Тема 5 філософія Нового часу 1 страница

Зо

Платон

Епікур

У вищих навчальних закладах України філосо­фія викладається як фундаментальна навчальна дисципліна. Вивчення філософії обов'язкове для всіх студентів. Воно має бути глибоким, міцним, творчим і осмисленим, тому що коясен спеціаліст-професіонал у наш час може стати справжнім фахів­цем лише за умови, що він володіє філософськими знаннями і вміє застосовувати їх теоретичні та мето­дологічні положення на практиці.

Психологічна і моральна нестійкість, вузькість мислення, ідейна неперебірливість і безвідповідаль­ність, некритичність і несамокритичність, неком­петентність та інші негативні вияви в поведінці та діях людей є результатом, як правило, незнання фі­лософії, підміни філософського стилю мислення "здоровим глуздом", а наукової філософської мето­дології — примітивним методом спроб і помилок.

Пізнавальна і творча функції філософії були доб­ре відомі ще стародавнім філософам. Для освіченої і культурної людини, на думку, наприклад, рим-

_______________________________________________________ Вступ

ського філософа і поета Сенеки, "...у руках філосо­фії — царська влада; вона розпоряджається твоїм часом, а не ти приділяєш їй годину-другу. Вона не є щось побічне, вона — головне: вона повелителька, їй і наказувати. Віддай їй усі думки, не розлучайся з нею, шануй її — і ти відразу збільшиш розрив між тобою і рештою людей"¹.

Подібні вияви щирої любові до філософії харак­терні не тільки для Сенеки, а й для багатьох інших філософів і вчених. М.В. Ломоносов був перекона­ний у тому, що "...справжній хімік повинен бути те­оретиком і практиком, повинен бути також і філо­софом". Своєрідним гімном філософії звучить твер­дження філософського класика Г. Гегеля: "Я знаю багато прекрасних наук, але науки, прекраснішої за філософію, не знаю... Інші науки, скільки б вони не намагалися розмірковувати не звертаючись до філософії, без неї не можуть панувати ні над жит­тям, ні над духом, ні над істиною"².

Наведені оцінки місця і ролі філософії в системі наукового знання, ідеології та суспільній практиці актуальні донині. Сучасний інженер не буде висо­кокваліфікованим фахівцем без постійного ціле­спрямованого звернення до філософських основ науково-технічного пізнання і технічної творчості, біолог, медик, агроном — без звернення до світо­глядних, методологічних і аксіологічних аспектів біологічної науки, правознавець — до філософських питань юриспруденції, художник — до філософ­ських питань мистецтва тощо. Чим глибша спеціа­лізація, тим гострішу потребу спеціаліст відчуває у філософії, оскільки філософія цілком звернена до особистості, культивує в ній душу і розум. Філосо-

¹ Сенека Л. Нравственньїе письма к Луцилию / Л. Се-
нека. — М., 1986. — С. 106.

² Таранов А.С. 120 философов: в 2 т. / А.С. Таранов.
— Симферополь: Реноме, 1997. — Т. 2. — С. 478, 486.

фія завжди була, є і буде теоретичною базою світо­гляду, від розвиненості якого залежать справи і вчинки людей, їх ціннісні орієнтації, соціальні установки і життєві плани.

У процесі життєдіяльності людина постійно опи­няється перед необхідністю робити вибір. Вона оби­рає професію і спеціальність, умови праці та побу­ту, політичні позиції та ідеологію в цілому, народ­них депутатів, друзів, знайомих і т. ін. Кожного разу цей вибір може бути випадковим чи необхід­ним; суттєвим чи несуттєвим; реальним чи фор­мальним; моральним і гуманним чи аморальним, помилковим, негативним, некомпетентним. Опти-мальність вибору — прямий наслідок рівня доско­налості нашого світогляду, головним чином його теоретичного, логіко-понятійного компонента, тоб­то філософських поглядів, уявлень, переконань та ідеалів, знань і умінь.

Сучасна актуалізація в Україні проблеми вибору індивідами, соціальними групами і верствами насе­лення, суспільством у цілому зумовлена револю­ційним переходом країни від командно-адміні­стративної до ринкової економіки, від державного тоталітаризму до демократії, від однопартійності до багатопартійності, від духовної однодумності до ідеологічного плюралізму, від численних заборон і табу до гласності, свободи совісті, думки і дії. Це пе­ріод реформування всіх галузей і сфер життя. Його рушійною силою є соціальні суб'єкти, тобто найак­тивніша частина населення, зацікавлена в прогре­сивному розвитку країни. Ефективність реформ, отже, визначається ступенем готовності цих суб'єк­тів до проведення кардинальних перетворень.

