Синдром тривалого стискання 3 страница

Б) Електротравма II ступеня. Електроопік IV ступеня/ 18% обох верхніх кінцівок. Важкий опіковий шок. ІТУ - 72 ед.

10. Лікування потерпілих з ураженням електричним струмом:

А) Перша допомога:

-відключення джерела струму або звільнення потерпілого від струмонесучих предметів (доторкатися до потерпілого можна тільки після забезпечення власної сnрумоізоляції)

-штучне дихання

-закритий масаж серця

-накладення асептичних пов'язок на уражені ділянки

-транспортування в медичну установу

Б) Загальне лікування в медичній установі:

а) Незалежно від тяжкості ураження потерпілі повинні не менш 2-3 діб перебувати у відділенні реанімації

б) Цілодобово проводиться моніторинг:

-серцево-судинної системи

-дихальної системи

-центральної нервової системи

-функції нирок

-показників крові й сечі

в) При необхідності - проводяться реанімаційні заходи (ШВЛ, закритий масаж серця, дефібриляція)

г) Здійснюється протишокова, дезінтоксикаційна, антибактеріальна терапія аналогічно такій при опіковій хворобі

В) Місцеве лікування потерпілих:

- у перші 6-12 годин виконуються міофасціотомія (широкі лампасні розрізи в зоні поразки навіть при неушкодженій шкірі)

-при небезпеці ерозивних кровотеч із ушкоджених магістральних судин виконується їхня перев'язка протягом

-при муміфікації ділянок кінцівок виконуються ранні некректомії або нетипові ампутації

-надалі місцеве лікування пацієнтів з електроопіками подібно з лікуванням при термічних опіках

Г) Реабілітація реконвалесцентів.

Постраждалі, що перенесли електричне ураження, вимагають:

-хірургічної реабілітації (реампутації, усунення рубцевих деформацій, контрактур й ін.)

-остаточного відновлення функції центральної й периферичної нервової системи

-відновлення функції серцево-судинної системи

-відновлення слуху й інших органів і систем.

РАДІАЦІЙНІ УРАЖЕННЯ

1. Визначення: Радіаційні ураження – це патологічні зміни в організмі під впливом бета-, гамма- і рентгенівського випромінювання. Вони проявляються загальними порушеннями – променевою хворобою й місцевими поразками – променевими опіками.

2. Актуальність проблеми:

А) Радіаційні ураження (загальні і місцеві) можуть виникати у великої кількості людей при застосуванні ядерної зброї, при техногенних катастрофах (аваріях на ядерних об'єктах)

Б) Загальні й місцеві зміни можуть виникати при опроміненні пацієнтів з лікувальною метою

В) Радіаційні ураження нерідко перебігають важко й довгостроково

3. Етіологічні фактори:

А) Патологічний вплив на тканини надають бета-, гамма- і рентгенівські промені

Б) Зміни в організмі залежать:

-від дози випромінювання, що визначається в радах

-виду випромінювання

-часу опромінення

-стану організму (реактивність, індивідуальна чутливість)

В) Мінімальна доза опромінення, при якій розвивається променева хвороба, дорівнює 100 рад

Г) Ураження шкіри (променевий дерматит, опік) виникає при дозі опромінення рівній 800 рад

4. Механізм біологічної дії іонізуючого випромінювання:

А) Іонізація й порушення молекул живих тканин, поява вторинних електронів

Б) Дисоціація тканинної води на іони, взаємодія їх з різними радикалами

В) Зміна окисних і відновних реакцій, порушення обміну речовин

Г) Розвиток функціональних і морфологічних змін:

-у покривних тканинах (шкіра, слизуваті)

-внутрішніх органах

-нервовій системі

-пригнічення кровотворення

-зниження імунітету

5. Загальні прояви променевого ураження характеризуються розвитком променевої хвороби.Променева хвороба являє собою складний комплекс патологічних змін з характерними клінічними симптомами. Лікування її складне і є предметом спеціальних розділів медицини.

6. Особливості променевого впливу на шкіру:

А) Чутливість шкіри до дії радіації:

-найбільша чутливість відзначається в пахових і пахвових ямках, ділянці шиї, ліктьових згинах

-високою резистентністю до опромінення володіє шкіра спини й розгинальних поверхонь кінцівок

Б) Після дії радіації в шкірі відбувається прогресуюче склерозування судин, що визначає подальшу клінічну картину

В) У перші години й добу виникає первинна эртема шкіри, що зникає в строки до 2-ї доби

Г) Латентний період (відсутність змін шкіри) може тривати до 2-3 тижнів

Д) На ураженій ділянці знову виникає гіперемія (вторинна еритема), набряк, міхури, ерозії й виразки, що остаточно визначає глибину ураження.

