Стародавній китай

Модуль 1.4

Навчальний блок І

Додаток В

Про зміст поняття "східна деспотія":

"Коли говорять про "східну деспотію", зазвичай, мають на увазі таку форму політичного режиму, за якою, по-перше, повноваження правителя не обмежені. Він вважався не лише власником усієї землі у державі, але й мав право розпоряджатися життям та смертю кожного зі своїх підданих. По-друге, світська влада і церковна об'єднувалися в одній особі. Осо­бистість глави держави у більшості країн Стародавнього Сходу обожню­валася. По-третє, влада здійснювалася численним бюрократичним апара­том. По-четверте, людина була рабом "порядку, віри, традиції".

Цит. за: Прудников М.Н. История государства и права зарубежных стран.- Ростов-на-Дону, 2003.- С. 10.

Зміст дидактичної одиниці

1. Формування держави та періодизація її історії.

2. Державний устрій Ста­родавнього Китаю.

3. Особливості соціальної структури стародавньокитайського суспільства.

4. Судова система.

5. Інститути та галузі права.

Джерела права:

1. Всемирное писание: Сравнительная антология священных текстов / | Пер. с англ.- М., 1995.

2. Законодательные акты начала династии Хань // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

3. Книга правителя области Шан // Хрестоматия по истории государ­ства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

4. Садиков В.Н. Хрестоматия по всеобщей истории государства и пра­ва.- М., 2002.- С. 8-12.

5. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие. - М.: Гардарика, 1998.

6. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К И. Батыра, Е.В. Поликарповой.— М.: Юрист, 1996.

7. Циньское уложение о наказаниях // Хрестоматия по истории госу­дарства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

8. Чжоуское законодательство // Хрестоматия по истории государ­ства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

Основна література:

1. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. К.И. Батыра.- М.: Юрист, 1998.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. История государства и права зарубежных стран: В 2 т./ Под ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой.— М.: Изд-во МГУ, 1991.

4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.

5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.

6. Федоров К.М. История государства и права зарубежных стран.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1977.

7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.

8. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Васильев Л.С. История Востока.- В 2 т.- Т. 1.— М., 1993.

2. Взгляды сторонников сочетания конфуцианского и летского подходов к закону // Антология мировой правовой мысли.— В 5 т.— Т. 1.— Античный мир и Восточные цивилизации.— М., 1999.- С. 515-524.

3. Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока.— М., 1983.

4. История Древнего мира / Под ред. В. Дьякова.— М., 1962.

Матеріали для вивчення:

Держава. Виникнення держави у Давньому Китаї пов'язують з тим, що у XVIII ст. до н.е. союз племен, відомий під назвою Шань або Інь, завершив підкорення іншого племінного союзу. Особа, що очолювала заго­ни переможців, стала царем. Історія китайської держави поділяється на пері­оди відповідно до імен царських династій:

— Шань (Інь) — XV—X/ ст.ст. до. н. е;

— Чжоу — XI—III ст.ст. до н. е.;

— Чуньцю — VIII— V ст.ст. до н. е.;

— Чжаньго — V—III ст.ст. дон. е.;

— Цинь та Хань (III ст. до н. е. — III ст. н. е.).

Створення поки нерозвинутого, недосконалого державного утворення було пов'язане з необхідністю організації виробництва, зрошення земель, боротьби зі стихійними лихами. Це призвело до появи обожнюваного правителя — вана — та адміністративного апарату. Період централізації змінився періодом міжусобних війн. Це врешті-решт призвело до занепаду Китаю. Під впливом конфуціанських проповідників, які закликали до об'єд­нання "без пристрасті та ліквідації людей", в V ст. до н. є. відбулося об'єднання царств у єдину імперію. Внаслідок розвитку економіки та при­ватної власності окреслилися два шляхи розвитку: 1) через посилення ролі приватної власності або 2) через зміцнення державної власності на землю та створення єдиної централізованої держави.

Китай пішов іншим шляхом, втіленням якого стало царство Цинь. У 221 р. до н. є. воно завершило боротьбу за об'єднання країни.