Як правило, учасники реформ — випускники вищих навчальних закладів, і це визначає, з одного боку, особливу відповідальність самих студентів за своє навчання, за набуття знань, умінь і навичок роботи в нових умовах, а з іншого боку — відпові-

Вступ

дальність вищої школи за навчання та виховання студентів, за організацію навчально-виховного про­цесу відповідно до сучасних та перспективних су­спільних вимог.

Учасникам такого двостороннього процесу фі­лософія забезпечує єдність думок і дій, формуван­ня і розвиток у студентів і викладачів світогляду, який робить осмисленим вибір шляхів, засобів і методів вирішення назрілих завдань. Тим самим філософія значною мірою сприяє підвищенню су­спільної та державної затребуваності випускників вищої школи.

Сучасна філософська думка в Україні наполягає на зміні парадигм у системі вищої освіти. Країні та суспільству нині потрібний не просто спеціаліст-нрофєсіонал, а менеджер, розумний і вмілий орга­нізатор виробництва, ініціативний підприємець. Випускник вищого навчального закладу має бути підготовленим не тільки до управління механізма­ми, машинами, автоматами, технологіями, а й, го­ловним чином, до керівництва людьми. Він має во­лодіти менеджментом, що за останні десятиліття став невід'ємною частиною загальнолюдської куль­тури, справжнім мистецтвом управління.

Філософія максимально враховує цю специфіку. Вона утверджує цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток, застосування своїх здібностей; розробляє вчення про суспільний характер життя, способи мислення і діяльності, спрямованої на створення суспільної системи чи її компонентів відповідно до потреб та інтересів соці­альних суб'єктів; виявляє і дослідлсує суперечності між наявною системою понять, цінностей і тим змістом, який до них вноситься новим етапом істо­ричного процесу.

Філософія формує людину як культурну особис­тість, захищає її від вузьких і поверхових рамок бу­денного мислення, утверджує в ній загальнозначу-

Вступ

щі уявлення про головні цінності ясиття, діалек­тичне світорозуміння і світосприйняття в цілому. Філософія сприяє набуттю наукових знань, бере участь у створенні наукових гіпотез і теорій, розроб­ляє загальні й загальнонаукові методи пізнання та діяльності, їх нормативні принципи. Отже, філосо­фія — загальнолюдське надбання, без засвоєння якого існування людини високої культури і грома­дянськості неможливе.

У цьому підручнику філософію представлено як наукове світорозуміння, не сумісне з будь-яким не­науковим тлумаченням плюралізму її напрямів, те­чій та шкіл. На думку авторів, така позиція є надій­ною реальною перепоною на іпляху викривленої, ілюзорної філософської освіти студентів. Досягнен­ня у філософії оцінюються не за країною, в якій проживають автори, і не за їх національністю, май­новим або соціальним статусом, родинними або приятельськими зв'язками, а за новаціями в ній, за результатами пошуків філософами істини, розроб­лення ними суспільного ідеалу, обґрунтування шляхів реалізації духовних, матеріальних та соці­альних інтересів і потреб людей, їхнього прагнення гідного життя, щастя, самовдосконалення, всебіч­ного гармонійного розвитку. Навіть у найтрагічні-ші періоди історії, в умовах повної заборони вільно­думства і свободи творчості, видатні філософи були революціонерами у сфері духовної культури; вони рішуче, навіть ціною власного життя, відкидали світоглядні мракобісся і невігластво, політичний авантюризм, будь-які форми насилля над особис­тістю, усталювали гуманізм, очолювали науковий прогрес. Водночас автори підручника намагалися підкреслити в ньому прогресивний рух філософії та її функціонування за коленої історичної епохи як спадковий процес не лише в часі і просторі, але, головним чином, у теорії та методології, у пізнанні і світогляді. Вудь-який продукт творчості мислите-

Вступ

лів обґрунтовується в підручнику на основі глибо­кого авторського проникнення в історичне минуле філософії, в її безцінне теоретичне і методологічне багатство з метою надання студентам можливості оволодіти цим багатством.