7. Клінічні прояви радіаційних опіків:

А) Скарги:

-біль і гіперемія в місці опромінення

-головний біль, слабість

-можлива нудота й блювота

Б) Анамнез захворювання:

- наявність факту радіаційної поразки (опромінення)

-можлива наявність прихованого періоду

В) Об'єктивні прояви:

а) Місцеві ознаки:

Мають подібність зі ступенями термічних опіків, однак ураження при цьому більш глибокі й тривають довше

- 1 ступінь: прихований період триває більше 2-х тижнів, вторинна еритема й набряк виражені слабко й швидко піддаються зворотному розвитку

- II ступінь: прихований період триває в межах 2-х тижнів, вторинна еритема виражена більше, утворюються міхури. Відновний період затягується на кілька місяців

- III ступінь: прихований період триває всього 3-6 днів, різко виражена вторинна еритема, набряк шкіри, міхури, після розкриття яких утворюються довгостроково незагойні виразки

- IV ступінь: різко виражена первинна еритема, прихований період короткий або відсутній. Уражені ділянки шкіри різко болючі, в подальшому виникає їх некроз із утворенням глибоких, незагойних виразок

б) Загальні прояви:

Характеризуються клінічними ознаками променевої хвороби.

8. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, даних анамнезу й об'єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами дослідження.

9. Діагностична програма при радіаційних опіках:

А) Клінічні прояви:

- скарги

-анамнез

-об'єктивні ознаки

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія)

- клінічний аналіз сечі (протеїнурія, гіалінові циліндри)

10. Приклад формулювання клінічного діагнозу:

А) Променеві опіки 1-II ступеня / 2% лівого стегна

Б) Променева хвороба середнього ступеня тяжкості. Променеві опіки II-III ступеня / 3% обох передпліч.

11. Лікування хворого із променевими опіками:

А) Перша допомога:

- евакуація потерпілого за межі радіоактивної зони

- зміна одягу, взуття, дезактивація

-асептичні пов'язки на ділянки ураження шкіри

-знеболюючі

-антибіотики

-радіопротектори для профілактики променевої хвороби

-транспортування в лікувальну установу

Б) Загальне лікування:

Проводиться відповідно до принципів лікування променевої хвороби, з огляду на період і ступінь її тяжкості.

В) Місцеве лікування:

Проводиться аналогічно лікуванню термічних опіків:

- при променевих опіках 1-II ступеня - пов'язки з антисептиками, а надалі - із препаратами, що стимулюють регенерацію тканин

- при променевих опіках II-IV ступеня - оперативне лікування: некректомія, аутодермопластика.

ХОЛОДОВА ТРАВМА

1. Визначення: Холодова травма – це зміни в організмі під дією низької температури. Може проявлятися місцевою поразкою шкіри й глибоко лежачих тканин – відмороження й загальними ознаками – охолодження або замерзання.

2. Актуальність проблеми:

А) У звичайних умовах холодова травма виникає порівняно рідко – до 1% всіх нещасних випадків, лише у виняткових ситуаціях, коли втрачаються механізми штучної терморегуляції (житло, одяг, взуття), що буває при алкогольному сп'янінні, потраплянні людини на тривалий час у сніжний буран й ін.

Б) Масові холодові ушкодження спостерігаються при катастрофах і стихійних лихах, а також при воєнних діях у зимових умовах

В) Відмороження часто закінчуються інвалідизацією потерпілого внаслідок глибокого ураження й ампутації пальців, кистей і стоп.

