Касіян сакович

Промова молодого чоловіка на похороні шляхтича

(фрагмент)¹

Милостиві панове і браття! Обмеженість мого розуму не дозволяє мені належно висловитись щодо достоїнств померлого, а також заважає справи­тись з промовою, присвяченою цьому скорботному акту й проголошуваною на такому печальному місці. І ще я дуже боюся, щоб бажаної розради не викликати у Вас, моїх ласкавих панів, якогось відчуття досади. Однак з обов'язку, який я відчуваю до цього шляхетного тіла й до Вас, мої ласкаві панове і браття, я постараюсь висловити нашу спільну скорботу швидше сер­цем, ніж зайвою балаканиною. Ніхто з нас не в змозі коротко і ясно сказа­ти, якого батька діти, а ми якого великого друга втратили! Його життя завжди було прикрашене різними доброчесностями. І кожний, хто захотів би перерахувати або згадати всі його благородні вчинки, зміг би побачити, що їх більше, ніж ті сім достопам'ятних, які перераховує імператор Марк Аврелій у життєписі філософа Бруксилія. Знайшов би він тут побожність, що була джерелом всіх його доброчесностей, знайшов би освіченість, щед­рість, мужність. А надто збереження вірності істинній канонічній вірі і те, що він частіше говорив з богами, ніж з людьми. Трудно знайти зібраними разом так багато доброчесностей, які б засяяли в якійсь одній особі. Але не­має потреби ні додавати світлості сонцю, ні представляти присутнім таку шляхетну і вельми заслужену людину. Відомі майже всім як старожитність і благородство дому ласкавих панів, так і бездоганне і достохвальне життя світлої пам'яті пана Н. Не згадую тут через брак часу, яким мужнім і доб-

Див.: Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI — початок VII ст.— К., 1988.— С 432—434.

лесним він був у лицарських справах і як ширилася його слава істинно по­свяченого лицаря. Слушно оплакувати смерть подібних людей, а швидше нас самих, які їх, таких великих, втратили.... Ласкава пані разом із шляхетними потомками уклінно дякує вам за чуйність, виявлену до покійного, й бажає, щоб Господь Бог зволив гідно винагородити Вас за це християнське співчут­тя, а ми щоб могли відслужити в більш утішних справах.

ПРОТОІЄРЕЙ ПАВЛОВСЬКИЙ

Надмогильна промова, виголошена ним при прощанні з тілом К. Д. Ушинського по дорозі з Одеси до Києва

(фрагмент)¹

Ось ця труна, перед якою з любов'ю схиляться та із вдячністю помолять­ся дитина й дорослий, вчитель та учень, мати та її діти, той, хто починає вивчати велику справу виховання, й той, хто глибоко вивчав безліч систем виховання. Ось той трудівник, який книгами своїми полегшив і зробив со­лодким вчення для дитини й для його вчителя, який зв'язав матерів з їхніми дітьми міцними й святими путами виховання;.. Ось той дивовижний незнайо­мець, якого, ніколи не бачивши, знаєш, шануєш та любиш,— знаєш по його книжках, які полонили училища й родини, шануєш за ті різноманітні талан­ти, якими він так щедро був нагороджений і з яких жодного не поховав у землі; за багатобічні й глибокі знання... любиш за його завжди живу любов, невтомне терпіння, новизну погляду на виховання й за книги для дітей...

Надмогильні написи (епітафії), виражені словами священних книг²

На допомогу Твою сподіваюсь, Господи!

(XLIX, 18) Ось людина Божа, людина шановна!

(1 кн. IX. 6) Господь воплотив його; він возлюблений Богом!

(II кн. XII. 24)

¹ Див.: Н. Н. Завьяловъ. Педагогическая хрестоматія.— М., 1916.— С 345.

¹ Надгробныя надписи, выраженные словами священыхъ книгъ.— Ломжа, 1879.

Що це за пам'ятник, який я бачу? ■— Це могила людини Божої!

(IV кн. XXIII. 17) Помер він у добрій старості, насичений життям, багатством і славою...

(1 кн. XXIX. 28) Ходив у всі дні життя шляхами істини і правди!

(1.2) Не вмру, але буду жити!

(CXVII. 17)

Дата добавления: 2014-10-31