І IV С. 3. 2 страница

Не уникає полеміст і правничої та адміністративної лексики: вт ский, подкоморий, судия, каштелян, староста, воєвода, гетман, коїш лер, хитрец «митець», майстер, ремесник, статут, конституция, ///>іі во, практика, свари, артикул, войт, бурмистр, лантвойт, власт міф ская і под.

Як письменник І. Вишенський був сміливим у поводженні з ми вою. Він не зупинявся перед творенням власних слів за зргпми існуючих. В його мові наявні десятки (якщо не більше) неолоі і їм типу дарохитрство, иисусоругатель, детиноигралский, златолют сребролюбец, тонкодорогий, хлопати «обзивати хлопом», кожемпн ти «обзивати кожум'якою», звіролютство, скверноначалник, А менносіянний, біднотворение, попапежити «стати католиком» і;і \\\

Подібно до перекладачів Святого письма, І. Вишенський іііі вдається в тексті до глос, напр.: на опоц^ или на камени віірм Пі трови (8); новина, или в^ст (9); от которого источника или студі (16); свята и праздники променил (ПО); попят, сиріїчь в иоЛ стригутся (117).

Не уникає І. Вишенський народних фразеологізмів. Є у нього ЇИКІ, як зубьі наострил еси (42); Вопросил бьіх вас, что ест труд очи-Шішін, але в^м, иж вам ни снилося о том (52); каждая, рече, лиш-»/ той хвост хвалиш (60); Тот закон есте попрали и внивеч оберну-Ш (6-К злоба же и лжа всНЬх опанует и гору возмет (157) і под.У фонетиці, морфології і синтаксисі виявляються ті ж риси, що І іі і морах попередніх століть. Відбувається чергування /у/ з /в/: не §м^гкпп, товчеш, увес, вкрадут] засвідчується м'яке /ц'/: в концю, по- Іменники систематично вживаються у кличному відмінку:, гласе, брате, любимиче, кглупче, папо, Петре, владико, на-, Сюгомольче, причитателю, сестро. У давальному відмінкові од­ іменники чоловічого роду приймають здебільшого закінчен-Мя -они/-еви: трупови, ругателеви, баламутови, судови, Петрови, Шшсдови, духови, миролюбцови, коневи і под.V наказовому способі дієслів у множині вживаються закінчення ЬМп/-'І;м (перша особа) та -*Ьте (друга особа): разоргкм, стогніте, ЩШі'ктеся, возвратімся, творіте, ходіте, приходите, сте-Ш*ктеся. У минулому часі однини нерідко трапляються дієслова на •І у чоловічому роді: язьік тое брідив, што ему дух лукавьій шептав В н§ учив і под. У третій особі однини й множини наказового спо-ІЙу чисто використовується граматична морфема нехай: Нехай буде № і ркровище ваше вам послом до нядр Авраамлих (49); Але нехай ІІІИп от сея жизни изгнани будете, тогда будете видати, што будете ІЙИи (Щ- Минулий час І. Вишенський уживає традиційно, пере­дній без скорочення допоміжного дієслова: осиротіли есте, яко ж •Міні' ко оной жизни онечуствіли суть (47); От главьі и до ног Щцчїіі'Ш есте (48); видите ли вашу сліпоту, яко во прелести в^ка р )¥/ппли есте (57); есми ее аж до сего часу не читал (182). Хоч Миються й скорочені форми типу «Молоком вас, — рече, на

, її по ц^льїм и твердим кусом стравьі» (38). і ' і¹ поширені форми активних дієприкметників, а також форми й їм чюбяй, грядьій, предадоша, покушахуся, содіяся, остависте їм» ш и розгніваєте святого Израилева, отвратистеся вьспят! (48); Иііпіксисі привертають увагу дієслова-присудки, які здебільшого Цитьси в кінець речення: духи ж лукавий поднебеснии... в хри-рНіни'Іі нашем владіют (7); Да терпишь без лакомства книжного Щінними до того часу, ажь ум твои з Исусовьім помьіслом б^сьі

побореш (182); И колись ми тую книжку, силою принудивши себ^т1; прочитай, праведно вам правовірньїм глаголю, иж есми от страха м ужаса в забвіние и изступление мьіслное пришол (183).

