Тема 4. Методи менеджменту

План

1. Основи виробничого навчання

2. Методи формування трудових навичок і вмінь

Література: [ 11, 17, 21, 24]

1. Завдання і форми організації виробничого навчання. Динамізм економіки України, інтеграція її у світогосподарські зв’язки великою мірою залежать від професійно-технічної освіти, підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки робочої сили. Професійно-технічна освіта є основним джерелом поповнення робітничими кадрами виробництва і сфери послуг.

Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є:

- забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і здібностей;

- задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних робітниках і службовцях;

- сприяння зайнятості населення в ринкових умовах.

Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну завершеність. У відповідності з набутими знаннями, уміннями і навичками випускникам присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень – молодший спеціаліст.

Професія – це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за профілем навчальних закладах.

Спеціальність – це конкретний вид трудової діяльності, який систематично виконується спеціалістом в руслі певної професії і дає йому засоби до існування.

Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника.

Другий ступінь – аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами.

Третій ступінь – алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової діяльності.

В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.

Початкова підготовка – це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду.

Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти спрямована на здобуття ними іншої професії.

Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і поглиблення раніше отриманих професійних знань і навичок відповідно до вимог виробництва і сфери послуг.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з наданням можливості здобути повну загальну середню освіту.

Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами різної відомчої приналежності та форм власності, в яких готують робітників з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти характерним є вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості випускників в отриманні більш високих рівнів освіти та ускладнює професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей.

Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з інтересами майбутніх роботодавців і змінами в розвитку економіки, забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до вимог виробництва, а з другого боку, сприятиме оперативному оновленню структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці. Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання, посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні забезпечить доступ до вакантних робочих місць.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – це мінімум освітнього і професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти розробляються Міністерством освіти України. Відповідно до Міжнародної стандартної класифікації професій 1988 року (ISCO-88) в Україні затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня 1995 року Класифікатор професій [24].

Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу – вищі професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.

Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 навчально-виробничих майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць. Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали 2 і більше споріднених або суміщених спеціальностей.

Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення та безробітних.

Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання підприємництва, менеджменту, що сприяє самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу.

Професійне навчання – це процес управління діяльністю людини з оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.

Навчання – це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних завдань.

Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів, розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до самоосвіти.

Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.

Знання – це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.

Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.

Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для певної професії і кваліфікації.

Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю праці. Оволодіти робітничою професією – значить навчитися виконувати всі типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.

Основними завданнями виробничого навчання є:

- формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;

- розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;

- оволодіння професійною майстерністю.

Трудові навички – це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт.

Трудові вміння – це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу.

Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії.

Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь.

Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили [21].

2. Психофізіологічні закономірності формування трудових навичок і умінь. Професійна діяльність виступає перед учнем у формі нормативно закріпленого способу діяльності, в якому узагальнені досвід та здібності попередників. У процесі професійної підготовки нормативно закріплений спосіб діяльності перетворюється на індивідуальний спосіб діяльності. Засвоєння нормативно закріпленого способу діяльності відбувається на основі формування інтегрального образу робочих дій, спрямованих на досягнення результату цих дій відповідно до образу-мети. Образ-мета як ідеальне уявлення про результат досягається завдяки програмі дій над реальним предметом праці, що динамічно змінюється в процесі діяльності. Оскільки всяка праця має предметно-дійову та психологічну основу, то в процесі виробничого навчання формуються і засвоюються інтегральний образ робочих дій та інформаційна основа діяльності.

Інтегральний образ робочих дій – це сформований фізіологічними засобами в корі головного мозку образ сукупності елементарних трудових рухів, дій, операцій.

Інформаційна основа діяльності – це сукупність інформаційних ознак, які характеризують предметні і суб’єктивні умови діяльності.

В результаті професійного навчання засвоюються певні поєднання різних рухових та розумових дій, які вирішують конкретне трудове завдання і знаходять підкріплення у вигляді корисного результату. Результатом виробничого навчання є формування системи таких трудових навичок, як:

- сенсорно-перцептивні (сприймання-розпізнавання букв при читанні, фонем при слуханні мови, форм, віддалі, швидкості руху);

- моторні (виконання трудових рухів, дій, операцій);

- інтелектуальні (читання креслень, контрольних приладів, топографічних карт, прийоми розв’язання задач).

