Тема 35. Добровільна відмова від вчинення злочину

Вступ.

1. Поняття та види стадій вчинення злочину.

2. Поняття закінченого злочину. Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом.

3. Відмінність закінченого злочину від попередньої злочинної діяльності.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література:

1. Дурманов Н.А. Стадии совершения преступления. – М., 1958.

2. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления. – М., 1982.

3. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. – Воронеж, 1975.

4. Пионковський А.А. Учение о преступлении. – М., 1961.

5. Проблемы и виды дифференциации уголовной ответственности. – Екатеринбург, 1992.

6. Тер-Акопов А.А. Добровольный отказ от совершения преступления. – М., 1982.

7. Тихий В.П. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. - № 1. − С. 69-73.

8. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. – М., 1958.

9. Шахов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. – Караганда, 1974.

Починати роботу над темою рекомендується з ретельного вивчення та аналізу поняття злочину (ст. 11 КК), стадій злочину (ст.ст. 13-15 КК), кримінальної відповідальності за незакінчені злочини (ст. 16 КК), поняття та ознак добровільної відмови (ст. 17 КК), а також з аналізу рекомендованої та іншої літератури за даною темою.

При роботі над вступом необхідно звернути увагу на те у зв’язку з чим постає питання про стадії вчинення злочину, визначити проблеми, які передбачається розглянути в роботі.

У першому питанні потрібно розкрити поняття стадій вчинення злочину, законодавче поняття та види незакінченого злочину (поняття готування до злочину, поняття замаху на злочин) та поняття закінченого злочину, а також звернути увагу на питання про поняття стадій злочину в науці кримінального права, з’ясувати їх значення для кримінальної відповідальності.

При розкритті другого питання теми необхідно визначити законодавче поняття закінченого злочину (ч. 1 ст. 13 КК), розглянути питання, які існують у науці кримінального права з цього приводу, особливо зауважити на єдності об’єктивної та суб’єктивної сторін у закінченому злочині. Потім слід приділити увагу класифікаціям закінчених злочинів, що існують у науці кримінального права, а також з’ясувати, від яких обставин залежить визнання злочину закінченим. Далі необхідно охарактеризувати, а також розкрити об’єктивні та суб’єктивні ознаки закінчених злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом.

При роботі над третім питанням потрібно звернути увагу на відмінність закінченого злочину від замаху на злочин (особливо від закінченого замаху), визначити, у чому полягає підвищена суспільна небезпека закінченого злочину порівняно з попередньою злочинною діяльністю, а також з’ясувати, які правові наслідки має визнання чи невизнання злочину закінченим.

Наприкінці потрібно зробити самостійні висновки про значення стадій вчинення злочину, а також визначити, які шляхи автор бачить для вдосконалення цього інституту кримінального права, та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.

План:

Вступ.

1. Поняття та види стадій вчинення злочину.

2. Поняття добровільної відмови від доведення злочину до кінця, її ознаки та значення.

3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова.

4. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття. Кримінально-правові наслідки добровільної відмови та дійового каяття.

5. Особливості добровільної відмови при співучасті у злочині.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література:

1. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К., 2004.

2. Горжей В.Я. Деятельное раскаяние: проблеми правоприменения. – Российский следователь. – 2003. – № 4.

3. Дурманов Н.А. Стадии совершения преступления. – М., 1958.

4. Житний О.О. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності: деякі вади термінології // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – № 14. – С. 27-32.

5. Житный А. Деятельное раскаяние. Сравнительный анализ законодательства Беларуси, России и Украины // Рос. юстиция. – 2002. – № 10. – С. 55-56.

6. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления. – М., 1982.

7. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. – Воронеж, 1975. – 147 с.

8. Пионковський А.А. Учение о преступлении. – М., 1961.

9. Проблемы и виды дифференциации уголовной ответственности. – Екатеринбург, 1992.

10. Тер-Акопов А.А. Добровольный отказ от совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1982. – 96 с.

11. Тихий В.П. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. − № 1. − С. 69-73.

12. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по уголовному праву. – М., 1958.

13. Шахов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. – Караганда, 1974.

14. Щерба С.П., Савкин А.В. Деятельное раскаяние в совершенном преступлении: Практическое пособие / Под общ. ред. С.П. Щерба. – М.: Изд-во „Спарк”, 1997.

15. Юшков Ю. Добровольный отказ от совершения преступления // Сов. юстиция. – 1978. – № 8. – С. 20-21.

Починати роботу над темою рекомендується з ретельного вивчення та аналізу поняття злочину (ст. 11 КК), видів стадій злочину (ст.ст. 13-15 КК), кримінальної відповідальності за незакінчені злочини (ст. 16 КК), поняття та ознак добровільної відмови (ст. 17 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), а також з аналізу рекомендованої та іншої літератури за даною темою.

При роботі над вступом необхідно звернути увагу на те, у зв’язку з чим постає питання про стадії вчинення злочину, розглянути історію виникнення та розвитку інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця, визначити проблеми, які передбачається розглянути в роботі.