І. Вишенський любить висловлюватись афористично, напр.: А н тебе што среда — рождество череву, а што пятница, то Великдень (42)

Як письменник І. Вишенський нестримний у нагромадженні слів. Здебільшого це однотипні словотворчі утворення, переважно авторські: еще еси кровоед, мясоед, вьлоед, скотоед, звіроед, свп ноед, куроед, гускоед, птахоед, сьітоед, сластноед, маслоед, пирого ед; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспат; еще еси тіло угодник, еще еси тілолюбител; еще еси кровопрагнител; еще сси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвоздиколюбец, кми нолюбец, цукролюбец (38); Вьмісто зась вірьі и надеждьі, и люб ви безвірство, отчаяние, ненавист, завист и мрізост владіет (46), Ність міста цілого от гріховного недуга — все струп, все рана, неї пухлина, все гнилство, все огнь пекелньїй, все болізнь, все гр^т1;\, все неправда, все лукавство, все хитрост, все коварство, все кознУ все лжа, все мечтание, все сьнь, все пара, все дьім, все суєта, во| тщета, все привщгкние - сущее ж ніст ничтоже (48-49); Чого п мирскум чину не иміли есте, тучнитеся, кормите, питаєте, насьіпііі ете чрево роскошньїми снідми, гласкаете гортань смачнійшиміі кусьі, услаждаете, смакуєте, мажете, собі угаждаете, волю похотііуи» во всем исполняете? (55); Бо єсть так сладкая латьшекое прелесш трава, иже еі воли на широком поли вкусивьій своеволне зажини ти, нижли в стайни благочестия на привязех законних наилепііпім овсом истинное науки питатися хочет? (164). Запитальні речення, М і слова, можуть нагнітатися, йти одне за одним і при цьому почав ки питальних речень повторюються: Чи не ліпше бьіло вірою жм вьім бьіти, нижли невірием здохнути? Чи не ліпше бьіло смиреші ем живьім бьіти, ніжли гртьдостию здохнути? Чи не ліпше бьіло І едности з нами бьіти и вічне жити, нижли, отлучившися от нас, їм гле здохнути и погибнути? Чи не ліпше бьіло світ присносушімін разума, православной церкви дарованньїй, видіти, ніжели ньмгііі тмі поганских наук затворитися и умерети? (19); А што ж инок ні вміет бесідовати с тобою? Албо его пьітаеш о диаволеких приля гах? Албо его пьітаеш о борбі духа с тілом и безпрестанном мочі тании мьісльном? Албо его пьітаеш о скорбех внутрьних, алчи и ■ -

Албо его пьітаеш о войнії помьісла с духи лукавьіми поднебес-Іімми? Албо его пьітаеш о подвизі молитвенном ткла и мьісли? (II); І Іе судом ли испьітан будеши за житие в^ка сего так же, яко и Что о соб^ велемудруеши? Что ся вьзносиши? Что ся хва- Что ся, як порхавка, надьшаеши? (43). Полемічна пристрасть письменника часто виливається в запитан­ий ли опонентів: Или не вНкдаеш, яко в замкох, містах, селах, полях, ІІруптх, границах, розширенях мьісль блудячая о царствии божом ИЬіі мити не может? Или не відаєш, як многопредстоящим гологла-Шм, іреп^гЬрньім и многопіірньїм макгероносцем, шльїком, ковпа-|Мі кучмам, вьісоконогим и низкосьітьім слугам, дворяном, войном, ■И^ром цв^гЬтнопестрьім и гайдуком ~ смрьтоносцем радуючийся и Нй|н жни божом не толко мьіслити, но ни помечтати не может? (31). їй миганням нерідко надходить і відповідь: Але яко учинімо? К ІИН'ІІ рьімскому бііж'Ьмо. И с того сорома ся вьікрутимо, и на Рус, да $ Никлоїіят пап*й, б^ду навалимо, и своє желание исполнимо (41).

