Філософська концепція суспільства: можливі альтернативи

У Новий ч.ас, особливо в XVII—XVIII ст., значного поши­рення набула натуралістична концепція суспільного життя. На­туралізм (від слова паіига — природа) як філософський прин­цип вимагає пояснювати соціальні явища винятково дією при­родної закономірності: фізичної, географічної, біологічної тощо. Безумовно, історично такий підхід був відносно прогресивний, бо орієнтував дослідників на виявлення об'єктивних чинників історії, стимулював поширення природничих методів на дослі­дження суспільства, що, однак, не сприяло з'ясуванню специ-

² Богданов А. А. Тектология: Всеобщая организационная наука: В 2 т.— М., 1989 —Кн. 1.— С. 69.

фіки суспільного життя. Ш. Фур'є, наприклад, намагався ство­рити «соціальну науку» на грунті всесвітнього тяжіння, тобто на основі вчення Ньютона. Натуралізм вищі форми буття зво­див до нижчих, а людину — до рівня тільки природної істоти. Такий підхід характерний для всіх форм метафізичного мате­ріалізму. Головний недолік його полягає в нехтуванні якісною своєрідністю людини, в приниженні людської активності, у за­переченні людської свободи. І справді, якщо суб'єкт розчиняє­ться в об'єкті (природі), позбавляється своєї якісної визначе­ності, то це неминуче призводить до жорсткого включення по­ведінки людини у ланцюг природних причин і наслідків так, що свободній волі не залишається місця, а концепція соціальних подій неминуче набуває фаталістичного забарвлення. Напри­клад, у філософії Томаса Гоббса свободі належить досить скромне місце; свобода для нього, як і взагалі для метафізично­го матеріалізму, є чимось неістотним, випадковим. У своїй ро­боті «Про свободу і необхідність» Гоббс так і висловився: «Кожна добровільна дія є вимушеною», «всі дії необхідні» ³.

Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства по­лягає в уподібнюванні людини соціальному атому, а суспіль­ства — механічному агрегату індивідів-атомів, замкнених лише на своїх власних інтересах. Механіцизм органічно випливає з натуралізму і як такий є теоретичним обгрунтуванням індиві­дуалізму, анархізму й егоїзму. Справді, ідея індивіда-атома з його невід'ємними правами спрямовувала соціальну думку на вироблення концепції «громадянського суспільства» і «договір­ної держави», але вона ж освячувала авторитетом законів при­роди культ користі, етику «розумного егоїзму», а головне — стверджувала теоретичну модель суспільства, в якому постійно точиться боротьба кожного проти всіх. Таке розуміння людини і соціального життя викликало критику вже на зорі капіталізму з боку представників утопічного комунізму. Згодом воно набу­ло художнього втілення у «Людській комедії» О. де Бальзака.

Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трактує людину, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв'язки набувають винятково природного харак­теру. Суспільство визнається, але в ролі цементуючого начала виступає або користь (просвітителі XVII—XVIII ст.), або ста­тева Любов (Л. Фейєрбах). І хоча постійно йдеться про індиві­да, справжнього розуміння індивіда і суспільства бракує. І це зрозуміло: суспільство в натуралістичній філософії і соціоло­гії — лише німа загальність, яка об'єднує безліч індивідів лише

³ Гоббс Т. О свободе и необходимости//Соч.: В 2 т.—М., 1989.—Т. 1.-С. 597, 598. природними узами. Проте якщо це так, то кожен індивід, згід­но з Гоббсом, у природному, досоціальному стані має право захищати свої інтереси будь-якими засобами.

На відміну від Гоббса, який вважав, що природне право — це повна свобода робити все те, що найбільш підходить «в умо­вах війни всіх проти всіх», Д. Локк наполягав на тому, що повна свобода при природному праві обмежується рамками за­кону природи. «Природний стан, підкреслює Локк, знає закон природи, яким він керується і який є обов'язковим для кожно­го; і розум, який є цим законом, вчить всіх людей, які поба­жають з ним рахуватися, що оскільки всі люди рівні і неза­лежні, остільки жоден з них не повинен завдавати збитків життю, здоров'ю і власності іншого» ⁴. Справа в тому, що ме­ханістична тенденція Нового часу не була пануючою в усіх філософів. На погляди Локка справили значний вплив ідеї ан­тичного стоїцизму. Стоїки вважали, що природний закон діє і в природі, і в суспільстві, і в державі і саме він визначає природ­не право людей. В стоїцизмі природне право — це підстава для висновку щодо рівності всіх людей — вільних і рабів, чоловіків і жінок тощо.

Ідеалізм відриває людину від природи, перетворюючи ду­ховну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Іде­алістичне розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці це означає дотримуватися просвітницького принципу: «Думки правлять світом».

