Тема 4. Методи менеджменту 1 страница

ПЛАН

ПЛАН

1. Визначення сутності менеджменту

2. Основні закони та категорії управління

3. Основні види та типи управління

1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Питання менеджменту (в перекладі з англ. - управління, заві­дування, організація, тобто управління людською діяльністю) - відрізняються складністю й неоднозначністю їх дослідження. Менедж­мент має багато аспектів: економічний, політичний, соціальний, фінансовий, філософський, психологічний, технічний, організацій­ний тощо, кожен з яких відносно самостійний.

Поняття «менеджмент» достатньо широко трактується у світовій літературі з управління. Наприклад, в Оксфордському словнику анг­лійської мови термін «менеджмент» визначається як засіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво управління, особливого роду вміння й адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця. В одному з російських словників іноземних слів «менеджмент» перекладається як управління виробництвом, сукупність принципів, методів, засобів й форм управління з метою підвищення ефективності виробництва та його прибутковості. В спеціалізованій літературі цей термін трактується ще більш багатосторонню.

Термін «менеджмент» за визначенням є аналог терміна» управ­ління», але не повною мірою. Термін «управління» має більш широке значення, оскільки відноситься до різних видів людської діяльності, на підміну від терміну «менеджмент», який застосовується до управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства (фірми), що функціонує в умовах ринку.

Таким чином, можна сказати, що менеджмент - це:

1) господарське управління з метою отримання прибутку;

2) група управлінців, які займаються господарською діяльністю фірми та її підрозділів;

3) сукупність наукових знань та практичного досвіду - як наукова дисципліна.

До складу задач управління виробництвом можна віднести:

- створення умов щодо автоматизації виробництва;

- залучення до виконання робіт працівників, які мають більш високу кваліфікацію;

- формування системи високої зацікавленості співробітників фірми в досягненні наміченого результату шляхом впровадження комплексної системи заходів стимулювання й мотивації;

- контроль ефективності функціонування фірми, координація роботи всіх її підрозділів;

- вивчення можливості виходу на нові ринки;

- формування політики розвитку фірми;

- визначення необхідних ресурсів та забезпечення ними;

- контроль за виконанням поставлених завдань.

Підсумковою метою управління підприємством є забезпечення прибутковості або доходності через оптимальну організацію виробничого процесу, включаючи розвиток технічної бази, ефективне використання кадрового потенціалу, творчої активності та особистої зацікавленості кожного працівника.

Принципи та методи менеджменту - це правила та способи управління діяльністю організації.

Широко розповсюджено поняття менеджменту як мистецтва уп­равління. Воно базується на тому, що господарські організації - це складні системи, на функціонування яких впливають різнобічні чинники зовнішнього й внутрішнього середовища.

Сьогодні менеджмент ґрунтується на наступних постулатах:

- зовнішнє середовище організації (підприємства, фірми) надзви­чайно змінюване та рухливе;

- кожний співробітник фірми, насамперед, особистість, а не «інструмент» для забезпечення прибутку;

- управління - складна сфера людської діяльності, якої слід навчатися протягом життя.

Предметом менеджменту є вивчення законів і закономірностей цілеспрямованої діяльності організацій, відносин в процесі управління.

На сьогодні, найбільш поширеними і загальновизнаними вважають чотири підходи до управління як до науки:

1. підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо окремим питанням теми «Історичний розвиток науки менеджменту»;

2.процесуальний підхід, що розглядає управління, як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій;

3. системний підхід, який організації розглядає, як сукупність взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

4. ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Система - це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Всі організації є системами. Оскільки люди є компонентами ор­ганізацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використовується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні системи. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті.

Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (наприклад, го­динник).

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім се­редовищем. Енергія, інформація, матеріали - це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність прис­тосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функціонування.

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

Ситуаційний підхід - пов'я­заний з фактором імовірності здійснення події, залежний від випадковості, від обставин, що склалися, від ситуації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розглядаючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досягнення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складових).

2. ОСНОВНІ ЗАКОНИ ТА КАТЕГОРІЇ

До загальних законів управління слід віднести:

- закон спеціалізації управління;

- закон інтеграції управління;

- закон необхідної і достатньої централізації управління;

- закон демократизації управління;

- закон раціонального використання часу.

Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність в розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом.

Закон інтеграції управління. Інтеграція - це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій в загальному процесі функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, носить об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників.

Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, скон­центроване управління, тобто реалізацію процесу управління по вертикалі, з іншого - передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на більш низьку ступінь ієрархії.

Закон демократизації управління передбачає участь виконавців в процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

Закон раціонального використання часу один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої обумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість оберту капіталу, адаптування до умов, що змінюються тощо).

Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна поділити на дві групи: загальні, що характеризують процес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

Управління соціально-економічною системою може бути предс­тавлене в єдності 2-х підсистем: суб'єкта та об'єкта управління.

Об'єкт управління - частина навколишнього середовища, персонал фірми, на які спрямовані конкретні управлінські процеси. Суб'єкт управління -керівник, група осіб, підрозділ, який здійснює управління.

Зв'язок між суб'єктом та об'єктом управління здійснюється черезобмін інформації.Від суб'єкта управління до об'єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб'єкта управління містить дані про стан об'єкта управління, про виконання одержаних раніше команд та реакцію на команди, які щойно надійшли. На систему управління впливає також навколишнє середовище - через входи і виходи системи управління. На вході системи управ­ління подається інформація про трудові,матеріальні, фінансові, екологічні та інші фактори виробництва. У свою чергу, кожна система управління також впливає на навколишнє середовище, видаючи на виході системи інформацію та продукт функціонування системи (товари, послуги, фінанси тощо) (Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Схема управлінських зв’язків у системі управління

Менеджер - управляючий справами фірми.

Підприємець - приватний власник, який володіє, розпоряджається капіталом фірми та привласнює результати праці.

Підприємництво - вид діяльності людей, які застосовують влас­ний або залучений капітал у виробничу або невиробничу сферу економіки з метою отримання прибутку.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг.

Управління бізнесом (Ьusiness тапаgетепt) - це управління ко­мерційними, господарськими організаціями.

Слід усвідомити, що робота менеджера охоплює різноманітні сто­рони виробничої діяльності людей, роботи машин, комп'ютерних пристроїв тощо. Умовно можна розмежувати такі поняття:

- управління персоналом та управління матеріально-технічною базою виробництва.

Управління персоналом - діяльність, що охоплює соціально-еко­номічні питання, економічні відносини між людьми, а також мораль­ні, етичні, релігійні та інші питання взаєморозумінь між робіт­никами.

Управління матеріально-технічною базою виробництва - пра­ця менеджерів з вироблення технічної та технологічної політики, управління постачанням й збутом, фінансами, а також ефективне використання управлінської інформації та прийняття рішень.

Менеджер, як правило, не є власником капіталу фірми, в якій він працює. Звичайно, він може володіти акціями фірми, а може й не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера.

Посади менеджерів називаються по-різному:

- виконавчий дирек­тор

- декан

- начальник відділу тощо.

Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінан­совий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

Вертикальний (тобто зверху вниз) розподіл праці підлеглих керівництвом створює в результаті рівні управління.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний) (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Два способи подання рівнів управління

Особи, що діють на технічному рівні (англ. Іошег тападетепі — нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточ­ними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефектив­ної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки - молодші начальники - це організа­ційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не приймають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження опе­ративної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівни­ків низової ланки (нижчого рівня) часто називають контролерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персона­лу, сировини та обладнання.

3. ОСНОВНІ ВИДИ ТА ТИПИ УПРАВЛІННЯ

Існують наступні типи управління:

- цільове управління - об'єднання горизонтального та лінійно­го управління

- лінійне управління - управління по вертикалі, тобто здійс­нення управлінських дій зверху вниз та передача інформації про стан об'єкта управління знизу до верху;

- функціональне управління - це процес забезпечення управ­ління, який здійснюється в кожному відділі, підрозділі.

За критерієм часу серед видів управління мають місце: оператив­не, програмне та стратегічне.

Оперативне (диспетчерське, ситуаційне) - традиційне управ­ління організацією, яке базується на принципах, методах і способах управління. Це управління на досить короткий час (день, тиждень, місяць).