І Иишенський - автор розгорнутих метафор, напр.: Як будеш І ті' і ігЬздо миролюбия в вірних и крещеньїх вити и основание прим язьіческаго фундовати (11); Але потрьпи мало, я тоб'Ь тот -' короткими словьі розвяжу (27); Видиш ли, яко еси зьеден от й Мішка, которьій под оборою лежит, пилнуючи, да нНккоторая Щй уиоср'йд в^рньїх и единогласньїх мн^манем ся на двор з за-рііііМ ньіхватит, да ю поймает и обНід соб^ еретичества з нее учи-N (ЗІ); Чудуюся тому твоєму незносному ос^дданю тьім тяжким(••мгмсііосньім сідлом кглупства (35); Видите ли, як дух анти-||І(ір, паши м^хи надув, и устьі гордо дьіхает и рьігает (69).Цирішіиііня у 1. Вишенського нерясні і досить прості. БазуютьсяН Нй народній напівфразеології: Егда же истинна воссияет, тогдаИйіііН¹ ііжи, якоже дьім от в'йтра, исчезнет (109); Но нехай ся он, ІМііи, иі.ет и скачет (115); Т^ми и большими баснями и лжами ^ІіУ, ико масло, на блуд растопил (135); Скаржино сограждение, р\к\\и и ігЬтр лжи єсть, а не власная непоколебимая стоящая ис-І І N2); І Іридет же день господень, яко тать в нощи (155). і Иишенський був талановитим письменником. Перебуваючи ■МІі Він не був свідком тих подій, що відбувалися в Україні, ІМ'їушш їх серцем і не міг на них не реагувати. Як пише про и І Фршіко, він думав:

І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон? (Фр., 69).

Твори І. Вишенського і за його життя і після смерті читали, пе реписували, поширювали. Так що його вплив на суспільно релігійне життя, а отже; й на літературну мову, був безперечним.

Цікаво, що І. Вишенський жодного разу не згадує К. Острозько го як захисника православ'я. Це тим більше дивно, що автор по лемічного твору «Палінодія» 3. Копистенський у похвальному слоні «пресвітлому» князю Острозькому називав його «великим заступом і потіхою» народу руського, «муром желізним», «славою і свічею яс носвітлою королевства», «оздобою і окрасою» сеймових засідань «оком і силою потужною» публічних з'їздів; він порівнював його і Ганнібалом, Помпеєм, Фемістоклом, Велісарієм, з Василем Макел<> нянином і царем Йосипом Прекрасним.

Існує думка, що Іван Вишенський був тісно пов'язаний з брате і І вами. Таку думку висловлював, зокрема, П. Куліш¹. Однак це їй зовсім так. Його не влаштовував рівень тодішньої освіти, що заво дився при братських школах. На його думку, всі ці «риторики (1 діалектики», латинська мова і подібне були абсолютно зайві: сумі* речили традиційному православному християнству на Русі. У лиси до стариці Домнікії він писав: «Присмотрися, госпоже, что пользуни их чернилом хитрости, а не духа святого словесьі, воспиташім* школньїе казнод^и, которьіе з латинской ереси себ^к способ ухватмн ши, бают, пропов^дают и учат, а пол^ровнаго и безстраснаго житті не хочют» (162).

Полемічна література ширилася і творилася, можливо, не в м кому блискучому, але все ж у близькому стилі, напр.: Аза мил дьржава и царство Московских земль (10); То юж не Афанаскчш але ваших папежовь приложене, а звлашча оного проклятого Фіш рина, за негоже костель Римский сталея, якь лице безь носа! (1Н)1... Приточилесь он и слово еуангельское: «жаден не можегь дними паномь служити (33).

У 1620—1622 рр. 3. Копистенський, продовжуючи полемічну ірім дицію, започатковану І. Вишенським і його послідовниками, ііаііи^!

¹ Кулиш П.А. История воссоединения Руси. — СПб., 1874. — Т. 1. — С. Щш 299, 318—319; Т. 2. - С. 167, 252.

Ш еіюю знамениту «Палінодію» («Оборону»). Це була дуже освіче-N1 людина: не рахуючи книг Святого Письма, автор використовував Мири ще понад 100 письменників¹.

