Вступ. Періодизація історії української культури

План

1. Вступ. Періодизація історії української культури.

2. Історичний коментар до епохи Київської Русі.

3. Прийняття Християнства в Київській Русі та його історико-культурне значення.

4. Наука та освіта.

5. Літературно-мистецька діяльність.

Література

1. Абрамович Д.С., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навч. посібник – Львів, 2004. – С. 273 – 284.

2. Дещинський Л.Є. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. – Львів, 2005. – С. 75 – 95.

3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. Посібник/ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Л., 2005. – С. 375 – 395.

4. Художня культура світу: Європейський регіон: Навч. посібник// Н.Є. Миропольська та ін. – К., 2001. – С. 164 – 173.

5. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури. – К., 2006. – С. 32 – 69.

Історично так сталося, що протягом тривалого часу українська культура перебувала в тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної провінційної. Але це, безперечно, повноцінна, унікальна культура (особливості національного менталітету, географічні особливості, культура побуту, костюми, обряди, політична і правова культура та ін). Етапи розвитку культури України:

1) найдавніший (від початку людської цивілізації до культури слов’янських племен дохристиянського періоду);

2) культура Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.) та Галицько-Волинське князівство;

3) Литовсько-польська доба – зперіод формування української народності (поява козацтва);

4) Козацько-гетьманська доба (визвольна війна під проводом Б. Хмельницького ХVІІ ст., стиль бароко); ХVІІІ ст.

5) українська культура кін. ХVІІІ – ХІХ ст.;

6) Культура України у ХХ ст.;

7) 90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХІХ ст. (Незалежність України).

Територію сучасної України заселяли люди з найдавніших часів. Перші сліди людського життя на наших землях належать до періоду палеоліту – раннього кам’яного віку (залишки житла-напівземлянок («катакомбна культура») у с. Молодове Чернівецької обл.). Знаряддя праці – камінь, знали як добувати вогонь, прикрашали кістки тварин орнаментом. У добу неоліту (пізньокам’яний вік) на нашій території. поєднується мисливська і землеробські. В період неоліту люди почали вести осілий спосіб життя, приручили диких тварин, почали використовувати посуд. Саме у добу неоліту виникає відома трипільська культура (від назви с. Трипілля Київської обл.) – ІV – ІІ тис до н.е. Селища трипільців складалися з великої кількості будинків з дерева, обмазаних глиною, у хаті була піч і комора. Займалися трипільці землеробством і скотарством. Знайдено кам’яні зернотерки, глиняний посуд, численні жіночі статуетки, кістяні шила і голки, одяг зі шкір тварин, мідні гачки для рибальства і наконечники для зброї. Розвивалося гончарство (орнамент – хвилясті лінії і завитки, кола – сонця).

Зруйнували культуру трипільців – кіммерійці (1500 – 700 рр. до н.е.), які починають застосовувати залізо, займалися скотарством, розвинена кераміка з кольоровою інкрустацією (орнамент геометричний). На зміну кіммерійцям прийшли скіфи (описує Геродот), сармати, роксолани. Вони – войовничі племена, тому поклонялися мечу – символу війни, мали розвинений пантеон богів (головні – богиня Табіті, чоловки-боги – Папай, Апі, бог Сонця – Гойтосир). Над могилами знаті насипалися величезні кургани (скіфські кургани), в яких ховалися численні жертви людей і тварин. «Звіриний стиль» у прикрасах скіфів (скіфська пектораль знайдена у Дніпропетровській обл.). Пізніше на території Скіфії з’явилися готи (германське плем’я), а далі гунни, авари, угри, болгари (велике переселення народів). Ще пізніше набіги тюрків, хазар, печенігів, половців. Слов’яни («люди слова») вели з ними постійну боротьбу, бо вони часто грабували наші землі. Слов’яни – автохтони, тобто місцевого походження. У слов’ян священним заняттям вважалося землеробство (хліб – називали жито; січень – місяць вирубки дерев, щоб підготувати поле, місяць жнив – серпень, а молотьби – вресень (вреши – молоти). З ІVст н.е слов’яни об’єднуються у протодержаву антів, яких і вважають безпосередніми предками українців. Слов’янські племена: поляни, древляни, в’ятичі, радомичі, кривичі. Кращі люди, заможніші – боляри (бояри), найвищі серед них – князі, низи – чорні люди (смерди), холопи – полонені. Герб київських князів – тризуб.

Релігійні уявлення слов’ян. Культ природи – все навколо живе, будь-яка вода була святою, поклонялися горам. Найвідоміші боги – Даждьбог, Сварог (боги Сонця), Стрибог – бог вітру, Перун – бог грози та блискавок, Велес – бог скотарства. Природа наповнена демонічними істотами (мавки, русалки, лісовик, домовик та ін.). Існував куль предків(Чур – засновник роду; «чур мене» – «діду, захисти мене»).

Дата добавления: 2014-11-09