Матриця визначення конкурентоспроможності одиниці продукції

№ п/п

Вага індикатора

Vaga1

Vaga2

Vaga3

...

Vaga m

Rang i

KSop іа

Індикатор

IND1

IND2

IND3

...

IND m

Підприємство

абс. зн.

ранг Rij

абс. зн.

ранг Rij

абс. зн.

ранг Rij

...

...

абс. зн.

ранг Rij

Об’єкт оцінки

...

n

Діапазон відстані аутсайдера від лідера дає уявлення про розмежування підприємств у конкурентному середовищі, а саме:

— Чи належить підприємство до кола лідерів чи аутсайдерів?

— Чи вигідне в нього положення в зоні очікування нападу?

— Чи правильно підприємство використовує свої можливості?

Радіус кола лідерів (аутсайдерів) дорівнює чверті від діапазону відстані аутсайдера від лідера (D_v), а саме:

0—¼ D_v — коло лідерів;

¼ D_v —½ D_v — зона очікування нападу;

½ D_v —¾ D_v — зона невикористаних можливостей;

¾ Dv — Dv — коло аутсайдерів.

8. Конкурентоспроможність одиниці продукції, таким чином, визначається за формулою:

KSop _іа = (Rang _A – Rang _i) / D_v.

9. Для визначення конкурентного статусу підприємства за всією номенклатурою продукції, що ним виготовляється, необхідно провести аналогічні розрахунки для всіх видів продукції, а потім звести отримані результати в підсумкову таблицю, яка також повинна містити інформацію щодо структури виробництва продукції за проектною потужністю та фактичними обсягами продажу (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

ПІДСУМКОВА ТАБЛИЦЯ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ
ПІДПРИЄМСТВА—ОБ’ЄКТА ОЦІНКИ

№ п/п	Продукція	KSop іа	Структура виробництва продукції за проект­ною потужністю (Sv)	Структура фактичного продажу продукції (Sp)	Скорегована KSopіа на Sv = (р.2*р. 3/100)	Скорегована KSopіа на Sp = (р. 2*р. 4/100)	Резерв конкуренто- спроможності RKS іа = (р. 5 – р. 6)	Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства Rangкпп
1	2	3	4	5	6	7	8
...
а
	Конкурентоспроможність потенціалу підприємства

10. Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається за формулою:

Rang_кпп = KSop _іа ´ (1 – RKS_іа).

11. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується, як середній ранг конкурентоспроможності за всією номенклатурою продукції.

Конкурентоспроможність продукції поза сумнівом є головною складовою конкурентоспроможності потенціалу підприємства, але не треба забувати, що до його складу входять не менш важливі елементи: виробничий, фінансовий, управлінський потенціали і т. ін., конкурентоспроможність яких слід ураховувати під час визначення остаточного рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Тема 4. Теоретичні основи оцінки потенціалу підприємства

У загальному вигляді оцінка — результат визначення й аналізу якісних і кількісних характеристик об’єкта, що управляє (керує), а також процесу управління ним. Оцінка дає можливість з’ясувати, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі; як зміни та вдосконалення в процесі управління впливають на функціонування потенціалу підприємства, його ефективність.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи повинна бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, але й теоретичні передумови.

Оцінка вартості потенціалу підприємства являє собою упорядкований, цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного та реального доходу, який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку.

ЦІЛІ ОЦІНЮВАННЯ

1. Оцінка вартості майна застосовується при:

a) продажу певної частки нерухомості;

b) отриманні кредиту під заставу частини нерухомості;

c) страхуванні нерухомого майна і визначенні у зв’язку з цим його вартості;

d) передачі нерухомості в оренду;

e) оформленні частини нерухомості в якості вкладу в статутний фонд підприємства, що створюється;

f) оцінці нерухомого майна, як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства;

g) прийнятті внутрішньогосподарських управлінських рішень за критерієм вартості підприємства.

2. Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:

a) продаж деяких одиниць обладнання;

b) оформлення застави;

c) страхування рухомого майна;

d) передача машин, обладнання в оренду;

e) організація лізингу машин, обладнання;

f) визначення амортизаційних відрахувань;

g) оформлення машин і обладнання в якості вкладу в статутний фонд іншого підприємства;

h) при реалізації інвестиційного проекту.

3. Оцінка вартості гудвілу проводиться при:

a) передачі або продаж гудвілу іншому підприємству;

b) наданні франшизи іншим компаньйонам;

c) встановленні збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;

d) використанні гудвілу в якості вкладу в статутний капітал;

e) при визначенні вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.

Вартість — це грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на будь-який предмет або об’єкт. Незважаючи на явну схожість, у теорії оцінки поняття вартості, витрат і ціни прийнято відрізняти.

Вартість — це міра того, скільки гіпотетичний покупець готовий заплатити за оцінювану вартість.

Витрати — це міра затрат, необхідних для того, щоб створити об’єкт, подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають. Дорогий об’єкт може мати низьку корисність і відповідно — невисоку вартість.

Ціна — це історичний факт, який відображає витрати на покупку подібних об’єктів у минулих угодах, а також теперішній факт відображення ціни запиту продавця. Ціни минулих угод і ціни продавця не обов’язково являють собою обґрунтовану міру вартості на дату оцінки.

Вартість поділяється на дві широкі категорії: вартість в обміні та вар­тість у користуванні.

Вартість в обміні — це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі рівноваги між реальними економічними факторами, тому її називають об’єктивною вартістю. Найбільш поширеною формою об’єктивної вартості є ринкова вартість. Також до цієї модифікації належать: ліквідаційна, страхова, заставна, орендна вартість.

Вартість у користуванні — це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб’єктивною вартістю. Різновидами споживчої вартості є інвестиційна, балансова, податкова, заміщення, відтворення, митна, скрапова, утилізаційна, залишкова та інші вартості.

Рис. 4.1. Структурно-логічна схема формування вартості потенціалу підприємства та його складових

До групи принципів, в основу яких покладено уявлення користувача, належать: корисність, заміщення та очікування.

Принцип корисності базується на засновку, що будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом даного періоду часу.

Принцип заміщення передбачає, що максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю. Інакше кажучи, покупець не сплатить за підприємство (нерухоме майно) суму більшу, ніж мінімальна ціна іншого об’єкта з адекватною корисністю.

Принцип очікування ґрунтується на тому, що вартість підприємства, котре оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікується покупцем від володіння (комерційного використання) ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.

До групи принципів, пов’язаних із землею, будинками і спорудами, належать: залишкова продуктивність; внесок; віддача; збалансованість; оптимальний розмір; поділ і поєднання пакета прав власності.

Залишкова продуктивність. Згідно з економічною теорією земля має вартість або якусь цінність тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва. Цей механізм розподілу доходу пов’язаний з тим, що земля фізично нерухома і щоб розпочати будь-яку економічну діяльність, до неї слід докласти працю, капітал і підприємницький менеджмент. Саме ці доходоутворюючі фактори компенсуються першочергово, а залишок доходу виплачується власнику землі як рента (податок, оренда).

Внесок. Сутність цього принципу полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в будь-яку складову потенціалу підприємства ефективні лише тоді, коли вони підвищують його ринкову вартість. Величина вкладу визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які викликали цю зміну. Вклад, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим «поліпшенням».

Віддача. Даний принцип означає, що по мірі залучення ресурсів до основних складових потенціалу підприємства, чистий прибуток має тенденцію до зростання, але до певного моменту (межі). Після чого темпи росту дохідності починають уповільнюватися до тих пір, поки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси.