Українську лексику 3. Копистенський поєднував зі старосло-і'иіич.кою. Це особливо помітно при аналізі синонімічних рядів, пор.: Іічі'рії - пещера — вертеп — яскиня; гром — перун; бездна — отхлань; ММічіь ~ опока; вселенная — весь свНкт; пов^тре — аер². Тут викори-ЙШУіоться народні фразеологізми типу «ако так им в том скоро, як ■В в окропі»; «ано так ся ему в том щастит, як голому в кро-іІММ'к»*. Суспільно-політична й економічна лексика містить у собі ИМіі'іо елементів української мови, але багато й запозичень з ла-Иік /і.кої, часто через польське посередництво⁴. Латинізми, як і цер-ШМііислов'янізми, можуть використовуватися як синоніми до ук­ипи іжііх слів; так маємо і суд і юрисдикція О'игізсіісііо). Грецизми тут наявні, але це переважно вузькофахові терміни з церковного (газофилакия, диитиха, сакое, сакра, омофор)⁵. Иіліомін писань Вишенського відчувається в творах Мелетія Смо-ІУЬКого, в «Пересторозі», (1605—1606 рр.), у «Вопросахь и ІІ'Ішчь православного зь пап^тЬжникомь» з 1603 р., у «Советовании Ійигочестіи» 1621 р. та ін. Найближче до стилю І. Вишен-иіц. стоїть, мабуть, «Отв^ть Клирика Острожского Ипатію Цій» 1598 р. Тут є простонародні порівняння: Але, яко пастушокь, Ь гусятками поставленьїй, видячи хитрого лиса, укладностю до і%и мрилужаючогося, хотя не можеть его поконати, предся доко­ли силіґЬйшій на ратунокь не припадеть, и онь отгоняеть (ОКО, і Гршіляються тут і чисто народні фразеологізми: На тое око | і 190); [ун^я] лежала отлогомь полтораста л^гь (411); Не захо-II у ислико до свідоцтв давньїх, которьіх єсть яко волосовь на го- (427); Забралесься, отче Ипатій, ажь дивь, на такь потужньїй її щко паукь на скти\ (428). До стилю І. Вишенського «Отв^гь Острожского» наближається і нагромадженням слів одного

і -••■•'■ М.С. Названа праця. — С. 500.

Ьні Мо,ію()ид Т.К. Язьік «Палинодии» 3. Копьістенского (общая характеристи-I пі н н слоіюобразования). — К., 1963. — С. 6.

ІММ *Р С. 7.

^: -..• С. 8.

й того ж семантичного поля, напр.: Якого есте пресл^дованя, якої" оплеваня, якого замешаня і потрясеня, якого на остатокчь кроно проліиства, мужобойства, забійства, тиранства, мордьірьства, нахо женья, кгвалтовь на домьі, на школьї, на церквьі, обелженья шкарил ного нев^сть, паненекь чистьіхь, душь невинньїхь, паній зацньїхь и велможньїхь, при самой ничистьшой и страшной и непостижимоіі таемници и оф'йре при пріймованю свягйишихь таинь гкпа и чесі ньія крови Христовьі наполнили и наброили!! (405). Нерідко подібні нагромадження виступають у складі питальних речень, які змінююп одне одного: Якожь туть побожного й святобливего душа челов'Ьм умьіслу, на тое смотрячи, не мает в'здьіхати, не маеть стогнати, Н{ мает плакати?! Яко побожное и чистое сердце не маеть ся пукатип Яко земля не вострепещеть, небо не ужаснется, солнце не помсрі неть, луна не изменится, громьі не в'дарят, сильї небесньїе не і ті вигнутся?! (405); того ж походження і метафори, напр.: Тьі, отче шім дьїко, присмотрися в'стое зерцало згодьі святьіхь апостоль (4,"'і подь тоть плащикь згодьі тиснучися, л'ЬзетЬ! (429).

Висловлювалася думка, що під псевдонімом Клирик Острі зький виступав Мелетій Смотрицький¹.

У написаному П. Скаргою «Берестейському соборі і обороні йорі польською й староукраїнською мовами, староукраїнська — це написі на кириличними літерами і з деякою зміною фонетичних особлин стей та ж польська мова. Пор.: Іезгсге тіеіі пасігіе^ ісіі т. раію\ ро8Іо\¥Іе, іх $і$ тіаїо (Зо <ЗоЬге§о рггу\¥Іе$с, £(іу іт Іег ват і.т. р \¥оіежх!а 8іо\уп^ Іакд оШсЬ^ сгупії (193) ~ Ешче мели надею ихі. мі лость панове послове, иж се мело до доброго прьівести, кгдьї имь тої самь его милость пань воєвода славьную такую отуху чиниль (I^е)!)

