Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Давня філософія





Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Філософія Стародавньої Індії і Стародавнього Китаю має ряд особливостей, що полягають у специфіці суспільного роз­витку цих країн. Розклад первіснообщинних відносин і заміна їх рабовласницькими тут ускладнені й уповільнені феодально-ієрархічною організацією суспільства (чинозницько-бюрокра-тична система в Китаї, кастовий устрій в Індії), яка сприяла консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень і під­вищенню ролі їх у формуванні перших філософських учень. Ця обставина, в свою чергу, зумовила перевагу в давньосхідному світогляді релігійно-моральної проблематики над науково-тео­ретичною, ідеалізму над матеріалізмом. При своєму виникненні філософія в цих регіонах не стільки критично заперечувала міфологію й релігію, скільки переборювала їх із середини, шля-

4 Аристотель. Метаїфизика.— Т. 1.— С. 67.

хом раціоналізації і концептуального розвитку закладених у них світоглядних можливостей.

З цим тісно пов'язані і цільові настанови давньосхідної фі­лософії. Пізнавальне ставлення до світу тут не доходить до типового для греків культу знання заради знання, воно підпо­рядковане практичному завданню 'поведінки (в- Китаї) або ж завданню рятування, тобто припинення страждань через звіль­нення душі від нескінченного кола народжень (в Індії). Відпо­відно до цих настанов конструювалася характерна для східної філософії картина світу. Природа трактувалася в основному не як предмет теоретичного роздуму і дослідження, а як об'єкт релігійно-моральної рефлексії; вчення про світ розгорталося як варіація і продовження етичного вчення про людину, натурфі­лософія шукала в бутті не природні причинно-наслідкові зв'яз­ки, а вселенський моральний світолорядок (типу індійської карми), який визначає життєвий шлях і долю людини.

І все ж східну думку не слід ототожнювати з ідеалізмом, , що не знає альтернативи. Розвиток філософії через конфронта­цію матеріалізму й ідеалізму, який був однією з типових форм давньогрецької філософії, тут не зникає, а своєрідно прокладає собі шлях. У китайській філософії матеріалістичні та наївно-діалектичні тенденції особливо характерні для даосизму (за­сновник— Лао-цзи, V ст. до н. є.) з його вченням про дао —-першопричинну основу Всесвіту, яка породжує всю різноманіт­ність видимого світу. Крім того, всій давньокитайській філосо­фії притаманне натурфілософське уявлення про п'ять елементів (воду, вогонь, дерево, метал, землю), які становлять фізичний фундамент Космосу.



Подібні течії філософської думки спостерігаються і в Старо­давній Індії. Особливо безкомпромісною щодо ідеалізму і віру­вань предків є філософська школа чарваків,яка узагальнила волелюбні і богоборчі настрої народу. Згідно з цим ученням, основою світобудови є повітря, вогонь, вода і земля, комбінації яких утворюють речі, в тому числі людину. Духовної реальності не існує, душі як такої немає, особистість людини тотожна з її фізичним складом, тому розпад тіла після смерті веде до без­слідного розсіювання того, що умовно називають душею. Існу­вання богів — фікція, а священні тексти, які розповідають про них,— вигадка жерців і ошуканців. Єдині достовірні джерела пізнання — відчуття і сприйняття, а єдиний критерій і мета швидкоплинного життя — це радість тілесного існування і на-'солода благами цього світу.

1 , Виникненню античної філософіїсприяла низка таких обста­вин, без яких воно було б неможливим. По-перше, філософія за-;|юдилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення демократичного ладу, який дав індивідові (вільному громадянинові) можливості для його зростання і

самоствердження.

По-друге, античне міфологічне мислення розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну епоху досягло досить високого рівня раціо­налізації і змирщення, які передують появі філософської ра­ціональності.

По-третє, антична філософія складалась в обстановці плід­них ділових і світоглядних контактів греків з країнами Старо­давнього Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізна­вальні інтереси, спонукавши тим самим до самостійних теоре­тичних пошуків і узагальнень. Завдяки цим обставинам антич­ній філософії вдається рішучіше, ніж східній, розлучитися і релігійно-міфологічним минулим, енергійніше самовизначитися в ролі нетрадиційної форми суспільної свідомості, виявити «ту непрагматичну любов до істини і знання, яка найвищою мірою була притаманна грекам і яку вони виразили своїм власним словом — філософія» '.

Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на­самперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цін­ність. Вона починається з постановки питання про першооснову всього сущого («архе»), про ту невидиму і розумовоосяжну єдність світу, яка схована за чуттєво сприйнятною різноманіт­ністю явищ. Уже у найдавніший період свого становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цього питання, а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції.

Мілетськашкола {від назви міста Мілет у Мгалій Азії) від­повіла на це питання з позицій наївного матеріалізму. Першооснову речей вона вбачала в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії («стойхейон»). Для Фалеса (625—547 рр. до н. є.) — це вода, для Анаксимена (VI ст. до н. є.) — повітря, для Анаксимандра (VI ст. до н. є.) — «апей-рон», середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Вже тут, на перших кроках філософської думки, повністю окрес­лився початковий стихійний натуралізм, головним достоїнством якого було те, що він невіддільний від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні і розвитку. Варті на увагу щодо цього погляди Геракліта Ефеського (520 — 460 рр. до н. є.). За Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню, «міра-

1 ОиіНгіе №. К. С. А Нізіогу ої Огеек РЬііоворЬу.— СатЬгійде, 1962.— Уоі. 1.— Р. 13.