У підручнику зроблено одну з перших спроб реа­лізації стандартної навчальної програми з філосо­фії у вищих навчальних закладах. Його зміст, на думку авторів, руйнує стереотипи сприйняття фі­лософії як сукупності готових істин, які необхідно завчити, а потім бездумно і некритично викласти. Автори прагнули філософськи осмислити проблеми і суперечності суспільства і людини, як успадкова­ні з минулого, так і ті, що виникли за нашого часу, запросити до такого осмислення студентів, стиму­лювати їхню свідому самопідготовку до діяльності в нових економічних, соціальних і політичних умо­вах розвитку держави як бакалаврів і магістрів.

Розділ

ФІЛОСОФІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ

Філософам властиве здивування. Воно і є початком філософії.

Світогляд та його історичні типи

Тема 1 СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО ІСТОРИЧНІ ТИПИ

Історії культури відомі міфологічний, релігійний і філософ­ський типи світогляду. Всі вони діалектично тотожні: релігій­ний світогляд виникає з міфологічного і формується разом з ним, оскільки його основою є міфологія; філософський світо­гляд історично формується на основі міфологічного та релігій­ного і разом з ними, тому що відповідає на ті самі питання, по­ставлені міфами і релігією. Тому не випадково, що для духов­ного життя різних періодів людської історії певною мірою характерні всі типи світогляду за переважання того чи іншого з них. Водночас спрямованість удосконалення світогляду од­нозначна: від міфологічного, через релігійний, до філософсько­го, а не навпаки. У культурі дикості, наприклад, не було ні ре­лігійного, ні філософського світогляду, а в культурі варварства — філософського. Вся історична практика свідчить про розви­ток світогляду як спадкового та послідовного процесу.

1.1. Поняття світогляду

Світогляд — найважливіший феномен духовної культури. Він є сукупністю поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що виражають найзагальніше бачення і розуміння сві­ту, місця людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

Світогляд — ядро індивідуальної й суспільної свідомості, результат духовного освоєння людиною себе та світу свого бут­тя. У ньому в узагальненому вигляді представлені, пізнаваль­на, ціннісна і поведінкова системи людини. Від нього залежать характер і спрямованість вчинків і дій людей. Об'єктом світо­гляду є світ у цілому, а предметом та основним питанням — взаємовідносини світу природи і світу людини.

Історично світогляд формувався двома шляхами. Перший — антропоморфізм (грец. — уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої приро­ди, небесних тіл, тварин, рослин тощо) — полягав в усвідом­ленні світобудови, перенесенні на неї якостей людини та су­спільства.

Антропоморфізм — початкова форма світогляду, характер­на для ранніх етапів розвитку людини і суспільства. Однак різ­ні його вияви притаманні й пізнішій історії, у тому числі су­часній. Наприклад, навіть наприкінці XVII ст. церква і світ­ські заклади продовжували дискусію з приводу наявності душі у тварин. Одні її учасники стверджували, що тварини, як і люди, — божі творіння, які мають безсмертну душу. Інші не вірили в потойбічне життя тварин і дуже співчували, що тим судилося прожити лише одне життя — земне. Треті доводили сатанинське походження тварин і вимагали у зв'язку з цим по­водитися з ними згідно з усією суворістю законів. І поводили­ся. Тварин судили. З XII по XVII ст. тільки у Франції тваринам було винесено понад сто смертних вироків. 1479 р. у Швейцарії засудили хрущів за потраву ними садів, 1480 р. у Франції — мишей та пацюків, а 1713 р. у Бразилії — термітів. У наш час прикладами антропоморфізму можуть вважатися уявлення

Тема 1

про божество в образі та подобі людини або вислів типу "маши­на мислить" тощо.

Інший історичний шлях формування світогляду — соціо-морфізм. Його сутність полягає в усвідомленні людиною себе та суспільства піляхом перенесення на себе властивостей і за­конів природи, Всесвіту як такого. Прикладом соціоморфізму може бути погляд на розвиток людини та суспільства згідно з законами природного відбору та боротьби за існування, кон­кретизований у расизм.