При збереженні спільної для всіх східних слов'ян лексики на І] значення основних понять, стосовних людини, її побуту, суспільні го життя і навколишнього світу (чолов^гккь_у мужь, жона, діти, пащ ки, синь, дочка, зять, д*кдь, баба, сирота, сускдь, дідизна, отчи материзна, село, селище, городь, воль, корова, гуси, свини, річка, НІ садь і т. д.), українські джерела відтворюють специфічно наро| лексику, що частково доповнює, а частково й заміняє спільносхії слов'янську {шати, податки, роучница, оугода, перезимокь, роля, І\

¹ Возняк М.С. Названа праця. - С. 479.

тіще і под.). Галицькі, закарпатські, волинські, полтавські та інші Ділові документи засвідчують діалектні побутові слова: ни[ч] (1608; м> 122); сестринець 1700, Паньк, 38), млинарь (1666, 47), чва[р]такь (1695, 57); вшиткои сумьі (1672, 63), кбол жита (1639, 74), сага (XVII 9Гн АІІГУ, II, 33), оденокь (І, 131), увьзмен (II, 47) та ін.

У XVII ст. у лексиці давньої української літератури відбуваються

І пінні процеси творення нової суспільно-політичної та адміністра-

но-правової лексики. З'являються назви нових суспільних станів

іщ ттщтво ся пописали — 1684, АЗР, V, 181; многіє змежи посполь-

іНіті ніоде - 1686, 189); городовую старшину - 1674, 135); за згодною

нміичщісю всНіх станов — 1658, 103; всей старшині и черні — 1655,

її тиемксгк кондиции людем — 1653, 90; шляхетнимь и посполитьт

ншАшь 1648, 78; войсковьіхь людей - 1653, 89), утверджуються давні

і •мішкшоть нові назви військових і цивільних посад (гетмань... вой-

и* ітгтрового Запорожского — 1648, АЗР, V, 78; полковникови Пере-

< нм кому, любь наказному его — 1651, 86; асауломь, сотникомь, ата~

мжиіл 1652, 88; канцеляристу — 1674, 134; пань буннужньш войско-

* 1677, 147; атамань кошовий ~ 1679, 155; обозному, хорунжому,

Ьчіаіулови, трубачамь, цьіруликови, добошеви — 1679, 159, войт —

Ці ІОН; бурмистри, райци и лавники ~ 1670, 125; судія полковий, пол-

§ші нисарь, асауль полковий — 1655, 93), одиниць територіального

ЦІЛУ 1 органів самоврядування (до майстрату — 1653, 90; ради ене-

Р

Ш - 1656, 101; на той урядь гетманства — 1658, 103; з войскомь Шь ~ 1679, 155; повіть - 1677, 141) і под. Виробляються нові Іі шерпення до урядових осіб (ясновельможному его милости до-р#и 1686, 192), поряд з давніми назвами видів маєтності (и сь І тЬню/о, и сь деревомь бортнимь и зо вс^ми кгрунтами и по-ттіми 1655, 95) з'являються нові: на добрахь наших (1648, 84); чкшюго (1678, 149). Поповнюються новими словами лексичні ми Ми позначення професій, мір довжини, ваги, податків, видів до-іИНпііі!, грошових одиниць, військових підрозділів та ін. ін(і-іришшю-правова й суспільно-політична лексика твориться ні допомогою відновлених на українському ґрунті східно- суфіксів (игуменства того спокойно заживал - 1655, |4; на гетьманство принять — 1658, 101), шляхом переосмис-ІІНІХ лексем (громаді — 1656, 97; рицерствомь у значенні «ко-1677, 14 і под.), зростає за рахунок запозичень.