ми згасаючого» і«мірами спалахуючого». Разом з тим Геракліт розвинув наївні діалектичні уявлення своїх попередників, за­початкувавши усвідомлення діалектики як філософського мето­ду мислення, він указав на універсальне джерело руху і змі­нений речей: це джерело — протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.

Однак первісний матеріалізм греків мав ряд недоліків, які істотно обмежували його світоглядні можливості. Найтиповіші з них такі. По-перше, найдавніші стихійні матеріалісти ще не перейшли від образу до поняття і тому сутність речей ото­тожнювали з явищем, загальне — з одиничним, субстан­цію— з її конкретним речовинним вираженням. Отже, їхня фі­лософія ще не є вільною від наочності буденної свідомості. По-друге, їхня увага була поглинута здебільшого плинністю, уні­версальною рухливістю процесів, які відбуваються в природі, внаслідок чого вони нехтували структурно-стійким планом бут­тя, сталістю, законодоцільністю космосу. По-третє, головна об­меженість їх полягала в тому, що вони нечітко розрізняли ма­теріальне й ідеальне, дух і природу, фізичне і психічне, часто ютотожнювали їх (у дусі первісного анімізму), наділяючи речо­вину, як і світобудову в цілому, життям, душею і свідомістю. Згідно з Фалесом, наприклад, «все повне богів» і «магніт має душу»; об'єктивна реальність, таким чином, пояснюється за ана­логією до життєдіяльності людини (суб'єкта). Отже, матеріа­лізм іонійських філософів за своєю копкретно-історичною фор­мою гілозої стичний (від грецьк. ЇКг\ — речовина і £<мг| — життя), в чому головним чинбм і проявляється його світогляд­на непослідовність.

Можливість ідеалізму була реалізована ще у початковий пе­ріод давньогрецької філософії — у піфагорійськійі елеатськійшколах (виникли в містах Кротон і Елея — західних грецьких колоніях на узбережжі Італії). Подібно до своїх попередників, піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на пануючому «управлінському нача­лі» (на незмінному конструктивно-розумовому принципі), яке надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії становлення.

Виходячи насамперед з регулярності і повторюваності аст­рономічних явищ, Піфагор(VI ст. до н. є.) і його послідовники дійшли висновку, що цей принцип, згідно з яким створюється й упорядковується космос, є числа і числові відношення із цент­ром, що об'єднує їх,— одиницею (монадою). Звідси основопо­ложна теоретична впевненість піфагорійців, що числа є сутностій структурні постійні речей. Це переконання не позбавлено ра­ціонального смислу: по-перше, при цьому по-своєму долається наївна «фізика» іонійських натурфілософів і за багато століть передбачається ідея математичного природознавства; по друге, філософське міркування досягає рівня абстракції, при якому вперше висловлюється думка про закономірності Всесвіту. Од­нак числова філософія піфагорійців опинилася не на шкоті ви­сунутої ними програми і переродилася у так званий нумероло-гічний містицизм (математичну міфологію), який разом і:і їх­ньою теорією безсмертя і переселення душ започаткуиаи антич­ний ідеалізм.

Елеати заперечують числовий ідеалізм піфагоріііціп І посту­люють абстрактний символ єдиного, неділимого, пічного і не­рухомого Буття, незалежного від чуттєво сприйнятих речей і народженням їх, мінливим існуванням і смертю. Це надмате-ріальне Буття, згідно з Парменідом (VI—V ст. до и. є.), є зав­жди рівне собі мислення її істина и образі спочшкночої, доско­налої і самодостатньої у сноїй граничній здійсненності Вселен­ської Кулі. Ця умоглядна фантазія, безумовно, має спою заслугу: в особі елеатів раціоналізм греків підноситься над предметного безпосередністю буденного уявлення, філософська думка здійснює спробу оперувати «чистими», вільними від чуттєвих асоціацій поняттями. Разом з тим він втрачає довіру до само-очевидності емпіричного досвіду, до реальності зовнішнього сві­ту і відкриває шлях метафізиці як ученню про потойбічні і не­доступні для чуттєвого пізнання сутності.!

Найбільш закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді Демокріта (460—370 рр. до н. с.). К. Маркс назвав його «...першим енциклопедичним розумом серед греків» у. Таке особливе місце Демокріта в історії античної філософії визначає­ться тим, що він пов'язав увесь накопичений на той час досвід науки і практики з послідовною матеріалістичною теорією бут­тя й пізнання.

