Культура Київської Русі – видатне явище світової середньовічної культури

План.

Витоки української культури. Культура на українських землях в найдавніші часи.

1. Сліди первісної людини на території сучасної України

2. Трипільська культура

3. Культура скіфів і сарматів

4. Культура грецьких античних міст-колоній Північного Причорномор’я

Література

1. Абрамович Д.С., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навч. посібник – Львів, 2004. – С. 273 – 284.

2. Дещинський Л.Є. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. – Львів, 2005. – С. 75 – 95.

3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. Посібник/ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Л., 2005. – С. 375 – 395.

4. Художня культура світу: Європейський регіон: Навч. посібник// Н.Є. Миропольська та ін. – К., 2001. – С. 164 – 173.

5. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури. – К., 2006. – С. 32 – 69.

1. Сліди первісної людини на території сучасної України

Вітчизняними археологами знайдено сліди перебування пралюдини ще ашельської епохи (1 млн. - 150 тис. років тому). Такі знахідки трапляються на Дністрі, під Житомиром, на Закарпатті, на Харківщині, у Донбасі й Криму. Однак поширенню людей за доби палеоліту заважали льодовики.

Після закінчення льодовикового періоду, яке сталося на межі палеоліту й мезоліту (10 - 11 тис. років тому), коли кліматичні умови стали більш придатними для життя, общини первісних мисливців прийшли сюди разом зі стадами тварин, на яких полювали. Археологічні знахідки доводять, що тогочасні мешканці наших земель годувалися м’ясом різних тварин, серед яких мамонти, печерні ведмеді, дикі коні та ін. У місцях стоянок первісної людини, що дуже часто мали характер довготривалих поселень, шар кісток сягає метра й більше. Поміж кістками археологи знаходять вугілля від багать, кремінний інструмент, яким користувалась людина. Дуже часто кістки обпалені й розбиті, що свідчить і про широке використання вогню, і про спроби первісних людей виготовляти знаряддя праці з кісток.

Археологічних знахідок, що відтворюють життя прадавньої доби, на наших землях дещо менше, ніж у Німеччині, Франції, Іспанії чи інших країнах, де первісна людина жила у сухих гірських печерах, які зберігають сліди первісного життя значно краще, ніж наш вологий Грунт. Відповідні ландшафту й клімату умови життя вимагали від тутешньої прадавньої людини першочергових зусиль у певних напрямах боротьби за виживання. Так, не маючи природного сховища у вигляді печер, люди мусили самотужки будувати собі житло. На наших теренах первісна людина ховалася від холоду і хижаків або зариваючись у землю (катакомбна культура), або створюючи наземні будівлі. Дуже часто матеріалом для будівництва служили кістки мамонтів, які вкривалися віттям і обмазувалися глиною. На місці таких поселень археологи виявляють справжні витвори мистецтва: культові браслети з кісток мамонтів, які прикрашалися "сонячною" та "місячною" символікою, підвіски з морських черепашок, стилізовані жіночі статуетки, виготовлені з бивнів мамонтів, різноманітні культові предмети (серед яких і музичні інструменти), прикрашені різьбленням, тощо.

На території України виявлено й досліджено багато палеолітичних поселень. Найвідоміше з них - славнозвісна Мізинська стоянка. Її пам’ятки - залишки музичних інструментів, прикраси, знаряддя праці, статуетки - мають світове значення. Майже всі вироби оздоблено складними геометричними візерунками. Серед них - найдавніші в Європі зразки так званого меандрового орнаменту (меандр (від назви звивистої річки Меандр у Малій Азії) - геометричний орнамент у вигляді ламаної або кривої лінії), що відтворюють природне зображення на зрізі бивня мамонта. Згодом меандр поширився по всій Європі, набувши особливої популярності в мистецтві Давньої Греції.

З плином часу первісна людина розширила межі художнього освоєння простору. Вона почала наносити зображення на скелі та стіни печер. Так виникло наскельне мистецтво.

Унікальною пам’яткою наскельного мистецтва кам’яного віку та пізніших епох - міді й бронзи - є Кам’яна Могила поблизу м. Мелітополя Запорізької обл. Цей величезний пагорб з пісковику заввишки 12 м і площею близько 3 га містить велику кількість гротів та печер. У них збереглося понад три тисячі так званих петрогліфів - зображень тварин, зрідка людей, висічених на кам’яних стінах. Більшість із них належить до неоліту (VIII - III тис. до н. е.).

Про що свідчать петрогліфи Кам’яної Могили? Передусім про те, що давні митці вдосконалювали свої вміння відтворювати характерні риси живих істот. Вони створювали не лише поодинокі, фрагментарні, а й багатофігурні зображення, об’єднані єдиним задумом. Кам’яна Могила була святилищем, де здійснювалися ритуали мисливської магії. Риски та заглиблення на фігурах тварин і поряд з ними імітують сліди від ударів гострими знаряддями. Петрогліфи Кам’яної Могили посідають вагоме місце серед світових пам’яток культури.