Насправді світогляд, звичайно, є не тільки антропоморф­ним або тільки соціоморфним, а антропосоціоморфним. Його сутність полягає у відображенні реального світу та його усві­домленні з погляду досягнутого знання. У зв'язку з цим у сві­тогляді виокремлюються два основні рівні: елюційно-психо­логічний та логічно понятійний.

Емоційно-психологічний рівень — це світовідчуття: до­питливість, здивування, трепет, захоплення, тривога, страх, відчай, невпевненість, пригніченість тощо.

Логічно-понятїйний рівень, або світорозуміння, — систе­ма загальних понять, суджень та умовиводів щодо світу в ціло­му і місця людини в ньому. Світорозуміння може бути буден­ним, життєвим, коли ґрунтується на досвіді, традиціях, вірі, і теоретичним, якщо спирається на знання законів, наукові теорії та принципи.

Буденне світорозуміння часто помилкове, у ньому змішу­ються причина і наслідок, причина і привід, необхідність і ви­падковість, свобода і несвобода, відносини залежності і неза­лежності. Одним із втілень буденного світорозуміння є так зва­ний здоровий глузд. Йдеться про погляди людини на світ і на себе, принципи оцінки нею явищ, правила її дій у певних ситу­аціях, що виникають стихійно під впливом повсякденного до­свіду. "Здоровий глузд" не піднімається до наукового рівня та філософського осмислення реальності. Він зовсім не є синоні­мом істини, а прийняті згідно з ним рішення не завпеди є пра­вильними і справедливими. Тільки теоретичне світорозуміння доказове, бо містить у собі глибокі знання, наукові принципи, реальні ідеали, досягнення науки.

Світогляд та його історичні типи

За змістом світогляд є сукупністю поглядів, уявлень, пере­конань та ідеалів людей — природничо-наукових, філософ­ських, соціальних, економічних, політичних, правових, мо­ральних, естетичних, релігійних тощо, які виявляються у са­мосвідомості особистості та суспільства, в їх ціннісних орієн­таціях, соціальних установках та життєвих планах.

Отже, світогляд — необхідна головна складова людської сві­домості, діяльності та пізнання. Він історично мінливий. Сві­тогляд людських спільнот і особистостей активно помічає та відображає великі і малі, явні і приховані процеси природни­чих та суспільних змін. Він формується у свідомості людей та використовується особистостями і соціальними групами в практичному житті в усіх галузях їхньої діяльності.

Світогляд — інтегральне утворення. Головне в ньому — уза­гальнені буденні або життєво-практичні, професійні та науко­ві знання. Проблема зрілості світогляду в цілому є проблемою рівня духовності особистості та суспільства.

1.2. Міфологічний світогляд

Міфологічний світогляд — історично перший тип світогля­ду. Це погляди, уявлення, переконання, ідеали стародавньої людини про світ у цілому та своє місце в ньому, що містяться в міфах, казках, героїчних епосах, легендах, історичних перека­зах. Основу міфологічного світогляду становили початкові зна­ння, первісні та релігійні вірування, різноманітні форми мис­тецтва, наявні системи цінностей і санкціоновані норми пове­дінки. Це було специфічне художньо-образне світосприйняття і світорозуміння природи і сутності світу, природи і сутності людини, відносин у системі "людина — світ".

Багатством художньої фантазії особливо вирізняються міфи Стародавньої Греції. За ними, наприклад, світ виник із без­межного начала всіх начал — Хаосу. З Хаосу потім народилася Любов, з неї — Земля і вічна темрява (Тартар) у неї всередині. Земля створила Небо, Гори, Моря. Від союзу бога Неба Урана і богині Землі Геї народилися Титани — їхні сини. Титани ство­рили Сонце, Місяць, Зорі і Вітри. Решту створили інші боги.

Тема 1

Всі вони жили в Піднебессі на вершині гори Олімп, харчували­ся божественною амброзією ("їжею богів") і запивали її некта­ром ("напоєм богів").