Основи соціальних порядків, державна машина, створені в цинському Китаї, виявилися настільки пристосованими до потреб імперії, що без усіля­ких змін перейшли в Хань. Вони стали традиційними і фактично збереглися в імператорському Китаї до буржуазної революції 1911—1913 року.

Державний устрій. Деспотичні риси правління в Стародавньому Китаї почали формуватися ще у період Інь, коли склалися правила спадку­вання престолу.

У ранньочжоуському Китаї влада та особа вана остаточно сакралізувалися. Ван став носієм титулу "син Неба", його називали "батьком та матір'ю" своїх підданих; він також вважався першим священиком держави.

Центром управління в чжоуському Китаї був двір вана. Останній, унас­лідок процесів централізації, очолив державу і став називатися імперато­ром (ді):

ВАН (ДІ)

(уся повнота військової, законодавчої, судової та адміністративної влади)

ШАНЬФУ

ЦЗАЙ

Управитель двірцевими справами, стежив за храмом предків вана тощо

стольник, який обслуговував особисті потреби вана, виконував різноманітні адміністративні та військові доручення

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПАРАТ

(відомства)

фінансове

військове

судове

відомство обрядів

сільського господарства

відомство імператор­ського двору

двірцеві стражі

За зразком двору вана будувалося управління в автономних уділах. Очо­лювали уділи чжухоу, які спиралися на радників та помічників (вирішува­ли питання про покарання, ритуали, відновлювали справедливість).

Територія країни була поділена на округи, до яких входили повіти, до тих, у свою чергу, волості, а до волостей — общини. Округу очолювали губернатори, общину — староста та "батьки-старійшини". На чолі міського самоврядування стояла рада старійшин (саньлао). Основною формою дер­жавного контролю над місцевим управлінням була кругова порука.

Суспільний лад. Протягом усього періоду переходу китайського суспільства від первіснообщинних відносин до формування станового уст­рою (XV—X ст.ст. до н. е.) у державі склалися три основні соціальні групи:

— привілейована родова аристократія, до якої входили: правитель, його родина, наближені, жерці, чиновники, знать захоплених племен. Згодом на провідні позиції виходить нова аристократія, серед якої виділя­ються купці, лихварі, військові. Вони частково витісняють стару потомствену знать, подекуди зливаються з нею;

— вільні селяни-общинники — у Стародавньому Китаї склалася особ­лива система землекористування. Вона полягала у тому, що вся общинна земля поділялася на дві частини: одна — спільна для всього колективу власників, урожай з якої привласнював собі правитель або інший, хто володів даною територією; друга — перебувала в індивідуальному корис­туванні селянських сімей, зібраний урожай з якої їм і належав. Для підтри­мання, в їхньому розумінні, справедливості, один раз на рік проводився переділ орної общинної землі;

— раби — перебували на становищі тварини; дозволялося таврувати, відрізати вуха; їх змушували виконувати найтяжчу і найбруднішу роботу, безкарно вбивали, приносили в жертву шляхом закопування живцем чи спалення.

Судова система Давнього Китаю була представлена судовим відом­ством — тінвей, а також провінційними суддями. Суддя контролював діяльність в'язниць в окрузі. Нагляд за чиновниками з метою недопущення зловжи­вань з їхнього боку покладалися на верховного цензора. Нижньою судовою ланкою в цивільних справах була повітова адміністрація. Наступними ланка­ми були губернатор, начальник судового відомства, зрештою, — імператор, який вважався найвищою судовою інстанцією.

Судочинство. Розслідування злочину доручалося спеціальному чиновнику (лінші). Воно розпочиналося зі скарги, яка подавалася до по­вітової чи окружної управи. Якщо скарга про крадіжку чи вбивство була не чітка або викладена з фактичними помилками, заявник підлягав пока­ранню. Заборонялися скарги на батьків, членів сім'ї і близьких родичів, якщо вони не стосувалися тяжких злочинів.

Доказами у суді вважалися:

— свідчення очевидців,

— огляд місця злочину,

— речові докази,

— присяга,

— зізнання під час тортур.

Тортури застосовувалися в тому разі, коли злочинець відмовлявся зізнаватися у здійсненні злочину, будучи в ньому повністю викритим. Смерть підозрюваного під час тортур передбачала відповідальність слідчо­го з притягненням його до каторжних робіт.

