Марксистська філософія в Росії. Стан російської філософії у радянську та пострадянську добу

Росія стала першою країною, в якій на практиці була випробувана соціально-політична теорія марксизму. Щоправда, при цьому вона була значною мірою «модернізована». Якщо перший російський марксист Г. В. Плеханов (1856–1918) досить прямолінійно проводив марксистські ідеї матеріалістичного розуміння історії, побудованого на принципі жорсткого економічного детермінізму та ідеї класової боротьби, то В. І. Ленін (1870–1924) вдався до більш серйозних новацій, обґрунтувавши концепцію партії «нового типу», теорію імперіалізму як вищої стадії капіталізму, вчення про «слабку ланку» – країну, яка внаслідок недостатнього розвитку капіталізму виявляється найбільш вразливою для соціалістичної революції, вчення про диктатуру пролетаріату та ін. В. Ленін рішуче проводив «партійну лінію» у філософії, поділяючи всіх філософів (за ознакою «основного питання філософії» – про первинність буття або свідомості) на матеріалістів та ідеалістів, і піддаючи нищівній критиці останніх. Зокрема, він звинуватив низку російських марксистів у «філософському ревізіонізмі» – намаганні поєднати марксизм з ідеалізмом та агностицизмом («Матеріалізм та емпіріокритицизм», 1909).

Проте серед російських марксистів-емпіріокритиків (тобто прихильників «другого позитивізму» – емпіріокритицизму) були досить цікаві філософи, і перш за все – О. О. Богданов (1873–1928). Йому належить поняття «організаційного процесу» та ідея «тектології» як вчення про організаційні процеси, про творчу зміну буття («Загальна організаційна наука (тектологія)», ч. 1–3, 1913–22). Предмет тектології як універсальної організаційної науки визначається тим, що весь всесвіт «виступає перед нами як тканина різних форм і ступенів організованості, яка безмежно розгортається, – від невідомих нам елементів ефіру до людських колективів і зіркових систем». Ідеї тектології О. Богданова були пізніше використані в теорії систем, започаткованої Л. Берталанфі.

Між тим, після перемоги Жовтневої революції в Радянській Росії встановлюється комуністичний режим, який робить практично неможливим розвиток філософської думки нематеріалістичних або релігійних напрямків. Завдання на «філософському фронті» були сформульовані В. Леніним у статті «О значении воинствующего материализма» – практичним наслідком стала висилка з країни восени 1922 р. кількох десятків провідних вчених-гуманітаріїв, серед яких були філософи М. Бердяєв, І. Ільїн, Л. Карсавін, М. Лосський, С. Франк та інші. З цього часу російська немарксистська філософія розвивається в еміграції. У Радянському Союзі була повністю перебудована система філософської освіти з метою її підпорядкування ідеологічним цілям; вже в часи І. Сталіна проведено кілька «філософських дискусій», наслідком яких стало знищення багатьох «неблагонадійних» філософів. Було встановлено майже повне панування вульгаризованої версії марксистсько-ленінської філософії – діалектичного та історичного матеріалізму.

Щоправда, навіть у цих щільних ідеологічних рамках, всупереч тиску, а інколи й гонінням, з’являлись достатньо оригінальні, нестандартні мислителі. У виданій нещодавно в Москві серії книг «Философия России второй половины ХХ века» представлені, зокрема, такі імена, як О. Лосєв, М. Бахтін, В. Асмус, Е. Ільєнков, О. Зинов’єв, Г. Щедровицький, М. Мамардашвілі, П. Копнін, Г. Батищев, В. Біблер, Ю. Лотман, Б. Кедров та інші.

У сучасній Росії відбулось повернення спадку російської філософії, зокрема й релігійної, яка була на десятиліття викреслена з вітчизняного духовного простору. Подальший розвиток російської філософії пов’язаний як з новим опануванням її минулих здобутків, так і з розвитком нових напрямків, усвідомленням сучасних викликів науки, людського буття та сучасної глобалізації.

Питання до самоконтролю

1. Особливості початкового етапу розвитку філософії в Росії.

2. Історіософська концепція П. Чаадаєва.

3. Роль слов’янофілів і західників у становленні російської філософії.

4. Філософські ідеї у творчості російських письменників.

5. Філософія всеєдності Вол. Соловйова.

6. Яку «загальну справу обґрунтовував у своїй філософії М. Федоров?

7. Інтуїтивізм та ієрархічний персоналізм М. Лосського.

8. Вчення про «Незбагненне» С. Франка.

9. Софіологічні вчення в російській філософії (П. Флоренський, С. Булгаков).

10. Л. Шестов та М. Бердяєв як попередники європейського екзистенціалізму.

11. Особливості філософії російського марксизму.

Дата добавления: 2014-11-16