Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОЇ ДОБИ 2 страница




 

Окремо слід згадати про напис на Тмутороканському камені иГіК р. Він короткий: вь л^то 8.Ф.О8 і [д]ні.1; гл^бь кназь м*Ьриль ів[ре] по леду со[т] тьмутороканА до кьрчева .Г и д. сажє[нии]. Іам'ятка цікава тим, по-перше, що вона автентична, по-друге, в ЇЙ Відбито ті мовні процеси, що були характерні для XI ст.: іШІНіія глухих (кназь) або їх вокалізація (по лєду), уживання глу­ми перед плавними (Кьрчєва), опущення допоміжного дієслова у і»і!ІЙ особі однини перфекта (м'Ьриль).

ІІеппу інформацію про особливості літературної мови XI—XIII ст. тпь написи на монетах1. Проте вони не становлять окремого літе-йіуріїого жанру і є цінними тільки з погляду історичної фонетики, ИІМІТИКИ і лексикології.

 

Щ% І, Пам'ятки старослов'янської мови X—XI віків. - С. 186—187.

 

 

(друга половина XIIIXVIст.)


Окремі дослідники вважають, що після татаро-монгольськогопогрому (середина XIII ст.) у Києві, Чернігові, Переяславі зовсім заглу* ло культурне життя. Це не так, — воно, звичайно, втратило загальні руське значення, вплив на всі «україни» Київської держави, але все, лишилося живим в Україні центральній, а згодом перейшло і в Ш линь, де зберігалася сильна князівська влада (Острозькі, Чертс рийські, Сапіги та ін.) і де ширилися освіта й культура.

Нашестя Батия великою мірою приглушило, але не перервало (К таточно традицію роботи над церковнослов'янськими книгами. І зазначав М. Грушевський, «поки церковне життя України не зломлене до решти, що в Східній Україні сталось тільки в другій її ловині ХНІ в., по тім, як митрополити закинули свою резиденцію, в Західній Україні з другої половини XIV в., по польській окупації, тенденція до вищої освіти все мусила жити і по хвилях занепаду м| буть, поновлювалась з новою енергією при поліпшенні зовнішії умов життя»1. Є й свідчення археологів про те, що Київ і після зол) тоординської навали продовжував жити, у ньому не припинявся р^ виток культури, будувалися нові кам'яні церкви2. «Навіть в періш пол. XVI ст., яка вважається часом найбільшого занепаду українськ го церковного життя, — пише М. Грушевський, — навіть тоді ще Ю заховує стару репутацію культурного, літературного осередка»3. II це, зокрема, свідчить «Київський псалтир» - пам'ятка 1397 р., він товлена в Києві. У ній наявні ті ж графічні особливості, які харакі



1 Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. - К., 1993. - Т.
С. 26.

2 Див.: Ивакин Г.Ю. Киев в ХІИ-ХУ веках. - К., 1982.

3 Грушевський М. Історія української літератури. — Т. 3. — С. 241.

 

 

иігзували церковнослов'янську мову XII — першої половини ХНІ ст.: ••у зам. л\ і ід зам. а (соудитель, КП, 8; вь газьигЬхь, 11), о<ь і е<ь іщГювєнь, 11, песьса моухьі, 108), ж зам. жд (вижь, 113, насажени, і ИІ), хоч частіше враждь, одежди, исхождаху, прежде, осуждаа; зла-ікім, врата, здравіе; помощи, в нощи, свНЬщу та ін. Є, правда, не до-* ИТЬ певні свідчення про змішування є з и в ненаголошеній позиції іиі|т| нищити, 121, в зимли єгипєткгпЬи, 109). Уживання ь та ь сла-■'• диференційоване: у позиції після задньоязикових, а також після м, я виступає переважно ь (кь цркви, ихь, 6; гь, 132; вь срци моємь, 5; шпжьствомь, 6; вь оуспкхь их, 6; левь, 8; лоукь свои, 8), але ця за-і ніюмірність досить часто порушується (створихь, 8; вь іазьіігЬхь, 11; мм|д|ихь, 109; в ровь, 120).

