Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 8 страница

Землі заказників. Заказниками оголошуються природні те­риторії (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Створення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок у власників або користувачів шляхом оголошення належних їм земельних діля­нок заказниками. На землях заказників обмежується або забо­роняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, перед­баченим положенням про заказник. Тому власники та користу­вачі земельних ділянок, оголошених заказниками, мають право здійснювати самі чи дозволяти іншим особам здійснення на їх те­риторії господарської наукової та іншої діяльності, що не су­перечить цілям і завданням заказника та відповідає загальним вимогам законодавства щодо охорони довкілля. Крім того, влас­ники або користувачі земельних ділянок, оголошених заказни­ком, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження (статті 25, 26 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України»).

Землі пам'яток природи. Створення пам'яток природи як те­риторії природно-заповідного фонду проводиться без вилучен­ня земельних ділянок у їх власників або користувачів. Землі, які оголошені пам'ятками природи, можуть використовуватися з обмеженнями, встановленими Законом України «Про природ­но-заповідний фонд України» (статті 27, 28). Зокрема, на таких землях забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збере­женню або призводить до деградації чи зміни первісного їх ста­ну. Крім того, власники або користувачі земельних ділянок, ого­лошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі заповідних урочищ. Заповідними урочищами оголошу­ються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ланд­шафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетич­не значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголо­шення земельних ділянок заповідними урочищами проводиться без вилучення їх у власників та користувачів. Слід відзначити, що землі заповідних урочищ мають такий самий правовий ре­жим охорони, як і землі заповідників. Тому на землях заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує при­родні процеси, які відбуваються у природних комплексах, вклю­чених до їх складу. Власники або користувачі земельних діля­нок, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобо­в'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження і несуть відповідальність за невиконання таких зобов'язань (стат­ті 29, ЗО Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі ботанічних садів. Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціаль­но створених умовах та ефективного господарського викори­стання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шля­хом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи. Тому для ство­рення ботанічних садів проводиться в обов'язковому порядку вилучення відповідних земельних ділянок у їх власників і земле­користувачів та надання їх в постійне користування ботанічним садам як юридичним особам, що мають статус науково-дослідної установи загальнодержавного або місцевого значення. Допус­кається також створення ботанічних садів місцевого значення, які не мають статусу юридичної особи.

Земельні ділянки ботанічних садів підлягають функціональ­ному зонуванню. Так, на землях ботанічних садів для забезпе­чення необхідного режиму охорони й ефективного використання можуть бути виділені зони: 1) експозиційна, яка відкрита для відвідування всіма бажаючими в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; 2) наукова, яка включає зони колекції та експериментальні ділянки тощо; на відвідування наукової зони мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду; 3) за­повідна зона, відвідування якої забороняється, крім випадків, коли воно пов'язане з проведенням наукових спостережень; 4) адміністративно-господарська зона. Зонування території бо­танічних садів проводиться відповідно до Положення про бо­танічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з Міністерством охо­рони навколишнього природного середовища України — щодо ботанічних садів загальнодержавного значення, або місцевими органами цього Міністерства — щодо ботанічних садів місцевого значення (статті 31, 32 Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України»).

Землі дендрологічних парків. Дендрологічні парки створю­ються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреацій­ного та іншого використання. Земельні ділянки з усіма природ­ними ресурсами вилучаються з господарського використання інших осіб і надаються дендрологічним паркам у постійне кори­стування в такому ж порядку, як і ботанічним садам. На землях дендрологічних парків забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. Для забезпечення належ­ної правової охорони земель дендрологічних парків на них може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проект організації території дендрологічного парку загальнодержавного та місцевого значення розробляється і затверджується в такому ж порядку, як і для ботанічних садів (статті 33, 34 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі зоологічних парків. Завданням зоологічних парків є ор­ганізація екологічної освітньо-виховної роботи, створення екс­позицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збере­ження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових

основ її розведення у неволі. Тому для їх створення земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з госпо­дарського використання інших осіб і надаються зоологічним пар­кам як юридичним особам у користування. Зоологічні парки за­гальнодержавного значення є природоохоронними культур­но-освітніми та науково-дослідними установами.