Боги в міфах — це люди, але більш досконалі, фізично силь­ні, гарні та безсмертні. Головний серед них — Зевс. Він повелі­вав громами та блискавками, встановлював на землі порядок і закони. Його дружина Гера була покровителькою шлюбу, а улюблена дочка Афіна — мудрості та доблесті (вона народила­ся в обладунку та з мечем). Син Зевса Аполлон був богом зцілю­вання та пророцтва, покровителем мистецтв. Йому допомагали дев'ять муз — дочок Зевса: Евтерпа — богиня ліричної поезії, Кліо — історії, Талія — комедії, Мельпомена — трагедії, Тер-психора — танців, Ерато — любовної поезії, Полігімнія — гім­нів, Уранія — астрономії, Калліопа — епосу. Брат Зевса Посей-дон володів морем, а інший брат Аїд — підземним світом. У підземному світі Аїду допомагали Танат — бог смерті і Гіпнос — бог сну. Погано доводилося тим, хто не слухався богів. У під­земному царстві, наприклад, за непокірність батькові потер­пає від спраги і голоду син Зевса Тантал. За міфом, він стоїть занурений по горло у воду, а над ним звисають плоди фрукто­вих дерев. Але як тільки він нахиляється до води, щоб напити­ся, її рівень одразу понижається, а як тільки простягне руку до плодів, гілки підіймаються. А ще над головою Тантал а нависає величезна кам'яна брила, що загрожує будь-якої миті впасти на нього ("Танталові муки").

З розвитком продуктивних сил та суспільних відносин у сві­тогляді виникали образи нових богів. Так постали Деметра — богиня землеробства, Гефест — бог вогню і, "за сумісництвом", покровитель ковалів, Діонісій — бог виноградарства та вино­робства тощо. Багато давньогрецьких міфів просякнуті темою подвигів і героїзму, як, наприклад, міф про правителя Афін Тесея, який вів боротьбу з критським царем Міносом. Останній брав з афінян жахливу данину: кожні дев'ять років по сім най­кращих хлопців та дівчат віддавали на поталу Мінотавру — чудовиську з головою бика і тулубом людини. Мінотавр був на­роджений дружиною Міноса від зв'язку зі священним биком бога Посейдона і жив у лабіринті, з якого ніхто, кому випадало потрапити туди, не міг вибратися. Тесей сміливо вступив у дво­бій з Мінотавром, убив його та вийшов із лабіринту за допомо-

Світогляд та його історичні типи

гою нитки, подарованої йому Аріадною, дочкою Міноса (звідси "нитка Аріадни" — правильно обраний шлях).

Освоєння стародавніми греками узбережжя Чорного моря набуло відображення в міфах про аргонавтів; мрії людей про польоти в повітрі — у міфі про Дедала та його сина Ікара тощо. Міфи стали ґрунтом, на якому сформувалися література та мистецтво Стародавньої Греції, були створені прекрасні хра­ми, мармурові скульптури богів і героїв, безсмертні поеми "Ілі-ада" та "Одіссея", трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда. Сюжети міфів набули втілення у фресках, у малюнках на вазах, у твор­чості багатьох поетів, істориків, письменників, художників.

Міфологію греків здебільшого запозичено в Стародавньому Римі. Боги там отримали латинські імена: Зевса було названо Юпітером, Афіну — Мінервою, Афродіту — Венерою, Посейдо­на — Нептуном тощо. Давньогрецька міфологія значною мірою вплинула на європейське мистецтво та культуру в цілому. За сюжетами міфів і тепер створюються художні полотна, скуль­птурні групи, музичні та літературні твори. До української мови ввійшло багато слів та виразів із міфів: "титанічна бо­ротьба", "танталові муки", "сізіфів труд", "нитка Аріадни" та ін. Поєднання дивовижної художньої фантазії з глибокими людськими почуттями та прагненнями героїв зробило міфи вічними.

Отже, міфологічний світогляд був фантастично-художнім, першим світовідчуттям і світорозумінням природи, сутності світу і людини та їх взаємовідносин, сенсу життя, поясненням предметів і явищ природи та суспільства. Він відображав та втілював свою епоху, досягнення її духовної культури.

1.3. Релігійний світогляд

Із занепадом первісного суспільства міфологічний світогляд поступово вичерпав себе, однак поставлені ним проблеми зали­шились, їх успадкував релігійний світогляд.

