Стереотипи у практиці соціального оцінювання і мас-медійному комунікативному просторі

Стереотип - стійкий образ соціального колективу, транспоно-[ ваний на уявлення про окремого представника групи. Або навпаки: | це уявлення про окрему особу, поширене на образ усієї спільноти. І Стереотип зазвичай має глибинний емоційний фон, накладається на І психологічну основу позитивної чи негативної упередженості. Масо-I ві медіа, з огляду на свій потужний емоційний і концептуальний вплив, | виявляються причетними і до закріплення стійких образів, і до їх трансформації. Соціальні, національні, тендерні та вікові стереотипи змінюються разом із суспільством, корелюють із його комунікатив­ною етикою, нормами об'єктивності у мас-медіа.

Проблему стереотипу вивчають у різних дисциплінах і напря­мах - соціології груп, соціології масових комунікацій, соціальній психології, теорії дискурсу, риториці. Він потрактований і як атри­бут соціальності, і як характеристика індивідуальної перцепції, і як елемент самоідентифікації, і як спосіб конституювання Вони-образу. Це водночас соціальна, мовна, текстова і ментально-психологічна субстанція.

Стереотипи можуть бути позитивними (добрий, відданий сі­мейний лікар), негативними (безпринципний, опортуністичний по­літик) чи змішаними (сумлінна, але старомодна вчителька) [15]. До обов'язкових характеристик стереотипів належать стійкість, вибір­ковість, емоційна наповненість [23]. Через серії цілеспрямованих по­вторень засоби масової інформації легко досягають ефекту оцінних узагальнень: палестинець - терорист, американець - обмежений праг­матик, українець - бідний і корумпований. При зустрічі людей із

двох різних культур до отриманої індивідуальної інформації зазви­чай додаються характеристики усіх тих груп, з якими співрозмов­ника ідентифіковано. Так стереотип входить непоміченим "додан­ком" до суми нібито об'єктивних вражень.

Відповідно до основних параметрів індивідуальної та соціаль­ної ідентифікації - національного, тендерного, професійного, віково­го - розрізняють національні, соціальні, гендерні, професійні та ві­кові стереотипи.

Поняття стереотипу тяжіє до значень масовості, стандарту та інших іпостасей "загального" на противагу унікальному, особистіс-ному. Слово "стереотип" уперше вжив 1798 року французький дру­кар Дідо, узявши його за назву способу отримання відбитків із го­тових матриць. Психіатри вживали термін на означення поведінки пацієнтів з інваріантною манерою висловлювати емоції, комуніка­тивною ригідністю, схильністю до повторів. У дослідженнях фізіолога І. Павлова стереотипна поведінка тварин описана як однакова ре­акція на різні стимули [21].

Поняття "стереотипи" почали масово вживати у дискурсі соці­ального аналізу після виходу у світ праці В. Ліппмана "Громадська думка" (1922). Ліппман вжив поняття на означення схематичних, спро­щених образів подій і надав йому соціологічної та соціально-пси­хологічної спеціалізації. На його думку, стереотипи - "малюнки у людських головах" — використовуються тому, що люди не можуть ство­рити повної ментальної репрезентації світу і для економії зусиль "впо­рядковують" свої уявлення про дійсність за спрощеними моделями.

Автори, які вивчають стереотипи, відрізняються не лише на­лежністю до різних наукових сфер, а й схильністю робити різні ви­сновки щодо міри загроз, які стереотип несе суспільству.

У працях із теорії комунікації існує виразна критично-демісти-фікативна тенденція, яка виходить із переконання у негативній на за­гал ролі стереотипів:

Незалежно від того, чи стереотипи позитивні чи негативні, вони дуже небезпечні. Вони дають мільйонам людей спрощений, спотворений образ негра, єврея, француза, лікаря, поліцейського, жінки - список може бути безконечним [15; С 5].

У праці Т. Адорно "Авторитарна особистість" стереотипія і пов'язане з нею упереджене ставлення до меншин розглянуті як ком-

понент синдрому авторитарної особистості, а людська схильність до бездумного повторення готових формул - як одна з передумов ви­никнення "людини маси" - знаряддя злочинних груп і режимів [21].

Ті, хто вважає стереотип дефектною формою соціальної пер­цепції, звертають увагу на: 1) поверховість стереотипних уявлень; 2) од-новимірність характеристик, "монохромний" підхід до явища; 3) се­лективний принцип відбору фактів; 4) авторську інтенціональність, суб'єктивне фокусування інформації; 5) надуживання принципом ко­реляцій при зображенні залежності "внутрішніх" рис від зовнішніх, а індивідуальних - від групових; 6) універсалізацію, гіперболізацію ознаки; 7) спрощену каузальність у системі зв'язків стереотипного образу і, отже, програмовану ним неадекватну програму дій.

Характерна для стереотипу нездатність враховувати індивіду­альну інформацію виявляється значно більшою мірою у його "ще огидніших кузенів" —упереджень і фобій.