Збалансованість (пропорційність). Відповідно до цього принципу всі елементи ресурсо-виробничого та управлінського потенціалу підприємства повинні мати збалансовану внутрішню та загальну структуру. Постійна підтримка необхідної пропорційності між розвитком складових потенціалу забезпечує максимальну прибутковість функціону­вання підприємства та найвищу його вартість.

Оптимальний розмір (величина). Вимоги даного принципу відносяться до кожного фактора виробництва — ділянки землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які разом дають можливість створити економічно обґрунтований (оптимальний) розмір потенціалу підприємства та отримувати від нього максимальний прибуток відповід­но до ринкової кон’юнктури у даному районі.

Поділ і поєднання прав власності. Система майнових прав України, що передбачена Цивільним кодексом, дозволяє поділяти та продавати відокремлено майнові права на власність. Останні згідно з теорією пакета (пучка) прав розглядаються як складові елементи, які разом
уособлюють усі визнані законом майнові права.

Сутність принципу економічного розділення полягає в тому, що майнові права слід поділяти та поєднувати таким чином, щоб збільшувати загальну вартість об’єкта власності.

До групи принципів, пов’язаних з ринковим середовищем, входять: залежність, відповідність, попит і пропонування, конкуренція, змінюваність.

Залежність. Вартість потенціалу підприємства формується під впливом безлічі різноманітних факторів, серед яких особливу роль відіграє його місцезнаходження. Якість останнього, насамперед, визначається відповідністю фізичних параметрів земельної ділянки підприємства регіональній системі землекористування та його близькістю до економічного середовища. Разом ці дві важливі характеристики складають сітус, або економічне місцеположення підприємства.

Зміни в системі землекористування або в економічному середовищі підприємства у відповідності із принципом залежності можуть спричинити як позитивний, так і негативний вплив на його вартість. У свою чергу, вартість підприємства, чи іншого об’єкта нерухомості сама впли­ває на величину вартості об’єктів нерухомості та підприємств, що знаходяться в даному регіоні.

Відповідність. За інших однакових умов потенціал підприємства, яке найвищою мірою відповідає містобудівним, екологічним, ринковим та іншим стандартним нормам і загальноприйнятим тенденціям землекористування, має найбільш високу вартість.

Попит і пропонування. На вартість потенціалу підприємства значний вплив має співвідношення між попитом і пропонуванням. Коли останні збалансовані, а потенціал підприємства використовується найкращим і найефективнішим чином, ринкова ціна підприємства, як правило, відбиває вартість (витрати) його створення. Якщо на ринку існує надлишок пропонування чи брак попиту, то рівень цін на підприємства знижується. Більш високий рівень ринкових цін порівняно з вартістю будівництва стимулює введення в дію нових виробничих об’єктів доти, поки не настає цінова рівновага.

Конкуренція. Сутність даного принципу полягає в тому, що ціни на об’єкти оцінювання складаються під впливом постійного суперництва між суб’єктами ринку, які прагнуть отримувати максимальні прибутки. Це вирівнює дохідність інвестицій на різних сегментах конкурентного рин­ку і дає можливість об’єктивно визначити ринкову вартість підприємств. Принцип конкуренції також застерігає, що урахування надприбутків при оцінці підприємств-монополістів спотворює їх ринкову вартість.

Змінюваність. Цей принцип передбачає при оцінці вартості потенціалу підприємства та його складових урахування можливих змін у їх функціонуванні внаслідок трансформації економічних, соціальних і юридичних умов, а також впливу регіональних і локальних факторів. Динамізм зовнішнього середовища і внутрішньовиробничих змін вимагає, щоб кожна оцінка вартості потенціалу підприємства відзначалася датою її проведення. Фіксована дата оцінки відображає макроекономічну ситуацію, особливості місцевого ринку нерухомості, а також стан об’єкта оцінки, що склалися на даний момент і зумовили саме таку його ринкову вартість.