3. Локалізація відморожень (місцевих уражень):

А) Переважна:

- пальці стоп, особливо 1 й 5, внаслідок стискання тісним взуттям

- пальці кистей

- кінчик носа, вушні раковини

Б) Рідкі:

- вся стопа або кисть

- ділянка надколінків

- зовнішні статеві органи в чоловіків

4. Фактори, що сприяють відмороженню:

А) Фізичні:

-стискання тканин тісним взуттям й одягом, особливо синтетичним

-підвищена вологість навколишнього середовища

-посилений рух повітря (вітер)

-тривалий вплив низької температури

Б) Біологічні:

-анемія

-гіпопротеїнемія

-гіповітаміноз

-гіпотонія

-літній вік

-алкогольне сп'яніння

-втрата свідомості

-паління

В) Зниження місцевої опірності тканин:

-порушення периферичного кровообігу

-патологічно змінена шкіра

-порушення іннервації кінцівок

5. Основні патогенетичні механізми розвитку холодової травми:

А) При місцевих ушкодженнях (відмороженнях):

-тривалий спазм судин під дією низької температури

-агрегація формених елементів крові й тромбоутворення в

дрібних кровоносних судинах, капілярному руслі

-порушення місцевого кровообігу

-обмінні порушення в тканинах

-дегенеративні зміни в клітинах й утворення вторинного циркуляторного некрозу

Б) При загальному охолодженні (замерзанні), що розвивається у випадку зниження температури тіла до 34°С и нижче:

-порушення загального кровообігу

-уповільнення подиху

-гіпоксія тканин

-зниження обміну речовин

6. Клінічні пряви холодової травми:

А) Скарги:

-місцеве або загальне зниження температури

-різного характеру болючі відчуття або відсутність чутливості

-зміна кольорів уражених ділянок (блідість, ціаноз)

-озноб

-загальна слабість, сонливість

Б) Анамнез захворювання:

-факт перебування в атмосфері низької температури

-наявність контакту з низькотемпературними предметами (метал, зріджені гази й ін.)

В) Об'єктивні прояви:

+ Місцеві клінічні прояви відморожень відповідно до класифікацій:

а) по періодах:

- Дореактивний (прихований) період – від моменту одержання травми до відігрівання відмороженої ділянки

Клінічні ознаки:

-відчуття холоду, поколювання, печіння

-зниження або відсутність чутливості

-збліднення або ціаноз шкіри в місці відмороження

-зниження шкірної температури

- Реактивний – після зігрівання відмороженої ділянки

Клінічні ознаки:

-некротичні зміни

-реактивне запалення

б) за ступенем (глибиною) ураження, що визначається тільки в реактивному періоді:

-1 ступінь – некротичні зміни не визначаються

Клінічні ознаки:

-гіперемія або ціаноз шкіри

-набряк

-больова чутливість збережена

-II ступінь – некроз поверхневих шарів шкіри зі збереженням паросткової зони

Клінічні ознаки:

-набряк тканин

-наявність міхурів, наповнених серозним ексудатом

-больова чутливість збережена

Рис.128. Відмороження II ступеня.

- III ступінь - омертвіння всіх шарів шкіри й частково підшкірно-жирової клітковини

Клінічні ознаки:

-набряк тканин

-наявність міхурів з геморагічним ексудатом

-больова чутливість відсутня

-IV ступінь – повний некроз всіх тканин (шкіри, апоневрозу, м'язів, кістки)

Клінічні ознаки:

-набряк поширюється проксимально за межі ушкодження

-наявність міхурів, наповнених геморагічним, а пізніше - іхорозним ексудатом

-відсутність всіх видів чутливості

Рис. 129. Відмороження пальців кисті IV ступеня.

в) по зонах поразки тканин при відмороженнях III й IV ступенів:

Розрізняють наступні зони поразки тканин, починаючи від дистальних ділянок:

- Зона тотального некрозу

- Зона необоротних дегенеративних змін

- Зона оборотних дистрофічних змін, судинних розладів

- Зона здорових прикордонних тканин

г) залежно від особливостей етіологічного фактора:

+ Відмороження при дії сухого морозу:

-виникають при дії негативної температури

-локалізуються на пальцях кистей і стоп, обличчі

+ «Траншейна або болотна» стопа:

-виникає від тривалого впливу низкої, але плюсовї температури при підвищеній вологості

-прихований період триває 4-5 діб

-тяжкість ушкодження залежить і від втрати чутливості, що не дозволяє вчасно звернутіся за медичною допомогою

-це винятково відмороження IV ступеня

+ Контактні відмороження:

- виникають при контакті із сильно охолодженими металами, зрідженими газами – азот, вуглекислота (сухий лід)

-локалізуються частіше в ділянці пальців кистей, губ і язика

-спостерігаються в робітників, льотчиків, танкістів, а також у дітей.