Специфіка релігійного світогляду полягає в уявленнях, по­глядах, переконаннях та ідеалах подвоєння світу на "поцей-

Тема 1

Світогляд та його історичні типи

бічний", тобто земний, природний, що сприймається органами чуття, та "потойбічний" — небесний, надприродний, надчуттє­вий, який треба сприймати на віру. Природа релігійного світо­гляду складна, вимагає ретельного вивчення, однак безсумнів­но, що він, як і релігія в цілому, є явищем духовної культури. У фантастичних релігійних уявленнях про надприродні та мо­гутні божества відображено постійне втручання в життя людей сторонніх природних та суспільних сил. У пошуках захисту від цих сил, від зла, яке вони чинять, люди звертаються до бога. За аналогією щодо відносин батька і сина бог вважається заступником і спасителем одночасно.

Для релігійного світогляду будь-якої релігії характерні не-сприйняття іншої релігії та єдності людського роду, значущос­ті загальнолюдських моральних норм і вічних цінностей, тра­дицій, звичаїв. Його формування почалося в епоху верхнього палеоліту (кам'яний вік, 40—50 тис. років до н. є.), на віднос­но високому ступені розвитку суспільства, коли почав вироб­лятися додатковий продукт, з'явились елементи теоретичного мислення, і, у зв'язку з цим, можливість відриву думки від дійсності, загального поняття від позначеного ним предмета.

Безпосередньо релігійному передував світогляд, побудова­ний на засадах так званих ранніх, або первісних, вірувань на­родів. Таким, наприклад, був тотемізм — уявлення про по­ходження людського роду від "свого" тваринного тотема. У стародавньому світі в ролі тотемів у різних народів були: бик, шакал, цап, крокодил — в Єгипті; тигр, мавпа, корова — в Ін­дії; кенгуру, летючі миші, жаби — в Австралії тощо. Тотем вважався священною істотою, яка могла перетворитися на лю­дину за власним бажанням. Смерть людини означала її пере­творення на тотем. Убити тотема можна було лише з його до­зволу.

Іншою формою ранніх вірувань були магія і чаклунство — віра в можливість людини різноманітними чудодійними засо­бами та заклинаннями впливати на природу, суспільне життя людей. Поширеною формою був також анімізм (лат. — дух, душа) — переконаність у тому, іцо всі предмети та явища при­роди, як і людина, мають душу, зокрема сонце, земля, вітер тощо. Потім, безпосередньо з анімізму, виникли ідеї безсмертя

душі і потойбічного життя. Ці та інші подібні вірування (фети­шизм, мантика, аніматизм тощо) не були релігіями, проте зго­дом, у процесі еволюції від політеїзму до монотеїзму, їхній зміст успадкували релігія і релігійний світогляд. Поступово серед міфологічних богів почали виокремлювати головних, склалися міфи про родинні зв'язки богів і царів, з'явилися професійні служителі релігії — жерці. Спочатку боги сприй­мались як смертні. Потім виникли уявлення про їх воскресін­ня та безсмертя, джерелом яких було збереження об'єктів при­роди та доброчинностей, персоніфікованих богами, після їх "смерті" — сонця, місяця, вітру тощо. Жерці підтримували та зміцнювали ці уявлення.

У Стародавньому Єгипті, наприклад, четвертого місяця кожного року жерці влаштовували вистави, присвячені "вос­кресінню" бога родючості Осіріса. У призначений день перед великим натовпом людей з'являлася барка з величезною ста­туєю бога. До неї підходили двоє красивих жерців у жіночому одязі з написами на плечі в одного — "Ісіда" (жінка Осіріса), а в другого — "Нефтіда" (сестра Осіріса). Вони сідали по обидва боки статуї і з плачем благали її ("бога") встати, бо небезпека минула і вороги переможені. Статуя підводилася, люди тріум­фували.

У фінікійців "воскресав" бог родючості — Адоніс, у фракій­ців — бог Аттіс, у вавилонян — бог Мардук. Так "воскресало" чимало богів. Можна вважати, що під впливом подібних міфів, які були в усіх народів того часу, виник і християнський міф про розп'яття та воскресіння Ісуса Христа.

Тисячоліттями багато людей вірять у міф про те, що світ чу­додійно створений за шість днів всесильним богом Яхве. За давньоіудейською міфологією, Яхве — спочатку бог одного з іудейських племен, який перетворився потім на загальнолюд­ського бога. Якось на одній із вершин Синайських гір Яхве ні­бито зустрівся з призначеним ним вождем іудеїв Мойсеєм, і продиктував йому вказівки, як мають поводитися та служити богові люди. Мойсей записав ці вказівки на кам'яних плитах ("скрижалях") і передав їх ізраїльтянам. Мойсею приписують також розповіді про створення світу, про перших людей, про

Тема 1

всесвітній потоп, про Авраама (родоначальника євреїв) та його нащадків. Ці та інші фантастичні розповіді, разом із записами на "скрижалях", утворили основний зміст великої збірки дав­ньоєврейської літератури — Біблії (грец. — книга). Християн­ство проголосило Біблію своїм Святим Письмом і додало до неї (до Старого Завіту) книги Нового Завіту. Нині іудейська Біблія включає 39 книг, а християнська — 59.