Частини тіл осіб підданих смертній карі виставлялися у громадських ^; місцях на привселюдний огляд для залякування.

Армія в Стародавньому Китаї в основі своїй комплектувалася на професійних засадах. У розпорядженні вана знаходилося 14 армій. Поса­ду командуючого групою армій дозволялося передавати у спадок. До війська призивалися чоловіки у віці від 23 до 56 років, які проходили річну підготовку. Після цього впродовж року служили в гарнізоні. Увесь інший час — один раз на рік протягом місяця — мали служити в ополченні за місцем проживання. На охорону кордонів відправляли чиновників, які завинили, злочинців, боржників, торговців тощо.

Поступово формувалася постійна армія, яка перебувала на утриманні державної скарбниці. Вона складалася з особистих охоронців імператора та частин, які охороняли столицю. Крім того, армія виконувала поліцейські функції.

Право Стародавнього Китаю пройшло три етапи у своєму розвитку:

ПЕРІОД	ЗМІСТ
Шань-іньський період	Головну роль відігравали етичні норми (лі), якими визначалися стосунки членів китайського суспільства з правителем та внутрішньо сімейні взаємини Поява конфуціанства у VI ст. до н.е. сприяла усвідомленню того, що усе повинно підкорятися "природному порядку", тобто доброчинності та моралі; в основу гармонійного розвитку суспільства була покладена ідея "сяо" - синівської любові, пошанування старших
Період Чжаньго (V-ПІ ст.ст. до н.е.) та Цинь	У зв'язку з появою філософсько-правового вчення легістів посилюється роль права з його усталеною системою покарань
Період Хань (III ст. до н.е. - III ст. н.е.)	Відбулося злиття ідей конфуціанства та легізму, яке покликало до життя ідею природної нерівності людей. Відбувається об'єднання моралі та права. Мораль програ­мувала стереотип поведінки, а право за допомогою кримі­нальних санкцій не допускало жодних відхилень

Джерела права. Перші писані закони в Китаї з'явилися в державі Шань, а в X ст. до н. е. в Чжоу вже, ймовірно, існував кримінальний кодекс, що складався із 3 тисяч статей.

Фактичну появу писаних законів джерела фіксують на рубежі VI—V ст.ст. до н. е. Цей факт небезпідставно пов'язується із соціальним розшаруван­ням давньокитайського суспільства.

Першим серед нормативно-правових актів став Закон про поземель­ний податок (VI ст. до н. е.), який закріпив ліквідацію общинних земель та встановив приватне землеволодіння.

У 536 році до н. е. з'явився Огляд законів, яким встановлювалася чітка система покарань. За всі види злочинів передбачався винятковий перелік покарань, що включав лише фізичні санкції: таврування, відрізан­ня носа, відрубування ніг, оскоплення (кастрація), смертну кару.

У V—IV ст.ст. до н. е. з'явилася Книга законів царства Вей, автором якої був Лі Фуй. Цей збірник складався із п'яти глав:

— закони про злодіїв;

— про розбійників;

— про направлення до в'язниці;

— про затримання злочинців;

— про знаряддя страти і тортур.

У III—II ст.ст. до н. е. Книга була доповнена главами про військову справу та про фінанси.

Попри значну кількість загальних збірників законів, вони не витіснили ³ правового поля звичаєве право, укази царів та імператорів.

Право власності на землю в період Інь належало вану. Наближені до нього отримували право користування земельними наділами. У період Чжоу з'являється право приватної власності на землю. У період Цинь (середина І ст. до н. е.) приватна власність на землю зміцнюється. Набу­вають поширення торгові операції із землею.

У період Інь раби не перебували у власності господаря. Вони вважали­ся власністю держави, колективу. Обмін і купівля рабів стали можливими лише в період Чжоу. У V—IIIст.ст. до н. е. існували вже дві категорії рабів: приватні і державні. У період Цинь дозволялося вільно ними торгувати.

Зобов'язальне право. Стародавньокитайське право регламентувало різноманітні види договорів, а саме:

— договір міни — найдавніший з усіх відомих у китайському зобов'я­зальному праві;

— договір купівлі-продажу — укладався в письмовій формі з обов'яз­ковою сплатою державного мита;

— договір дарування — поширення набули договори дарування землі, рабів, зброї тощо.