Аналогічні трудові вміння (сенсорно-перцептивні, атенційні, мнемічні), які мають своєю основою розумові процеси, формуються в особистому досвіді.

Трудові навички являють собою складні системи умовних рефлексів, об’єднаних окремим виробничим завданням. Формування їх пов’язане з формуванням і закріпленням робочих динамічних стереотипів, тобто утворенням і функціонуванням в корі головного мозку стійких систем тимчасових нервових зв’язків між окремими елементарними рухами або розумовими актами.

В процесі формування трудових навичок у працівника поступово зникають зайві рухи, зменшується напруження, увага переноситься з процесу на результат, виробляється ритм дій і можливість довільно змінювати темп роботи. Таким чином, формується автоматизм рухів і дій та створюються умови для одночасного виконання більш складної аналітико-синтетичної діяльності.

Процес формування трудових навичок включає декілька етапів, які різняться особливостями виконання дій і механізмами нейродинаміки.

Попередній етап – початок усвідомлення навичок, чітке розуміння мети, але недостатнє уявлення про способи її досягнення; при виконанні дій мають місце значні помилки.

Аналітичний етап – оволодіння окремими елементами дій, чітке розуміння того, як потрібно виконувати дії, поєднується з неточним, нестабільним їх виконанням, зайвими рухами при інтенсивній концентрації довільної уваги.

Синтетичний етап – формування цілісної системи трудових рухів, дій, автоматизація навичок, коли виконання роботи стає все більш якісним, зникають зайві рухи, послаблюється довільна увага.

Етап закріплення і високої автоматизації дій. Точне, економне, стабільне виконання дій поєднується з виконанням інших більш складних дій під контролем свідомості.

Трудові навички формуються в процесі виробничих вправ – цілеспрямованого систематичного повторення діяльності з метою підвищення її якості.

З фізіологічної сторони виробнича вправа являє собою процес пристосування і відповідної зміни фізіологічних функцій організму людини для найбільш ефективного виконання конкретної роботи. В процесі вправ по мірі формування трудових навичок відбувається нарощування сили і визначаються способи її найбільш раціонального використання, досягається зменшення енергетичних затрат на виконання операції. Вправи є дієвим засобом розвитку резервів організму, методом удосконалення діяльності.

В процесі вправ встановлюється злагоджена взаємодія між центральною нервовою системою, рецепторами, серцево-судинною та іншими системами організму, оскільки на початкових етапах має місце неузгодженість в їх роботі, різна лабільність окремих ланок функціональної системи.

Узгодження ритмів забезпечується за рахунок адаптації фізіологічних систем, їх здатності змінювати свої характеристики в процесі роботи. Завдяки погодженню лабільності компонентів функціональної системи засвоюється ритм [11].

М. І. Виноградов встановив три стадії в розвитку виробничої вправи.

Перша початкова стадія вправи характеризується дискоординацією рухової системи, невідповідністю лабільностей центральної і периферійної ланок, широкою іррадіацією збудження, що призводить до зайвих рухів. Виразна індукція гальмування з рухового аналізатора на інші області кори головного мозку зумовлює невизначеність, нерішучість при виконанні роботи, а деколи і припинення її.

Друга стадія вправи характеризується поступовим підвищенням працездатності і встановленням її на достатньо високому рівні, закріпленням трудових навичок, концентрацією збудження в спеціальних нервових центрах і формуванням домінанти. Трудові дії стають більш чіткими, швидкими, економними при помірному напруженні вегетативних органів.

Третя стадія виробничої вправи характеризується стійкою працездатністю на високому рівні, формуванням робочого динамічного стереотипу, автоматизацією трудових навичок. Система рефлексів, які становлять трудову операцію, відтворюється на один подразник цієї системи, участь кори головного мозку реалізується в функціях контролю і оцінки діяльності.