У XVII ст. значно розширюється коло ділових документів. Крім колишніх дарчих, договірних, купчих і подібних грамот, з'являють ся цілі томи юридичної літератури, в яких широко представлена у і раїнська народна лексика. Великим культурно-освітнім осередком п Україні було, зокрема, Львівське Ставропігійне братство, з якош вийшли такі відомі діячі української науки й культури, як Іван (Іоні Борецький, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистенський, Юрій Роїп тинець, Памво Беринда та ін. Тут же була зосереджена друкарські діяльність Івана Федорова¹. У мові цих документів уживаються сло ва на позначення предметів і явищ природи, назви людей різної" віку і відмінних статей, фізичних і психічних станів людини м співвідносних з ними процесів і дій, пов'язаних з функціонуванням окремих частин людського організму та ін. При цьому варто відчім чити, що слова певних семантичних груп і на сьогодні зберегли и значення, яке вони мали в документах Ставропігійного брате і ми Зокрема, це стосується дієслів мовлення («уегЬа сіісепсіі»)², слів ні позначення житла та його частин, серед яких нерідко трапляюи.и й діалектизми {стрихь, пець, прибудинки і под.)³, а особливо прЦ метів домашнього вжитку (фляшка, конва, коновичка, цебрик, сл/ч ^ня, олмария «шафа», «скриня», «шкатулка», «вмурована в стіні \\и фа для зберігання дрібних речей», солом'ямка «солом'яна посудні для зберігання зерна», замокь, клю[ч], ретязь, свгкча/свгкчка, лямн кгноть та ін.⁴ Дуже широко представлені тут назви понять, поімщ них з давньою формою організації ремесла: будовничий, мущ* якпярь/липарь, шклярь/склярь, столярь, тесля, слюсарь, коваль, вець, швець_у кушн^рь, поворозникь, сафнянник «той, що виробл саф'ян», екдларь, фарб^рь, горчарь, интреликгатор «палітуріпіц різникь, рурмистрь та ін.⁵ З'являються слова, пов'язані з випині ленням книжок. Це такі, як друк (з нім. Опік), друкарня, /гкщ (з лат. 1іі[і]ега) та ін.⁶

¹ Худаш М.Л. Лексика українських ділових документів кінця XVI
XVII ст. - К., 1961. - С. 7.

² Там же. - С. 38.

³ Там же. - С. 43.

⁴ Там же. - С. 44—45.

⁵ Там же. - С. 59—61.

⁶ Там же. - С. 71.

Розширення тематики ділових документів, творів інших стилів, Юкрсма художніх, веде за собою поповнення лексики старої ук-іїнської мови суто народними словами. Поряд з побутовими назва­ми ічовоть, панчохь — 1653, АЗР, V, 96; комори — 1670, 124; напоев — |в72, 120; горілку - 1684, 181; оброку для коней - 1680, 161 і под.) у НйМ'нтках широко представлені народні назви місцевості, шляхів ІМшіучення, рельєфу (байраковь — 1677, 147); на шляху ~ 1680, 161; Шірць ~ 1688, 173; понадь яромь — 1682, 173; рудні, пасіки, луки — 173; запесони около Дніпра — 1658, 103), назви осіб за певною ШМйКоіо (брехуна, 1648, 80; виродокь ~ 81, утккачов - 1678, 149), Минім будівель і транспортних засобів (килько хать - 1681, 126; мммг. мучной и ступний млинь — 1670, 124; байдаками и шугалеями — Мі), 124; дубовик со збожьемь — 1674, 133; подводь — 1655, 96) та ін. і ♦• активно поповнюються прислівники й службові слова (серед інших особливо виділяються складні прийменники): завжди (1648, НІ¹, V, 30), неоткладні (81); щоденниі (1655, 96), сквапливо (1675, ■ щкомога (1677, 146), завчасу (1679, 157), упорожні (1680, 165), Ш/ШЬ (1684, 180), поблизу (1685, 182); по надь Десною (1676, 137), ■М (1677, 146) і под.

Агнчрактна лексика твориться за допомогою давніх іменникових

і <' • и» -ость, -ство та -ье. Разом із словами, успадкованими з дав-

и иїисіїкої мови, з'являються специфічно українські новотвори

чин - 1682, АЗР, V, 166, издирствами ~ 1648, 79), широко

Н милена народнорозмовна абстрактна лексика {за порадою -

і 161; повагою - 1676, 138; помсту ~ 1682, 168) і запозичення з

ми [«киї ти латинської мов.

