Особливості формування економічних поглядів середньовіччя

На розвиток економічної думки класичного середньовіччя великий вплив справила католицька церква. Трактуванням економічних питань займалися церковні юристи, часто з античних позицій. Але вирішальне значення мали класові інтереси феодалів і інтереси церкви. Така доктрина отримала назву канонична.

Її класичне тлумачення дав Фома Аквінський (1225 – 1274) – домініканський італієць, монах, аристократ за походженням, котрий став продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонизму Августина Блаженного (359 – 430 рр.), котрий створив принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці принципи зберігалися до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх канонистів (ХІІІ – ХІV ст.)

Ранній канонизм:

- категорично засуджує торговельний прибуток і лихварський відсоток (привласнення чужої праці);

- еквівалентний обмін можливий лише при встановлені „справедливої ціни” (вартість) – „відповідно до речі” тобто включає витрати виробництва;

- виступає проти гидливого ставлення ідеологів античного світу до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення;

- заборонялися велика торгівля та позикові операції як гріховні явища.

Пізній канонизм розширяє коло аргументів, „пояснюючи” економічні проблеми і причини соціальної несправедливості. Виникає двоїстий підхід до тлумачення економічних проблем. З одного боку, використовуються положення ранніх канонистів (методична база яких опиралась на авторитарність доказів – церковні праці, священне писання), з другого боку, пізні канонисти коментують, уточняють початкову трактову конкретного господарського явища, економічної категорії і могли відобразити їх навіть в протилежному розумінні.

Фома Аквінський в трактаті „Сума теологій” погоджується з ранніми канонистами щодо поділу праці на розумову та фізичну, але пов’язує цей поділ не з божим призначенням, а з соціальним станом. Праця необхідна для життя і закріплення моральності; але праця фізична – заняття рабів;

- розподіл суспільства на стани встановлюється богом. Піднятись до вищого стану – гріх, засуджує соціальну рівність;

- двояка і компромісна позиція у трактуванні таких економічних категорій як багатство, власність, обмін, вартість, гроші, торгівельний прибуток, лихварський відсоток:

- всі речі належать Богу, а люди тільки користуються ними. Приватна власність, яка призначена задовольнити потреби, є необхідним інститутом людського життя. Тільки в умовах бідності можлива спільність майна, бо це забезпечує виживання;

- „справедлива ціна” – обмін відповідно до соціального положення учасників (обмін і ціна повинні забезпечити більше благ тому, хто більше означає для життя суспільства), тобто ціна на однотипні блага для різних станів суспільства відрізняється;

- багатство – сукупність матеріальних благ, створених працею, поділяється на природне (продукти натурального господарства) та штучне (золото та срібло). Сенс життя в спасінні душі, спогляданні Бога, а не нагромадженні багатства. Безмежне нагромадження золота і срібла – гріх (ранні канонисти). „Справедливі ціни” можуть бути джерелом росту особистої власності і створення „поміркованого багатства”, що не є гріхом;

- захищає основи натурального господарства (держава повинна бути самозабезпеченою й усе необхідне отримувати зі своєї території). В той же час виправдовував обмін і вважав місто більш досконалою формою суспільства;

- гроші розглядає подібно вченим Стародавнього світу та ранніх канонистів. Вони є волевиявленням людей мати „найвірнішу міру в торгівлі і обороті” (міра вартості та засіб обігу). Оскільки роль грошей виконують різні метали, то це означає, що гроші мають різну цінність, звідси існує номінальна і внутрішня цінність грошей, між якими повинна бути відповідність. Надає державі право встановлювати номінальну вартість грошей;

- з одного боку, засуджує отримання процента, оскільки вважав, що лихвар бере процент, як плату за час. Але час – загальне благо, яке дано Богом, звідси, лихвар ошукує не лише ближнього, а й Бога. З другого боку, виправдовує торгівельний прибуток і лихварський відсоток. Вони є платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, ризик, транспортні та інші матеріальні витрати.

Дата добавления: 2014-11-20