Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 7 страница

Однак ні Президент України, ні обласні ради не наділені пов­новаженнями щодо відведення земельних ділянок для створен­ня відповідних об'єктів природно-заповідного фонду. Тому для створення об'єкта пркродно-заповідного фонду необхідне прий­няття відповідного рішення органами, які наділені повноважен­нями щодо відведення земельних ділянок.

¹ Слід зазначити, що такий порядок відведення земельних ділянок державної власності для створення об'єктів природно-заповідного фон­ду буде чинним до проведення розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до Закону України «Про розмежуван­ня земель державної та комунальної власності». •

Порядок відведення земельних ділянок для створення об'єк­тів природно-заповідного фонду залежить у першу чергу від власнісного статусу земель, на яких планується створення об'єкта природно-заповідного фонду. Якщо такі землі перебува­ють у державній власності, то в такому разі земельні ділянки відводяться для зазначених потреб у порядку, встановленому у статтях 122, 149 ЗК України. Згідно із цими статтями повнова­ження щодо відведення земельних ділянок для створення об'єктів природно-заповідного фонду із земель, розташованих у межах населених пунктів, належать органам місцевого самовря­дування (міським, селищним та сільським радам), а із земель державної власності, розташованих за межами населених пунк­тів, — органам державної виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим та облас­ним державним адміністраціям)¹. До того ж, якщо об'єкт природ­но-заповідного фонду створюється на землях державної влас­ності, які перебувають у постійному користуванні та є ріллею, належать до земель рекреаційного чи оздоровчого призначення або ж на них розміщені багаторічні насадження чи ліси площею понад 1 гектар, то виключне право на відведення таких земель для створення об'єктів природно-заповідного фонду належить Кабінету Міністрів України (п. 9 ст. 149 ЗК України). У випадку необхідності створення об'єкта природно-заповідного фонду на землях, які перебувають у приватній власності, такі землі не­обхідно викупити у їх власників у порядку викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України).

Однак певні об'єкти природно-заповідного фонду чи їх части­ни можуть створюватися на земельних ділянках і без вилучення їх у землекористувачів чи викупу у власників. Йдеться про за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. У таких випадках відповід­ним органом влади приймається рішення про створення такого об'єкта природно-заповідного фонду та відповідну зміну цільо­вого призначення земельної ділянки, на якій він створюється (п. 2 ст. 20 ЗК України).

Межі земель природно-заповідного фонду позначаються ме­жовими охоронними знаками, які містять інформацію про кате­горію заповідного об'єкта. Такі знаки встановлюються вздовж меж природно-заповідної території і мають форму вертикально­го прямокутника розміром 420 х 297 мм. Порядок встановлення межових охоронних знаків визначений Положенням про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природ­но-заповідного фонду України, затверджене наказом Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища України від 29 березня 1994 р. № ЗО.

Передумовами формування в нашій країні повноцінної мере­жі об'єктів природно-заповідного фонду є наявність відповідного наукового обґрунтування, організаційного забезпечення та бю­джетного фінансування. Відсутність цих передумов стримує процес створення таких об'єктів. Тому з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення, необхідних для цього коштів проводиться їх резерву­вання (ст. 55 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, тимчасово залишаються у віданні їх землевласників та земле­користувачів і використовуються ними за цільовим призначен­ням, але з додержанням особливих вимог охорони навколишньо­го природного середовища, що визначаються рішеннями про ре­зервування. Рішення про резервування земель приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповід­ного.фонду на основі та в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Загальна характеристика правового регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду. Правове регулювання охорони і використання земель природно-заповід­ного фонду характеризується рядом правових рис, які є спільни­ми для всіх об'єктів та територій природно-заповідного фонду та, відповідно, земель, на яких вони розташовані.

По-перше, землям природно-заповідного фонду надано ста­тус особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Це означає, що за загальним правилом такі землі не можуть передаватися до інших категорій земель, що передбачає зміну їх цільового при­значення. Єдиним винятком з цієї законодавчої заборони є перед­бачена законом можливість надання земель природно-заповід­ного фонду для будівництва лінійних об'єктів, деяких енергетич­них та соціально-культурних об'єктів. Згідно з п. 2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебува­ють у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопрово­дів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунк­тів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафто­вих і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Крім того, надання землям природно-заповідно­го фонду статусу особливо цінних земель передбачає закріплен­ня повноважень відання ними за органами державної влади най­вищого рівня. Такі землі можуть вилучатися зі складу земель природно-заповідного фонду і переводитися до складу інших ка­тегорій земель за постановою Кабінету Міністрів України (якщо такі землі розташовані за межами населених пунктів) або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучен­ня (викуп) земельної ділянки погоджене Верховною Радою України. Це означає, що зміна категорійної належності (цільо­вого призначення) земель природно-заповідного фонду, що пе­ребувають у державній або комунальній власності, може мати місце за умови розгляду на.сесійному засіданні Верховної Ради України питання про надання згоди на вилучення (викуп) земельної ділянки природно-заповідного фонду та переведен­ня її до складу земель іншої категорії. Якщо ж земельна ділянка природно-заповідного фонду перебуває у власності громадяни­на чи юридичної особи, то переведення її до іншої категорії зе­мель може мати місце лише за умови погодження Верховною Радою України матеріалів її вилучення (викупу), зокрема про­екту відведення земельної ділянки чи проекту його перепогод-