Лексичний склад «Київського псалтиря» засвідчує синонімічні ряди пі переважно в межах церковнослов'янської лексики. Деякі з

гмтнослов'янізмів, можливо, з'явилися вже на південнорусько-

* Грунті. Це, зокрема, обаче «однак», «проте» (обаче очима свои-

• Мотриній, 28), вселитись «вселитися» (вселилась бьі вь адь

Мій мою, 132), пєрвєнєць «первісток» (и поби всакь пєрвєнєць в зи-

• ІИ і імпєтьсгЬи, 109) та ін. Названі слова досить широко предста-

1ІМІ її давньоруських пам'ятках київського походження. Слово

ІЦИфіксує Остромирове євангеліє, 13 слів Григорія Назіанзина

н , «Руська Правда» Володимира Мономаха (Ср., II, 499); всели-

а і.ікож представлене в Остромировому євангелії, в обох Свято-

іінших збірниках Григорія Назіанзина. (XI ст).

(іікі слова, як желаньє «бажання», сирь «сирота», слана «іній» і

ІІЛні, наявні в пам'ятці, приходили на Русь, очевидно, зі слов'ян-

Ии півдня, поповнюючи запас традиційних церковнослов'янських

Про це свідчить їх поширеність у давньоруських пам'ятках

Цінного походження (Ср. І, 848; III, 360, 411) і наявність їх у су-

т міиденнослов'янських мовах (Ф., II, 40; III, 627, 666).

Ш ж літератури конфесійного змісту у цей час стає значно мен-

Мижлшю, це пояснюється й тим, що Київ і прилеглі землі втра-

іі Пїчиосередні контакти з Північною Руссю, куди раніше часто

■Шіили книжки (зокрема в Новгород) південноруського похо-

іін І де вони мали змогу ліпше зберігатися, ніж у пограбованій

НІН

ь мі ііігпро-монгольського погрому руське культурне життя по-| переміщується на захід — у галицькі й волинські землі. Тут

 

продовжувалась робота над літописами. Так, остаточна редакція Га лицько-Волинського літопису припадає на 1292 р.1 З мовного погля ду частина літопису, написана до 1260 р. (галицька), відрізняється ві; тексту пізнішого походження (волинська частина). Якщо в першій ча стині переважають неповноголосні форми слів, то в другій частині во ни є винятком2; у першій частині поряд із руським ж в окремих лек семах уживається також церковнослов'янське жд (надежда поряд надежа), у другій виступає тільки ж3; галицька частина віддає майжі повну перевагу лексемам з церковнослов'янським щ {нощь, немощь) волинська — лексемам з ч (ночь, помочь)»^\ лексичних церковно слов'янізмів у першій частині також значно більше, ніж у другій5. ) літопису, особливо в його галицькій частині, дуже багата синоніміки Ось слова й вирази для поняття «втеча»: возб*кчи, наворотити конь пі бігь, навратитися на б*кгь, направити конь на б*кгь, побічи, поскочц ти, увратитися на б^гь, устремитися на б^гФ. Деякі слова фіксують» ся у Галицько-Волинському літописі вперше. Це, наприклад, дім «перевал», лозина (збірне від лоза), отьчичь «спадкоємець», под^м «поділ», пристанокь «пристановище», ровень «рівнина», численним «цифра», полохий «заляканий», сліпоокий, гордіти «пишатися», волі «досить» та ін.7 АХ Генсьорський відзначає стилістичну віл працьованість літопису, яка в окремих місцях «піднімається до висо] поезії і майже переходить у художньо-літературний стиль». Так, ні приклад, описано «знаменне» під 1249 р.: «Не дошедшимь же воем) р*Ьки Сяну, сосЬдшимь же на поли воружиться, и бившу знаменИ сице надь полкомь: пришедшимь орломь и многимь ворономь, як оболоку велику, играющимь же птицамь, орломь же клекьщущимт плавающимь криломьі своими и воспром^тающимься на воздус яко же иногда и николи же не біі, и се знаменне на добро бьіс (с. 532)»8. У цьому ж, як про це пише М. Грушевський, «перед нам


1 Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологіч
стилістичні особливості). — К., 1961. — С. 6.

2 Там же. - С. 9—10.

3 Там же. - С. 42.

4 Там же. - С. 42-43.