З метою забезпечення раціонального використання та охоро­ни земель зоологічних парків їх територія підлягає функціо­нальному зонуванню. Зокрема, на землях зоологічних парків виділяються: експозиційна зона, призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях; наукова зона, у межах якої проводиться науково-дослідна робота, а відвідування цієї зони іншими особами дозволяється в порядку, встановленому адміністрацією парку; рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку; господарська зона, де розміщуються до­поміжні господарські об'єкти. Водночас на землях зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків. Особливості правового режи­му використання та охорони земель зоологічних парків визна­чені Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури від 20 лютого 1998 р. за № 21/461¹. Крім того, використання та охорона земель зоологічних парків має здійснюватися відповід­но до Проекту організації території зоологічного парку, який розробляється і затверджується в такому ж порядку, як і для бо­танічного саду. Будівництво та інші господарські роботи на зем­лях зоопарків дозволяються лише за погодженням з Міністер­ством охорони навколишнього природного середовища України. Крім того, земельна ділянка зоологічного парку має бути огоро­джена парканом і позначена інформаційними знаками згідно з Положенням про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України (статті 35, 36 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Парка-ми-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються зе­мельні ділянки, на яких знаходяться найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва, з метою охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоров­чих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути об'єктами місцевого та загальнодержавного значення. Останні є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення їх проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів, які беруть на себе зобов'язання щодо забезпечен­ня режиму їх охорони та збереження. На землях цих парків за­бороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Разом із тим, забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочи­нок населення, здійснюється догляд за насадженнями, вклю­чаючи санітарні рубки та догляд з підсадкою дерев і чагарників тощо. На цих землях може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проекти реконст­рукції парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводять­ся в тому ж порядку, що і для ботанічних садів (статті 37,38 Зако­ну України «Про природно-заповідний фонд України»).

* РОЗДІЛ 18

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Загальна характеристика земель оздоровчого призначення та їх правового режиму

Поняття земель оздоровчого призначення. Займаючи всього 0,01 % території України (близько 8,6 тис. гектарів), землі оздо­ровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель полягають у на­явності в їх межах природних лікувальних ресурсів, які є над­звичайно ефективними засобами для профілактики та лікуван­ня, як правило, поширених захворювань людей. До таких при­родних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікуван­ня кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 6 Закону України «Про курорти»). Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель і те­риторій, яка має спеціальний правовий режим охорони і викори­стання. Згідно зі ст. 47 ЗК України до земель оздоровчого призна­чення належать землі, що мають природні лікувальні власти­вості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлен­ня на них відповідних природних лікувальних ресурсів в уста­новленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти», виявлення природних лікувальних ре­сурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курорто­логічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров'я України, на підставі чого визначаються методи викори­стання таких природних лікувальних ресурсів у профілактич­них та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого­розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси ро­довищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Держав­ного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних ліку­вальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.

¹ ВВР. — 2000. — №50. — Ст. 435.

Склад земель оздоровчого призначення. В частині 2 ст. 48 ЗК України зазначається, що на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Отже, з наведеної норми випливає, що до складу земель оздоровчого призначення входять ліку­вально-оздоровчі місцевості та курорти. По суті, такий самий поділ земель оздоровчого призначення на частини закріплений і Законом України «Про курорти»¹.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про курорти» лікувально-оздоровча місцевість є природною територією, що має міне­ральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу ли­манів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для

лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчо­го призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраст­руктури, використовується з метою лікування, медичної реа­білітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Отже, спільною ознакою лікувально-оздоровчої місцевості та курортів є наявність на них природних лікувальних ресурсів, які офіційно визнані придатними для лікування, медичної реа­білітації та профілактики захворювань. Відмінність між цими складовими земель оздоровчого призначення полягає у ступені їх освоєння для використання за цільовим призначенням. Так, на землях курортів побудовані необхідні для їх експлуатації будів­лі та споруди з об'єктами інфраструктури, що використовують­ся з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики за­хворювань та для рекреації, тоді як у лікувально-оздоровчих місцевостях такі об'єкти відсутні. По суті, лікувально-оздоровчі місцевості є резервом для створення нових курортів шляхом їх відповідного освоєння, зокрема будівництва об'єктів курортної інфраструктури.