Програмне управління передбачає розробку програм для конкре­тного виробництва. Може бути програма розроблена на один місяць, півроку, до одного року.

Стратегічне управління - це довгостроковий, якісно визначе­ний процес розвитку організації, який стосується сфери засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин в середині організації, а також позиції організації в зовнішньому середовищі, і який призво­дить до досягнення цілей організації.

Питання для обговорення

1. Які основні відмінності можна виділити у змісті понять «ме­неджмент», «управління»?

2. У чому полягає основна роль менеджменту як науки?

3. У чому полягає сутність, роль та завдання менеджменту орга­нізаціями на сучасному стані?

4. Яким рівням управління відповідають групи менеджерів в ор­ганізації?

5. Які існують сучасні проблеми теорії менеджменту?

6. В чому полягає соціальний напрям менеджменту?

Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Поняття організації як системи

2. Макро- та мікросередовище організацій

3. Правові основи менеджменту

4. Класифікація підприємств

1. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СИТЕМИ

Організація (підприємство) є системою, цілісним утворенням, особливим об'єднанням її частин. Саме це об'єднання призводить до появи нової якості, необхідної для досягнення мети, заради якої підприємство створюється як система.

Організація є ймовірною системою. В значній мірі це визначається наявністю людського фактора, непередбаченого в конкретній ситуації.

Особливості організації:

· інколи непередбачена поведінка через наявність людського фактору

· здатність до протистояння ентропійним факторам, тобто здат­ність до адаптації

· здатність до формування цілей

· вертикальний розподіл праці, що передбачає необхідність в управлінні

· горизонтальний розподіл праці, що передбачає необхідність в функціональних підрозділах

· наявність певної кількості ресурсів

2. МАКРО- ТА МІКРОСЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЙ

Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.

Фактори впливу на організацію - рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-технічного розвитку то­що), їх класифікують за 2 ознаками:

· рівень впливу (мікрорівень, макрорівень)

· середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє)

За рівнем впливу виділяють:

· мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, техноло­гія, працівники, ресурси, партії, постачальники, споживачі, конку­ренти тощо), які діють на рівні підприємств;

· макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особ­ливості міжнародних економічних відносин), вплив яких виявляєть­ся на рівні галузей та держав.

За середовищем впливу виокремлюють:

· фактори внутрішнього середовища організації (формують ор­ганізацію із середини);

· фактори зовнішнього середовища організації (пов'язані з розг­лядом організації як відкритої системи).

Залежно від особливостей та стану виробничо-господарської діяль­ності на підприємстві, фактори внутрішнього та зовнішнього сере­довища можуть впливати як позитивно, так і негативно.

Фактори внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори - ситуа­ційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, праців­ники та ресурси.

Таблиця 2.1

ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ

Фактори внутрішнього середовища організації	Зміст внутрішнього середовища організації
Цілі	Конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльнос­ті організації (групи). Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації
Структура	Взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональ­них сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Ви­діляють високу і плоску структури управління організацій
Завдання	Види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обу-
	мовлений термін, задіюючи предмети, знаряддя праці, інфор­мацію, людей тощо
Технологія	Засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) на вихідні (продукт, виріб). Історично технологія фор­мувалась у процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. За ознакою рівня організації виробництва технології поділяють на групи: — технології дрібносерійного та індивідуального (одиничного) виробництва; — технології масового або великосерійного виробництва; — технології безперервного виробництва. 3 огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосу­вання на виробництві виділяють: — багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля); — посередницькі технології (банківська справа); — інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові
Працівники	Найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знан­нями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої вхо­дять), наявністю якостей лідера тощо

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зо­внішнього середовища - чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні. Їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини) дії. Фактори непрямої дії мають властивість впли­вати через фактори прямої дії. При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики:

· взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);

· складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу);

· рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації);

· динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення ор­ганізації);

· невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації);

· взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;

· багатогранність зовнішнього середовища.

Характеристику факторів зовнішнього середовища прямої дії наведено в табл. 2.2, а факторів зовнішнього середовища непрямої дії в табл. 2.3.