-прихований період короткий, різко виражений

-ступінь відмороження, як правило, III або IV

+ Озноблення:

-виникає при багаторазових, але нерізких і нетривалих охолодженнях

-локалізація - відкриті частини тіла (кисті, обличчя, вуха)

-найбільш піддані люди, що перенесли в минулому відмороження

-клінічні прояви: набряк, сверблячка, ціаноз, парестезії, рідше - тріщини й виразки шкіри.

+ Загальні клінічні прояви при відмороженні:

а) Розвиваються в реактивному періоді

б) Характеризуються порушенням:

-реологічних властивостей крові

-згортальності крові

в) надалі при розвитку гнійно-некротичних процесів виникають порушення гомеостазу, характерні для хірургічної інфекції

7. Клінічні ознаки загального охолодження у відповідності зі ступенями замерзання:

а) легкий ступінь (адинамічна форма)

Клінічні ознаки:

-зниження температури до 35-34,0°С

-загальна утома, слабість, сонливість

-уповільнення рухів, скандована мова

-озноб

-шкіра бліда або синюшна, «гусяча шкіра»

б) середній ступінь (ступорозна форма)

Клінічні ознаки:

-зниження температури до 33-29,0°С

-свідомість пригноблена, погляд безглуздий

-рухи різко сковані

-брадикардія (пульс менше 50 уд/хв)

-брадипное (ЧДД 8-12 в 1 хв)

-АТ помірно знижений

-шкіра бліда або синюшна, холодна

в) тяжкий ступінь (судорожна форма)

Клінічні ознаки:

-температуа тіла нижче 29,0°С

-свідомість відсутня

-зіниці вузькі, на світло не реагують

-м'язи напружені, рухи практично відсутні, задубіння

-брадикардія (пульс у межах 30 уд/хв)

-брадипное (ЧДД 4-6 в 1 хв)

-АТ різко знижений або не визначається

-шкіра бліда або синюшна, холодна

8.Формування попереднього діагнозу за клінічними даними:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу й об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

9.Діагностична програма при холодовій травмі:

А) Клінічні прояви:

-скарги

-анамнез захворювання

-об'єктивні дані

Б) Лабораторні дослідження:

-клінічний аналіз крові (помірна анемія за рахунок внутрісудинного гемолізу,лейкоцитоз, прискорена ШОЕ)

-коагулограмма (підвищення згортальності крові)

-мікробіологічні дослідження відокремлюваного з ран при розвитку нагноєння

В) Інструментальні дослідження:

-термометрія (зниження температури тіла в прихованому періоді й підвищення її в реактивному періоді)

-ЕКГ (брадикардія, надалі ознаки дистрофії міокарда за рахунок

інтоксикації)

-рентгенографія кісток і суглобів (деструкція кісткової тканини, остеопороз)

-рентгенографія легенів (ознаки бронхіту, пневмонії)

-реовазографія (порушення судинного тонусу, зниження кровонаповнення в зоні ураження)

-капіляроскопія нігтьового ложа (тромбози капілярних петель)

-термографія (визначення границь холодового ураження)

10. Приклад формулювання клінічного діагнозу

А) Відмороження IV ступеня пальців і плюсневого відділу правої стопи.

Б) Загальне охолодження, легкий ступінь. Відмороження II ступеня носа, вушних раковин, пальців обох кистей

11. Лікування потерпілих з відмороженнями й загальним охолодженням:

А) Перша допомога:

- припинення дії низької температури

- при необхідності серцево-легенева реанімація

- легкий масаж уражених ділянок

- поступове зігрівання, краще – у потоці теплого повітря

- накладення термоізолюючої пов'язки

- укутування потерпілого, гаряче питво

- транспортування в медичну установу

Б) Лікування в дореактивний період:

а) Загальне:

-локальне або загальне повільне зігрівання у ванні від 20 до 40°С протягом 30 – 60 хв (рекомендується підвищувати температуру на 1° за 3-6 хв.) Зігрівати в першу чергу необхідно груди, живіт, потилицю, шию, але не голову. Інфузійна терапія проводиться одночасно із зігріванням хворого.

-гаряче питво

-поліпшення реологічних властивостей крові (сольові розчини, препарати реологічної дії)

-застосування дезагрегантів (ксантинола-никотинат, трентал й ін.)