У принципі ідеалізм не заперечує об'єктивного чинника істо­рії, але якщо з точки зору натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого начала, соціального ватажка виконує або світовий розум (об'єктивний ідеалізм), або ж нічим не детермінована людська, насамперед духовно-вольова, активність (суб'єктивний ідеалізм). У першому випадку в філософію вноситься фаталізм (що має місце і в натуралістичному матеріалізмі), а в друго­му — обґрунтовується суто суб'єктивістське розуміння історії. Однак деякі ідеалістичні системи містили в собі позитивне на­чало в підході до людини і до історії (обгрунтування свободи суб'єкта, його творчої активності). Це передусім стосується кантіанства і російської релігйно-моральної філософії. Як би м.и не розуміли духовність, але ніхто не мислить її без мораль­ності, а моральність передбачає наявність свободи.

Духовно-моральною може бути лише вільна людина, а тому потрібно подолати вузькі рамки натуралізму, економічного ма-

⁴ Локк Д. Сочинения: В 3 т.— М., 1988.—Т. 3.—С. 264—265.

теріалізму і технократизму і повернутися обличчям до гумані­стичних цінностей. Це, в свою чергу, передбачає засвоєння всієї духовної традиції.

Кант, наприклад, на відміну від просвітителів, принципово по-новому підійшов до обгрунтування соціального буття люди­ни. Наївному оптимізмові натуралістичної етики з її централь­ним принципом користі (розумного егоїзму) він протиставив концепцію самоцінності людської особистості, а на перше місце серед постулатів практичного розуму поставив свободу.

Людина як моральна істота не має потреби в жодних при­манках або примушуванні, бо справжній моральний мотив по­роджується вільним болінням особистості. Кант наполягав на тому, щоб людина виконувала свій моральний обов'язок, не очі­куючи компенсації ні в цьому, ні в іншому світі. Було б надто наївним не бачити негативних наслідків ідеалістичного розу­міння суспільства. Головний з них — відрив слова від діла, теорії від практики, ідеалу від інтересу.

Ідеалістичне розуміння історії в багатьох випадках небез­печне тим, що породжує соціальну міфологію і прирікає соці­альні суб'єкти, які опинилися під владою ілюзій міфів, на го­нитву за міражами. Ця ситуація, яку глибоко проаналізував Гегель у «Феноменології духу», стала об'єктом останньої книги письменника В. Ф. Тепдрякова «Замахи на міражі» (1986 р.). Коли ілюзорний символ володарює над буттям — чи то образ «світлого майбутнього», чи ідеального наукового знання, чи символ всемогутньої техніки, тоді обов'язково мету підмінює за­сіб, а мудрість — розум.

Ми бачимо, як сучасна наука зблизилася з технікою і від­далилася від людини. Проте культуру робить живою мораль­ність, а не культ науки і техніки, який спустошливо діє на культуру. Що ж стосується диктатури соціального ідеалу, ві­дірваного від життя і навіть такого, що протистоїть йому, го наслідки панування в суспільній свідомості таких ідеалів-міра-жів занадто добре відомі людству XX століття. Ідея лише тоді добра, коли вона осяяна сенсом людського буття. Поза цією за­даністю вона перетворюється на інтелектуальне божевілля.

Отже, як натуралізм, який значною мірою розчиняє людину в природі, занадто заземляє її, так і ідеалізм, який відриває людину від природи і перетворює духовне начало в людині на самодостатню сутність, орієнтують на однобічне розуміння су­спільства. § 3. Сучасна концепція суспільства

У межах європейської соціології Нового часу було вироб­лено поняття «соціальний організм» (О. Конт). Цінність такого відкриття не викликає сумнівів, однак суспільство не зводиться до організму. В більш широкому, тобто не лише соціологічному, а й філософському плані, з позицій сучасної філософії люд­ське суспільство є особливим видом об'єктивної реальності й особливим ступенем у космічному процесі. Суспільство — це єдиний, поки що відомий нам носій духовності. Суспільне життя — це найвища форма руху матерії, яка виникає на певному ступені саморозвитку матерії і має власну логіку бут­тя. Останнє означає, що хоча суспільство — це жива система, тобто особливий вид життя на Землі, воно якісно відрізняється від інших живих систем, а тим більше неживих.

По-перше, людина єдина на Землі уособлює єдність матерії і духу, а тому діяльність її одухотворена, передбачає наявність смислу і мети. Це означає, що продуктом людської діяльності є не лише матеріальні, а й духовні цінності (ноогенез), до то­го ж, роль їх з розвитком всесвітньої історії невпинно зро­стає.

