Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах європейської цивілізації

Тести

Теми рефератів і доповідей

Запитання і завдання для самоперевірки

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Вкажіть основні ознаки і етапи розвитку феодального господарства.

2. Які існували форми землеволодіння?

3. Назвіть основні види феодальної ренти і розкрийте їх зміст.

4. В чому заключалась сутність процесу комутації?

5. В яких організаційних формах існували середньовічне ремесло і торгівля?

6. Назвіть основні торгові шляхи епохи Середньовіччя.

7. Розкрийте процес феодалізації Київської Русі.

8. Обґрунтуйте об’єктивну обумовленість процесу феодальної роздробленості Давньоруської держави; розкрийте основні причини та наслідки.

9. Дайте порівняльну характеристику розвитку ремесла та торгівлі в українських землях та Західній Європі, розкривши їх спільні та відмінні риси.

10. Що розумів Фома Аквінський під «справедливою ціною», багатством країни? Як розглядає сутність грошей?

11. Чим відрізняється економічна думки раннього і пізнього канонизму?

12. Назвіть найвідоміші писемні джерела економічної думки в Україні у період раннього середньовіччя.

13. Економічні ідеї Київської Русі.

1. Розвиток феодальної економіки Західної Європи в ХІ – ХV ст.

2. Зовнішня торгівля. Головні торговельні шляхи Середньовіччя.

3. Господарство українських земель в період роздробленості і татаро-монгольського іга.

4. Економічне положення українських земель в литовсько-польський період.

5. Економічна думка середнього віку в Україні.

Виберіть правильну відповідь:

1. Головні господарські форми середньовіччя:

а) мануфактура;

б) сеньйорія;

в) торгова гільдія;

г) колонат.

2. Як називався процес заміни відробіткової і натуральної ренти грошовою:

а) трансформація;

б) модифікація;

в) комутація;

г) видозміна.

3. До загальних рис сеньйорії можна віднести:

а) панування відробіткової ренти;

б) перевага приватної юрисдикції над державною;

в) посилення господарської та правової залежності селян;

г) панування натуральної та грошової ренти.

4. Головними причинами виникнення середньовічних міст стали:

а) відокремлення ремесла від сільського господарства;

б) комунальні революції;

в) панування натурального господарства;

г) розвиток товарного виробництва і торгівлі;

5. Метою виникнення торговельних союзів –гільдій було:

а) створення вільних торгівельних зон;

б) обмеження впливу конкурентів;

в) ведення оптової торгівлі;

г) забезпечення гарантій особистої та майнової безпеки.

6. В період зрілого феодалізму фінансова система країн Західної Європи базувалась на:

а) викупних платежах;

б) системі дарів та данини;

в) централізованих державних податках;

г) торгівельних зборах.

7. Назвати головні причини, що сповільнювали процеси феодалізації в Київській Русі:

а) поглиблення суспільного поділу праці;

б) існування общини;

в) натуральний характер господарства;

г) наявність значної кількості незаселеної землі.

8. Що не є характерним для середньовічного міста на Русі:

а) незалежність та самоврядування;

б) залежність від феодалів;

в) захист інтересів міста з боку королівської влади;

г) аграрний характер.

9. Згідно з поглядами Ф. Аквінського в основу визначення „справедливої ціни” товару покладено:

а) витратний принцип;

б) морально-етичний принцип;

в) витратний і морально-етичний принцип одночасно;

г) праця;

д) немає правильної відповіді.

10. Відповідно до економічних поглядів Ф. Аквінського гроші – це:

а) цілком некорисний товар;

б) результат домовленості між людьми;

в) товар, що стихійно виник;

г) будь-який товар; д) немає правильної відповіді.

(XVІ – перша половина XVІІІ ст.)

· Економічні передумови та наслідки Великих географічних відкриттів.

· Ґенеза індустріальної цивілізації в країнах Західної Європи.

· Торгівля. Фінанси.

· Еволюція аграрних відносин українських земель у XVI – першій половиніXVIІ ст.

· Господарство Запорозької Січі.

· Мануфактурний період розвитку української промисловості.

· Внутрішня та зовнішня торгівля.

· Фінансово-грошова система.

· Теорія і практика меркантилізму.