Досконалість трудових навичок оцінюється кількісними і якісними показниками роботи працівника, а також такими фізіологічними показниками:

- стійкість навичок, яка характеризується варіабельністю часу виконання трудових дій, амплітудою і протяжністю траєкторії рухів;

- концентрація нервових процесів, коли сформовані умовні рефлекси виникають лише у відповідь на подразники певної якості і сили і не виникають на подібні подразники, які мають інше сигнальне значення.

Умови ефективного виробничого навчання:

- наявність в учня установки на підвищення якості своєї роботи, для чого обліковуються результати роботи, проводиться аналіз допущених помилок на основі контролю і самоконтролю;

- постійний і поступовий перехід в процесі навчання від менш складного до більш складного, але посильного матеріалу;

- правильний розподіл повторень у часі. Повторення не повинні бути надто частими, щоб не порушувати сформовані умовнорефлекторні зв’язки.

Швидкість формування трудових навичок у різних людей і на різних етапах навчання неоднакова. В деяких вона на перших етапах висока, а потім зменшується, в інших – зберігається на одному рівні або зростає, що зумовлюється як типологічними властивостями, так і здібностями, минулим досвідом, мотивацією.

Трудові навички в залежності від рівня їх сформованості, а також перерв у роботі можуть руйнуватися. При цьому високоавтоматизовані рухові навички дуже стійкі, а сенсорно-перцептивні – найменш стійкі, хоча швидко відновлюються.

Процес функціонального вдосконалення організму працівника з метою пристосування його до підвищених вимог діяльності шляхом систематичних повторень зростаючої складності операцій називається тренуванням.

Ефективність тренування залежить від додержання таких правил:

- різнобічність фізичних вправ з метою розвитку загальних якостей рухового апарату (м’язова сила, витривалість);

- поступове збільшення навантаження;

- багаторазове систематичне повторення роботи через певні проміжки часу.

Наслідок тренувань:

- підвищення здатності організму мобілізувати свої функціональні можливості і працювати економно;

- прискорення відновлювальних процесів після роботи;

- підвищення точності і швидкості дій при помірних зрушеннях в роботі фізіологічних систем;

- зниження порогів чутливості аналізаторів;

- зростання швидкості реакції на подразники.

В процесі освоєння професійної діяльності змінюються механізми психічних властивостей особистості відповідно до вимог професії. Наявні у людини професійно важливі якості характеризуються різним рівнем розвитку, але вони не пристосовані до конкретного виду діяльності. Лише в процесі навчання відбувається функціональне об’єднання окремих професійно важливих якостей, які проявляють себе в режимі взаємодії.

В ринкових умовах, які вимагають від робітника високої професійної мобільності, пов’язаної з переміною, набуттям нової або суміщеної професії, формування нових знань, навичок і умінь відбувається на основі уже наявних. У цьому випадку трудові навички вступають у взаємодію. В деяких випадках старі навички сприяють оволодінню новими, тобто має місце позитивне перенесення навичок. Формування нових навичок відбувається швидко і ефективно, а самі навички характеризуються гнучкістю і пластичністю. Якщо старі навички утруднюють формування нових, відбувається їх інтерференція, тобто має місце негативне перенесення. Ці особливості взаємодії старих і нових трудових навичок необхідно враховувати при організації виробничого навчання в процесі професійної переорієнтації працівників [17].

На основі знань і трудових навичок в межах конкретної професійної діяльності формуються трудові вміння. Психологічною основою трудових вмінь є розуміння взаємозв’язків між метою трудової діяльності, умовами і способами її виконання.

У своєму формуванні вони проходять декілька етапів:

Перший етап – початкове вміння, яке характеризується усвідомленням мети дії і пошуком способів її виконання на основі раніше набутих знань і навичок.

Другий етап – недостатньо вміла діяльність, коли наявні знання про способи виконання діяльності поєднуються з використанням раніше отриманих, неспецифічних для даної діяльності навичок.

Третій етап – окремі загальні вміння; високо розвинуті, але вузькі вміння, можуть бути використані в різних видах діяльності.