По-друге, поведінка тварин головним чином визначається біологічною програмою, тобто видовим досвідом. Закодований в генах, він передається завдяки спадковості. В суспільстві ви­рішальне значення має соціальне наслідування. Інформація від індивіда до індивіда і від покоління до покоління передається за допомогою знакових систем (мова, писемність тощо), тобто програм діяльності. Засвоєння цих програм і є соціалізацією нових поколінь людей, а набір програм діяльності — соціаль­ною інформацією.

По-третє, на відміну від біологічних популяцій людство за допомогою знарядь праці, техніки опосередковує своє ставлен­ня до природи. На зміну знарядійній діяльності тварин та антропоїдів приходить матеріальне виробництво, за допомогою якого об'єкти природи перетворюються на об'єкти людських потреб. Результатом практично-перетворювальної, трудової ді­яльності стає створення «олюдненої» природи, тобто штучного середовища, в якому опредмечено людську працю. І якщо тіло людини виникло шляхом природної еволюції (антропогенез), то знаряддя і засоби праці — це продукт соціальної еволюції (техногенез). У цьому розумінні суспільство — це жива систе­ма, яка підтримує своє існування позабіологічними засобами, тобто механізмами культури, найважливішими з яких є здат­ність до праці, пізнання, мови, до моральних та естетичних

оцінок. Каналами формування цих суто сапієнтних (людських) здібностей виступають виховання і навчання.

По-четверте, людська діяльність має суспільний характер. Безумовно, спілкування і пов'язаний з ним розподіл функцій має місце і в тваринному світі, особливо у «соціальних комах» (мурашки, бджоли, терміти), але характер і спосіб стосунків не має нічого спільного з людською мовою і взагалі із соціумом. Досить ознайомитися з класичною працею Ч. Дарвіна, особли­во з даними, що наведені в главі VIII («Інстинкт»), не гово­рячи вже про сучасні праці з зоопсихології та етології (наука про поведінку тварин), щоб переконатися в цьому. Людська ді­яльність — це спрямована активність індивідів і соціальних груп, яка має за мету задоволення суспільних потреб. Останні не збігаються з індивідуальними, а відбивають об'єктивні ви­моги щодо нормального функціонування і розвитку соціальної системи в цілому. І до марксизму знали, що людина — це істо­та громадська, але марксизм зробив спробу з усієї сукупності суспільних відносин, тобто зв'язків між індивідами і соціаль­ними групами, виділити головні, а саме — виробничі відносини.

Слід зазначити, що таке розуміння історії не є монополією лише марксизму. Безумовно, класики марксизму в ряді своїх праць дали глибокий аналіз суспільства, але соціальна філо­софія їх (і особисто Маркса) не була вільною від помилок. Нам. тепер стає зрозумілим, що релятивістська (яка багато в чому йде від Гельвеція) концепція людини як сукупності інтеріоризо- -• ваних суспільних відносин стала теоретичним обгрунтуванням для експериментів з метою формування «нової людини». Філо­софська антропологія та еволюційна етика знову звертаються до ідеї родової сутності людини. Соціально наука накопичила значний матеріал, у світлі якого типологія суспільства лише за економічним критерієм здається малопереконливою.

З'ясувалося, що дихотомічне розчленування суспільства на «матеріальний базис» і «надбудову» (особливо тепер, коли ма­теріальне виробництво стало фактично функцією науки) супе­речить реальному станові суспільства, в якому «виробництво спілкування» і духовне виробництво часто-густо відіграють більш значну роль, ніж виробничі відносини. Абсолютизація виробничих відносин негативно позначається на духовній сфе­рі суспільства. Духовний розвиток має не менше значення, ніж виробництво знарядь праці. Концепція «матеріальних» та «ідео­логічних» стосунків безперечно не відповідає реаліям сього­дення. Крім того, у межах марксистської методології постійно має місце сповзання або до економічного матеріалізму, який ігнорує суб'єктивний фактор історії, або ж до волюнтаризму як прояву суб'єктивного ідеалізму, а це взагалі не в'яжеться зматеріалістичним розумінням історії. Діалектичний підхід до аналізу суспільства розходиться з економічним редукціонізмом, а тому сталося так, що у XX ст. найвидатніші досягнення в га­лузі соціальної науки та філософії історії відбулися поза марк­сизмом, у багатьох випадках ці досягнення спростовують марк­систську парадигму.

І все ж таки для свого часу соціально-філософська концепція К- Маркса та Ф. Енгельса була евристичною. У лаконічній та яскравій формі вона викладена К. Марксом у передмові «До критики політичної економії» (1859) і доповнена Ф. Енгельсом у його листах з історичного матеріалізму (90-ті роки).