Таблиця 2.2

ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ОРГАНІЗАЦІЇ ПРЯМОЇ ДІЇ

Фактори зовнішнього середовища прямої дії	Характеристика факторів
Вплив факторів на організацію	Вплив організації на фактори
1	2	3
Споживачі	Будь-яка організація у ринко­вих умовах орієнтується у сво­їй діяльності на забезпечення потреб споживачів, виробляю­чи такі товари та послуги, на які існує незабезпечений по­пит з їхнього боку	Організація може впливати на фор­мувати! попиту та смаків спожи­вачів завдяки рекламній кампа­нії, надання додаткових послуг, привабливіших пропозицій тощо
Постачальники	Постачальники забезпечують організацію необхідними вхід­ними елементами (ресурсами). При цьому несвоєчасні постав­ки, підвищення цін на ресурси, недотримання вимог постачаль­никами знижує ефективність діяльності організації	Організація може застосовувати диверсифікований підхід до пос­тачальників і таким чином захис­тити себе від певних ризиків та висувати свої вимоги до них
Конкуренти	Конкуренція заохочує органі­зацію постійно вдосконалюва­ти свою виробничо-реалізаційну діяльність з метою досяг­нення необхідного рівня конку­ренто спроможності	Поліпшення економічних, техно­логічних, естетичних та інших характеристик продукції суттєво впливає на ринкові позиції кон­курентів
Органи держав­ної влади	До них належать органи зако­нодавчої, виконавчої та судо­вої гілок влади. В Україні - це Верховна Рада України, Адмі­ністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України,	Організації можуть вносити пев­ні пропозиції стосовно діяльності державних органів влади, оскар­жувати окремі інструкції органів державної влади, вимагаючи здійс­нення відповідних дій тощо
	Державна податкова адмініст­рація України, регіональні орга­ни управління тощо. Вони роз­робляють, формулюють та зат­верджують засади функціонуван­ня організацій у державі, контро­люють виконання та дотримання законодавства, інших вимог
Інфраструктура	Охоплює фінансові інституції, транспортні сполучення, зв'я­зок, консалтингові служби то­що. Впливає на швидкість та якість розрахунків, перевезен­ня, отримання необхідної інформації, що визначає ділові від­носини організації	Організація може бути задіяна у розбудові інфраструктури регіо­ну, надавати конкретні пропози­ції щодо удосконалення певних складових інфраструктури тощо
	Будь-яка організація функціо­нує на засадах базових зако­нодавчих актів: Закон України «Про підприємства», Закон України «Про підприємницт­во», Закон України «Про гос­подарські товариства», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін.
Законодавчі акти	Профспілки на підприємствах здійснюють контроль за дотри­манням трудового законодавст­ва, дбають про поліпшення умов праці, підвищення її опла­ти, покращення охорони здо­ров'я та відпочинку, розвиток спорту, художньої самодіяль­ності. Вони укладають із керів­ництвом підприємства колек­тивні договори, де обумовлю­ються всі питання, пов'язані з умовами, оплатою та органі­зацією праці тощо. Партії бе­руть безпосередню участь в за­конотворчому процесі, резуль­тати якого теж безпосередньо впливають на організацію.   Вис­тупають також ініціаторами страйків, опозиційних дій тощо	Організації можуть пропонувати певні зміни до законодавчих ак­тів, ініціювати прийняття конк­ретних законів, критикувати за­конодавчу базу тощо
Профспілки, партії, громадсь­кі організації		Керівництво організації може відхиляти умови профспілок, не погоджуватися з окремими їхні­ми вимогами, вести переговори з ними тощо. Організації можуть лобіювати свої інтереси в законодавчих і виконавчих органах влади через представників пар­тійних організацій тощо
Система еконо­мічних відносин у державі	Формує умови, правила і прин­ципи функціонування органі­зації. В ринкових умовах під­приємство працює за законами попиту, пропозиції, конкурен­ції тощо	Якщо умови функціонування під­приємств в окремій економічній системі стають нестерпними, то організації можуть протестувати, вимагати створення інших умов їх діяльності
Організації -сусіди	Впливають на організацію, пра­цюючи з нею в одних площи­нах, використовуючи спільні комунікації, склади, приміщен­ня тощо	Організація може відокремити комунікації, викупити приміщен­ня, що орендуються організація­ми сусідами, тощо

