Філософська антропологія М. Шелера та «фундаментальна онтологія» М. Гайдеґґера

Філософська антропологія може розглядатись як загальнофілософське вчення про людину, яке становить суттєву складову більшості класичних філософських систем. Але в ХХ ст. філософська антропологія формується як окремий філософський напрям, започаткування якого пов’язується з іменем Макса Шелера (1874–1928). М. Шелер відштовхується від своєрідного розуміння феноменології та застосування специфічно витлумаченого феноменологічного методу (зокрема, він застосовує цей метод до етики – «Формалізм в етиці і матеріальна етика цінностей», 1913–16). У пізніх працях «Особливе положення людини» (1927), «Положення людини в Космосі» (1927), «Філософський світогляд» (1929) він формулює ідеї, які позначили антропологічний поворот у філософії.

За Шелером, криза людини, суспільства та його цінностей, взагалі вся невлаштованість людського життя обумовлена кризою традиційних уявлень людини про саму себе. Існують релігійні, метафізичні та природничонаукові уявлення, причому кожне з них діє саме по собі, нічого спільного не має з іншими. Більше того, нові наукові досягнення в галузі біології, медицини, психології, соціології тощо утворюють абсолютно нові, специфічні й тому розпорошені уявлення про людину, тим самим руйнуючи традиційні. Природничі ж науки навіть не порушують питання про людське існування. Жодна з наявних наук, ні філософія, ні релігія не здатні виразити всю багатоманітність знання в єдиній ідеї людини, не виявляють сутність людини. Усі релігії та філософії дотепер говорили про те, як і звідки походить людина, замість того, щоб сказати, що вона є. Отже, людина, людське існування, людське буття є проблематичним – воно вислизнуло за межі раціональності. Філософська антропологія повинна виявити і дослідити, насамперед, сутнісний початок людини, відповісти на такі запитання: що є людина та яке положення вона займає у світі (космосі)? Філософська антропологія, за Шелером, – це фундаментальна наука про сутність і сутнісну структуру людини.

Концепцію філософської антропології Шелер починає з постулювання першооснови всього сущого, або «вищої основи буття» – це першосуще. Першосущому властиві два начала – порив і дух. Форма існування пориву – «життя», духу – особистість. Порив і дух – загальні космічні, протилежні, ніяк не пов’язані один з одним начала. Лише в людині відбувається їх взаємодія і боротьба, що і визначає суперечливість людського існування. Порив як стихійна, темна, сліпа, демонічна, могутня сила є ірраціональним началом. Але, взаємодіючи в людині з духом, порив одухотворяється і втрачає демонічний і стихійний характер своїх прагнень. Дух же, спочатку пасивний, бездіяльний, стикаючись з поривом, сублімує необхідну енергію.

Те, що робить людину людиною, є принцип, протилежний усьому життю взагалі, його як такий не можна звести до «природної еволюції життя». Цей принцип є дух. Таким чином, сутнісна відмінність людини від тварини полягає в тому, що людині притаманний дух, людина є особистість, завдячуючи чому стає «духовною істотою» і займає «особливе» положення у світі, виокремивши себе із тваринного світу.

Шелер вбачає специфіку людини не в наявності «внутрішнього (відмінного від «зовнішнього») – це є вже у рослин; не в наявності «свідомості» (психіки) – це є і у тварин. Людині притаманна здатність «опредметнювати» свої психічні стани («самосвідомість»), так само як і здатність встановлювати дистанцію по відношенню до самої себе. Людина – єдина істота, що «володіє» тілом, є Körperhaben на відміну від тварини, яка тотожна своєму тілу, є Leibsein – «буття-плоть». Тварина є «центрична» істота (прив’язана до природного середовища як до «центру»), людина – «екс-центрична» істота, «відкрита» світові (weltoffen). Духовність, як специфіка людини, є екзистенційною незалежністю від «органічного», «свободою», можливістю «відречення» від життя, в тому числі й власного. Проте духовність пов’язана з життям. Шелер говорить про онтично єдиний життєвий процес, різними сторонами якого є фізіологічне і психологічне. Людина розглядається не як об’єкт природознавства («тіло»), не як об’єкт психології («душа» або «свідомість»), не як суб’єкт логіки чи норм етики, а як психофізичну нейтральну єдність.

Філософсько-антропологічні проблеми, виділені М. Шелером, знайшли подальший розвиток у різних варіантах філософської антропології – біологічної, культурної, релігійної тощо. Основними репрезентантами цих напрямів є А. Ґелен, Г. Плеснер, Е. Ротгакер, М. Ландман.

Інший учень Е. Гуссерля – Мартін Гайдеґґер (1889–1976) – порушує питання про необхідність пізнання найфундаментальнішої основи світу – буття як такого, буття самого по собі («Буття і час», 1927). Уся попередня філософія, або метафізика (за винятком хіба що досократиків) була пізнанням лише сущого, яке приховує буття. Метафізика – це таке сприйняття навколишнього світу, за якого будь-яка дійсність виступає у формі предмета; предметне ж відношення в пізнавальному процесі є результатом суб’єкт-об’єктного відношення, або суб’єктивності. Звичайно об’єктом стає частина буття – суще, на яке безпосередньо й спрямовується пізнавальна дія суб’єкта, об’єкт – це своєрідна «маска», що і стає предметом безпосередніх пізнавальних зусиль суб’єкта, «ховаючи» під собою (роблячи «зовнішнім», «замежовим», отже, недосяжним для пізнання) саме буття.