Стереотипи і упередження розрізняють за ознакою переваги когнітивного чи афективного складника у формуванні уявлень: сте­реотипи - це переважно когнітивні обриси особи чи групи, а упере­дження - це насамперед "афективна настанова" стосовно соціального об'єкта, негативно забарвлена "соціальна емоція" [24; 26]. Упередже­ння - генератор і контейнер емоційного ставлення - закладає харак­теристики векторні, атитюдинальні, аксіологічні: "войовничі та нар­вані чеченці", "професор Д., носій світлих ідей із країни духовного мороку", "фемінізм — це агресивний модерністський диктат мен­шості". Якщо упередження і включає знання про дійсність, то лише такі, які виправдовують їх власне існування. На відміну від стерео­типу, який може виникати через непоінформованість і змінюватися із надходженням альтернативної інформації, упередження активно протистоїть новому знанню, відкидає поправки контексту. Воно ціл­ковито закрите для альтернатив. Упередження можна розглядати як емоційну матрицю стереотипу:

Емоційний компонент стереотипу: Об'єкти+ / Об'єкти- (упередження) Інформаційний компонент стереотипу: Знання про об'єкти (скоригова-ні упередженням).

Упередження "сортує" факти на об'єкти+ і об'єкти-. Біполяр­ний заряд упередженості робить стереотип імпліцитно аксіологіч-ним, програмує ставлення і порівняння (в елементарних термінах

краще-гірше): чоловік (краще) - жінка; біла раса (краще) - чорна ра­са, Захід (краще) - Схід. Сучасна соціальна теорія, утверджуючи пафос плюральності, критично оцінює пряме асоціювання зовнішніх ознак із оцінно-характерологічними і пропонує натомість доволі просте правило об'єктивності і толерантності: географічний, стате­вий, етнічний чи будь-який інший поділ людей у жодному разі не повинен асоціюватися із якісним.

Поняття "фобії" вживають на означення агресивних патологіч­них крайнощів у ставленні до Вони-об'єктів — однозначної спрямова­ності на знищення, ізоляцію, збереження дистанцій. Фобії - це вине­сення вироку до наведення доказів і можливості захисту. Наприклад, класичні праці російських авторів про український сепаратизм ("Ук­раїнський сепаратизм. Ідеологічні джерела самостійності", "Історія "українського" сепаратизму") безкомпромісно оголошують війну не лише ідеї української державності, а й самому фактові існування ук­раїнського народу: "Уже сьогодні ми повинні жорстко стати на позицію, що південноруські і малоруські землі — невід 'ємна частина Російської держави, що немає ні "українського народу", ні україн­ської мови, що все це ідеологічний фантом ".

Соціальні фобії відтворюються у багатьох варіантах — мігран-тофобії, релігійні фобії, ксенофобії.

Зв'язок стереотипу із украй деструктивними та агресивними видами ідентифікаційних схем обґрунтовує критичну настанову сто­совно цього явища. Наукова і публіцистична негативні форми рецеп­ції стереотипу взаємно підсилюють одна одну і детермінують "гро­мадянську" позицію: стереотип - це те, із чим слід боротися.

З іншого боку, у тих складних впливах, які формують стерео­типні образи, можна побачити чимало виправдальних моментів. Соціологи звертають увагу на інтегративну роль стереотипів у формуванні та розвитку груп. Навіть у фобіях деякі автори вбача­ють певні конотації "природності" і приписують їм функцію само­захисту та ідентифікаційної консолідації у конфронтативних обста­винах. Позитивні автостереотипи рятують нації від розсипання на скалочки, а негативні - стимулюють еволюцію групи через апеля­цію до її гідності.

Соціальні когнітивні психологи виступають ще більш послі­довними адвокатами стереотипу. Вони розглядають стереотип як продукт автоматичної переробки інформації, узуальний за походжен- 144

\цям і всеосяжний за масштабом впливу. Виникнення стереотипів пов'язують із органічною основою пізнавальної здатності:

вони закорінені у самій природі того, як знання здобувають і викорис­товують, тобто у звичних і обов'язкових операціях системи обробки інформації [13; С. 139].

Когнітивна обмеженість - наслідок недосконалості людського

[комп'ютера-мозку, який, не маючи можливості охопити все, працює за принципом фрагментарності, випадкових асоціативних зв'язків, та

ще й в умовах повної відсутності уявлень про своє походження та фінальне призначення. Тож у будь-якому фактологічно гетерогенно-

|му середовищі, а насамперед у мас-медіа з їх інформаційною швид­коплинністю, стереотипізація природно компенсує неможливість

■ повноти і вичерпності.

Плюси і мінуси процесу стереотипізації, а отже, обґрунтова­ність і критичного, і нейтрально-об'єктивістського трактування яви­ща можна розглянути на основі аналізу когнітивної моделі виник­нення стереотипу [14].

Розвиток стереотипу пояснюють як індуктивний процес, що веде до закріплення за індивідуальним образом якісно симетричного колективного образу. Кожен одиничний факт завдяки людській схильності до категоризації розглядається як елемент класу подіб­них об'єктів. Образ, поняття, вперше зафіксувавшись на перцептив-них носіях, дають тим самим назву "файлові", визначають перспек­тиву розвитку інформаційної структури.

Судження про групу

Дата добавления: 2014-10-31