XVI – XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Період з середини XV до середини XVIІ ст. називають Відродженням – в Західній Європі відбувається відновлення духу і технічного рівня Античності. Населення Європи за 200 років зросло в 2 рази і досягло 100 мільйонів чоловік. Період з середини XVIІ ст. до кінця XVIІІ ст. називають Просвітництвом. Свою назву епоха дістала завдяки діяльності таких учених-просвітителів як Дідро, Вольтер, Кене, Тюрбо, Цельсій. Створена багатотомна „Енциклопедія” (1751 – 1777). Англійська буржуазна революція (1640 – 1660 рр.) завершила пізнє Середньовіччя (XVI – перша половина XVII ст.) і поклала початок новій історії (друга половина XVII – XVIII ст.). Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і ґенезі основних ознак індустріального суспільства. В цей період зростають темпи економічного росту, виникають й активно розвиваються капіталістичні відносини. Надзвичайно велику роль в цьому процесі відіграють Великі географічні відкриття кінця XV початку XVI ст.

Об’єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім до Індії) була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією

У XV ст. відбувалось поступове подолання феодальної замкнутості європейських держав, утворення та зміцнення абсолютистських режимів. Особливо важливими ці чинники були для країн Піренейського півострова (Іспанії та Португалії), завершувалась „реконкіста” – довготривала війна проти маврів. В результаті значна частина населення регіону, яка вміла лише воювати, залишилась без діла. Економіка цих країн була надто слабкою та й іспанські дворяни зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіальної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Таким чином, розвиток абсолютизму в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій з метою колоніальних загарбань.

Рис. 5.1. Великі географічні відкриття

1. Істотні зміни відбулися у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростанні товарно-грошових відносин та розширені ринку. Посилився між - і внутрішньогалузевий поділ праці. До початку XVI ст. майже у всіх галузях матеріального виробництва відбувається удосконалення знарядь праці, зміна технологічних процесів. Особливо важливими ці зміни були у галузях важкої промисловості (видобувна та обробна промисловості). Ускладнюється процес видобування залізної руди. Запаси поблизу поверхні були вже вичерпані. Видобування руди в шахтах вимагало більш складного обладнання. У металургійному процесі на зміну кричному горнові приходить доменна піч (спочатку невеличка, до трьох метрів заввишки, потім до 5-6).З'явилися примітивні токарні, свердлильні, шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо.

Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не тільки на річках. Їх застосовували в усіх галузях виробництва.

Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості, зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати – примітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні млини. З'явилися в'язальні машини. Почалось виробництво шовкових та бавовняних тканин, панчіх.

Відбулися певні зміни й у сільському господарстві, хоча і не такі вагомі, як у промисловості. З’являється травосіяння та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазова оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства, підвищення продуктивності праці. Отже, технічні передумови підготували перехід від дрібного до великого виробництва. Виникає територіальна спеціалізація господарства. Нідерланди спеціалізуються на вирощуванні молочної худоби, Рейнська область – на виноградарстві, південь Франції – на вівчарстві. Зростає товарність сільського господарства.

2. Одночасно зі зростанням товарності промислового та сільського господарського виробництва відбувається розширення внутрішнього ринку європейських країн та зовнішньоторговельних відносин. Ускладнюється грошовий обіг, з’являються нові форми торговельних операцій, посилюється роль торговельних бірж. Усе це вимагає більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу. Проте європейські джерела срібла в Іспанії та Німеччині вже були значною мірою вичерпані. А середземноморська торгівля, яка традиційно забезпечувала приплив дорогоцінних металів в Європу переживала період кризи через блокування основних торговельних шляхів Османською імперією. Як наслідок, торгівля європейців зі Сходом ставала нееквівалентною, що спричинило відплив дорогоцінних металів. штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани. Значним стимулом до географічних відкриттів була „жага золота” як матеріа­лізація багатства. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу.

3. У розширенні надходжень у Європу дорогоцінних металів були зацікавлені абсолютистські монархії та дворянство, грошові потреби яких істотно збільшувались. Абсолютистська влада шукала додаткових джерел поповнення скарбу, необхідних для утримання державних структур, які значно зросли. А більшість феодалів, через подрібнення родових земельних маєтків, істотно збідніла.