Замість метафізики Гайдеґґер пропонує метод «екзистенціальної аналітики», основним предметом якої виступає екзистенційне буття людини – Dasein («ось-» або «тут-буття»). Замість Гуссерлевої інтенції чистої свідомості Гайдеґґер звертається до інтенційності самого людського буття – екзистенції (Dasein), яка «упрозорює» нарешті й саме буття. Безпосередність взаємодії Dasein із буттям докорінно змінює характер пізнавального процесу (порівняно із суб’єкт-об’єктним характером метафізичної традиції): пізнання тут є вже не пізнанням наявного (уже і тепер існуючого), а розкриттям можливого, ще не відкритого. Навчитися мислити означає ставити питання, а не давати відповіді, поставити питання – це відкрити множину можливостей, з яких лише одну реалізовано. Принципово іншим (порівняно із традиційно «метафізичним» тлумаченням) є й екзистенційне розуміння істини, яка виявляється властивістю не судження, а самого буття, істинним буттям, «відкритістю». Істинне те, можливості чого «мені відкриті»; що ж до помилкового, то це закрите, завершене, цілком об’єктивоване. Традиція, що виступає як саме собою зрозуміле, стереотипне, стандартне, – така традиція ховає від нас саме те, що вона, на перший погляд, робить «зрозумілим» і навіть «загальнозрозумілим». Те, що «зрозуміле» всім, «загальнодоступне», є незрозумілим кожному окремо, оскільки для розуміння потрібна реалізація саме «моїх можливостей».

Саме тому Гайдеґґер наполягає на розрізненні між «сущим» (речовим) зовнішнім, об’єктивним, даним – Seiende, що вивчається так званими конкретними науками і дає знання не самих речей, а їх «конструктивного принципу» (сукупності певних операцій, на які вказується у визначенні речі), і «буттям» – das Sein. Буття – це відкритість людині, воно завжди незавершене, незакінчене, постає як питання, а не відповідь, як можливість, а не дійсність, є існування (екзистенція), а не сутність (есенція). На противагу сущому, атрибутом якого є простір (як форма зовнішності), атрибутом буття є час (як форма внутрішності).

Філософією сущого і є метафізика, яка характеризується такими рисами: аналізує буття за аналогією із сущим; вважає основою людини розумову (раціональну) діяльність; розглядає процес пізнання як взаємодію суб’єкта й об’єкта; представляє шлях пізнання як рух від явища до сутності.

Натомість головним поняттям екзистенціальної аналітики є «екзистенціал» як духовне (не предметно-речове) існування, інтенційно спрямоване на буття. Будучи інтенцією (спрямованістю) на світ, Dasein є трансцендентним («замежовим») щодо наявно (дійсно) існуючого – сущого. «Замежовість» як необмеженість робить Dasein «відкритим» буттям, не визначуваною і тому несумірною з раціональним способом осягнення, ірраціональною реальністю. Якщо ж Dasein не можна визначити, то лишається тільки один спосіб його безпосереднього осягнення – вказати (показати) на нього. Звідси й назва цього екзистенціалу – «ось-» або «тут»-буття.

Будучи інтенційним («націленим» на світ) буттям, Dasein ніколи не є ізольованою від світу реальністю. Тому Dasein (і це є чи не найістотнішим його значенням) завжди характеризується як присутність у світі, що виражається екзистенціалом «у-світі-буття». Відношення «дотичності» («торкання») розкривається тут як турбота (Sorge) про речі світу, які внаслідок людської турботливої зацікавленості в них є вже не просто «речі», а «інструментально» налаштовані речі.

Але Dasein як «присутність» є існуванням не тільки з речами світу, а і з людьми, що живуть у ньому. Тому «у-світі-буття» є одночасно «співбуттям» з іншими людьми. Зв’язок між людьми реалізується у відношенні піклування (Fursorge), що виступає в модусах «один разом з одним», «один поруч з одним», «один проти одного», «один замість одного» та ін. Будучи унікальними особистостями, люди у процесі «співбуття» нерідко ніби взаємно «гасять» свою неповторність, перетворюючись на анонімні, безликі одиниці «натовпу». Такий взаємонівелювальний вплив призводить до виникнення безособової («анонімної») влади «іншого» над кожним (das Man). Панування das Man призводить до того, що кожний уподібнюється кожному.

Філософія Гайдеґґера є спробою якомога ближче наблизитися до самого буття, до речей самих по собі. Людське існування, за Гайдеґґером, «вбудоване» у світ, тому світ являє себе через людину. Із цієї поваги й шаноби до буття постає гайдеґґерівський протест проти новоєвропейського гуманізму, що виріс на ґрунті європейської «метафізики» і тому нездатний запобігти «сутнісній безпритульності людини». Натомість Гайдеґґер пропонує гуманізм, що спирається на ідейно-моральнісну максиму, яка утверджує не панування людини у світі, а її відповідальність перед обличчям буття.

Екзистенційне буття людини є, за Гайдеґґером, принципово часовим феноменом, причому часові характеристики людини набувають значного структурного розмаїття, визначальну роль серед якого набувають часовість (Zeitlichkeit) та історичність (Geschichtlichkeit).

Дата добавления: 2014-11-16