-ліквідація ацидозу (4% розчин бікабоната натрію)

-застосування спазмолітиків (папаверин, но-шпа)

-профілактика правця при відмороженнях II-IV ступеня

-профілактичне введення антибіотиків

-оксигенація

-кардіотропні препарати

б) Місцеве:

-обробка уражених ділянок антисептиками

-підсікання пухирів

-накладення сухої стерильної пов'язки

В) Лікування в реактивний період:

а) Загальне:

-поліпшення реологічних властивостей крові

-застосування дезагрегантів, антикоагулянтів, спазмолітиків

-антибіотикотерапія

-оксигенація

-десенсибілізуюча терапія (антигістамінні препарати, у тяжких

випадках - преднізолон)

-дезіноксикаційна терапія (инфузії кристалоїдів, плазмозамінників дезінтоксикаційної дії)

-парентеральне харчування

-переливання еритроцитної маси при анемії

-переливання альбуміну й плазми при гіпо- і диспротеїнемії

-імунотерапія:

+ пасивна (гамма-глобулін, антистафілококова плазма)

+ активна (стафілококовий анатоксин)

+ стимулююча (тимолін, циклоферон й ін.)

-вітамінотерапія

б) Місцеве:

-вологовисихаючі пов'язки з антисептиками в перший тиждень

- некротомія для ліквідації набряку при глибоких ураженнях

- іммобілізація кінцівки

- УВЧ – терапія

- УФ й інфрачервоне опромінення відморожених ділянок

- при відмороженнях 1-II ступеня – пов'язки із препаратами, що сприяють епітелізації (солкосерил, метилурацил й ін.)

- при відмороженнях III-IV ступеня – підсушування уражених ділянок з метою формування сухого некрозу (муміфікації)

- після встановлення лінії демаркації:

+некректомія при відмороженнях Ш ст.

+ампутації й екзартикуляції при відмороженнях IV ступеня

-при утворенні ран, що гранулюють, - аутодермопластика

-лікувальна фізкультура

12. Строки загоєння при відмороженнях:

А) Відмороження 1-II ступеня – поверхневі, можливо самостійне загоєння:

I ступінь – протягом 5-7 доби зі збереженням підвищеної чутливості тканин до низьких температур

II ступінь – протягом 7-14 доби з повним відновленням нігтів, без

утворення рубців

Б) Відмороження III-IV ступеня – глибокі, протікають по типу сухої або вологої гангрени; самостійне загоєння неможливо:

III ступінь – відторгнення некротизованих тканин наступає через 2-3 тижні.Утворюються рани, що гранулюють, з наступним рубцюванням. Нігті не відновлюються. Прискорення строків загоєння досягається некректомією і шкірною пластикою

IV ступінь - межі нежиттєздатних тканин визначаються до 3-4 тижня.Самостійне відторгнення мертвих тканин відбувається не раніше 2-3 місяців, а то й пізніше. Прискорення строків загоєння досягається некректомією, шкірною пластикою, ампутаціями.

13. Ускладнення відморожень і замерзання:

А) Ранні:

- пневмонії, бронхіти

-нагноєння вмісту міхурів

-лімфаденіти

-флегмони

-артрити

Б) Пізні (через 2-3 тижні):

- остеомієліт

- трофічні виразки

- неврити, парези, паралічі

- облітеруючі захворювання артерій

- слоновість

НЕКРОЗИ, ВИРАЗКИ, СВИЩІ

Некроз (місцева смерть) Некроз не є самостійною нозологічною одиницею, а представляє процес, що спостерігається при безлічі захворювань.

А) Термінологія

- Некроз (nekros – мертвий) – омертвіння, неконтрольована генетично загибель клітин і тканин у живому організмі під впливом хвороботвірних факторів

- Апоптоз (apoptosis – програмована смерть клітини) – генетично контрольований процес, за допомогою якого внутрішні або зовнішні фактори приводять до загибелі старих зношених клітин й їхнього ефективного видалення із тканини. Процес апоптоза є фізіологічним і збалансований регенерацією клітин. Морфологічно апоптоз проявляється загибеллю одиничних, безладно розташованих клітин, що супроводжується формуванням округлих, оточених мембраною тілець (“апоптотичні тельця”), які відразу фагоцитуються навколишніми клітинами.При зниженні апоптоза відбувається нагромадження клітин (наприклад, пухлинний ріст), при збільшенні апоптоза спостерігається прогресивне зменшення кількості клітин у тканині (наприклад, атрофія)

- Інфаркт (infarctus) – некроз у внутрішніх органах, які не стикаються із зовнішнім середовищем

- Гангрена (gangraеna) – некроз тканин, що контактують із зовнішнім середовищем

Б) Причини некрозу

- фізичні (вогнепальні поранення, радіація, електрика, низькі й високі температури – відмороження й опік)

- токсичні (кислоти, луги, солі важких металів, ферменти, лікарські препарати, етиловий спирт й ін., наприклад, хімічні опіки: при впливі кислотою – сухий некроз, при впливі лугом – вологий некроз)

- біологічні (бактерії, віруси, найпростіші й ін.)