4. Досягнення в науці і техніці забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Було сконструйовано телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, гідрометр. З'явились нові типи кораблів (баржі, каравели), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися море­плавні характеристики. Ширше публікувалися наукові праці, був виданий географічний атлас.

Основні віхи Великих географічних відкриттів: експедиція Бартоломео Діаса (1486 р.), яка досягла найпівденішої точки Африканського континенту (мис Доброї Надії); Васко да Гама в 1497-1498 рр. здійснив плавання через Атлантичний океан з Лісабону до Індії довкола Африки; Христофор Колумб, який у 1492-1493 рр. очолював іспанську експедицію через Атлантичний океан і 12 жовтня 1492 р. досяг о. Сан-Сальвадор; 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр. він здійснив нові експедиції до Центральної та Південної Америки, упевнений, що найшов шлях до східних берегів Азії; Америго Віспуччі здійснив декілька походів під іспанським та португальським прапором до нового континенту, який в 1507 р. дістав його ім’я; навколосвітня подорож Фернандо Магеллана (1519-1521), уперше обігнув Американський континент та вийшов до Тихого океану.

Наслідки Великих географічних відкриттів.

1. Мали важливе значення не лише для європейської, а й для світової економіки. Відбувається становлення світового ринку. Унаслідок відкриття нових земель площа відомої європейцям землі до кінця XVI ст. збільшується в 6 раз. Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а й торговельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, кава, какао, томати, картопля); різко збільшується обіг рису, цукру, прянощів. Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення в ряді країн монопольних торговельних об’єднань, найбільш потужними з яких стали голландська та англійська Ост-Індська компанії.

2. Створення колоніальних імперій, спочатку іспанської та португальської, потім англійської та французької. Португальська колонізація мала характер так званої крапкової цивілізації, тобто створювались військово-торговельні факторії на океанському узбережжі нововідкритих земель, звідки в Європу відправлялись награбовані та отримані шляхом нееквівалентної торгівлі товари. Іспанські колонізатори на захоплених територіях намагались створити той тип господарства, який їм був звичний. Місцеве населення примусово експлуатувалось на золотих та срібних копальнях, плантаціях цукрової тростини, що досить швидко призвело до його масового вимирання (у Перу, Чіллі за другу половину XVI ст. населення скоротилось у 5 разів). Але проблема робочої сили в той період вирішувалась шляхом вивезення з Африканського континенту великої кількості негрів. Раби стають найприбутковішим товаром, а головними работорговцями – Португалія, Голландія, Англія. Важливою статтею доходів стає піратство, передусім англійське та французьке. Протягом 1528-1660 рр. лише в Іспанію було вивезено 200 тонн золота та 18 тис. тонн срібла.

3. Небачений приплив до Європи благородних металів, та різке скорочення витрат на видобуток золота та срібла зумовив так звану „революцію цін”, яка проявилась в різкому стрибку цін, спочатку на сільськогосподарську продукцію, а потім і на інші товари західноєвропейських країн. Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб – навіть у 5 разів, у Франції – в 2,3, а в Англії – 2,5 рази. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін були значними. Збагатилися купці, які займалися посередницькою торгівлею, промислова буржуазія, що народжувалася, заможні верстви селянства, а це прискорило процес первісного нагромадження капіталу, розпад феодального ладу. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію зросли. Значно погіршилось становище багатьох верств населення: селян, найманих робітників, землевласників, які отримували фіксовану ренту.

4. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві ці процеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дрібного і середнього дворянства набуло широких масштабів. У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії" (чиновників, буржуазії). Селянські цензива еволюціонували у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і оренда – у капіталістичну ренту і оренду, використовувалася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигідними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерського господарства.

· Генеза індустріальної цивілізації в країнах Західної Європи.

Важливим свідченням розвитку нових капіталістичних відносин стала поява мануфактурного виробництва. Господарство XVI–XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне. Мануфактура – підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Рис. 4.2. Еволюція мануфактурного етапу розвитку економіки

Існували два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) та централізована. Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI – першій половині XVII ст., ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Наприклад, усі операції з виготовлення суконних тканин (очищення, прядіння, ткацтво, фарбування вовни) виконувалися в майстернях або вдома.

Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядко­вував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Галузевий склад мануфактур багато в чому визначався природно-географічними умовами тієї чи іншої країни. Так, в Англії переважали суконні, металургійні та суднобудівні мануфактури, в Німеччині – гірничі та металообробні, в Нідерландах – текстильні та суднобудівні.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці процеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом.

Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зародилася страхова справа.

Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

Значну роль у процесі ґенези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566–1609 рр.), Англії (1640 – 1660 рр.), Північній Америці (1775 –1783 рр.), Франції (1789-1794 рр.). Вони проголосили свободу підприємництва та торгівлі, що сприяло швидкому економічному розвитку цих країн.

У XVIІ ст. лідером у світовому виробництві була Голландія, проте з кінця XVIІІ ст. вона поступається першістю Англії. Причиною цього була ціла низка чинників. В Голландії, не зважаючи на більш ранню буржуазну революцію, промисловість залишалась недостатньо розвинутою, торговельний капітал продовжував займати пануюче становище в її економіці. Міжнародного значення набули текстильна промисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися мануфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, миловарній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Переважали централізовані мануфактури, на яких працювало до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій половині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього населення країн. З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура почала відставати від англійської. Державним законодавством були відновлені цехи (1749 р.), бюргерство взяло гору над підприємцями. Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у банківську сферу. В кінці XVIII ст. у Голландії промисловість перебувала у стагнації.

Розвиток сільського господарства мав компромісний характер. Революція не ліквідовувала феодальну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвитку належав зміцненню дрібноселянської власності за рахунок скуповування монастирських володінь, осушування земель, на яких розвивалися фермерські господарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали найбільший прибуток, – льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-фарбники, товарне тваринництво

В економічній політиці не використовувався протекціоністський захист, навпаки, з метою розширення посередницької торгівлі тут було скасовано мито на імпортні товари, дешеві імпортні товари заповнювали місцеві ринки. Навігаційний акт Кромвеля (1651 р.), за яким заборонялось постачання в Англію товарів на кораблях інших країн завдавав сильного удару.

Англійська буржуазна революція була більш радикальною і вона відкрито проголосила буржуазні порядки, чим завдала нищівного удару по феодалізму. Це була революція „європейського масштабу”, адже проголошені нею порядки в майбутньому прийшли на зміну феодальним і в інших країнах Західної Європи. Характеризуючи Англійську буржуазну революцію, слід відмітити цікавий метод розв’язання аграрного питання: при збереженні поміщицького землеволодіння (лендлордів) здійснювалось насадження фермерства (на основі тривалої оренди, що сприяло швидкому розвитку аграрного сектору за капіталістичним шляхом. Поширився перехід копігольда на лізгольд – короткострокове користування землею. Цьому сприяли акти про огороджування земель, ухвалені парламентом. На огороджуваних землях утворювалися фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну ренту. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного типу. Масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах Примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сировини для текстильних мануфактур. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст. із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фермерського господарства.

У промисловості Великобританії мануфактури зайняли панівне місце. Третина промислового населення була зайнята у сукнарстві. Так, його продукція у середині XVIII ст. становила 1/3 англійського експорту. Розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь, олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст становила 30%. За темпами і масштабами англійська промисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.

У XVIІІ ст. Англія завойовує провідні позиції у колоніальній політиці. Витісняє Францію з Індії, захоплює Канаду. Але водночас зазнає поразки у війні в Північній Америці.

В 1651 р. було опубліковано Навігаційний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку.

З 1707 р., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.

Особливістю господарства Німеччини була його відсталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважала цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфактур у сільській місцевості. Вони виникали на основі купецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві. Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, металургійній, металообробній промисловості. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та панування кріпосних порядків відсталість Німеччини прогресувала.

У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії основною виробничою одиницею залишалося селянське господарство на основі грошової та натуральної ренти. Селяни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відносини визначалися договорами. Селянське землеволодіння підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збільшенні податків. У всіх територіальних землях заборонялося продавати селянські наділи. У доменіальних господарствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господарства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда. Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% селян були безземельними. Посилилася спеціалізація сільського господарства, переважало зернове виробництво (жито, пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, кукурудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.