— договір позики — укладався у формі боргової розписки; боржник, що вчасно не повертав позику, ставав рабом;

— договір оренди землі;

— договір особистого найму.

Спадкове право. В Китаї поступово складається правило, за яким майно батька успадковував його старший син від першої дружини. За відсутності синів до успадкування залучалися інші родичі дружини. Дру­жина мала право на успадкування, але воно було істотно обмеженим.

Сімейне право. Шлюб у Стародавньому Китаї від імені дітей уклада­ли батьки. Чоловік, батько мав беззаперечний авторитет в родині. Заміж­ня дружина не мала права на особисте майно. Укладаючи шлюб, жінка назавжди розривала зв'язки зі своєю попередньою родиною. Давньоки­тайське право надавало значну кількість привілеїв для чоловіка і заборо­няло їх для жінки. У будинках китайської аристократії значного поширен­ня набули гареми з рабинями-наложницями.

Види злочинів, що відомі в Стародавньому Китаї:

— проти держави — зрада імператору, бунт, змова, зберігання забо­роненої конфуціанської літератури;

— проти релігії— чаклунство і висипання попелу на вулицю;

— проти особи — вбивство, завдання тілесних ушкоджень;

— військові— дезертирство;

— злочини проти порядку управління — помилка чи проступок чиновника під час виконання службових обов'язків, недонесення чиновника про протиправні діяння свого колеги.

З величезної маси виділити всі злочини неможливо. Джерела вказують що в епоху Чжоу законодавець знав більше ніж 500 різноманітних злочинів.

Система покарань. Термін "бао" означав у Стародавньому Китаї відпла­ту за вчинений злочин. У додержавний період широко застосовувалася кровна помста. З появою державної влади кримінальне переслідування змінило свої акценти. Крайня жорстокість запанувала в епоху Цинь, де злочинців варили в казані, виривали у них ребра, просвердлювали голо­ву. При цьому за державні злочини знищували не лише самих злочинців, а й три покоління його родичів по лінії батька, матері і дружини. З цього часу основною метою покарання стає залякування. Давньокитайське пра­во знаходило витончені покарання, а саме:

— смертна кара — застосовувалася у найрізноманітніших формах (підсмажування на вогні, розрубування на дрібні шматочки, закопування живцем у землю);

— членоушкоджувальні покарання (відрізання вух, носа, відрубування руки, ноги, виколювання очей тощо);

— штрафи — ними дозволялося відкуповуватися від покарання;

— тюремне ув'язнення;

— знеславлюючі покарання на кшталт: нанесення фарби на обличчя, татуювання винного.

Питання для самоконтролю:

1. Складіть і запишіть у зошит словник із таких термінів: Ван -..; Цзай -..; Шаньфу -..; Чжухоу -..; Тінвей -...

2. Дайте коротку характеристику основним соціальним групам населен­ня Стародавнього Китаю.

3. У який період склалася найбільш стійка структура управління державою?

4. Які покарання застосовувалися до осіб, що вчинили злочини?

5. Які особливості системи землекористування у Стародавньому Китаї?

6. Яка роль жінки у давньокитайському суспільстві?

7. Правове становище рабів у Стародавньому Китаї.

8. Які договори укладалися в письмовій, а які в усній формі?

Глосарій термінів та понять:

Ван — правитель давнього Китаю, первосвященик країни.

Цзай — управитель, який разом з підлеглими йому двірцевими відав двірцевими ремісниками, стежив за храмом предків вана та ін.

Шаньфу —стольник, який обслуговував особисті потреби вана, вико­нував універсальну та особливо конфіденційну роботу з виконання його різноманітних адміністративних та військових доручень.

Чжухоу —чиновники, які очолювали автономні уділи (територіально-адміністративні одиниці).

Ді — назва імператорського титулу; ді уособлював "пов'язуючу єдність" країни, в його руках була зосереджена вся повнота військової та законо­давчої влади, він був вищим суддею, очолював військово-бюрократичний апарат.

Саньлао — назва ради старійшин міського самоврядування.

Тінвей —особа, яка очолювала судове відомство.

Дата добавления: 2014-12-10