5 Там же. - С. 48.

6 Там же. - С. 54.

7 Там же. - С. 86-94.

8 Там же. - С. 229.

 

 

їійсно не літопис, а повість в повнім значенні слова, як ті... київські иоїнські повісті XII в., тільки в небувалім — після «Повісті временних (іІТ» — розмірі: цілого півстоліття. З сього боку вона становить дуже інтересне явище, унікат нашої літератури. Вона свідомо ставить собі іігературні, навіть естетичні завдання: можливо живо і глибоко, ^Моціонально закріпити в уяві читачів постаті своїх головних героїв і н«(Шільш чулі, героїчні, взагалі ефектовні ситуації — на протязі ціло-іп півстоліття... Відповідно тому ціла манера повісті сильно імпресіоністична. У автора зовсім нема того любування в широкім, ЙЩітім, многословнім стилі, який нас чарує в повісті про Ізяслава, мийкращій дружинній повісті XII в. В галицькій повісті більше нер-мийого пафосу «Слова о полку Ігоревім», його нахилу до окремих яс­кравих імпресіоністично взятих образів»1. Така творча настанова ав-міри не могла не позначитись на синтаксисі галицької частини літо-НИ( V. М. Грушевський відзначає «безконечне нагромадження дієпри-н тиків» як спеціальну прикмету стилю цього твору2, напр.: іркльцем же стр'Ьляющим, оружником же не бьівшимь сь ними, і'нги|;гшимь же у ворота, друзии же нарвернувшася, многим же нгЬншим друг на друга, б^ бо ледь ползокь (ІЛ, 552). Цей же ІДІДпик звертає увагу на певну ритмізацію тексту:

Князю бо же обличившю Жирослава, изгна и оть себе,

нкоже изгна Богь Каина оть лица своего,

рскьі: проклять тьі буди, стеня и трясьійся на земли,

нкоже раздвиже земля уста своя

приняти кровь брата твоєго! (499)^.

Чимало в цій повісті афористичних виразів типу: Соцкий Микула

І «Господине! не погнетше пчель меду не іідать» (509); Данилови

ИКШю: «Подобаеть воину устремившуся на брань или поб*йду

ЧМіїї или пасти ся оть ратньїхь» (515); Мила Прузи Ятвяземь: «Мо-

р Ш древо поддержати сулицами и на сию рать дерзнути?» (540)

(И ^ У фразеології галицької частини літопису відчувається за-

ІНІпі. від біблійних сталих виразів. Пор.: Предаль Богь врагьі наша

Ш шііоі (ІЛ, 502) — І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь на-

ІІГО в Ізраїлеву руку, — вони побили їх (Книга суддів, 11, 21).


 
 

 

М. Історія української літератури. — Т. 3. — С. 144. же. - С. 145. Ш же. - С. 146. ІІМ же. - С. 148.


 

 

Стиль волинської частини літопису стоїть ближче до київська повістей XII ст. і до «Слова о полку Ігоревім». Подібні тут, зокрема порівняння, напр.: на Немиз'Ь снопи стелють головами (СПІ, 35) а друзии падахоу с мостка. в ровь. акьі сноповье (ІЛ, 853); и поидо ша полци Половецьстии. аки борове (ІЛ, 254) — блхоуть бо полчі видемиємь акьі борові вєлицііи (ІЛ, 866).

Треба, однак, зважити на думку М. Возняка, який зауважує, що і Волинському літописі «дві особи діють мовчки; воюють, миряться але ні самі не скажуть, ні літописець від себе не додасть, за що воїн воюють, наслідком чого миряться; в місті на княжім дворі нічого і її чути, — все тихо; всі сидять запершися, і думають думу про себе1.

У волинській частині представлене і ділове письмо: дві грамоті (заповіти) князя Володимира на ім'я брата свого Мстислава і свої дружини Ольги, а також грамота князя Мстислава на ловче від жн телів Берестя.