Законодавство про землі оздоровчого призначення. Законо­давство про землі оздоровчого призначення складається з норма­тивно-правових актів земельного законодавства та нормативно-правових актів законодавства про діяльність курортів. Основними земельно-правовими актами, які регулюють відносини щодо охорони та використання цієї категорії земель, є ЗК України та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку розроблення проектів землеустрою з організації та вста­новлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.¹ Проте значна частина норм, які регулюють зазначені відносини, міститься в спеціальних нормативно-правових актах з питань діяльності ку­рортів. Це, зокрема, Закон України «Про курорти» від 5 жовтня

2000 р.¹, Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» від 11 січня 2005 р.², Постанова Верховної Ради України «Про оголошення природних територій міста Саки Автономної Республіки Крим курортом державного значення» від 11 січня 2005 р.³, а також постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про курорт Сатанів» від 16 жовтня 1992 р., «Про затвердження Положення про Все­українську дитячу оздоровницю — курорт Євпаторія» від 14 липня 1999 р.⁴, «Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року» від ЗО серпня 2007 р., «Про утворення Державного департаменту з питань діяльності курортів» від 6 травня 2001 р.⁵, «Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад» від 11 липня 2001 р.⁶, «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного када­стру природних територій курортів» від 23 травня 2001 р.^?, «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування про­ектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів» від 6 травня 2001 р.⁸, «Про заходи щодо поліпшення роботи з використання і охорони територій курорт­но-оздоровчого та рекреаційного призначення в Одеській об­ласті» від 10 грудня 2003 р.⁹ та деякі інші.

¹ ВВР. — 2000. — №50. — Ст. 435. Офіційний вісник України. — 2005. — № 4. — Ст. 183. ³ Офіційний вісник України. — 2005. — № 8. — Ст. 433. ⁴ Офіційний вісник України. — 1999. — № 29. — Ст. 58. Офіційний вісник України. — 2001. — № 20. — Ст. 843. ⁶ Офіційний вісник України. — 2001. — № 28. — Ст. 1260. ⁷ Офіційний вісник України. — 2001. — № 21. — Ст. 953. Офіційний вісник України. — 2001. — № 20. — Ст. 858. '⁹ Урядовий кур'єр. — 2003. — № 244, 25 груд.

Цільове призначення земель оздоровчого призначення. Ос­новне цільове призначення цієї категорії земель полягає в їх ви­користанні в інтересах курортної справи. Курортна справа — це сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення ліку­вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів (ст. 1 Закону України «Про курорти»). Отже, основне цільове призначення земель оздоровчого призначення полягає у їх використанні для забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілакти­ки захворювань із використанням природних лікувальних ре­сурсів.

Водночас види діяльності, які охоплюються поняттям «ку­рортна справа», не зводяться лише до власне лікувально-оздо­ровчого процесу. Як зазначається в Концепції розвитку сана­торно-курортної галузі¹, затвердженій розпорядженням Ка­бінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р, розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв'язок, комунальне гос­подарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з роз­поділом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансу­вання міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення куль­турно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів. Отже, на землях оздоровчого призначен­ня дозволяється здійснення і таких видів діяльності, які харак­терні для цільового призначення інших категорій земель. До них належать будівництво та експлуатація об'єктів транспор­ту, житлове будівництво, будівництво та експлуатація проми­слових та сільськогосподарських підприємств, розміщення об'єктів рекреації, природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини.

Багатоманітність видів діяльності, які дозволяється здійсню­вати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах на­селених пунктів. У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України по­становою від 28 грудня 1996 р. № 1576 затвердив перелік населе­них пунктів, віднесених до курортних¹, який станом на 2008 р. містив 241 населений пункт нашої країни.

Забезпечення повноцінного функціонування населених пунк­тів, зокрема й курортних, передбачає здійснення на їх території різних видів діяльності. Тому основне цільове призначення зе­мель курортів, які складають переважну частину земель оздо­ровчого призначення, не забороняє здійснення таких видів діяльності. Поряд з основним цільовим призначенням категорії земель оздоровчого призначення слід виділяти цільове призна­чення окремих земельних ділянок у межах курортів. Так, у ме­жах курортів можуть перебувати не тільки земельні ділянки, надані у власність чи користування лікувальним та санаторно-курортним закладам, установам та їх об'єднанням, а й земельні ділянки, надані для житлового будівництва, будівництва та об­слуговування об'єктів комерційного призначення (магазинів, ре­сторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільсь­когосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв'язку тощо. У зв'язку з цим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідно­го фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.² вста­новлено, що у проектах землеустрою зі встановлення меж тери­торій оздоровчого призначення повинні визначатися й межі зе­мельних ділянок усіх їх власників та користувачів.

¹ Урядовий кур'єр.— 1997. — 23 січ. ² Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — Ст. 2261.