По-друге, закон визначає не тільки цільове призначення зе­мель природно-заповідного фонду як особливо цінних земель, що підлягають особливій правовій охороні, а й жорстко регла­ментує види діяльності, які можуть здійснюватися на таких зем­лях у межах їх цільового призначення. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовувати­ся з додержанням вимог законодавства України у природоохо­ронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу нав­колишнього природного середовища. Крім того, на деяких тери­торіях та об'єктах природно-заповідного фонду дозволяються й такі види діяльності, як заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання. Водночас на землях при­родно-заповідного фонду є недопустимими та категорично забо­роняються будь-які види діяльності, що суперечать цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викори­стання їх природних комплексів чи окремих об'єктів.

По-третє, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки за­гальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до за­конодавства України можуть бути визнані юридичними особами (ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни»). Це означає, що земельні ділянки, на яких розташовані за­значені вище об'єкти природно-заповідного фонду, підлягають передачі у користування спеціалізованим юридичним особам, основним статутним видом діяльності яких є обслуговування відповідної території чи об'єкта природно-заповідного фонду.

По-четверте, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається на пооб'єктній основі. Вона полягає у тому, що правове регулювання охорони і використання земель при­родно-заповідного фонду здійснюється не лише загальними нор­мами екологічного та земельного законодавства національного чи регіонального рівня, а й локальними правовими актами, в яких конкретизується правовий режим охорони та використан­ня територій і об'єктів природно-заповідного фонду та земель­них ділянок, на яких вони розташовані. Так, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповід­ників, національних природних парків, регіональних ландшафт­них парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоо­логічних парків визначаються у положеннях про них, які за­тверджуються: а) центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодер­жавного значення; б) органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. А завдання й особливості природо­охоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ ви­значаються на основі Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України» безпосередньо в їх первинних облікових до­кументах. Отже, завдяки пооб'єктному підходу забезпечується максимально повне врахування особливостей земельних ділянок природно-заповідного фонду як об'єкта охорони та використан­ня, що істотно підвищує ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

По-п'яте, правове регулювання охорони та використання зе­мель природно-заповідного фонду характеризується наявністю спеціалізованого державного контролю за охороною та викори­станням цієї категорії земель. Згідно з Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. 7) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержан­ня правового режиму використання земель природно-заповідно­го та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, віднесено не до компетенції Державного агентства земельних ресурсів України чи Міністер­ства аграрної політики України, які здійснюють земельний кон­троль, а до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У складі цього Міністерства державний контроль за охороною та використанням земель природно-заповідного фон­ду здійснюють Головна державна екологічна інспекція України та Служба державної охорони природно-заповідного фонду України, яка діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

По-шосте, важливою особливістю правового режиму земель природно-заповідного фонду є виключення їх з числа об'єктів зе­мельного оподаткування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України», природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, які є спеціалізованими юридичними особами, звільняються від сплати земельного податку за надані їм у користування земельні ділянки.

Інші підприємства; установи та організації звільняються від плати за землі, на яких розташовані заказники, пам'ятки природи, за­повідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, а також заказники (крім мисливських).

Право власності на землі природно-заповідного фонду. Особ­ливість правового регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду полягає у домінуванні у їх власніс-ному статусі права державної власності. Хоча згідно зі ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, однак до цього часу землі, практично всі об'єкти і території природно-заповідно­го фонду, які існують в Україні, перебувають у державній влас­ності. Адже з моменту набуття цим Кодексом чинності діють нор­ми, які забороняють приватизацію земель природно-заповідного фонду та істотно обмежують передачу їх у комунальну власність.