Водночас у Європі, передусім у Прусії, в к. XVIІІ ст. створилися умови для розвитку так званого пруського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві, за якого зберігається поміщицьке землеволодіння та значна частина повинностей селян на користь поміщиків, а самі поміщицькі господарства повільно перетворюються у капіталістичні, що супроводжується експропріацією селянства та створенням незначної кількості заможних селянських („гросбауерських”) товарних господарств. Таким чином, уже наприкінці XVIІІ ст. чітко визначаються два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві, які були досить поширені в різних країнах світу в XІХ ст. – „американський” та «пруський».

Буржуазно-демократична революція у Франції (1789-1794 рр.) декларувала скасування феодального режиму, ліквідувала дворянські привілеї, знищила особисті примуси селян, ліквідувала борги селян, оголосила обов'язковим розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місцевих жителів. Протягом XVI – XVIII ст. зберігалося велике землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень. Грошова земельна рента досягла 20 – 25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. У XVIII ст. почався процес обгороджування альменд, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців (середня та дрібна буржуазія) під час французької революції перетворило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.

За рівнем промислового розвитку Франція займала друге місце після Великобританії, однак переважало ремісниче виробництво. XVI ст. було періодом активного впровадження монархією цехового ремесла. В містах жило 15–17 % населення. Мануфактури Франції виготовляли в основному предмети розкоші: шовк, атлас, оксамит, парчу, килими, меблі тощо. Нові форми організації виробництва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галузях промисловості. Франція займала перше місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населення, а організаторами були через систему розсіяної мануфактури купці та лихварі. Уряд проводив політику протекціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла створенню державних і приватних мануфактур, надавала підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика захищала національну промисловість від іноземних конкурентів. Переважали децентралізовані мануфактури. Розвиток мануфактур був повільним і обмежувався в основному легкою промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.

В лютому 1791 р. було скасовано державну регламентацію промислового виробництва, ліквідовано цехи, проголошено свободу торгівлі. За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичинених шкір, взуття. Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її націоналізацію.

Французька революція знаменувала завершення перехідного періоду та формування індустріального суспільства. Проте на кінець XVIII ст. нові відносини перемогли частково. В Іспанії, Португалії, Італії запанувала феодальна реакція, економіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм.

Війна за незалежність у Північній Америці (1775 – 1783 рр.) одночасно була і буржуазною революцією, у результаті якої в 1776 р. на місці англійських Північноамериканських колоній утворилася нова буржуазна держава – США. У результаті перемоги тут було знищене феодальне землеволодіння та створені сприятливі умови для розвитку фермерських господарств (так званий американський шлях розвитку в сільському господарстві). Цей шлях насамперед передбачав власність безпосереднього виробника (фермера) на засоби виробництва (у тому числі і на землю) та продукцію, яку він виробляв, що робило його економічно зацікавленим в результатах своєї праці.

· Торгівля. Фінанси.

У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промисловим. Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. Середземне море перетво­рилося на континентальне з невеликим економічним значенням. Італійські міста втратили свою монополію на східну торгівлю. В середині XVI ст. переважні позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція. У стороні від світових торговельних шляхів залишилися німецькі міста. Визначальною стала океанська торгівля. Почали формуватися атлантична економіка, світовий ринок і торгівля.

Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих країнах, де цьому сприяли вигіднегеографічне положення та можливість колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими країнами були Іспанія та Португалія. Вони розділили сфери колоніального панування. Португалія монополізувала торгівлю з Африкою та Азією, Іспанія залишила у сфері свого панування всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину і велику кількість благородних металів. Однак багатства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.

На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Антверпен (місто у провінції Брабант). Його економіка ґрунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і європейськими товарами.

З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстердам (Голландія). Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоплювала весь світ. Голландці створили імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони не тільки монополізували постачання прянощів і східних товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забезпечуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Атлантичного узбережжя.

З розвитком океанської економіки Англія, що знаходилася осторонь від основних торговельних шляхів, опинилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила іспанський флот („Непереможну Армаду” в 1588 р.), обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію. З 30-х років XVIII ст. Голландія поступається першістю Великобританії.