Отже, Галицько-Волинський літопис — пам'ятка унікальна. Мок ливо, від тих часів збереглися й інші літературні твори, оскільки П личина й Волинь XIII—XIV ст. були осердям руської культури, алі на жаль, вони не виявлені. Як пише М. Грушевський, «літературі освічених галичан та волиняків стрічаємо на різних ієрархічних п зиціях Великороси', але від тих книжних скарбів, які вони мусил приносити з собою до своїх нових столиць, не зосталося нічого, крі сеї дорогоцінності — Галицько-Волинського літопису»2.

На кінець XIV ст. українські землі входили до складу кількох де| жав. Більша частина території України, а саме: Київщина з Пер яславщиною, Чернігівщина, Волинь і північно-східне Поділля — вхі дили до складу Великого князівства Литовського, Галичина й півдси но-західне Поділля були захоплені Польщею, частина подільських галицьких земель (Буковина) відійшла до Молдавського князівств Закарпаття було під владою угорських королів.

Політична, економічна і культурна роз'єднаність українських мель не сприяла виробленню єдиної літературної мови: місцеві рік характеризували писемні тексти з Волині, Середньої Наддніпряніпі ни, Галичини і, звичайно ж, Молдавії.

1 Возняк М.С. Історія української літератури. Кн. перша. — Львів, 1992
С. 250.

2 Грушевський М. Історія української літератури. - Т. 3. - С. 243.

 

Головним репрезентантом української мови XIV — першої поло­шиш XVI ст. стають юридичні документи: дарчі і купчі грамоти, за­поні їй і под. їхня мова — це колишній «низький» стиль літератури і пінської Русі. Проте ця мова, як губка, вбирала в себе місцеві ук-імінські і засвоєні іншомовні елементи, все далі відходячи від цер-і "мпослов'янської традиції.

І псе ж церковнослов'янська мова не здавала своїх позицій: то­мі <шси постійна боротьба між церковнослов'янськими і живомов­ними елементами. Це відображалося насамперед у графіці. Старо-I і мінська мова того часу не розлучалася з традицією уживання та-'іітср, як *&, (о, ж, а, хоч могла б використати (і робила це) для і відповідних звуків літери и, о, у, іа.

от у .різних регіонах варіювалася. Так, у

XV ст. з Центральної України зовсім не вживалися юси
Иіриилп, до наших днів дійшли не оригінали документів, а їх Крпії),
мишцьких і волинських грамотах ж відсутній, а а; виступає або на
їм пі етимологічного є* (кна[з]!, зємла, зать, мН^саць, тисАча) або
мк /а/ з попереднім пом'якшенням приголосного (дна, дос-
ІІМрАть, дада, ЖАЛовали); що ж до молдавських грамот, де най-
ІІІІІіііс виявляє себе церковнослов'янська традиція, обидва юси
Шиються, але якщо к виступає переважно в своєму природному
ЦМИНИ і і (єдинослицнаа, б;вдет[ь], пл\тевех[ь]), то а переважно поз-
« м'якість попереднього приголосного перед /а/ (хотарА), спо-
Чінііи /йа/ (боАрин,'хр[с]тЇАНского) або навіть виступає замість її
УіНому, прА[д], вьса[м]).
І морфологічна системи української мови у гра-

= [дається, повністю перемогли, але традиційна система письма р Це приховувала. До того ж такі традиційні церковнослов'янські її ик щ замість східнослов'янського ч, жд замість ж та є замість о Ііншгку слова, інколи виступають у тих самих словах паралельно: £ помощь, будучий — будущий, тисяча — тьіс/мца, сущь, тво-(южества — рождества; озера — єзера. Українські фонетичні І п амуфльовані традиційним письмом, виступають все ж знач-

 

___________

НІ нрпклііди наводяться утому написанні, в якому вони засвідчені у видан-ІИМмш XIV ст./Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-по-п «і М М Мсіцак. — К., 1974; Українські грамоти XV ст./Підготовка тексту, мі » і .її їй і коментарі В.М. Русанівського. — К., 1965.

 

 

но виразніше, ніж у попередній період. Цьому сприяла і та обстави-| на, що тогочасна українська літературна мова була представлена пе­реважно діловими документами, тобто «низьким», або іншими сло­вами, «розкованим» стилем.

