Літературна мова післямонгольської доби 4 страница

ииішіик, «духовенство, як то було й по інших країнах, стало пиль-

}Ш\\\ чистоти тієї мови, якою говорило в церкві й писало бого- ЩШ\ книжки; на цьому дуже виграла українська мова; вона силь-

I іриі'іт іі літературно вигладилася на самий навіть XVI вік. Уже під

\Ш< нього століття богословська література, писана доброю ук-

ІІ^ЬКпіі) мовою, набрала показних розмірів. З того часу (рівночасно

(Міською мовою) вже на широку міру усталилася українська літе-

!^Нй мона, і в цім була величезна заслуга передусім реформації»³.

Іиііііірспню української літературної мови сприяла діяльність

КАНініх братств, в які організовувалось міщанство. Вони виника-

' ПЬІОВІ, Рогатині, Городку, Бересті, Перемишлі, Комарні, Са-

I! їличі, Красноставі, Нільську, Києві, Луцьку та інших містах.

Лий Русанівський В.М. Слов'янські міжмовні зв'язки і формування ■ННІШіїіх стилів української літературної мови XVI—XVII ст. // VII міжнарод-

І4і і'Лникчі». - К., 1973. - С. 22—23. Чепіга І.П. Глоси Пересопницького єван-I НИтшш нормування староукраїнської літературної мови XVI ст. // Питання И міської лексикографії XI—XVI ст. - К., 1979. - С. 64—68.

■І^йн / Українська літературна мова XVI-го століття.

|М ШЩ, - С. 58-59.

/ 3 діяльністю братств, безперечно, пов'язана й історія «Крехівсько* іт> апостола». Це переклад з польської бібліїї 1563 р.¹ Друге джерсі» ія «Крехівського апостола» — церковнослов'янський текст. На дум у І. Огієнка, «мова КА без порівняння живіща, більше народня, ті гіюва Пересопницької євангелії, в котрій ще занадто багато церковно слов'янізмів². Все ж і в «Крехівському апостолі» використовуване! старий болгарський правопис, а тому тут практикуються написанії» типу всякаа, дикаа, добраа і подібні, що для української мови буї) цілком неприродним. Повноголосся відбите в цій пам'ятці повної мірою: боронитися, оборона, оборочает, нагороди, дорога, здоровя, к роль, короткий і под.³ Звук /є/ після шиплячих переходить в /о/: ж на, вчора, учоньїй, чорт, чорний і под.⁴ Звук /ц/ у більшості випалк за традицією передається як твердий, хоч є й написання ЧшстеІ отець, девицю і под.⁵ Лексика цієї пам'ятки переважно народна. Зваї мо на слушне зауваження І. Огієнка: «Не забудьмо, що в той час і було ще наших розумінь «панської» літературної мови й мови нароі ної, ці розуміння повстали на Україні тільки з XVII віку, головно приєднанні правобережної України до Росії, коли українська мо| потроху зводилася до місцевого «діялекту», гідного хіба для вжитку її лян»⁶. Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, заїк ні чується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость — молі¹! давно узвичаєна в східнослов'янських мовах: вольность, добротш вость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, т встьідливость, неусьтавичность, обличность, омьілность і под.

У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже попінц не закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостон баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под.⁷ Регулярно паї вається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре вле, жиде і под.⁸ У називному відмінкові множини досить часто

¹ Огієнко І. Українська літературна мова ХУІ-го століття. — С. 160, 206

² Там же. ~ С. 206-207.

3 Там же. — С. 261.

⁴ Там же. - С. 263.

⁵ Там же. - С. 281.

⁶ Там же. - С. 302.

⁷ Там же. - С. 319.

⁸ Там же. - С. 321.

II шкінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове,

щшґ, духове, жидове, отцове, панове і т. ін.* У місцевому відмінку

міни переважають давні форми із закінченнями -ох, -ех, -іх: о

юпшох, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в ЬлфН-

к цнкох і под.² Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів те-

Имімьо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує,

чш\ч\ ознаймує, оказує, пише і под.³ Характерною особливістю КА

ніимічіюукраїнської пам'ятки є закінчення -ет у третій особі мно-

Н гпіерішнього/майбутнього часу: блудет, боронет, бурет, вчинет,

\р?т,,'ркшет, губет, згладет, значется і под.⁴ Перша особа мно-

жн ипкл'ювого способу твориться, як це засвідчують й інші ук-

■ 11 тексти, за допомогою закінчення -'імо або -мо (загрозкмо,

чкио, їжмо, откинмо), а друга особа множини відповідно -*Ьте/-те

^]ши\ пажте, очистіте). У третій особі однини й множини вико-

И1ЙУ* гііся частка нехай: нехай бачит, нехай будет, нехай виклада-

ся дієт, нехай досвідчить, нехай згинут⁵.

матеріал для пізнання всіх рівнів карпаторуського ІЙІНУ іі.іроукраїнської літературної мови дають «Нягівські пов-, |бо «Нягівська Постила» — пам'ятка середини XVI ст. ММого пнтора. Докладний аналіз цього твору здійснено в праці і Доже⁶. У тексті «Нягівських повчань» регулярно засвідчується мишій /о/ з /у/ (б[у]кь — бік, булше — більше, гурше — гірше, іЦц) тп /є/ з /у/ (у своюй, у нюм, людюмь), м'яке /ц/ (пяни-Ьтінець, издавця, королиця, лиця), повноголосся (голова, го~ ІІОСбі городь, дерево, дорого, золото), перехід /л/ у /у/ (довгь, і і%шжііьі) та ін.

ЧНМШіо цікавих явищ у словотворенні. Так, поряд із абстрактни-і, утореними за церковнослов'янською моделлю (изог-ґ, искунчаніє), уживаються українські на -ня, -тя (переваж-■Ш)(п.) (итаганя, исповніня, истисканя, келтованя, крещеня,

¹ / Українська літературна мова ХУІ-го століття. — С. 311.

Дата добавления: 2014-11-20