Четвертий етап – високорозвинуті вміння; характеризуються творчим використанням знань і навичок щодо даної діяльності, усвідомленням мети, мотивів вибору і способів її досягнення.

П’ятий етап – майстерність; характеризується творчим використанням різних умінь.

Основні методи формування трудових умінь:

- проблемне навчання, коли людина отримує необхідну інформацію і повинна самостійно розв’язати певну проблему із застосуванням знань;

- алгоритмічне навчання – за певними ознаками людина визначає тип завдання і необхідні для його вирішення операції;

- поетапне навчання, коли формуються прийоми розумової діяльності із застосуванням знань для виконання розумової праці;

- системно-структурне навчання, яке поєднує всі методи навчання, включаючи моделювання, ролеві і ділові ігри, а також враховує специфічні особливості професійної діяльності людини.

Професійне навчання має багато організаційних форм і методів.

Метод самонавчання, психологічною основою якого є наслідування, шлях спроб і помилок. Позитивною стороною його є творчий пошук і знаходження найбільш зручних для індивіда прийомів. Негативна сторона методу зводиться до неекономічності та великої тривалості.

Предметний метод заснований на виготовленні якогось предмета, починаючи від простого до більш складного. Психологічною перевагою його є реальність, конкретність і уречевленість праці, що підвищує заінтересованість в якісному кінцевому результаті. Недоліками предметного методу навчання можуть бути складність предмета на перших етапах, зниження заінтересованості в разі тривалого виконання одного і того ж уже засвоєного предмета; недостатня гнучкість навичок, пасивність учня.

Операційний метод полягає у засвоєнні окремих трудових прийомів, операцій, які можуть використовуватися при виконанні різних предметів. Психологічними перевагами цього методу є економне навчання гнучким навичкам, необхідних при виготовленні багатьох предметів.

Недоліки його пов’язані з абстрактністю завдань, фрагментарністю окремих дій, відсутністю предметного зразка, що гальмує особисту творчість.

Комплексний метод, який поєднує позитивні сторони предметного та операційного методів. Він передбачає два етапи виробничого навчання. На першому етапі засвоюються окремі технологічні прийоми і операції шляхом виконання нескладних робіт. На другому етапі засвоюється виконання комплексних робіт зростаючої складності за умови підвищення продуктивності і якості праці.

Метод програмованого, або модульного, навчання передбачає:

- поділ навчального матеріалу на невеликі, логічно пов’язані з елементарними цілями, частини;

- розробку навчального алгоритму, який визначає порядок і послідовність дій з предметом праці для найбільш швидкого досягнення мети;

- управління, тобто підкріплення кожного кроку навчання і досягнутих результатів за допомогою різних сигналів.

Незалежно від методів ефективним виробниче навчання може бути лише за умови індивідуального особистісного підходу до тих, хто навчається.

Виробниче навчання може проводитися на реальному робочому місці або на спеціальних навчальних установках-тренажерах.

Тренажер – це навчальний засіб, який дозволяє формувати навички і вміння, необхідні в реальних умовах праці.

Основні психологічні вимоги до тренажерів:

- навички, які формуються на тренажерах, за своєю психологічною структурою повинні відповідати реальним трудовим навичкам;

- при формування навичок слід запобігати негативному їх перенесенню на реальну трудову діяльність;

- необхідно створити можливість тренування в екстремальних ситуаціях, які можуть виникнути в реальній трудовій діяльності;

- необхідно забезпечити сприймання результатів діяльності і здійснення самоконтролю.

Як інструктивні і наочні посібники можуть застосовуватися тренувальні кінофільми, які сприяють засвоєнню відповідних знань і навичок [24].

У процесі виробничого навчання велика роль належить інструкціям та інструктажу – вступному, поточному, заключному. На ранніх етапах оволодіння трудовими навичками інструкції не повинні бути надто деталізованими, щоб не сковувати ініціативу і творчий підхід, однак вони повинні виконуватися.

Вступний інструктаж пов’язаний з поясненням мети і значення роботи, організації робочого місця, обладнання і його експлуатації, правил техніки безпеки, демонстрацією найбільш раціональних способів і прийомів виконання роботи, ознайомленням з робочою документацією, кресленнями, схемами, інструктивними матеріалами. Після цього починається освоєння трудових прийомів.