Д У м°ві грамот панує повноголосся (берег, болота, веременьемг, ц городь, володети, стороною — страна[мь]), в на початку словл послідовно чергується з у /оу/ і навпаки (всякій — усакии, вси -оуси, внучатомь — оунучАтом; оучинила — вчинила, оужитки вжитки, оудариль - вдариль), на місці етимологічного *Ь уживається є (частіше) або и(в^чньїе — вечньїе, всЬмь — всемь, всимь, всНЬсь -всихь, діїтем — детемь — дитемь, св^дци — свидци, р^ц1^ — ріши); очевидно, впливом такого поширеного в той час явища, як перехіл /о/, /є/ в /і/ у новозакритих складах, пояснюється поява таких форм, як всюмь; літера і; нерідко виступає замість етимологічного и: на ши - наші;, никоторою - н^которою, послуси - послусі, привНіси ли - привгЬсгЬли, суд^чь - суфікс -ичьі под.), етимологічні є та п найчастіше позначаються відповідними їм літерами, а проте непоодп* нокими прикладами засвідчуються випадки переходу їх у монофі І тонг - можливо, й не повністю переданий дифтонг, - що позна| чається літерою у, часто з пом'якшенням попереднього приголосноГ /Цго (грошювь, глинарюмь, королювь, нюмь, своюи, торгувлА, чтюні.) етимологічне є інколи передається літерою и(шисть, потрибно); /І після шиплячих досить послідовно переходить в /о/, особливо і суфіксах пасивних дієприкметників під наголосом (женою — жоноїд нашею — нашою, прирожоньїй, уложона, чотьіриста, ничого, жоні. ки, чоловєкь), утверджується середнє /и/, що засвідчують такі приклади, як мльїна, могьіла, памлтатьі, пожиткьі, прьідаємо, чьіним^ нашьімь, чтучьі, початьі, не дальї); середнє /и/ було наближене /є/ (чирвоньїй); трапляються випадки відпадіння початкового /і/ навпаки, поява протетичного /в/ перед голосним (вовса, Родивом вотнші, воньї); сполучення ьр, як і в сучасній українській мові, щ рефлекс ри: кривавої.

^додсонантизмі слід насамперед відзначити появу нового їм 4са_/ґ/, який прийшов в українську мову разом зі словами іншома ного походження; передавався він у цей час буквосполукоіо ні буркгомистру, кгвалть, кгдьі, кголдова[т] (і голдовати), кгруш довкговдь; звук /ц/ переважно м'який: истцю, истця,околшш

 

о[ть|цю (і отцу), половицю, самодержець, дворець та ін.; між /з/ і /р/, як і в мові Київської Русі, з'являється вставне /д/: уздрлть. гії більш-менш регулярно проглядаються ті риси, які

і» дшшьоруській мові були спорадичними або ж були відсутні в інших східнослов'янських мовах.

іменнику це чергування /г/ з /ж/ у давальному відмінку одниниИчісної першої відміни (дорозе, слуз^), закінчення -ею в орудномуІІДМІнку однини цих же іменників, вживане після м'яких і шиплячихприголосних (душею, землею):; у родовому відмінку однини іменникиИИопічого роду, особливо односкладові (не тільки колишніх й-основ)іИірид традиційним закінченням -а часто приймаю^закінчення -у:ІШту, меду, лану, року, скарбу, темьсану, хоч ^са$)у давальному(МІнку цих же іменників нерідко трапляється закінчення -ови/-еви:іцміодпреви, жидови, затєві^, кгвалтови, листови, львови, манастьіре-і, іишіпкови, королеви; уЧіазивному множини назви осіб, належніІ Нодонічого роду, можуть/Ьиступати із закінченням -ове/-еве: жидо-Рі (ійііоію, писареве, попове, поповичове, послове/Ьікаво, що порядЮрмою люди тут уже свідчиться люде. ^\1 «ноШіивостей відмінювання прикметників треба відзначити, що Юшшому відмінку однини чоловічого роду інколи дає себе знати ■ИЦІйне церковнослов'янське закінченн5<32£9^(лоеваго' неумьіт-ц >(р|с|толюбиваго), хоч воно в цей час уже сприймається як гли-і ірхаїка — переважає українське закінчення :£го_(цгкяого, ли-ШЖого, милого, милостивого, написаного, ночного^^ родовому ІІМКу однини прикметників і прикметникових займенників, ужи-^ н жіночому роді, виступає закінчення -(^/-е^, -оі/-еі, що НіИО позначають /і/ з попереднім /й/: кривавої, мокрої, мол-ііп'Ії, ішііісі, никако^, осв^ценоі, руско^, вашє^. ІЦІП'Ліниих форм найцікавішими є інфінітив, третя особа одни-і множини теперішнього/майбутнього часу, перша особа мно-I ТіПерішнього/майбутнього часу: всі вони є прямим продов-Іімм монн давньокиївських часів. Форми інфінітива з дієслівною Нию і ні /і/ або /к/ з приєднанням до них суфікса -ти змінюють М Гйпііій нп -чи: помочи, со[т]веречи, насічи, р^ч^І^ третій І шіміпт і\ множини теперішнього/майбутнього час/дієслова ідсбільїиого м'яку флексію -ть: имаеть, мрлвить, нале-поГгІігпеїь, хочеть, оузрить, будеть, можеть, везеть,

