горація: «Est et fideli tuta silentio merces» — «(Завжди) га­рантована нагорода за вірність і мовчання».

29. Stultus stulta loquitur

У дурня і мова дурна.

Пор.: Дурний дурне й говорить. Що не скаже, то все півтора людського.

ЗО. Unum os, duas autem aures habemus, ut plus audiamus, minus dicamus

Ми маємо один рот, але два вуха, щоб більше слухати і менше говорити.

Пор.: Менше говори, більше вчуєш.

Цими словами стоїк Зенон звернувся до надмірно балакучого юнака.

31. Usus — ius et norma loquendi

Звичай — закон і норма мовлення.

Поділяючи думку давньогрецьких філософів і граматиків, Горацій цілком слушно зауважує, що закони і норми мовлення встановлюються протягом ві­ків у процесі мовної практики, яка завжди спирається на звичай і традицію.

32. Verba movent, exempla trahunt

Слова спонукають, приклади захоплюють. Пор.: Слово спонукає, приклад підіймає.

33. Verba volant, scripta manent

Слова відлітають, написане залишається.

Пор.: Звук смертний, літера безсмертна. Що написано пером, того не ви­волочеш і волом. Як напише писака, то не злиже собака.

Наведений вище афоризм зустрічається в багатьох новолатинських текс­тах, починаючи з XV ст. Думку про те, що написаного не можна замінити абс не слід замінювати, знаходимо в численних латинських крилатих висловах.

34. Verbis pugnas, non re

Ти воюєш словом, а не ділом.

Пор.: Язиком і сяк і так, а ділом ніяк.

Про те, що воювати слід не словами, а зброєю, писав ще Гомер, розпові­даючи про Енея, який, вступаючи у двобій з Ахіллом, промовив: «Ти бойо­вої відваги словами в мені не вгамуєш» («Іліада», пер. Б. Тена).

35. Viva vox alit plenius

Живе слово краще виховує.

Пор.: Вчи дитину не штурханцями, а хорошими слівцями.

Можна розуміти фразеологізм і як «живий голос», «усна мова». Як твер­див Пліній Молодший («Листи»), «завжди є можливість читати, однак не завжди — можливість слухати. До того ж живий голос набагато сильніше, як то кажуть, зворушує».

VIII. ХВАЛОСПІВ

Похвальне красномовство, або риторика любові

Співайте із радістю, праведні в Господі, — бо щирим лицює хвала! Хваліть Господа гуслями, співайте Йому з десятиструнною арфою, заспівайте Йому нову пісню, гарно заграйте Йому з гуком сурем. Бо щире Господнє слово, і кожен чин Його вірний!

Книга псалмів, псалом 33

Нестерпне світло перетяло груди, і в серце врізалось слово.

Богдан Бойчук

Мадонно моя, Мати Пречиста, мій Цвіте Голубий Вступає в вік новий душа чиста.,

Павло Тичина

ПОХВАЛА БОГАМ

ГОМЕР

Гімн «До Афродіти»¹

Песня моя — к Афродите прекрасной й златовенчанной, Чести великой достойной. В удел ей достались твердыни В море лежащего Кипра. Туда по волнам многозвучным В пене воздушной пригнало ее дуновенье Зефира Влажною силой своєю. Й Оры в златых диадемах, радостно встретив богиню, нетленной одели одеждой: голову вечную ей увенчали сработанным тонко, чудно прекрасным венцом золотым й в проколы ушные серьги из золотомеди й ценного золота вдели; шею прекрасную вместе с серебряно-белою грудью ей золотым ожерельем обвили, какими й сами Оры в повязках златых украшают себя, отправляясь на хоровод ли прелестных бессмертных,

в дворец ли отцовский. После того как на тело ее украшенья надели, к вечным богам повели. И, Киприду приветствуя, боги правую руку ей жали, й каждый желаньем зажегся сделать супругой законной своей й ввести ее в дом свой, виду безмерно дивясь Кифереи фиалковенчанной. Славься, с ресницами гнутыми, нежная! Даруй победу мне в состязании этом, явись мне помощницей в песне! Ныне ж, тебя помянув, я к песне другой приступаю.

Дата добавления: 2014-10-31