Так, згідно з п. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної влас­ності, які не можуть передаватися у приватну власність, нале­жать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, що ма­ють особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та істо-рико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Оскільки всі об'єкти природно-заповідного фонду характеризу­ються наявністю особливої екологічної, оздоровчої, наукової або естетичної цінності, вони не підлягають приватизації. Проте за­борона на приватизацію стосується лише тих земель природ­но-заповідного фонду, які надані у постійне користування спеціалізованим юридичним особам, що використовують об'єкти та території природно-заповідного фонду, — заповідникам, національним природним паркам, зоологічним паркам тощо. Інші ж землі природно-заповідного фонду, які залишаються у користуванні приватних осіб, можуть бути ними приватизовані.

Пунктом 3 ст. 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національ­не та загальнодержавне значення. Тобто закон дозволяє передан-ня у комунальну власність земель лише тих об'єктів природно-заповідного фонду, які мають регіональне чи місцеве значення.

Аналогічно визначений власнісний статус земель природно-заповідного фонду і в Законі України «Про природно-заповідний фонд України». Згідно зі ст. 4 Закону території природних за­повідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу, тобто державною власністю. Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних за­повідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендро­логічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-парко­вого мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу (державній власності), так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Що стосується ботаніч­них садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, створе­них до прийняття цього Закону, то вони та їхні землі також не підлягають приватизації.

Отже, передбачена чинним законодавством України мож­ливість перебування земель у приватній власності може бути реалізована головним чином не за рахунок земель існуючих об'єктів і територій природно-заповідного фонду через їх прива­тизацію, а шляхом отримання громадянами та юридичними осо­бами у власність земель інших категорій, переведення їх до складу категорії земель природно-заповідного фонду та ство­рення в їх межах нового об'єкта природно-заповідного фонду. Наприклад, згідно з п. З ст. 56 ЗК України громадяни та юридичні особи мають право набувати в установленому порядку у влас­ність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Вони можуть також скористатися цим правом і для створення об'єкта природно-заповідного фонду.

Водночас приватні власники земельних ділянок, на яких зна­ходяться об'єкти та території природно-заповідного фонду (за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження відповідно до охоронного зобов'язання.

2. Особливості правового регулювання охорони та використання земель окремих об'єктів і територій природно-заповідного фонду

Незважаючи на наявність спільних рис, правове регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду ха­рактеризується глибокою диференціацією, яка відображає особ­ливості кожного виду об'єктів (територій) природно-заповідного фонду.

Землі природних заповідників. До земель природних за­повідників належать надані у постійне користування природним заповідникам як державним юридичним особам ділянки землі та водного простору з усіма розташованими на них природними ре­сурсами з метою збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розроблення наукових засад охо­рони навколишнього природного середовища, ефективного ви­користання природних ресурсів та екологічної безпеки. При­родні заповідники є установами загальнодержавного значення, основними статутними завданнями яких є збереження природ­них комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розроблення на їх основі природоохоронних реко­мендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи. На природні за­повідники покладається також координація і проведення науко­вих досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, за­повідних урочищ у регіоні.

Цільовим призначенням земель природних заповідників є здійснення природоохоронної та науково-дослідної діяльності. Такі землі повністю вилучаються з господарського використання інших суб'єктів (ст. 15 Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України»). Саме тому на землях природних за­повідників забороняється будь-яка господарська та інша діяль­ність, що суперечить цільовому призначенню земель заповідни­ка, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Зокрема, на землях природних заповідників забороня­ються:

1) будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних за­повідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сто­ронніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користу­вання, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею, подолання літаками звукового бар'єра над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що переви­щують установлені нормативи;

2) геологорозвідувальні роботи, розроблення корисних копа­лин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідро­хімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосу­вання хімічних засобів, усі види лісокористування, а також за­готівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види ко­ристування рослинним і тваринним світом, що призводять до по­рушення природних комплексів;

3) мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення кількості окре­мих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за ви­нятком матеріалів, необхідних для виконання наукових до­сліджень.

Разом із тим, для збереження і відтворення корінних природ­них комплексів, проведення науково-дослідних робіт та вико­нання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних ком­плексів допускається:

а) виконання відновлювальних робіт на землях із порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення за­ходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідни­ка внаслідок антропогенного впливу — відновлення гідрологіч­ного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

б) здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника;

в) спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань;

г) збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Крім того, Проектом організації території природного заповід­ника та охорони його природних комплексів може бути передба­чено виділення земельних ділянок для задоволення господар­ських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випа­сах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів (ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України).

