Стародавній Єгипет

Модуль 1.1

Зміст дидактичної одиниці

1. Формування держави та періодизація її історії.
2. Особливості державного устрою Стародавнього Єгипту.
3. Суспільний лад.
4. Етапи становлення єгипет­ської армії.
5. Судова система.
6. Джерела та галузі права Стародавнього Єгипту.

Джерела права:

1. Должностная инструкция визиру // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.
2. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие.- М.: Гардарика, 1998.
3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой.— М.: Юрист, 1996.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.
3. Ластовський В. В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство". - Черкаси, 2003.
4. Медведев Ю.В. История государства и права зарубежных стран. Древняя Греция и Древний Рим: Учеб. пособие.— Липецк, 2000.
5. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.
6. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
7. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. Для студ. вищ. навч. закладів - К., 2003.
8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.
9. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.
10. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Васильев Л.С. История религий Востока.— М., 1978.
2. Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока.— М., 1983.
3. Лурье И.М. Очерки Древнеегипетского права XVI—X вв.: Памятники и исследования. — М., 1960.
4. Токарев С.А. Религий в истории народов мира.— М., 1986.

Матеріали для вивчення:

У державах Стародавнього Сходу (Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай) можна виокремити низку закономірностей у розвитку суспільно-політич­них відносин:

1. Зміст економічного та політичного життя країн упродовж тривалого часу визначався наявністю замкнених сільських общин з натуральним ха­рактером виробництва. Внутрішньобщинний характер споживання виробленої продукції гальмував розвиток товарно-грошових відносин.

2. Державний апарат і панівна верхівка перебували в тісному зв'язку, почасти зливаючись воєдино.

3. Між окремими соціальними верствами не існувало чітких меж і бар'єрів. У державах склався цілий ряд прошарків, що займали про­міжне становище між вільними і рабами. Дуже рідко при цьому рівень матеріальної забезпеченості особи відповідав її станово-правовому статусу.

Разом з державою розвивалося і право, започатковане ще в надрах первіснообщинного суспільства. У країнах Стародавнього Сходу право характеризувалося такими рисами:

1. Наявністю значних пережитків первіснообщинного ладу, що знай­шли своє відображення в нерозвинутості інституту приватної власності на землю, в колективній відповідальності членів общини чи сім'ї за злочин, здійснений кимось із її членів, в існуванні принципу "таліону" ("рівне за рівне" і "око за око", "зуб за зуб").

2. Основним джерелом права продовжував залишатися звичай, який фіксувався в людській пам'яті і передавався наступним поколінням в ос­новному вербальним (словесним, усним) шляхом.

3. Казуїстичністю права (казус — випадок). Як принцип сформувався ще в додержавний період. У його основі лежить поняття юридичної відпо­відальності за конкретний випадок, описаний у джерелі права.

4. Консерватизмом права, який виражається в його статичності та за­стійності. Багато століть правові норми не удосконалювалися, залишаю­чись у своєму первозданному вигляді.

5. Формалізмом права. Він полягає у дотриманні насамперед правових дій певної форми. Зміст у цьому разі відходить на другий план.

6. Тісним зв'язком права з релігією. У країнах Стародавнього Сходу порушення правових норм водночас вважалося і порушенням релігійних. Займаючи високе становище в суспільній ієрархії, служителі культу активно включалися не лише у правотворчу діяльність, а й у здійснення правосуддя.

7. Появою права — привілею, яким закріплювалася правова нерівність за окремими верствами населення, у тому числі і в середовищі вільних людей.

8. Відсутністю поділу права на окремі галузі. Проте внутрішній зв'язок і логіка викладу норм права в законодавчих актах зберігається.

Держава. Єгипет стоїть біля витоків світової цивілізації. Саме тут найраніше у світі виникла держава.

На рубежі IV—III тис. до н. є. Єгипет складається із 40 областей (номів), що виникли внаслідок об'єднання сільських общин з метою проведення спільних зрошувальних робіт. Ном очолював цар, який одночасно був верховним жерцем.

Спочатку Єгипет не становив єдиної держави і поділявся на Верхній, або Південний, і Нижній, або Північний. До кінця IV тис. царі Верхнього Єгипту завойовують Нижній, об'єднуючи землі по течії Нілу в одну державу.