Християнські громади виникли в І ст. у східних провінціях Римської імперії. Тривалий час християнство зазнавало жор­стоких переслідувань. Тільки 313 р. імператор Константин проголосив свободу для всіх релігій імперії, а державною релі­гією християнство зробив наприкінці IV ст. імператор Феодо-сій І.

З Римської імперії християнство поширилось до Вірменії, Грузії, Ефіопії та Центральної Європи. У Київській Русі хрис­тиянство було впровадясене як державна релігія князем новго­родським і київським Володимиром у 988—989 рр. Нині хрис­тиянство — одна зі світових релігій. Іншими світовими релігі­ями вважаються буддизм та іслам. У всіх релігіях є багато течій (напрямів) і сект. Проте світогляд усіх релігій однотипний. Не­зважаючи на всю вразливість у ньому ідей надприродного на­чала світу, його вплив на суспільну свідомість залишається значним і нині. У релігійному світовідчутті особливо приваб­ливими є почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, ми­лосердя, совісті, обов'язку, справедливості, а у світорозумінні — "здоровий глузд", моральне очищення та віра в майбутнє спасіння. Разом з тим теперішнє перебільшення ролі релігій­ного світогляду в духовному житті людини та суспільства по­милкове. Це — світогляд учорашнього дня, вияв безсилля лю­дини перед природними і соціальними стихійними явищами, відриву індивідів та їх спільнот від реалій буття і діяльності.

Отже, релігійний світогляд — багатоплановий і багатознач­ний феномен. Він породжений історичними специфічними умовами життя і розвитку особистості та суспільства. Основ­ний зміст релігійного світогляду становлять міфи, але він глиб­ше за міфологічний світогляд відображає суспільне буття, і тому часто є володарем думок і надій багатьох людей. Релігій-

2И

Світогляд та його історичні типи

ний світогляд формується як стихійно, так і спеціальною ді­яльністю релігійної ієрархії. Він минущий, його хибні погляди і забобони поступово переборюються на інляху розвитку мате­ріальної та духовної культури.

1.4. Філософський світогляд

Філософський світогляд — вищий історичний тип світогля­ду. Він — необхідний спадкоємець міфологічного і релігійного світоглядів, оскільки вирішує близькі, споріднені та подібні до них проблеми світорозуміння та їхнього впливу на свідомість і поведінку людей. Але і відмінності між ними досить суттєві. Тисячоліттями люди, які мислили по-філософськи, становили незначну частину загальної маси глибоко віруючих, і тільки з розвитком освіченості, культури та наукового прогресу протя­гом останніх двох століть, філософський світогляд набув по­ширення у світі. Його головною відмінністю від релігійного світогляду, який привертає, головним чином, увагу на людські тривоги, надії, пошуки віри, є висунення на перший план інте­лектуальних аспектів відображення необхідності розуміння світу і людини з позицій знання та науки, що зростає в суспіль­стві.

Філософський світогляд є теоретичним світорозумін­ням. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, підсумки, докази витісняють з нього фантастичний вимисел, сюжети, образи та й сам дух міфологічного мислення, залиша­ючи їх для сфери художньої творчості, забезпечують пошук гармонії знань про світ із життєвим досвідом людей. В індивіду­альній та суспільній свідомості він представлений розмаїттям поглядів, уявлень, переконань, ідеалів, течій і напрямів. Філо­софський світогляд моясе бути ідеалістичним (суб'єктивним або об'єктивним) або матеріалістичним, метафізичним або діа­лектичним, прогресивним або регресивним, революційним або контрреволюційним. Диференціація та поляризація філософ­ського світогляду зумовлена тим, що він, будучи теоретично обґрунтованим, підбиває підсумок, тлумачить, осмислює до-

Дата добавления: 2014-11-16