Родоплемінний лад у прадавніх мешканців українських земель склався ще в добу мезоліту. Археологічні знахідки характерних "венер", виготовлених з каменю та глини, доводять поширення серед тубільців не тільки примітивних культів, пов’язаних з добою мисливства та збиральництва, а й більш розвиненого - поклоніння предкам, що на той час

Сіуіі иои’я запий і ідеєю материнства, роду та його прародительки, і, вірогідно, нідмовідав матріархальним засадам організації суспільних відносин.

2.Трипільська культура

Найбільш відомим у добу неоліту було населення трипільської культури (4000 - 2000 р. до н. е.), рештки якої знайдено у с. Трипілля на Київщині. На потужний культурний шар матеріальних залишків вперше натрапив київський археолог Хвойка у 1896 р. За деякими етноанатомічними показниками трипільці були досить далекими від пізніших слов’ян, тому важко вбачати в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак здобутки трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку стабільної частини місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування тубільців.

Жили трипільці у постійних оселях. Це були будівлі правильної чотирикутної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрі вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був чотирьохсхильний, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого знаходилась дещо більша будівля громадського призначення. Рядів осель довкола центру інколи траплялось до десяти. І хоча частіше зустрічаються селища меншого типу, стали відомими поселення, які можна вважати протомістами, адже вони складалися з понад двох тисяч будинків (Майданецьке городище на Черкащині).

Будинок належав одній, рідше декільком сім’ям. Окрім жилих приміщень, у ньому обов’язково були глиняна або кам’яна піч та комори, де зберігалися їстівні припаси.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю. Ріллю спушували дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев’яні і кістяні серпи із крем’яною вкладкою та кам’яні зернотерки, на яких терли зерно на борошно.

З часів трипільської культури збереглося багато цегляного посуду, випаленого з глини, розмальованого чорними, білими і жовтими орнаментами (рослинними або геометричними). На уламках глиняного посуду лишилися сліди сонячних символів, серед яких кола, хрести, різновиди свастики. Такі символи характерні для культури раннього землеробства, коли люди, що усвідомлювали свою залежність від сил природи, намагалися вплинути на неї за допомогою магічних дій та знаків.

У цей період люди сприймають сонце як верховне божество всесвіту, від якого залежить усе, і в першу чергу ті стихії, що мають безпосередній вплив на врожай, на родючість землі, худоби. Такі вірування мають назву солярних.

Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологами виявлено чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення типу "венер" палеоліту. Вони, скоріше за все, уособлювали вірування в духів предків, і в першу <іергу в материнських богів. Але серед цих фігурок зустрічаються й зображення тварин, що можуть бути як свідченням про залишки тотемічних вірувань, так і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов’язані з їх повсякденним побутом.

Рідкісними є поки що знахідки пластики із зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що таким чином можна забезпечити присутність духів та їх поміч у повсякденних справах родини.

Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура занепадає. Її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском більш численних і войовничих, як вважають, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними.

3.Культура скіфів і сарматів

Розвиток скіфської культури припадає на VI - II ст. до н. е. З численних іранських племен найбільше культурних пам’яток залишили в Україні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. Знайдено великі городища, де були насипані кургани, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів. Розкопки показали, що з небіжчиком клали його зброю, коштовності й побутові речі, забитих коней і слуг.

На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо - міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів.

Виникнення грецьких колоній істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства: зерна, худоби, шкіри тощо. Частина кочовиків осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кованого золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла тощо.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону (VI - IV ст. до н. е.).

Коли до кордонів скіфської держави наблизились межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської. Наприклад, на лівому березі Дніпра біля м. Заліщики знайдено сліди укріплень римського імператора Траяна. З того часу як римський легіонер вступив на землю скіфської держави, зав’язуються торговельні та культурні зв’язки між двома країнами. Це підтверджується археологічними знахідками скарбу римських монет в м. Києві, а також скляного посуду та емалі римського походження.

Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Причорномор’я.

Все це засвідчує, що в Скіфії було соціальне й майнове розшарування суспільства. Так, у могилі, розкопаній біля м. Майкоп, при покійному скіфському вельможі знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображенням звірів і орнаментом, що нагадував ландшафт Кавказьких гір. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців - чаша, для землеробів - плуг і ярмо. За скіфською міфологією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об’єктом поклоніння. Скіфське суспільство зазнало впливу індоіранських культурних традицій.