 

 

дадуть, живуть, знають, мають, приїдуть, проорють/у першій особі множини в цих же дієсловах часто виступає закінчення -мо поряд з традиційними -мь та -мьі: даємо, продаємо, слуб[о]уємо, хочемо, упознаменуємо.

у) У наказовому способі використовується частка нехай: Нехай оть *гаи вси вьішеписаньїи земли и сіїножати и гай и прудь держить -П., 9, 25іДБудівельним матеріалом для нинішнього майбутнього синтетичного часу послужили словосполучення, до складу яких входили дієслово пміи (имати) в особових формах теперішнього часу й інфінітив як носій основного значення: имаю дати, не имаю волочити^ имаю заступати, имаеть платити, имаемь давати, мають увезатис^ІдУ грамотах була досить поширена форма давноминуло­го часу: послаль бьіл, бьіли позьічили. З'являються синтетичні форми майбутнього часу: иматиму, битиму1.

Даниною минулому є вжита в одній із грамот (присяга на вірність луцького намісника Федора Даниловича польському коро леві, бл. 1386 р.) форма двоїни: Се азь федорь данильевичь. исі. братомь своимь михаиломь дала єсва правду... мьі два ись братом /іоимь ціїлуєва крсгь - П., 34, 65.

Серед сшггаксичних форм українських грамот треба відзначити ізширення кола сполучників (абьі, абьіхомь, абьіхмо, але, кгдьі, иж) і появу віддієприкметникової безособової форми на -по: а ти все куп^щно. твокми пііназми - П., 38, 72. ^^Лексика^країнських грамот, звичайно, специфічна. Вона значне бідніша, ніж лексика літературних творів попереднього періоду, особ< ливо високого стилю, на якому позначився візантійсько-болгарськиі вплив. Але, в одному аспекті ця лексика все ж багатша — на власне ук­раїнські і на запозичені із західних мов слова. На основі східно слов'янського кореневого й афіксального сЮїаду в мові українськії)! грамот розвиваються і набувають поширення такі слова, яі^бачиіи^ борзость «швидкість» (від д.-р. бьрзь)и^ат§щіюь_<<син брата», бука вина, бНілиця «шкурка білки як товар», вага «прилад для зважуваніія-, ШжйтйГвагїило «млин-сукновальня», вбачйти «зважити (на що)», не

1 Грунський М.К., Ковальов П.К. Нариси з історії української мови. — ЛьпІ( 1941.-С. 215.

^ До слів, які вживаються в сучасній українській мові в тій же фонетичній формі і з тим же значенням, тлумачення не подаються.