Таблиця 2.3

ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ НЕПРЯМОЇ ДІЇ

Фактори зовнішнього середовища організації непрямої дії	Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії	Приклади впливу на організацію факторів зовнішнього середовища непрямої дії
Міжнародні події	Будь-які політичні, економіч­ні, соціальні, військові події, що відбуваються у світі й тор­каються більше двох країн світового співтовариства	Внаслідок терактів у СШЛ були заборонені протягом певного ча­су всі авіарейси, що з'єднували цю країну з іншими країнами світу. Організації інших держав, які мали постачальників у США, не змогли своєчасно отримати необхідні ресурси для виробни­чо-господарської діяльності
Міжнародне оточення	Характеризує економічний, політичний, соціальний стан країн, з контрагентами яких співпрацює підприємство	Якщо одна із сусідніх держав (де розміщуються контрагенти орга­нізації) застосувала економічні санкції до нашої країни, то вона у відповідь може також запрова­дити певні економічні обмеження (заборона імпорту, експорту певних видів товарів, запровадження адмі­ністративних бар'єрів тощо). Зви­чайно, тоді організація ризикує втратити можливість співпрацювати з контрагентами сусідньої держави

Науково-техніч­ний прогрес (НТП)	Охоплює процес розвитку нау­ки й техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх верствах суспільства. Особли­вістю НТП є високі темпи роз­витку науки, скорочення часу впровадження фундаменталь­них наукових винаходів, ство­рення прогресивних технічних засобів, технологій тощо	Підприємство впроваджує нову сучасну технологічну лінію вироб­ництва радіаторів. Це дає змогу поліпшити якість продукції та зменшити її вартість. У таких умо­вах продукція стає конкуренто­спроможнішою. А підприємст­во стає серйозним конкурентом для інших організацій, що пра­цюють на ринку систем опа­лення
Політичні об­ставини	До них належать обставини, що склались у процесі форму­вання державного устрою, здійс­нення реформ, розвитку сус­пільства, політичної боротьби тощо	Напередодні виборів політики з мстою досягнення позитивного іміджу в народі та для популя­ризації своєї громадянської по­зиції приймають сприятливі для функціонування підприємств законодавчі акти (зменшення податків, зростання пільг тощо)
Соціально-культурні об­ставини	Відображають загальний рі­вень культури в країні, стан соціального забезпечення гро­мадян, доходи на душу насе­лення, соціальну стабільність, розвиток мистецтв, літерату­ри, науки тощо	Високий рівень культури і дохо­дів населення сприяє формуван­ню висококваліфікованої робочої сили, що у свою чергу зумовлює виготовлення якісної конкурен­тоспроможної продукції
Рівень техніки та технології	Демонструє відповідність ста­ну техніки та технології су­часним вимогам: економії ре­сурсів, простоті в застосуванні, використанні новітніх інфор­маційних та комп'ютерних си­стем, високому рівню автома­тизації, безпечності, продуктив­ності тощо	Якщо на підприємстві застаріле обладнання, яке є небезпечним для працівників, високо травматичним, то профспілки вимага­тимуть від його керівників заку­півлі сучасного устаткування для створення нешкідливих та безпеч­них умов праці
Особливості між народних економічних відносин	Включають особливості між­народної торгівлі, міграції ро­бочої сили, вивозу капіталу, міжнародних фінансово-кре­дитних і валютних відносин	Певні тарифні та нетарифні об­меження, що застосовуються іноземними країнами щодо краї­ни базування організації, можуть зробити економічно невигідною співпрацю з контрагентами, які функціонують у них
Стан економіки	Характеризує загальний рівень розвитку економіки: високо розвинута; слаборозвинута; еконо­міка, що розвивається; перехід­на (трансформаційна) тощо	За високого рівня розвитку рин­кової економіки (Японія, США), як правило, у будь-якій галузі іс­нує сильна конкуренція, оскільки антимонопольне законодавство запобігає створенню умов для формування монополії

Дата добавления: 2014-12-08