Створилися монопольні торгові компанії – Левантійська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою – Російська. Англія зайняла монопольне становище у работоргівлі. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової. Одночасно швидкий розвиток мануфактурного виробництва у Великобританії порівняно з іншими країнами у XVII –XVIII ст. забезпечив її економічні успіхи, сприяв ліквідації торгової монополії Голландії. Це була перемога промислового капіталу над торговим.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створюва­лися за ініціативою та допомогою держави. Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.

XVI – XVIII ст. – період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язало з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, зростанням міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 р. було створено генеральний поштамт для всієї країни. Зв'язок між різними регіонами країни за­безпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.

Притаманний мануфактурному періоду перехід від натуральних до товарно-грошових відносин сприяв значному розвитку фінансової сфери, яка, успадкувавши пережитки, набувала якісно нових рис. Однією з них стали спроби складання державних бюджетів (розписів), що належать до XVIІ ст. Прибуткову частину розписів становили податкові надходження та торговельне мито. Характерною рисою податкової політики XVI – XVI11 ст. був перехід до централізованого збирання податків, без проміжних ланок феодальної драбини. Суб’єктами оподаткування були селянство, купецтво, власники мануфактур, ремісники. Від податків звільнялися духовенство та дворянство. До прямих податків відносили подушну та поземельну подать, до непрямих – податки на сіль, вино, тютюн, шкіру. Особливою статтею державних надходжень були торговельне мито та податки на імпортні товари (від 20 до 100% і навіть більше).

Одна з найголовніших особливостей державних фінансів у мануфактурний період – безперервно зростаючий державний борг (у Франції з 1561 по 1699 рр. державний борг зріс з 42 до 460 млн. ліврів), який складався з позичок у приватних осіб та торговельних домів, утілених у державних цінних паперах.

Розвиток торгівлі, промисловості та державних фінансів сприяв становленню в XVI – XVI11 ст. банківської системи. Підприємці стали надавати один одному кредити за поміркованими відсотками, підриваючи тим самим монополію лихварів. Перші банки з’явилися в XV ст. в Італії. Спочатку вони мали суто депозитний характер (приймали внески на зберігання), але поступово їх функції розширилися. Вони стали здійснювати безготівковий грошовий обіг, застосовувати індосамент (передатковий напис на векселі), що фактично означало появу паперових грошей, повністю забезпечених депозитами.

Період мануфактурного розвитку, особливо після Великих географічних відкриттів, характеризувався подальшим розвитком торгівлі, появою нових форм її організації та нових товарів. З’являються і починають діяти біржі: товарні (оптова торгівля за зразками та стандартами) й фондові (торгівля цінними паперами). Виникнення біржової справи відносять приблизно до XІІІ ст., коли в Голландії та Італії поширилась практика оплати поставок через міняйл, які видавали векселі та відсилали гроші за призначенням.

Першою організованою товарною біржею вважається біржа Антверпена (1460 р.). Набули розвитку операції з цінними паперами (векселями), з’являються галузеві біржі. Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром був Амстердам. У 1609 р. створено Амстердамський депозитний і валютний банк. У 1598 р. було засновано Страхову палату.

У XVIІІ ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. Перший акціонерний Англійський банк, створений в 1694 р., розпочав емісію банкнот. Розвиток банківської справи підтримувався державою, яка вимагала надання їй кредитів за пільговими умовами. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсаційних розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості, торгівлі.

· Еволюція аграрних відносин українських земель у XVI – першій половиніXVIІІ ст.

Господарство України на відміну від країн Західної Європи на початку XVI ст. розвивалося в умовах не державності. Внаслідок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства (Люблінська унія 1569 р.) утворилася держава Річ Посполита, до якої відійшла більша частина українських земель (воєводства: Руське і Волзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське і Чернігівське). Головними землевласниками стали королі, польські магнати, православна, уніатська та католицька церкви, середня і дрібна шляхта. Зростанню шляхетського землеволодіння, так само як і магнатського, сприяли великокняжі й королівські дарування, придбання і продаж маєтків, насильне захоплення селянських земель. З’явились величезні латифундії з сотнями міст, тисячами селянськими господарств. Це були держави в державах.