Поточний інструктаж проводиться регулярно по всьому комплексу питань. Мета – добитися чіткого виконання всіх установлених робіт і операцій, норм виробітку при суворому дотриманні правил техніки безпеки і виробничої дисципліни.

Заключний інструктаж проводиться з метою підбиття підсумків та оцінки результатів роботи учнів.

Виробниче навчання на реальних робочих місцях повинно враховувати конкретні умови (рівень механізації праці, тип виробництва) і характеристики трудових процесів.

Воно організується за такими дидактичними системами: зональною; нарощування комплекту устаткування; ступеневою за процесами; переміщення по робочих місцях.

Зональна система передбачає освоєння робіт по зонах – частинах складного робочого місця з переходом до обслуговування всього робочого місця.

Система нарощування комплекту устаткування передбачає послідовне збільшення кількості обслуговуваного обладнання з одночасним розширенням функцій робітника.

При навчанні за системою «ступеневою по процесах» послідовно вивчаються трудові процеси зі збільшенням складності їх структури і змісту.

Навчання за системою «переміщення по робочих місцях» дозволяє послідовно освоїти роботи, які повинен виконувати робітник даної професії на вузькоспеціалізованих робочих місцях.

Перші дві системи доцільно використовувати при організації виробничого навчання в цехах з високим рівнем механізації праці (оператори автоматичних ліній, налагоджувальники складного обладнання, робітники-багатоверстатники). Дві наступні системи використовуються при навчанні робітників, зайнятих на конвеєрах і потокових лініях.

Там, де праця організована за предметно-технологічним принципом, виробниче навчання робітників доцільно проводити за операційно-технологічною системою, яка передбачає послідовне освоєння технологічних операцій, потім їх комплексів.

На виробництві застосовується ступенева система підготовки і підвищення кваліфікації робітників. За цією системою навчання робітників здійснюється за єдиними навчальними планами і програмами, розробленими для кожного ступеня і професії окремо. В цехах виділяються учнівські робочі місця, створюються навчально-виробничі дільниці, майстерні, лабораторії, цехи, навчально-курсові комбінати, які поєднують усі форми і види навчання на виробництві.

В процесі виробничого навчання у робітника не тільки формуються і закріплюються трудові навички і вміння, але виховується культура праці. Під культурою праці розуміють уміння і звичку робітника раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо використовувати набуті трудові навички, розвивати свою трудову концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці із стратегією розвитку організації.

Динамічність діяльності і консервативність властивостей темпераменту особистості є причиною формування індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності – це сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії.

Показниками пристосування особистості до об’єктивних вимог діяльності є результативність праці та рівень нервово-психічних і енергетичних затрат для досягнення результату [11].

Питання для самоконтролю:

1. Які завдання вирішує професійно-технічна освіта в ринкових умовах?

2. Що таке професія і спеціальність?

3. Що лежить в основі різних ступенів підготовки робітників?

4. Які є види навчання в системі профтехосвіти?

5. Що таке Державний стандарт професійно-технічної освіти?

Рекомендована література

1. Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. – Самара, 1991. – 149 с.

2. Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. – М.: Экономика, 1974. – 191 с.

3. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А. О. Навакатикяна. – К.: Здоров’я, 1984. – 144 с.

4. Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в физиологии труда. – М.: Медицина, 1974. – 311 с.

5. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. – М.: Экономика, 1980. –
343 с.

6. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. – М.: Экономика, 1976. – 76 с.

7. Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для
ВУЗов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 350 с.

8. Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. – М.: Экономика, 1988. – 116 с.

9. Косилов С. А. Очерки физиологии труда. – М.: Медицина, 1965. – 371 с.

10. Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. – М.: Экономика, 1969. – 302 с.

11. Косилов С. А. Психофизиологические основы научной организации труда. – М.: Экономика, 1979. – 176 с.

12. Котелова Ю. В. Очерки по психологии труда. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 120 с.

13. Крушельницкая Я. В. Физиология и психология труда. – К.: КИНХ, 1989. – 90 с.

14. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 232 с.

15. Лукашевич Н. П., Сингаевская И. В., Бондарчук Е. И. Психология труда: Учебно-метод. пособие / Под ред. Н. П. Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 103 с.

16. Навакатикян А. О., Крыжановская В. В., Кальниш В. В. Физиология и гигиена умственного труда. – К.: Здоров’я, 1987. – 152 с.

17. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.

18. Основы инженерной психологии / Под редакцией Б. Ф. Ломо­ва. – М.: Высш. шк., 1986. – 448 с.

19. Основы профессионального психофизиологического отбора / Отв. ред. Ф. Н. Серков. – К.: Наукова думка, 1987. – 244 с.

20. Платонов К. К. Вопросы психологии труда. – М.: Медицина, 1970. – 264 с.

21. Полежаев Е. Ф., Макушин В. Г. Основы физиологии и психологии труда. – М.: Экономика, 1974. – 240 с.

22. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.

23. Руководство по физиологии труда / Под ред. З. М. Золиной, Н. Ф. Измеро­ва. – М.: Медицина, 1983. – 528 с.

24. Саноян Г. Г. Создание условий оптимальной работоспособности на производстве (Психофизиологический аспект). – М.: Экономика, 1978. – 168 с.

25. Смирнов Е. Л. Справочное пособие по НОТ. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Экономика, 1981. – 408 с.

26. Физиология человека: Учебник / Под ред. В. В. Васильевой. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 319 с.

27. Физиологические и психологические основы труда. – М.: Проф­издат, 1974. – 232 с.

28. Физиологические принципы разработки режимов труда и отдыха / Под ред. В. И. Медведева. – Л.: Наука, 1984. – 140 с.

4.1. Економічні методи менеджменту

4.2. Організаційно-адміністративні методи менеджменту

4.3. Соціально-психологічні методи менеджменту

4.4. Правові методи менеджменту

Змістовий модуль 2. ВИДИ І ЗМІСТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 5.КОМУНІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

5.1. Сутність та класифікація інформації

5.2. Сутність комунікацій. Комунікаційний процес

5.3. Інформаційні системи менеджменту

5.4. Матеріально-технічна база інформаційної діяльності

Тема 6.ФУНКЦІЇ І ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

6.1. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту

6.2. Зміст функції "планування"

6.3. Методи організаційного планування

6.4. Аналіз матриці БКГ

Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ

7.1. Сутність та особливості функції організування

7.2. Побудова організацій

7.3. Аналіз та оцінювання організаційних структур управління

Тема 8. МОТИВУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Сутність і теоретико-прикладні засади мотивування

8.2. Класифікація теорій мотивацій

8.3. Характеристика змістовних теорій мотивацій

8.4. Характеристика процесуальних теорій мотивацій

8.5. Матеріальне стимулювання праці

Тема 9. УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

9.1. Сутність, види та основні завдання контролю

9.2. Процес контролю та його зміст

9.3. Шляхи підвищення ефективності контролю

Змістовий модуль 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 10. КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

10.1. Теорії лідерства, стилі лідерства

10.2. Керівництво. Форми влади

10.3. Типи конфліктів. Методи розв'язання конфліктів

10.4. Суть та причини стресу. Управління, спрямоване на подолання

Стресу

Тема 11. ПРОЦЕС ВИРОБЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

11.1. Суть та властивості управлінських рішень

11.2. Класифікація рішень

11.3. Методи прийняття рішень

11.4. Технологія прийняття управлінських рішень

Тема 12. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗМІНИ, ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК І ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

12.1. Організаційні зміни та організаційний розвиток як об'єкти управління

12.2. Ефективність менеджменту

12.3. Основні складові антикризового управління діяльністю підприємства

12.4. Роль і значення санації в запобіганні банкрутства підприємств

Тема 13. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

13.1. Суть кризи та банкрутства підприємства

13.2. Основні складові антикризового управління діяльністю підприємства

13.3. Роль і значення санації в запобіганні банкрутства підприємств

Змістовий модуль 1. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

Дата добавления: 2014-12-08