У першому питанні теми потрібно розкрити поняття стадій злочину, законодавче поняття та види незакінченого злочину (поняття готування до злочину, поняття замаху на злочин) та поняття закінченого злочину, а також звернути увагу на питання про поняття стадій злочину в науці кримінального права, з’ясувати їх значення для кримінальної відповідальності.

Розкриваючи друге питання теми, потрібно з’ясувати мету запровадження інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця, визначити законодавче поняття добровільної відмови (ч. 1 ст. 17 КК), а також різні точки зору з цього приводу, що існують у науці кримінального права. Далі слід приділити особливу увагу ознакам (або умовам) добровільної відмови від доведення злочину до кінця, що випливають із її поняття.

При роботі над третім питанням потрібно визначити, на яких стадіях вчинення злочину можлива добровільна відмова, у чому повинна проявлятися добровільна відмова на стадіях готування до злочину, незакінченого замаху, закінченого замаху, форми добровільної відмови при вчиненні злочину шляхом дії чи бездіяльності.

Продовжуючи роботу, необхідно визначити поняття діяйового каяття, які існують у науці кримінального права та яке випливає зі змісту ст. 45 КК. Потім слід розглянути форми, в яких може проявлятися дійове каяття, ознаки, що об’єднують та відрізняють добровільну відмову від доведення злочину до кінця та дійове каяття. В цьому ж питанні рекомендується розглянути кримінально-правові наслідки добровільної відмови та дійового каяття, що відповідно витікають із ч. 2 ст. 17 та ст. 45 КК України.

Розглядаючи останнє питання, потрібно з’ясувати особливості добровільної відмови від доведення злочину до кінця при співучасті у організатора, пособника та підбурювача, як вирішується питання щодо кримінальної відповідальності співучасника, якщо його дії по відверненню злочину виявилися невдалими.

Наприкінці потрібно зробити самостійні висновки про ступінь розробки інституту добровільної відмови від доведення злочину до кінця в законодавстві та науці кримінального права, його значення та перспективи розвитку.

Тема 36. Об’єктивні ознаки співучасті у злочині

План:

Вступ.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

2. Множинність учасників.

3. Спільність участі у вчиненні злочину.

4. Проблема встановлення причинного зв’язку між діяннями кожного з співучасників та вчиненим злочином.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література:

1. Алешин Д.П. Соучастие по уголовному законодательству России и Украины // Российская юстиция. – 2002. – № 9. – С.66-68.

2. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища школа, 1986. – 208 с.

3. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наук. думка, 1969. – 216 с.

4. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление: постоянные и переменные признаки. – Свердловск, 1973. – 140 с.

5. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид. лит., 1980. – 80 с.

6. Галиакбаров Р.Р. Совершение преступлений группой лиц. – Омск: Омская высшая школа милиции, 1980. – 101 с.

7. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 255 с.

8. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. – Х., 1997.

9. Дуванський О. Деякі проблеми співучасті за КК України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 29-32.

10. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. – Ч. 1. – Свердловск, 1960.

11. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

12. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

13. Солопанов Ю. О соучастии. // Соц. законность. – 1989. – № 2. – С. 35-36.

14. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М., 1974.

15. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1958.

Безпосередньому викладу матеріалу повинно передувати обґрунтування актуальності, теоретичного та практичного значення проблематики співучасті в науці кримінального права. Для глибокого засвоєння цієї теми слід піддати ретельному аналізу визначення співучасті, що міститься у ст. 26 КК України. Спочатку необхідно розібратися у соціальній сутності співучасті, зрозуміти її підвищену суспільну небезпечність.

Характеризуючи множинність співучасників, слід зазначити, що не завжди у випадках заподіяння суспільно-небезпечних наслідків двома або більше особами має місце співучасть, також слід підкреслити, що кожен із співучасників має відповідати ознакам суб’єкта злочину, розглянути питання про посереднє виконавство, тобто саме про той випадок, коли фактично діють дві особи, але неосудна особа чи особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності виступає як своєрідне „знаряддя” вчинення злочину. Потребує уваги новела щодо форм співучасті, яка закріплена в ст. 28 КК. Саме наявність визначеної кількості осіб (дві, три або п’ять) для певної форми співучасті обумовило визначення співучасті як участь у вчиненні злочину декількох осіб.

При розкритті спільності як об’єктивної ознаки слід зазначити, що в об’єктивному сенсі спільність має місце при вчиненні злочину спільними, загальними зусиллями двох або більше суб’єктів, єдності злочинного результату для всіх співучасників, знаходження його у причинному зв’язку з діями кожного співучасника. Слід також відобразити значення ознаки спільності як в об’єктивному, так і у суб’єктивному аспекті.

Розкриваючи четверте питання слід показати залежність між діями окремих співучасників та вчиненням злочину загалом, незалежно від виконуваної окремими співучасниками ролей.

Завершити роботу слід загальними самостійним висновками про ступінь розробки інституту співучасті у законодавстві та науці кримінального права, його значення та перспективи розвитку, проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.

Дата добавления: 2014-10-31