Те нове, що було сказане в XX ст. представниками пос/-марксизму і немарксистської філософії історії, зводиться до усвідомлення: а) багатофакторності соціального процесу; б) унікальності феномена людини, велич якої виявляється не лише в діянні, а й у спогляданні, пізнанні, в духовному дерзан­ні, у свободі; в) обмеження абсолютизацій передбачуваності со­ціальних подій; г) заперечення лінійної схеми розвитку все­світньої історії; д) і визнання глибокого генетичного зв'язку людини і космосу.

На зміну редукціоністській концепції, яка зводить духовне до матеріального, прийшло розуміння того, що в соціальному житті реалізується нерозривний зв'язок матеріального й іде­ального, об'єктивного і суб'єктивного, предметного і духов­ного.

Отже, з позицій сучасної соціальної філософії суспільство водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом. Як об'єкт, тобто під­система об'єктивної реальності, воно є частиною універсуму і набуває вигляду природничо-історичного процесу життєдіяль­ності людства, який відбиває єдність суспільства з природою. Проте як суб'єкт суспільство є результатом діяльності людей, їхньої матеріальної та духовної енергії і тому його можна зро­зуміти як процес становлення людської сутності, який виражає відмінність суспільства і природи. Не можна зрозуміти специ­фіку суспільного без урахування такої двоїстості. Слід пам'я­тати, що історія суспільства почалася не лише з виготовлення засобів праці, з матеріального виробництва, а й з «виробницт­ва» інтелекту, з постановки людиною питань про природу світу. Об'єктивне і суб'єктивне в людській діяльності нерозривно по­єднані і передбачають одне одного.

Це поєднання реалізується на практиці, бо об'єктивність — перша характеристика її. Об'єктивне не є синонімом матеріаль­ного об'єктивними в суспільстві є не лише матеріальні, а й духовно практичні відносини. Так само суб'єктивне не рівно­значне ідеальному, оскільки людина і людство є носіями всіх

типів відносин, а не лише духовно-ідеальних. Тому практика обов'язково містить у собі суб'єктивний момент. Суб'єктивність практики полягає в наявності цілей, які об'єктивуються, втілю­ються у практичній діяльності. І якщо у матеріально-виробни­чій діяльності рух йде від об'єктивного до суб'єктивного, то в соціально-історичній практиці навпаки — від суб'єктивного (гро­мадська свідомість) до об'єктивного (соціальна діяльність, ідео­логічні відносини). Цей процес постійного переходу суб'єктив­ного в об'єктивне і навпаки мовою філософії називають опред-мечуванням і розпредмечуванням.

У цілому співвідношення суспільної свідомості і суспільно­го буття не є прямолінійним. Внаслідок взаємовпливу соціальні феномени несуть у собі характеристики як об'єктивного, так і суб'єктивного, тобто є духовно-практичними. Духовне не зво­диться до свідомості, воно ширше за неї. Це синтетична форма суб'єктивного буття. З давніх часів до світу духовності відно­сили не лише пізнавальну пристрасть, а й перш за все зосере­дженість людини на пошуках правди життя, інакше кажучи — прагнення до мудрості. «Саме в мудрості реалізується єднання теорії і практики, синтез усіх духовних потенцій, збіг істини, добра, краси» ⁵.

Примітивний матеріалізм виводить свідомість безпосередньо з діяльності мозку, а суспільну свідомість — з матеріальних чинників соціального буття. Первинність громадського буття людей — факт безперечний, але так само безперечно й інше: цей висновок є лише азбукою діалектико-матеріалістичного ро­зуміння історії. Маркс та Енгельс не раз, особливо наприкінці життя, попереджували про це своїх завзятих, але метафізично мислячих послідовників. Первинність виробничих відносин оче­видна, але лише у значенні потреби їх для підтримки процесу життєдіяльності, а не абсолютного пріоритету, бо не хлібом єдиним жива людина.

Співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості не є застиглим, раз і назавжди даним. З ходом світової історії воно має тенденцію до ускладнення, що стало помітним у наш час. Орієнтація на наукоємні види виробництва, на формування продуктивного мислення і реалізацію у повному обсязі людсько­го фактора є не що інше, як усвідомлення сучасних реалій, зо­крема зростаючого впливу духовного фактора в розвитку про­дуктивних сил. Технологічний спосіб виробництва в наш час не функціонуватиме без освіченого, творчо мислячого і діючо­го робітника. У перспективі, якщо вдасться подолати форми соціального відчуження, залежність між об'єктивним і суб'єк-

⁵ Гульіга А. В. Принципи зстетики — М, 1987,— С. 214. тивним, матеріальним і духовним у громадському житті буде ще тіснішою, але водночас і гармонійною. Таке суспільство В. І. Вернадський назвав «ноосферою».

Дата добавления: 2014-11-20