- алергійні (ендо- і екзоантигени, наприклад, фібриноїдний некроз при інфекційно-алергійних й аутоімунних захворюваннях, феномен Артюса)

- судинні (некрози в результаті емболії, тромбозу, ушкодження або стискання судин, наприклад, інфаркт міокарда, гангрена нижніх кінцівок при облітеруючому ендартеріїті або атеросклерозі)

- трофоневротичні (пролежні, незагойні виразки)

В) Патогенез некрозу

- Некроз проявляється різними клінічними й морфологічними змінами, які залежать від структурно-функціональних особливостей органів і тканин, швидкості й типу некрозу, а також причини його виникнення й умов розвитку

- Ушкодження мембран клітин порушує їхню транспортну функцію й приводить до припливу іонів кальцію в клітину.Кальцій активує ендонуклеази (гідроліз, розщеплення ДНК), фосфоліпази (руйнування мембран) і протеази (деструкція, переварювання цитоскелета);

- Хроматин мертвої клітини конденсується у великі грудки і ядро стає зменшеним в обсязі, зморщеним (пікноз) і щільним. Пікнотичне ядро може розриватися на численні маленькі частки (каріорексис) або піддатися розчиненню (каріолізис).

Клітина переварюється ферментами, які вивільняються із власних лизосом (аутоліз), у цитоплазмі відбувається коагуляція білків, змінювана звичайно їх колліквацією.

- У міжклітинній речовині розвивається фібриноїдний некроз (колагенові, еластичні й ретикулінові волокна перетворюються в щільні, гомогенні маси, які можуть піддаватися фрагментації й розпаду або лізису). Рідше виникає колікваційний некроз (набряк, лізис й ослизнення волокнистих структур)

- Після впливу патогенного фактора через 1-3 години виникають зміни, розпізнавані при електронній мікроскопії, через 6-8 годин виникають зміни, що виявляють при світловій мікроскопії й тільки через 12-24 години й пізніше розвиваються макроскопічні зміни;

Г) Класифікація некрозу

а) За механізмом дії патогенного фактора:

- прямий некроз, зумовлений безпосередньою дією фактора (травматичні, токсичні й біологічні некрози)

- непрямий некроз, що виникає опосередковано через судинну й нервово-ендокринну системи (алергійні, судинні й трофоневротичні некрози)

б) По клініко-морфологічних формах:

- Коагуляційний (сухий) некроз: коагуляція цитоплазматичних білків робить їх резистентними до дії лізосомальних ферментів, сповільнюється їхнє розрідження й загиблі клітини зберігають свої обриси протягом декількох днів. Локалізація: органи, багаті білками й бідні рідинами (нирки, міокард, надниркові залози, селезінка). Причини виникнення: недостатній кровообіг й аноксія, дія фізичних, хімічних, токсичних агентів бактеріального й небактеріального генеза. Приклади коагуляційного некрозу:

- інфаркт (найчастіший вид некрозу) – різновид судинного (ішемічного) некрозу внутрішніх органів (крім мозку);

- казеозний (сироподібний) специфічний некроз при туберкульозі, сифілісі, лепрі й лімфогранулематозі;

- восковидний, або ценкеровський некроз (некроз м'язів при тяжких інфекціях - черевному й висипному тифах, холері);

- фибриноїдний некроз – тип некрозу сполучної тканини, що спостерігається при алергійних й аутоімунних хворобах (наприклад, ревматизмі, ревматоїдному артриті й системній червоній вовчанці);

- жировий некроз (ферментний жировий некроз при гострому панкреатиті й ушкодженнях підшлункової залози й неферментний жировий некроз при травмах молочної залози або підшкірної жирової тканини);

- Колікваційний (вологий) некроз характеризується розплавлюванням мертвої тканини в результаті дії власних ферментів (аутоліз). Локалізація: тканини, відносно бідні білками й багаті рідиною, де є сприятливі умови для гідролітичних процесів. Приклади вологого колікваційного некрозу:

Дата добавления: 2014-11-18