 

ликость, веснина «збіжжя, посіяне весною», вжити «спожити що-не-Вудь», вжитокь, виновати «звинувачувати», вольность «звільнення від Пвіпих повинностей», воланьі «селяни, звільнені від повинностей» (иіфоче волань што на воли сідать — П., 38, 72), всказати «сповісти-Міі «повідомити», вспьітати «запитати», встАгати «вимагати сплати», нніек'ь «утиск», входьі «право вільного вступу в господарські ліси і во­ни», иьігонь, вьізнавати «офіційно повідомляти, заявляти», вьімелокь "і і пата за помел зерна»^ вьіслуга «земельне володіння, одержане за нужбу», вьіходь «оплата феодалові за право виходу із села або пере-мшу до іншогогосподаря», глинарь «особа, що обмазує глиною хату», млошюе «штраф за вбивство», господарство «держава», грабити «опи-* уіііИи майно», гребля, гьірло^данина «дарування, надання», дідизна Пикпж /гЬдичь, дгЬдичьство),^дисньій «нині діючий», добьітокь «худо-І», «товар», добродійство, дозволити^допомагати, дорадитися, до-*мум'І;ти «довідатися», достатокь, дяковати, забороняти, завишенье іічіпї), завН|дати_«відати (чим)», загинути, займище «недавно ос-«іі ділянка землі, що знаходиться віддалік від інших земель», за-ІІНN «рів з насипом», залежати, залежность, замежоюь «смуга землі за ММичо», зброя, зємланинь «особа шляхетного стану, що посідає зе-ІІіІйііу власність», иншій, колода «міра місткості рідких і сипучих >, копець «межовий знак у вигляді насипного горба», корец «міра !ІНКості», материзна «спадщина по матері», мочило «копанка, озер-, Ншалі місце для мочіння конопель, льону», м'йрка «одиниця Міру сипких речовин», надгЬя, належати, намолва «намова», наща-ііі!.4 моїмиіа «вперше зорана земля», обора «огороджене місце для ху-ІІИ»і о іимина, осадити «поселити», охаба «вічне володіння», повить ІИМИїін адміністративного поділу», податокь «грошові й натуральні М|)М ииглих людей», повинности, прорва, пол'Ьпшивати та ін. З'яв-ИіііСИ мові слова для позначення абстрактних понять (личба, зару-МПшн, иода, пригода), виникають узагальнюючі слова в онома-ІННІЙ иексиці (прузвище).* \і рпїмських документах поширюються слова, що виступаютьіііїнмнп і давньоруськими у видозміненій фонетичній форміІИНІЛііо до звукових законів народнорозмовної мови: бчолаІ мчі-ііа), іюльшина «вільховий лісок» (зам. ольшина), вотнинаЙТНИііп) і под. Набувають поширення два типово українськіннірні типи із суфіксом -щина: на позначення земель за на-Мдсника або її адміністративного центру (василевщина: Иг-

 

нат дє[р]жить землю василє[в]щину - 1471, ССУМ, І, 153) або на позначення податків (вєрховщина, воловщина, головщина). Назви лісів і гаїв за панівним деревом утворюються за допомогою суфікса -ина: вольшина «вільховий ліс», дубина «дубовий ліс» і под. Поши­рюються узвичаєні в Україні особові імена, похідні від спільно­слов'янських: Ванько (від Іван), Васко, Васюта, Вахно (від Васи-лий), Ганка (від Анна), ПггЬбько (від ПггЬбь), Григорь, Нгусіко, Гринко, Гринь, Грицко, Гриць, Гришко (від Григорий), Данко, Дашко (від Данило), Дмитро (від Дмитрий) та ін. . "У ділову мову проникають локальні назви, пов'язані з діалектни­ми особливостями певних територій: верховина «верхня течія ріки» (А перешедши верховину Ровця, на другую сторону той верховиньї, засталисмо пана Максьіма Тьішковича, которьій повидиль, же одь той верховиньї на полудень у право грунть мой, а в лево лись Мьь ховь — 1430, ССУМ, І, 166), грунь «пагорок» (Тамь мьі... дали и по тврьдили єсми ємоу... млин на матки Малом Бахлоуєц^, и пасикоу на конєц грун'Ь от Шавковци, на потока Крьниц'Ьмь — 1458, ССУМ, І, 267),,дидка^«мати батька або матері» (мьі Стефан воєво­да... знаменито чиним... ожє прїидо(ша)... Тома и сестра єго... и про­дали сво[ю] правоую отнину, що била дидки их ШгЬни - 1489, ССУМ, І, 300),-4С^ль/<гірський хребет» (ділить гору пополам), а та кож перевал (а хотарь... по край буковиньї д^ломь доловь до валу 1392, ССУМ, І, 337), криничина «місцевість, багата джерелами

єсмо вьшха[л]и ись зємланьі... оучинили єсмо имь грани= цю повьіше манастьірА свато[г] михайла. прєзь криничину — 1404, Р., 37); полонина^орське пасовище» (а тоє село... иміїють. на(м) давати. подлу[г]. пра[в]. волоско[г]. тьі то доходьі. што[ж]. 0 по[ло]нинь аю[т] (?) - 1424, Р., 54) та ін.