В історію скіфи увійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу і велику арм'ію. їхні стосунки із сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Довершив розгром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філіпп - батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними.

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїми коренями сягають мідного віку, та античної культури грецької цивілізації. Підтвердженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, і декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль, тобто зображення тварин.

Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам’яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам’ятка скіфської скульптури - зображення бога Папая, знайдене на Лисій горі у Дніпропетровській області. Від скіфів, на думку, О. Пріцака, українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

Існує точка зору, що культура скіфського періоду має міфологічний характер. При цьому деякі вчені спираються на міф про походження скіфів, записаний Геродотом. У міфі сказано, що "на березі Бористена від скіфських богів Папая і Апі - доньки Бористена - народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував внукам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба. Підійшов до золота старший син - воно загорілося, потім середульший - знову загорілося, лише молодший зумів узяти ті речі холодними і тому став за головного царя над скіфами". Для скіфської культури, зокрема для мистецтва, властива міфотворчість, але ця риса характерна й для культур інших народів.

З’ясувалося, що осмислення навколишнього світу ґрунтувалося на міфологічному мисленні. Для вираження міфологічної картини світу необхідні символічні знаки й образи, яких у скіфів не було. Вони ііню імчую 11, символіку в культурі інших народів, але осмислюють її по- сиосму. Цс призводить до виникнення так званого звіриного (анімалістичного) стилю у скіфському мистецтві. Згодом цей стиль стає надбанням не лише української, але й європейської культури.

Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів. Перше місце посідала Табіті - богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі - богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу. їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча. Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівнокінечний хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

У IV - III ст. до н. е. у Скіфію вдерлися сармати. Але ще у V ст. до н. е. вони вже жили у степах на схід від Дону. За легендою, що її переказував Геродот, сармати походили від союзу скіфів з амазонками - міфічним жіночим племенем, яке жило без чоловіків, народжуючи дітей від своїх полонеників і залишаючи в живих тільки дівчат. Войовничий дух сарматів, які згодом витіснили скіфів-кочовиків у Крим, викликав здивування й захоплення сусідніх народів, породжував казкові оповіді про їх походження. Але з історичних джерел відомо, що жінки у сарматів мали такі ж права, як і чоловіки. Доволі часто на чолі племен у них могла стояти жінка, яка керувала громадою в усіх справах, у тому числі й у військових.

У легендах залишилися згадки про войовничий дух сарматів та їх мужню рішучість у бою. Мабуть, саме через це українсько-польська шляхта XVI - XVII ст. витворила етногенетичний міф походження саме від сарматів (українська шляхта - від сарматського племені роксоланів). Судячи із залишків матеріальної культури, сармати скористалися загостренням відносин між скіфами-кочовиками і землеробами, викликаним посиленням визиску землеробського населення.

Зруйнувавши стару систему взаємовідносин між античним світом і народами, що жили на сучасних українських землях, сармати не організували своєї. Тому про сарматів лишилося мало відомостей в античних джерелах, оскільки елліністичні автори нічого цікавого для себе в житті цього племені чи союзу племен не знаходили. Згадки про сарматські племена язигів, роксолан, аорсів тощо з’являються лише там, де йдеться про їх грабіжницькі напади на культурну Ойкумену Середземномор’я, часто спільно з іншими "варварськими" народами. До І - II ст. н. е. сармати все життя проводили у сідлі й не дбали про постійне житло і зайве в мандрах майно. Все, що їм було необхідно, вони намагалися здобувати в бою, а не створювати власноруч. Однак, за повідомленням римського історика Тацита, яке підтверджується археологічними даними, з кінця 1 ст. н. е. частина сарматів починає активно переходити до осілого способу життя і поступово змішується з давньослов’янським землеробським населенням українського лісостепу.

4. Культура грецьких античних міст-колоній Північного Причорномор’я

В історії культури, зокрема мистецтва, українських земель дослов’янського періоду визначну роль відіграли античні традиції, прямим джерелом яких були грецькі колонії-міста на узбережжі Чорного та Азовського морів. Вони почали виникати в VI ст. до н. е. До колоній належали: Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія, Тира та інші.

Вплив грецьких колоній на місцеве населення позначився, передусім, на виробництві посуду, ювелірних прикрас, предметів домашнього вжитку. Пам’ятки мистецтва колоній дійшли до нас у вигляді скульптур, фрескових розписів, ювелірних виробів, надгробкових рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів. Дехто з істориків стверджує, що цей вплив знайшов вияв також у духовній культурі нашого народу. Як приклад вчені наводять любов греків до музики, співу та сповнені симіюліки і торжества святкові обряди.

Подібні елементи знаходимо в українців, як-от: схильність декорувати одяг, хати, хатнє начиння. Окрім того, в українському побуті також спостерігаємо чимало обрядів, поєднаних зі співом, забавами.