Гїири українська літературна мова наповнюється народною

МШіогігю, усталеними метафорами типу вь неволническое под-

чрмо запрягли (1648, АЗР, V, 79) і под. Мова юридичних до-

ІМїІИ і приватного листування урядових осіб набуває розкова-

I, у мій виявляються риси індивідуальних стилів. Так, можна

і*м 111 про власний стиль гетьмана І. Мазепи, гетьмана їв. Са-

інипчп, Останній широко використовує народну фразеологію,

І іНТіі виразні слова для відтворення психологічного стану лю-

і ііііир: Уже єсте, прав'Ь, голову намь проіли, просячи о по-

■• цкормс (1677, 144); также о Яненченку, если оньїй в Кор-

-піі и)ить собі мішканье (1678, 152); Хочай холодно и голодно,

и до дому далеко, а однакь потерпи в. м. [ваша милость. — В.Р.] єни (153); а немаль зь планемь просили нась, абьісмо им тое проступи во вибачили (1694, 180).

Серед фонетичних рис народної мови, які пробивалися в тек стах крізь традиційну орфографію, як і в попередні періоди розви і ку старої української літературної мови, треба відзначити звучання *Ь як і (всихь; произді); перехід /о/ та /є/ в /у/ й /і/ (Бугаювку, кили ко, у манкувскіе ліісьі, завюл, кролюм, на нюм_у в нюй_у о всюм, отчо-влюн, приоздоблюн, синум, квітув, з друкув, свуй, жаднуй, слув, і в-ккув та ін.), поплутання на письмі и з ьі (в сьіл-к, непостьіжимо го), чергування /у/ з /у/ (Юрася вчиль, вмирають, вгожати, ввесь, вкгрунтованьш і навпаки — ускакують), м'яке /ц'/ {ловець, отець, місяць, з праць, таємниць, шаленень, глупець). На відміну від попе­реднього періоду, всі ці фонетичні риси виявляються не спорадич но, а масово. Серед них особливо важливі перехід /*к/ в /і/, /о/ ні /є/ в /і/, що різко відділяють українські тексти від білоруських

Найвиразнішими морфологічними й морфонологічними рисами української мови у всіх стильових різновидах, є вживання флексії -ови/-еви в давальному відмінку однини іменників чоловічого ролу (святителеви, неприятелеви, сьінови, духови, помощникови, Іосифп ви, цареви, господови, збавителеви, народови, монастиреви, сотники ви, атаманови), чергування к, г, х із з, ц, с у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (услуз^, у дорозі;, іі| Р'Ьц^Ь, на стр^сНі), послідовне вживання кличного відмінка (суіч#, брате, тщателю, царю, пане, откупителю, боже, Михайле, архістрліИі же, зрителю, Гавріиле, архаггеле, служителю, друже, госпоже), формі неозначених займенників, творені за допомогою частки -сь (зь побудки - 1677, АЗР, V, 146), використання частки як-(яко) у формя найвищого ступеня прикметників (яко найпрудшей, яко найраігІіІЬ яко найскор'йй), поширеність форм давньоминулого часу (прие\;і|і| есми бьі[л], присла[л] бьі(л), приеха(л) бьі(л) - ДМВН, 21), майОі нього часу на -му, -меш, -ме (которого зльш матимуть за бога - УГ 83,...на остатокь гйло твоє умершоє торгатимут - ДОС, 33); у і р4| особі теперішньо-майбутнього часу дієслів першої дієвідміни деД більшого поширення набирають форми без кінцевого -ть (каже, же, не омине, повчає, зоставує, буде, забуде, обере, живе, пок;м л^тає, має, ся найдує, обфитує, подає, готує; О предв^чньїх чудес