^3 часом кількість регіоналізмів у мові українських грамот зросли\ ^іодовнюючи собою засоби загальнонародної номінації. Ось кілька прикладів з актів місцевого самоврядування села Одрехови, що І Прикарпатті: живина «худоба» (живина тота теди то при ва[с]ку при діїдоу оставає — серед. XVI ст., АО, 5), маца «міра сипких речовим» (а тєпє[р] да[л]ем на трє[х] нєдєла[х] мацоу пшениці на погроубь 6), стрьїкь «дядько по батьковій лінії» (єсли бьі пришло на прода|п| тому то фєдорови ролА тота а дН^ти бьі иванови дуж^ суму таковую о[д]ложи[ти] стрьїкови своє[му] — 1574, 14). Проте цей процес не буї

 

Нескіиченним: поступове формування мовного узусу обмежувало ііШепня вузьколокальних слів у літературну мову.

Поширеним засобом розвитку лексики староукраїнської мови Луш семантичний зсув. Так, у грамотах слово боронити поряд із НВНім значенням «заважати, чинити перепони» і «захищати» розви­не нове — «забороняти» (И тьіе Токаревскіе рекли: мьі дей вамь не іронимь стада господарского паствити тамь - 1495, ССУМ, І, 113); І! мішк братьство із сфери монастирського життя поширюється на «мниток ремісництва і входить до складу сполучень типу братьст-| чтньскоє, тобто об'єднання ремісників однієї або близьких про-III, цех (ССУМ, І, 121); розширює коло значень слово вина: як­им н шшньоруський період воно означало провину, звинувачення, ірміо (Ср., І, 258—259), то в мові українських грамот це слово набу-I Ще ряду термінологічних значень — «грошовий штраф», «судова ■111», «оплата за суд», «позичені гроші, борг» (ССУМ, І, і 174); слово воєвода, яке в старокиївській мові позначало воєна-ФИ.пмка військ певного князя, в староукраїнських грамотах ужи-ІТк'Н як верховний титул правителів Молдавського князівства та ь • мііів, а також виступає в значенні «намісник польського коро-I йРи нсликого князя литовського». Багато нових значень одержу-. шшльновживані слова у зв'язку з їх функціонуванням у мові ініїнч документів; так, вивести набуває значення «вилучити, 'миші з-під чогось» (мьі оуставляємь сь своими паньї гдє бо-| інайдєньї боудоуть в сєлє[х] алюбо в мєстє[х] нємєцькьі[х] нині* бьіти инатьі и вьівєдєни а имають бьіти по[л]скьімь правомь *|4ч'|м|и] — XV ст., ССУМ, І, 212), виправити «вимагаючи, діста-мшюбути» (а такьже коли бьіхомь имь жольду нє поплатили и її/її* гогдьі имь поволєваємь (!) и тьімь што суть с ними нась ІМИІіпти намь лалти нашихь купцєхь брати нашихь людєхь до-• «нмі запись о[т] нихь вьіправимьі - 1433-1443, ССУМ, І, 220), пшішпи «з'ясувати, вияснити» (а... ижє мьі доброую <з>авждьі 1ЄМО яко и ньше мамьі волю тако яко коро[л] хре-И(М| і1 -кий коу покоєви а коу єдностй а справедливость нашоу іїппіфі/нш о[т] ровности нє хочє[м] са вьіламавати вартуючисА ііміш.и <к>рови хрєстьянскои — 1447—1492, ССУМ, І, 220), вьі-.,л (про маєток) «перейти у власність кредитора за давністю н іУМйішя» (ИмН^нїя д^ди^но которьіи [ж] то оу пєназа[х]





Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 358; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.038 сек.