Провідним видом образотворчого мистецтва Північного Причорномор’я була скульптура, якою прикрашали площі й будівлі міст. Вона мала істинно громадське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал досконалої, гармонійно розвиненої людини.

Вагоме місце посідав також монументальний живопис. Різноманітні розписи (портрети, міфологічні сюжети, сцени з реального життя) прикрашали громадські і житлові будівлі, склепи заможних громадян. Високохудожні зразки цього мистецтва знайдено в Керчі. На стіні однієї з поховальних споруд-склепів цього міста зображено голову богині Деметри. Сучасного глядача вражає висока майстерність виконання, з якою художник написав прекрасне жіноче обличчя з великими виразними очима.

Цікавий розпис зберігся на одному із саркофагів: на ньому зображено художника, який пише портрет у техніці енкаустики (живопис восковими фарбами). Це підтверджує існування у Північному Причорномор’ї станкового живопису, зокрема портретного жанру, зразки якого до наших днів, на жаль, не дійшли.

Як відомо з грецької історії, елліни з дитячих років вчилися не лише читати і писати, а й грати на музичних інструментах, співати і танцювати. Наприклад, під час розкопок в Ольвії було знайдено теракотову статуетку, що зображує навчання дитини грі на лірі. Про значущість цього найпоширенішого музичного інструмента у грецьких містах-колоніях свідчить карбування ліри на пантікапейських та ольвійських монетах (на останніх карбували також тимпани).

За архаїчної доби люди не уявляли свого життя без різних обрядів, свят, видовищ. З античних часів дійшли до нас письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонеса, Боспору. Збереглися також зображення масок, статуетки акторів. У Херсонесі було знайдено залишки античного театру, що розташуванням у просторі нагадує грецькі театральні споруди.

У театрах відбувалися не лише вистави, а й концерти, а за римських часів - ігри-бої гладіаторів. Античні автори згадують, що у Боспорі виступав запрошений з Еллади відомий співак і кіфаред Арістонік. Як і в самій Греції, у містах-колоніях під час різних видовищ, свят, спортивних ігор проводилися агони - художні змагання хорів, музикантів, танцюристів. Наприклад, збереглася згадка про змагання в танцях зі співом на майданах Херсонеса. Під час розкопок на території північно-причорноморських міст було знайдено амфори, якими нагороджували переможців у змаганнях із кулачного бою, бігу та гри на кіфарі.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які пам’ятки первісної культури, знайдені на території сучасної України, ви знаєте?

2. Кому належать перші знахідки трипільської культури?

3. Ви знаєте про особливості забудови поселень та спорудження жител трипільців?

4. Розкажіть про особливості розписів на керамічному посуді трипільців.

5. Що вам відомо про особливості вірувань трипільців?

6. Кому належать письмові згадки про скіфів?

7. Розкажіть про особливості господарської діяльності скіфських племен.

8. Що ви знаєте про контакти скіфів з античним світом?

9. Охарактеризуйте релігійні вірування скіфів.

10. Що вам відомо про культуру сарматських племен?

11. Що успадкували українці з культури скіфів і сарматів?

12. Які античні міста-колонії існували у Північному Причорномор’ї? Охарактеризуйте культуру цих міст.

13. У чому позначився вплив грецьких колоній Північного Причорномор’я на культуру місцевого населення?

'

Ілюстрації

1. Мізинські браслети.

2. Зображення биків в одному з гротів Кам’яної Могили.

3. Керамічні вироби трипільськоїкультури.

4. Жіноча статуетка. Трипільськакультура.

5. Золотий гребінь з кургану Солоха. Кінець V - початок IV ст. до н. е.

6. Золота пектораль з кургану Товста Могила. IV ст. до н. е.

7. Срібна амфора з кургану Чортсмлик. Перша пол. IV ст. до н. е.

8. Руїни Херсонеса.

9. Чорнофігурна амфора з Північного Причорномор’я. VI ст. до н. е.

10. Голова богині Деметри. Розпис склепу в Пантікапеї. І ст.. н.е.

2. Завдання до ілюстрацій

1. Як називається орнамент на Мізинських браслетах? Яким було призначення цих браслетів?

2. Про що свідчать петрогліфи Кам’яної Могили?

3. Які символи зображено на керамічному посуді трипільців? Який можна зробити з цього висновок?

4. Що символізує статуетка трипільської культури?

5. Як називається стиль скіфського мистецтва?

6. Про що свідчать знахідки культури скіфів?

7. Який можна зробити висновок, розглядаючи пам’ятки античної грецької культури, знайдені у Північному Причорномор’ї?

Дата добавления: 2014-11-09