В XVI ст. у зв’язку з „революцією цін” в Європі великого значення в українських землях набувають фільварки. Фільварок – це товарне багатогалузеве господарство, засноване на примусовій праці кріпаків. Розвиток фільварків став причиною проведення аграрної реформи короля Сигізмунда 11 (1557) та запровадження „устави наволоки” – створення фільваркових господарств та забезпечення їх робочими руками. Під фільварок відводилися кращі землі, зведені в одну велику площу. Кожне селянське тяглове господарство за точно встановлену ренту отримало волоку землі і втратило право розпоряджатися нею. Руйнувалося громадське землеволодіння. Розвиток фільварків прискорив зростання кількості малоземельних і безземельних селян. Волочна реформа збільшила кількість тяглових селян, в категорію яких були переведені селяни-денщики, службові, челядь. У великокнязівських маєтках дозволялося переселення селян, але без будь-яких прав на землю.

Волочна реформа ще не прикріплювала селян остаточно до землі, вони зберігали право покинути пана, але фактично це було зробити важко. Селяни потрапляли під нагляд дрібної адміністрації, втрачалося значення сільської громади. До к. XVI ст. реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. За рахунок реформи передбачалось підвищити продуктивність фільваркових господарств, виробництва збіжжя (головним чином пшениці). Розвиток фільваркової системи зміцнив феодальну власність на землю і на працю виробників. Селян було позбавлено права на спадкове користування землею. Вони поділялися на групи залежно від майнового стану і господарських функцій у фільварках: с еляни-кмети мали наділ землі і виконували примуси з тяглом (до сер. XVI ст. вони переважали); з агородники "сиділи" на городах і мали садиби; х алупники мали тільки садибу і хату; коморник и володіли лише худобою; гультяї працювали як тимчасові наймані робітники.

Із зростанням фільваркової системи, поширенням панщини, селяни почали втрачати право переходу. Протягом XVI ст. (1505,1520 рр.) польські сейми видали низку законів, які забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачив селян: заборонялося селянам самостійно виступати в суді, неможливим стало право переходу, позбавлялися права розпоряджатися своїм майном, заповідати, відчужувати його без дозволу поміщика, коритися щодо віросповідання. Запроваджувалася необмежена панщина "з волі пана". Шляхтич міг позбавити селянина життя.

У першій половині XVII ст. у Галичині, на Волині, Поділлі нормою для волочних господарств стала щоденна панщина. Почала запроваджуватися урочна панщина, коли селянин повинен був виконати певну роботу в точно зазначений строк.

Надзвичайно обтяжливими були примуси: забезпечення квартирами, харчами й фуражем військових загонів, будівництво при млинах, ремонтування будинків, випасання худоби тощо. Тягарем для селян було кілька разів на рік їздити своїми кіньми або волами з панським хлібом чи іншими продуктами у далеку дорогу на ярмарки або до портів.

В XVI – першій половині XVII ст. у структурі феодального землеволодіння відбулися зміни, пов'язані з розвитком козацького землеволодіння. Основною формою землеволодіння середнього козака був хутір. Заможні козаки, крім землеробства і тваринництва, займалися ще різними сільськогосподарськими промислами, зокрема будували млини, заготовляли мед, курили горілку, торгували продуктами.

Магнати та шляхта намагалися закріпачити селян на Лівобережжі. Ці землі освоювалися і заселялися завдяки широкій народній колонізації. Селяни "сиділи" в слободах і мали пільги на 25 – 30 років, сплачуючи натуральну та грошову ренти. Строки "волі" минали в к. 20 – 30-х років XVII ст. і саме в цей час почалося посилення кріпосництва і боротьби селян за землю.

На Буковині основою господарства залишалися селянські землі. За користування ними селяни платили натуральну та грошову ренти, державні податки на користь молдавського господаря і турецького султана.

Отже, протягом XVI першої половини XVII ст. на українських землях відбулися істотні зміни в аграрних відносинах: утвердження фільварково-панщинної системи господарства; ріст магнатсько-шляхетського землеволодіння; завершилося юридичне закріпачення селян. Найінтенсивніше ці процеси відбувалися в Галичині, Волині, Поділлі, північно-західних районах Київщини. В Наддніпрянській і Задніпрянській Україні існувало козацьке землеволодіння як зародок землеволодіння фермерського типу. Наступ феодалів на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і посилення національно-визвольної боротьби українського народу.

Дата добавления: 2014-11-20