На жаль, як зазначається у згаданій вище Концепції розвитку санаторно-курортної галузі, розвиток виробництва на курорт­них територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільсь­когосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водо- та теп­лопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць створю­ють надмірне антропогенне навантаження, знижують престиж­ність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

Цільове призначення земельних ділянок, розташованих у ме­жах територій курортів та природно-лікувальних місцевостей, підпорядковане основному цільовому призначенню категорії зе­мель оздоровчого призначення. У зв'язку із цим чинне земельне законодавство встановило певні обмеження щодо допустимих видів діяльності та, відповідно, цільового призначення земельних ділянок в межах територій курортів та природно-лікувальних місцевостей. Так, згідно з ч. 1 ст. 48 ЗК України на землях оздоров­чого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на при­родні лікувальні властивості цих земель. Отже, діяльність, яка не охоплюється поняттям «курортна справа» і може негативно впли­нути на природні лікувальні властивості земель оздоровчого при­значення, суперечить основному цільовому призначенню цієї ка­тегорії земель і є забороненою. Визначення відповідності певного виду діяльності на землях оздоровчого призначення основному цільовому призначенню цієї категорії земель здійснюється у по­рядку, встановленому законами «Про курорти», «Про державну екологічну експертизу», «Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення» та іншими актами законодав­ства України.

Підстави та порядок відведення земель для створення та розвитку курортів. Підставою для відведення земель для ство­рення та розвитку курортів є оголошення курортною природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та не­обхідна інфраструктура для їх експлуатації та організації ліку­вання людей (ст. 7 Закону України «Про курорти»). У свою чергу, оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересова­них підприємств, установ, організацій та громадян. У таких кло­потаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголо­шення природних територій курортними; характеристика при­родних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятли­вих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захво­рювань, інших цінностей природних територій, що пропонують­ся для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природ­них територій, а також відповідний картографічний матеріал (ст. 8 Закону України «Про курорти»).

Клопотання про оголошення природних територій курортни­ми у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних тери­торій державного значення — спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з питань діяльності курор­тів¹ з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь­ких рад; 2) щодо природних територій місцевого значення — відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів по­годження клопотань відповідно спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголо­шення природних територій курортними (ст. 9 Закону України «Про курорти»).

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній екс­пертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивно­го висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної екс-

¹ Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів є Міністерство охорони здоров'я України, у складі якого створений Державний департамент з питань діяльності ку­рортів (Див.: Положення про Державний департамент з питань діяль­ності курортів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 425 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 20. — Ст. 843).

пертиз щодо проектів оголошення природних територій курорт­ними матеріали передаються: щодо курортів державного значення — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення — місце­вими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприк­лад, Верховна Рада України прийняла 11 січня 2005 р. Закон України «Про оголошення природних територій міста Бердян­ська Запорізької області курортом державного значення»¹, яким встановила також межі цього курорту. А рішення про оголошен­ня природних територій курортними територіями місцевого зна­чення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, облас­них, Київської та Севастопольської міських державних ад­міністрацій (статті 10, 11 Закону України «Про курорти»).

Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої тери­торії курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфра­структури курортів (бюветів, їдалень, поліклінік, будинків куль­тури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності — про вилучення (викуп) та відведен­ня) для створення та розвитку курортів приймають у межах на­селених пунктів відповідні ради, а за їх межами — обласні дер­жавні адміністрації та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122,123,149 ЗК України). Якщо ж земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів

України. Обов'язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених ок­ругів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медич­ного зонування в порядку, встановленому ЗК України (ст. 13 За­кону України «Про курорти»).

Право власності на землі оздоровчого призначення. Право­вий режим земель оздоровчого призначення передбачає мож­ливість їх перебування у державній, комунальній та приватній власності (ст. 49 ЗК України). ЗК України (ст. 84) містить заборо­ну на передачу у приватну власність лише частини земель оздо­ровчого призначення, а саме тих, на яких розташовані об'єкти оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздо­ровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше -не передбачено законом. Отже, заборона на приватизацію земель оздоровчого призначення не поширюється на розташо­вані в межах територій курортів земельні ділянки, надані грома­дянам та юридичним особам, якщо на таких ділянках відсутні об'єкти оздоровчого призначення (санаторно-курортні заклади тощо).

Отже, власнісний статус цієї категорії земель повністю підпо­рядкований власнісному статусу об'єктів курортної інфраструк­тури та інших об'єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про курорти» приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, вико­ристовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. Крім того, забороняється приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитя­чих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих із травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходять­ся на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували у державній або кому­нальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані зазначені вище санаторно-курортні заклади, приватизації не підлягають.

Дата добавления: 2014-11-20