Судочинство

Громадяни.Громадянськими правами користувалися особи, батько і мати яких були афінськими громадянами. Перевірка прав громадянства відбувалася на зборах дема.

Суспільний лад

Структура суспільного ладу Афін визначалася правовим становищем різних груп населення.

Раби. Рабська праця широко використовувалася у державних та при­ватних підприємствах, а не лише у домашньому господарстві. Головними Джерелами рабства були війни, піратство та торгівля рабами. Рабами ставали "варвари", тобто не греки. Вважалося неприпустимим мати рабами греків.

Раби були не суб'єктами, а об'єктами права, бо свобода була пер­шою та необхідною умовою правоздатності. Раби не вважалися людьми, вони були лише "живим реманентом". Практикувалося відпущення рабів а волю, але ці особи не отримували громадянських прав і зараховувалися до категорії "чужих".

Колишній раб потрапляв в особливу залежність від свого колишнього господаря (патрона).

Метеки. Серед вільних в Афінах не було рівності. Чужинці називалися метеками і правом громадянства не користалися. Вони були обмежені в майнових правах, тобто в набутті землі та іншої нерухомості. Кожен метек повинен був обрати собі патрона серед афінських громадян.

Формальна рівність поряд з майновою нерівністю, загострення протиріч між афінянами та метеками, поразки в Пелопоннеських війнах (431 та 401 р. до н. є.), олігархічні перевороти призвели до того, що Афіни були не в змозі організувати опір Філіпу Македонському в 338 р. до н. є. Це стало причиною того, що у 336 р. до н. є. Греція стала частиною Маке­донської монархії, а після того як остання була завойована римлянами - провінцією Римської імперії.

У судочинстві існувало дві форми порушення справ: у першому випад­ку справа порушувалася з ініціативи потерпілого (dіке), в іншому — право порушення справи мав будь-який громадянин або посадова особа (grарhе).

Виклик звинуваченого до суду відбувався не органами держави, а особою, яка порушувала справу. Останній закликав звинуваченого з'я­витися у призначений день та годину до посадової особи, яка займалася розслідуванням справи. У випадку, коли звинувачений не з'являвся, спра­ва розглядалася заочно.

Посадова особа перш за все проводила розслідування (аnакrіsіs). Зви­нувачений міг надати свої заперечення як за формою, так і за суттю. Якщо заперечення звинуваченого визнавалися слушними, то справа при­пинялася.

В іншому разі посадова особа переходила до розслідування по суті справи. Сторони надавали усі докази по справі: документи, показання свідків, що підкріплялися клятвами. Свідками були як вільні, так і раби, до яких, як правило, застосовувалися тортури. Жінки та неповнолітні були позбавлені права виступати свідками.

Рішення або вирок приймалися таємним голосуванням (білими та чор­ними камінцями). За рівності голосів при винесенні вироку звинувачений вважався виправданим.

Для виконання рішення відповідачеві призначався строк. При порушенні терміну позивач міг захопити майно боржника, а у випадку опору міг порушити процес про виконання рішення (dіке ехоulеs). Якщо позивач програвав позов, то повинен був виплатити штраф на користь державної скарбниці, що дорівнював сумі позову.

Афінська армія формувалася на підставі загального ополчення вільних громадян віком від 18 до 50 років.

Принцип формування був територіальний: від кожної філи вимагалося спорядити по загону важкоозброєних воїнів (гоплітів), загін легкоозброє­них воїнів та загін вершників.

Громадяни віком від 18 до 20 років повинні були у мирний час прохо­дити навчання.

З другої половини V ст. до н. е. стали використовувати найманців: спочатку при охороні кордонів, пізніше — на флоті.

Поліцейські функції виконували раби — токсоти.

Дата добавления: 2014-12-10