І!, Кто ж твоє величество вьіславити може - УП, 251); у третій особі Множини теперішньо-майбутнього часу флексія -ть, як і в сучасній ї^ратурній мові, м'яка (вмирають, убивають, пожирають, повчають, М'ііішіоть); кінцеве -л в дієсловах минулого часу рясніше, ніж раніше, Иіріходить у чоловічому роді у -в (улюбив, угодив, приходив, указав, Нрмнмн, повстанув). Стосовно форм минулого часу дієслів треба -• ■■ ін-і нити ще таку особливість, як велика поширеність особових і"*!'*! рефлексів колишнього перфекта; показниками особовості ви- форми колишнього допоміжного дієслова бити або ж їх ско- нпріанти: -м, -єсь (-сь), -єсьмо (-сьмо, -сьмьі), -єсьте (-сьте); при іу попи можуть бути як у постпозиції, так і в препозиції, можуть нищим в структуру дієслова, виступати самостійно і поєднуватися з іншими словами, переважно зі сполучниками, напр.: Єслим кого обра-н і милю вас, просгЬте (УП, 234), я-м рад, же-м ся повторе вьірваль і Й'кдь! (175), Напочатку нічого не далесь нам злого (169), \\ мімкіП Риме, такь прелести родиш и всякій злости тьі вже перехо- ібшсь антихриста м*Ьв себ^ любовна (127), И мьі признаваем, Же їм і ці не бьіли годньїми (170), О наставниче доброд^тели и покорьі і=йм»н, пкосми перше заживали жалости великои (138), просвіти і ііґнйсшо от вс^гЬх познани бьіли (143), Єслисмо сльїхали того пана мит її, и славу, видаймо тьіж єго и святобливую справу (153), тими шраз за тьім до Виблеєма пришли (197), А чому ж вьі йми І ііпіор;гкли (133); подібні показники виступають і в умовному >*иП|_# плпр.: бьі-сьми ся не погодили (АЗР, IV, 153); проте частіше ній іуїшють рефлекси колишнього аориста: бьком (абьіхомь), бьіх-м «н.і.і\мм)>хімьі, бьіхмо (абьіхмо)>хмо, напр.: Обьі нам бог дал очи, нііні, і тій, м^ти, Бьіли бьосмо з щасливьіх щасливій дН^ги (УП, і інколи флексія умовного способу -хмьі виступає і в минулому Шість -сьмо: Виблеєму хмьі пристойную честь отдали (206)¹. \ філій особі однини й множини наказового способу уживається ин иг^ай, напр.: Нехай он сь святьіми веселиться вьв^ки (УП, І І&иш же нам боязнь не панує (140), Нехай же дружатся сь Ка-М римлмне (129), Нехай же ганьбу отнесуть, нехай ся запалають \\ | окремих випадках замість української частки нехай виступає ІЬИй цех: Єст ли ту кто сь пастухов, нех ся озьшает (196).

ИуіМЖіііпс про це див.: Русанівський В.М. Структура українського дієсло-|?7І С. 91-93.

У першій особі множини наказового способу, як і в усі попередні періоди розвитку української літературної мови, послідовно вистугкн флексія -^мо: яв'&мо, почткмо, прійм^мо, не дад^мо, хран^мо. Ок рема розмова буде про аорист, коли йтиметься про виражальні осоО ливості художньої літератури.

Українська і білоруська літературні мови мали близький синтак сис. У ньому, на відміну від синтаксису тодішньої російської мови гіпотаксис виразно переважав над паратаксисом. В урочистому стилі використовувалася латинська традиція, що прийшла в Україну і Біли русію через польську мову, закінчувати речення дієсловом. Проте І другої половини XVII ст. порядок слів у реченнях стає вільнішим, ііі(1 відповідає народнорозмовним синтаксичним моделям. Пор.: И черв(того жь посла своего царь Казаньский до нась всказаль, абьіхмо іш сполу сь нимь на непріятеля нашого за-одинь били, и на томь топ наїїгь посоль присягу вниниль (1507, АЗР, II, 14) - Которьіе неволь ники йшли на Рашковь и Умань; и тьіе повідають, ижь виділи їй-низше Умани одинь шляхь на четверть мили ушьір'Ь (1686, АЗР, \ 192). У літературній мові дедалі ширше використовується пряма й їм-власне пряма мова, еліпси, неозначено-особові конструкції. Народіт розмовні синтаксичні форми особливо наростають від почаїи XVII ст., напр.: Видалем часто наших, кгдьі их погребано, Землею и камьньєм вь гробєх прикладано (1622, УП, 336), Не знаю, за що ме­не бьіто (1710, ДНРМ, 39); Аже онь питает (,): Чи купили, чи і;ін| узяли (,) Такь ми ему, Проценку, говоримо (,): Украли (1711, 52).

Дата добавления: 2014-11-20