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання не­гативному впливу здійснюваної на прилеглих до них територіях господарської діяльності навколо земель природних заповід­ників установлюються охоронні зони, які не входять до складу земель природних заповідників. В охоронних зонах не допус­кається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експер­тизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України. Правовий режим охоронних зон природних заповід­ників визначається в положеннях про них, які затверджуються державними органами, що приймають рішення про їх встанов­лення (ст. 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Порядок використання земель природних заповідників та їх охоронних зон деталізується в Проектах організації території природного заповідника, які розробляються та затверджуються відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України «Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України» від 6 липня 2005 р.

Землі біосферних заповідників. Біосферні заповідники ство­рюються на базі природних заповідників або національних при­родних парків зі включенням до їх складу інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду й інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Відповідним чином формуються площа та структура земель біосферних заповідників, а також визначається правовий режим таких земель. У зв'язку із цим Закон передбачає функціональне зонування земель біосферного заповідника; вони поділяються на три складові, які мають відмінний правовий режим охорони і ви­користання. Основу земель біосферного заповідника складають землі з найбільш суворим режимом охорони — заповідна зона, її правовий режим збігається з правовим режимом земель при­родних заповідників. Далі у складі земель біосферного заповід­ника виділяється буферна зона, яка відділяє заповідну зону від територій, що зазнають антропогенного навантаження. Буферна зона має такий самий правовий режим охорони і використання, який встановлений законодавством для охоронних зон заповід­ників. У складі земель біосферного заповідника має бути вста­новлена зона антропогенних ландшафтів, до якої входять тери­торії традиційного землекористування, лісокористування, водо­користування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Крім того, у складі земель біосферного заповідника може бути виділена зона регульованого заповідного режиму, до складу якої включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, запо­відні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановле­них для відповідних об'єктів природно-заповідного фонду (стат­ті 17, 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі національних природних парків. Основу земель націо­нальних природних парків складають ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами, які вилу­чаються з господарського використання і надаються цим паркам як державним юридичним особам для виконання їх статутних завдань. До кола таких завдань належать: 1) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; 2) ство­рення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах із додержан­ням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; 3) проведення наукових досліджень природних ком­плексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроб­лення наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природ­них ресурсів; 4) проведення екологічної освітньо-виховної робо­ти. Для виконання цих самих завдань до складу території національних природних парків можуть включатися й ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекори­стувачів без вилучення (викупу) в останніх (ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Правове регулювання охорони і використання земель націо­нальних природних парків є диференційованим, оскільки вони підлягають функціональному зонуванню. Зокрема, землі націо­нальних природних парків поділяються на чотири зони, які істотно відрізняються за своїм правовим режимом. Так, у складі земель таких парків виділяють: а) заповідну зону, яка призначе­на для охорони та відновлення найбільш цінних природних ком­плексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встанов­лених для природних заповідників; б) зону регульованої рекре­ації, в межах якої проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ят­них місць. У цій зоні дозволяється також влаштування та відпо­відне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок. Однак у ній забороняються рубання лісу головного користуван­ня, промислове рибальство та промислове добування мислив­ських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони; в) зону стаціонарної рекреації, яка призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; г) господарську зону, у межах якої провадиться госпо­дарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, можуть знаходитися населені пункти, а також землі інших землевласників та землекористувачів.

Зонування території національного природного парку, рекре­аційна та інша діяльність на його території провадяться відпо­відно до Положення про національний природний парк та Проек­ту організації території національного природного парку, охоро­ни, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Міністерством охоро­ни навколишнього природного середовища України.

Незважаючи на кількісну перевагу у складі земель націо­нальних природних парків територій, на яких дозволяється рекреаційна діяльність, землі таких парків є частиною земель природно-заповідного фонду, а не земель рекреаційного при­значення. Річ у тім, що рекреаційна діяльність на землях націо­нальних природних парків підпорядкована саме вимогам забез­печення правового режиму охорони і використання їхньої запо­відної зони. Тому на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного при­родного парку (ст. 21 Закону України «Про природно-запо­відний фонд України»).

Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ланд­шафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, завданням яких є збере­ження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організо­ваного відпочинку населення. Як правило, регіональні ланд­шафтні парки створюються без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. Проте в разі необхідності вилу­чення земельних ділянок для потреб регіональних ландшафтних парків воно провадиться в порядку, встановленому стаття­ми 149-151 ЗК України.

На землях регіональних ландшафтних парків може здійсню­ватися функціональне зонування в порядку, який встановлений законодавством для зонування земель національних природних парків. Використання та охорона земель регіональних ланд­шафтних парків здійснюється відповідно до Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтво­рення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів і порядок його реалізації, який затверджується облас­ними, Київською та Севастопольською міськими радами (стат­ті 23, 24, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни»).

Дата добавления: 2014-11-20