Принцип найліпшого й найефективнішого використання є синтезуючим принципом оцінки вартості потенціалу підприємства. Як системоутворюючий елемент, він інтегрує загальний вплив усіх раніше названих принципів і означає, що із можливих варіантів використання потенціалу підприємства обирається той, при якому найповніше реалізуються функціональні можливості всіх складових потенціалу і забезпечується від них максимальний дохід.

Найліпше та найефективніше використання дає вихідну концептуальну модель для аналізу різних факторів, які впливають на вартість об’єкта оцінювання, і визначається як використання, яке: законодавче не заборонене; фізично здійснюване; фінансово обґрунтоване і забезпечує найбільшу вартість (дохідність) об’єкта оцінки.

Тема 5. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства

Класифікацію методів оцінки вартості можна провести відповідно до різних ознак. Залежно від виокремленого типу зв’язку ресурсів, процесів та отриманих результатів, усі методи оцінки вартості земельних ді­лянок, будівель і споруд можна поділити на методи минулої (постфактум), поточної (теперішньої) та майбутньої (апріорі) оцінки. Якщо оцінка проводиться з позицій ефективності понесення витрат на створення об’єкта чи упорядкування земельного масиву, то очевидно, що методи реалізують постфактум оцінку. Коли ж ураховується тільки теперішня ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то методи дають поточну оцінку вартості об’єктів. У випадку визначення майбутньої корисності від господарського використання об’єкта, тобто розміру чистого потоку капіталу, отриманого інвестором-власником від експлуатації земельної ділянки, будівлі чи споруди, очевидно, що аналітик апріорі розраховує можливу вартість об’єкта. Відповідно до цього з усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний.

Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його потенціалу:

Ø Ви тратний (майновий) — визначає вартість об’єкта на основі суми витрат на його створення та використання.

Ø Порівняльний (ринковий) — методи цієї групи визначають вартість на базі співставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод.

Результатний (дохідний) — вартість об’єкта оцінюється на основі величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів — отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього прийнято розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1) загальний коефіцієнт капіталізації (overall capitalization rate);

2) коефіцієнт капіталізації власного капіталу (equity capitalization rate);

3) коефіцієнт капіталізації позикового капіталу (mortgage capitalization rate);

4) коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).

Методи визначення коефіцієнта капіталізації при оцінці вартості потенціалу підприємства

Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і співставлення грошових притоків і відтоків капіталу підприємства по даному об’єкту:

, (5.3)

де NCF — чистий приведений потік капіталу; СF ⁺ — притоки капіталу підприємства за і -тий рік (період); CF ^– — відтоки капіталу підприємства за і -тий рік (період); n — кількість прогнозних періодів оцінки; F_mi — дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і -го періоду за попередньо встановленою ставкою r по відношенню до базового періоду.

Специфіка оцінки окремих об’єктів оцінки проявляється в особливій структурі дисконтної ставки. Для визначення дисконтної ставки використовують такі методи:

Таблиця 5.1

МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ СТАВКИ ДИСКОНТУ

Назва методу	Загальна характеристика	Технологія розрахунку	Специфіка використання
Метод кумулятивної побудови	Передбачає сумування безризикової ставки з усіма компенсаціями за ризик, яким переобтяжений об’єкт оцінки	де rбаз — базова безризикова ставка дисконту; ki — компен­сація за і -тий ризик; n — кількість урахованих ризиків	Безризикова ставка дорівнює депо- зитній ставці комерційних банків, ураховуючи: 1) депозит є валютним; 2) сума депозитного вкладу співстав­на з розміром чистого операційного потоку капіталу; 3) термін отримання чистого операційного потоку капіталу від використання об’єкта співставний зі строком депозитного вкладу; 4) умови депозиту відповідають угодам з юридичними особами; 5) загальна безризикова дисконтна ставка розраховується як середня між названими вище факторами провідних банків країни
Метод співставного продажу	Ставка дисконту визначається шляхом ділення чистого операційного потоку за об’єктами-анало­гами на їх ринкову вартість (у комерційних угодах)	, де NCFі — чистий операційний потік капіталу за і-тим об’єктом; MVі — ринкова вартість і- того об’єкта-аналога; n — кількість ринкових аналогів, доступних на ринку	Використовується у випадку наявності в аналітика достовірної ін- формації щодо об’єктів аналогів та відповідного розвитку ринків нерухомості, землі, застосовуваного устаткування тощо