Подальша історія Стародавнього Єгипту поділяється на три періоди:

1. Давнє царство (ХХVШ—XXIV ст.ст. до н. е.).
2. Середнє царство (кінець III тис. - XVI ст.ст. до н. е.).
3. Нове царство (ХVІ-ХІІ ст.ст. до н. е.).

До кінця Нового царства Єгипет занепадає. Спочатку його завойовують перси, потім римляни, які й включили його до складу Римської імперії у І ст. до н.е.

Державний устрій. Вище державне управління в Стародавньому Єгипті здійснював фараон, особа якого вважалася богом. Фараону нале­жала верховна законодавча, виконавча, судова, адміністративна та військова влада. Вона, як правило, передавалася у спадок.

Фараону належали всі найважливіші державні функції — організація іри­гаційних (зрошувальних) робіт, призначення на посаду, накладення повинностей і звільнення від них, військові походи. Під його керівництвом проводи­лося державне будівництво. Йому належало верховне право власності на землю, яка могла передаватися у власність знаті, чиновникам, храмам. Однак влада фараона не була абсолютною, вона обмежувалася морально-релігій­ними нормами справедливості. За три тисячі років єгипетський трон очолю­вало більше 200 фараонів. Царський престол інколи займали і жінки.

Джаті (візир) визнавався другою особою у державі. На нього спочатку покладалися обов'язки жерця міста, керівництво канцелярією фараона. Пізніше до нього перейшли повноваження видавати закони, здійснювати контроль за центральними та місцевими органами управління, системою водопостачання, керувати поліцією, судовими органами. Як правило, цю посаду обіймав син фараона або його близький родич.

Керівники трьох основних відомств - військового, податкового та гро­мадських робіт — формально призначалися указом фараона.

На нижній сходинці номенклатури перебували начальники прикордон­ної, продовольчої служби, фінансового відомства, канцелярії, судді різно­манітних рангів тощо.

Місцеве управління зосереджувалося в руках общини, яку очолюва­ли старійшини та общинні ради. Вони мали адміністративну та судову владу в межах общини. Декілька общин об'єднувалися в ном на чолі з номархом.

Суспільний лад. У загальному вигляді соціальна структура стародавньоєгипетського суспільства набула такого вигляду:

а) релігійно-аристократична верхівка:

— фараон;

— візир;

— номархи;

— жерці;

— воїни;

— чиновники;

б) виробники матеріальних благ:

— селяни-общинники;

— неджес — мали достатньо високий статус і продавали продукцію свого виробництва на ринку;

— ремісники;

— вільні селяни — сплачували податки, служили у війську, за наймен­шу провину могли бути перетворені на рабів;

в) залежне населення:

— раби — їхня праця застосовувалася на будівництві пірамід, доріг, спорудженні дамб, у сільському господарстві.

Судова система. Судочинство в Єгипті здійснювали адміністра­тивні органи. Місцевими судами у Давньому царстві вважалися органи общинного самоуправління. Вони розв'язували суперечки про власність, шлюбно-сімейні спори та проблеми успадкування.

У номах судочинство здійснювали номархи. Вищий нагляд за їхньою діяльністю покладався на фараона або візира, які могли переглянути рішення будь-якої судової інстанції.

Певні судові функції виконували храми. Оскільки жерці мали величез­ний релігійний авторитет, їхні постанови не мали права відмінити навіть царські чиновники.

Армія та етапи її розвитку. Регулярної армії у Давньому царстві не існувало. У разі проведення військових операцій створювалося ополчення на чолі з фараоном чи призначеною ним особою. За часів роздробленості загони ополченців підпорядковувалися номархам.

У період Середнього царства з'являються кадрові офіцери, починає формуватися царська гвардія і охорона царя.

У Новому царстві кордони держави розширюються за рахунок при­єднання нових територій. Створюється постійна армія, яка складалася із єгиптян-землеробів, дрібних та середніх міщан і перебувала на повному утриманні фараона. Військо поповнювалося за рахунок загонів іноземних найманців, які, зрештою, ослабили єгипетську армію, а разом з тим і вій­ськову могутність імперії.

Поліцейські функції спочатку виконувала армія, а в період Нового царства — спеціальні поліцейські загони, які охороняли столицю, водока­нали, зерносховища, храми.

Дата добавления: 2014-12-10