Прийняття Християнства в Київській Русі та його історико-культурне значення

Історичний коментар до історії Київської Русі.

Київська Русь (Х – ХІІІ ст.) – це ранньофеодальна держава, яка виникла на основі союзу східнослов’янських племен, які проживали на території сучасної України, Росії, Білорусі. Столиця держави – місто Київ, заснований ще у V ст.

В історії Київської Русі розрізняють 3 періоди:

1) період становлення (часи правління Олега, Ігоря, Ольги, Святослава);

2) розквіт Київської Русі (Володимир Великий, Ярослав, Володимир Мономах);

3) період занепаду і втрати самостійності від монголо татарської навали.

Суспільне життя в Київській Русі. Законодавцем, виконавцем законів і верховним суддею була одна особа – князь. Він розпоряджався скарбницею держави, був вождем війська. Князь призначав управителів на різні ділянки (найчастіше – це сини князя). Помічники князя – дружина. Князь із дружиною військом збирали данину шкірами, виском, медом – від «диму» (садиби) або від «рала» (кількості землі). За часів Ярослава Мудрого з’являється перший звід законів «Руська Правда».

Хрещення Русі пов’язано з іменем Володимира Великого (саме за це його назвали Великим). Хоча початки християнізації були покладені ще за часів правління княгині Ольги, яка прийняла християнство у Херсонесі (біля сучасного Севастополя). Володимир Великий приймає візантійський варіант християнства – православ’є.

Причини прийняття християнства (988 р.) як загальної державної релігії:

1) зміцнення позицій держави на міжнародній арені (оскільки більшість Європейських держав на той час були християнізовані);

2) зміцнення центральної влади в державі за допомогою єдиної віри для всіх;

3) об’єднання різних племен і народів в єдину державу з єдиною релігією.

У країні починають будувати численні монастирі і храми, які ставали культурними центрами. Першим центром нової релігії був Києво-Печерський монастир (лавра), заснований Антонієм та Феодосієм Печерськими. Навколо них почали групуватися інші подвижники (житія святих «Києво-Печерський патерик»), що являли своїм життям зразок нового мислення, нового типу життя (аскетична особистість, що шукає не земних благ, а Царства небесного).

Монастирі стають центрами книгописання, мистецтва, освіти, навіть науки (лікар Агапіт, який професійно займався медициною).

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв’язків Русі з Візантією та іншими європейськими державами. Русичам почали давати грецькі імена: Олександр, Софія, Андрій та ін; на Русь проникають грецькі книги релігійного і нерелігійного змісту. Ярослава Мудрого називали «тестем Європи» (Анна Ярославна стала королевою Франції, Єлизавета – Норвегії і т.д.).

Дата добавления: 2014-11-09