Метод капітальних активів

Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу

, де r баз — базова безризикова ставка дисконту; b — коефіцієнт бета (коефіцієнт систем­ного ризику); р рин — середня дохідність ринку

До запропонованої формули, як правило, додаються індивідуальні поправки за конкретним об’єктом оцінки: компенсація за відмінності у масштабах діяльності; компенсація за спеціальні ризики об’єкта тощо

Метод сполучених інвестицій

Виступає у двох різновидах: 1) для власного і позикового капіталу, 2) для складових елементів об’єк­та; передбачає встановлення ставки дисконту за середньозваженою технологією

1) , де q — частка позикових джерел фінансування у загальній сумі капіталу підприємства; рk — середня дохідність позикового капіталу; ра — нормальна дохідність власного капіталу. 2) де q ЗЕМ — частка вартості землі в загальній вартості об’єкта; r ЗЕМ — ставка дисконту для зем­лі; q НЕР — частка вартості неру­хомості у загальній вартості об’єкта; rНЕР — ставка дисконту для нерухомості; qN — частка вартості n -го елемента в загальній вартості об’єкта; rN — ставка дисконту для n -го елемента

Використовується при позиковому фінансуванні купівлі та функціонуванні об’єкта оцінки, або за наявності точних даних щодо всіх складових (конструкційних) елементів об’єкта

Метод середньозваженої вартості капіталу

Ставка дисконту встановлюється відповідно до рівня середньозважених витрат на капітал

, де q П — частка кредиту в загальному обсязі фінансування об’єкта; v П — кредитна ставка; q В — частка власного капіталу в загальному обсязі фінансування об’єкта; v П — вартість використання власного капіталу; qN — частка n -го джерела фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансування об’єкта; vN — вартість використання n -го дже­рела фінансування

Використовується для приведення грошових потоків, визначених по моделі сукупного капіталу

Метод внутрішньої норми дохідності

Реалізується у двох формах: простій та модифікованій; передбачає встановлення ставки дискон­ту відповідно рівню внутрішньої норми дохідності капіталу інвестора

, де СF + — притоки капіталу підприємства за і -тий рік (період); CF — відтоки капіталу підприємства за і -тий рік (період); n — кількість прогнозних періодів оцінки; Fmi (a) —

Використовується при розрахунках мінімальної вартості об’єкта, яка відповідає нульовому бюджетуванню грошових потоків

дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і -го періоду за попередньо встановленою ставкою a по відношенню до базового періоду. Звідси виводиться значення дисконтної ставки, хоча це й пов’язано з труднощами математичного характеру

Метод ставки LIBOR

Ставка дисконту встановлюється відповідно до вартості грошової одиниці на Лондонській валютній біржі, враховуючи державний ризик

, де LIBOR — вартість продажу грошей на європейських валютних ринках; b К — рівень ризику країни

При фінансуванні об’єкта через європейські валютні ринки на стан- дартних умовах залучення

Тема 6. Оцінка вартості земельної ділянки, будівель і споруд

Залежно від цілей (призначення) оцінка вартості землі може розглядатися, з одного боку, як основа вирішення законодавчо обумовлених задач (сплата земельного податку) або виступати економічним регулятором земельних відносин (спадщина, дарування та ін.), що потребує встановлення нормативної вартості (ціни) землі з урахуванням типових, офіційно затверджених інструктивно-методичних документів, а з іншого боку, — існує незалежна експертна оцінка, в ході якої визначається ринкова вартість землі, або право оренди земельної ділянки

Таблиця 6.3

Дата добавления: 2014-11-16