У своєму вченні про буття Демокріт головне завдання вба­чав у поясненні феномена руху. У пошуках причин його він висуває гіпотезу щодо найдрібніших неподільних часток, або атомів, і пустоти, в якій ці частки рухаються завдяки прита­манній їм силі ваги. Отже, всі процеси в природі є продуктом протиріччя між атомами і пустотою як умовою можливості руху їх. Послідовно проводячи цей детерміністичний прин­цип, Демокріт дає матеріалістичне пояснення походженню Кос­мосу із спонтанного вихровбго руху атомів (у новоєвропейській філософії до цієї гіпотези повернеться Декарт). З' позицій ато-

Маркс К-, Знгельс Ф. Немецкая идеология//Соч.: 2-е изд. Т. 3.— С. 126.

містики Демокріт тлумачить сутність і функції психічних явищ, зводячи душу й усі розумові процеси до руху й асоціацій особ­ливих вогнеподібних атомів, що відзначаються тонкістю, лег­кістю та інтенсивною здатністю проникати будь-куди. У теорії пізнання філософ, вірний висхідній атомістичній передумові, до­ходить до припущення подвійного роду якостей об'єктів, що пізнаються: якостей справжніх, притаманних самим об'єктам (їхні фізико-математичні параметри), і якостей уявних, залеж­них від нашої здібності чуттєвого сприйняття (колір, смак, за пах та ін.). У політиці Демокріт був прихильником демократії; у філософії історії заперечував доктрину, «золотого віку», згід­но 3і якою людське суспільство поступово деградує щодо ідеаль­ного первісного стану. Отже, він одним із перших в античні ча­си виступив з ідеєю суспільного прогресу. В етиці філософ об-# межував принцип насолоди (гедонізм) і відстоював ідеал здо­рового, помірного, життєздатного і миролюбного настрою.

Традиція античного ідеалізму набула свого систематизова­ного вираження у філософії Платона (427—347 рр. до н. є.). Ця філософія за своїми світоглядними цілями і призначенням зми­кається із релігією і є її теоретичним обгрунтуванням і виправ­данням. У своєму вченні про світ Платон протиставляє поперед­ній матеріалістичній космології і космогонії довільну умогляд­ну конструкцію, щось подібне до язичницького варіанта міфа про творення. Він допускає ізольоване існування позачасового і позапросторового світу ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю Блага), згідно з якими вселенський художних-творець (Деміург-Творець) з нерозумної і хаотичної стихії матеріаль­ного світу формує і впорядковує Космос і кожну окрему річ у ньому. У механізмі світоутворення, таким чином, ідеї виступа­ють щодо речей як їх одвічні взірці, причини виникнення, сми­слові структури й цілі, тим часом речі лише причетні до ідей, наслідують їх, є їхніми копіями, тінями, подобами або відобра­женнями. Гносеологія Платона грунтується на догматі безсмер­тя душі: до свого народження душа мала всю сукупність істин­ного знання; з втіленням її вона втрачає безпосередній контакт із світом ідей І зберігає у собі лише згадку про них. Пізнання, за Платоном, і є оживлення і пробудження пам'яті (пригадуван­ня) про сутності, що їх колись споглядала людська-душа безпо­середньо у світі ідей. Засобом, що веде, керує і наближає душу, яка пізнає, до потойбічної реальності, є діалектика, яка символізується Платоном у міфопоетичному образі Ероса — фі­лософсько-естетичного натхнення, що звільняє душу з полону поцейбічного світу і спрямовує її погляд на нетлінні і самосущі Істину, Добро і Красу. У соціології Платон виступив проти теорії і практики давньогрецької рабовласницької демократії, протиставивши їй утопічний ідеал замкнутого авторитарного суспільства із жорсткою соціальною стратифікацією (філосо­фи - правителі, воїни і ремісники).

Науково-теоретичний синтез попереднього розпитку античної філософії був здійснений Арістотелем (384—322 рр. до и. є.), учнем Платона. В особі Аристотеля грецька філософія досягає найвищого розквіту й продуктивності. К. Маркс псдпрма на­звав його Александром Македонським грецької філософії. Арі-стотель висунув ідеал науки, гранично очищеної від релігійно-культових потреб і міркувань (характерних для теоретичного знання Платона і піфагорійців), створив науку про закони мис­лення— формальну логіку — як засіб систематизації категорі­ального апарату науки і філософії. За своїми світоглядними настановами вчення Лрістотеля неоднозначне, воно коливається між матеріалізмом та ідеалізмом. Як дослідник і вчений, він керується довірою до чуттєвого досвіду, до сфери індивідуаль­ного й одиничного буття, а тому з позицій матеріалістич­ного сенсуалізм у піддає платоиівський ідеалізм критиці, яка не втратила свого значення й досі. Однак у вченні про пер­шооснови буття він зраджує власному матеріалізмові і кон­струює картину світу, що дістала назву телеології (від грецьк. тєЛос; — мета, кінцевий пункт). Хоча арістотелівський Космос є вічним і непорушним, він, однак, не є самодостатнім, не є самозумовленим. Світовий процес здійснюється, за Арісто­телем, не в результаті притаманних йому самостійних причин, а внаслідок понадсвітової мети (Першого Двигуна, Розуму, Бо­га), яка стоїть за межами Космосу і генерує п ньому внутрішній мотив (потяг) до руху й удосконалення.





Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 838; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.