Давня греція

Модуль 2.1

АНТИЧНІ ДЕРЖАВА І ПРАВО

Навчальний блок ІІ

Яке із наступних тверджень є хибним?

В якому разі дружина у Вавилоні могла розлучитися зі своїм чоловіком?

а) у разі фізичної нездатності чоловіка до шлюбу;

б) у разі залишення дружини без засобів до існування;

в) у разі зловживання спиртними напоями;

г) у разі завдання побоїв дружині.

6. Згідно із Законами Хаммурапі право на успадкування земель­ної власності та батьківського будинку мали:

а) в різних долях сини та дочки;

б) в рівних долях лише сини;

в) брати спадкодавця;

г) старший син спадкодавця.

7. Ордалії у Стародавньому Вавилоні — це:

а) покарання;

б) форма вини;

в) спосіб розшуку підозрюваного;

г) вид доказу.

а) кшатрії — двічі народжені, яким дозволялося вивчати веди, бути помірними у втіхах;

б) вайшії — двічі народжені, яким дозволялося вивчати веди та займа­тися торгівлею та лихварством;

в) шудри — один раз народжені, яким дозволялося вивчати веди, давати і отримувати милостиню;

г) брахмани — двічі народжені, яким дозволялося вивчати веди та приносити жертви за себе і за інших.

9. Судочинство в Стародавній Індії здійснювали:

а) царські й общинні суди;

б) сільські і міські суди;

в) центральні і місцеві суди;

г) магістратські та ратушні.

10. Із перелічених виділіть найтяжчі злочини в Індії, за які пе­редбачалася кваліфікована смертна кара:

а) образа вільної людини, нанесення тілесних ушкоджень;

б) зрада знатної дружини своєму чоловікові (ст. 371), вбивство брахмана;

в) брутальна лайка, зґвалтування жінки (ст. 364);

г) вбивство священних тварин та недонесення царю про вчинений злочин.

Зміст дидактичної одиниці

1. Виникнення держави в Афінах.
2. Місце в державній структурі та функції колегії архонтів та ареопагу.
3. Реформи Солона та Клісфена.
4. Афінська держава в V—IV ст.ст. до н. е.
5. Судова система Давньої Греції.
6. Занепад афінської демократії.
7. Основні риси афінського права.

Джерела права:

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія / Під ред. В.Д. Гончаренко.- К., 2002.

2. Ксенофонт, Лисий и Андокид о законодательстве, карающем за государственные преступления // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

3. Динарх и Эсхин о законах, касающихся статуса должностных лиц // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древ­ность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

4. Гиперид, Динарх и Демосфен о законах, карающих за взяточничество // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

5. Эсхин и Плутарх о законах, касающихся статуса женщин // Хрес­томатия по истории государства и права зарубежных стран (Древность и Средние века) / Сост. В.А. Томсинов.— М., 1999.

6. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн/ Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спеціальності 6.060101 "Правознавство".- Черкаси, 2003.

4. Медведев Ю.В. История государства и права зарубежных стран Древняя Греция и Древний Рим: Учеб. пособие.— Липецк, 2000.

5. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.

6. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків-Право, 2001.

7. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.

8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М., Юрист, 1996.

9. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.

10. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Разумович Н.И. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции.— М., 1989.

Матеріали для вивчення:

Держава. В історії Давньої Греції виділяють декілька періодів:

1) крито-мікенський — III—II тис. до н. е.;

2) архаїчний (гомерівський) — XII—IX ст.ст. до н. е.;

3) класичний - V—IV ст.ст. до н. е.;

4) елліністичний — III ст.ст. до н.е.— І ст. н. е.

Ще у II тис. до н. е. на території Аттики проживало чотири племені, кожне з яких мало власні народні збори, раду старійшин та виборного ватажка — базилевса.

Перехід до продуктивної економіки призвів до соціального розшару­вання суспільства на родову знать, вільних общинників, фетів (батраків) та рабів. До речі, рабство в цей час було ще патріархальним.

Грецьке суспільство набуло характеру військової демократії.

Важливим етапом у формуванні держави стали реформи легендарного Тесея. Реформи, що йому приписують, були результатом поступових змін, які завершилися до VIII ст. до н. е. Перш за все, це синойкізм — об'єд­нання племен, які населяли Аттику, в єдиний афінський народ. У резуль­таті синойкізму в Афінах була створена Рада, яка управляла справами всіх чотирьох племен. Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства.

Однак поряд з цим продовжували існувати старі міжродові та міжплемінні непорозуміння; виникали конфлікти між вільними афінянами та різноманітними групами неповноправного та залежного населення (фети, іноземці, раби). Виникла необхідність у встановленні політичної влади, яка, з одного боку, повинна була стати засобом злагоди та примирення, а з іншого,— силою підкорення та поневолення.

Початок був покладений закріпленням не тільки соціальної, але й полі­тичної нерівності між вільними, які були поділені на евпатридів (шляхет­них), геоморів (землеробів), деміургів (ремісників). Перші мали право на заняття громадських посад, другі та треті — відсторонялися від управління громадськими справами, але зберігали право на участь у народних зборах.

Використовуючи свою владу та багатства, евпатриди почали обмежува­ти владу базилевса; його функції почали переходити до нових виборних посадових осіб — архонтів.

З VII ст. до н. е. стали обирати 9 архонтів терміном на один рік. Колегія архонтів перейняла військові, жрецькі, судові функції базилев­са і взяла до своїх рук керівництво країною. Тоді ж виник ще один орган публічного управління — ареопаг. Ареопаг замінив раду старійшин, оби­рав та контролював архонтів, контролював народні збори, здійснював вищу судову владу.

Одночасно з утворенням органів влади та управління відбувався про­цес оформлення територіального поділу держави. У VII ст. до н. е. країна поділена на округи — навкрарії, мешканці яких незалежно від племінної належності повинні були спорядити корабель за свої кошти та забезпечи­ти його екіпажем.

У VI ст. до н. е. в Афінах склалася напружена обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального розшару­вання вільного населення, наслідком чого стало загострення протиріч між родовою аристократією та народом (демосом). Для пом'якшення цих протиріч потрібні були глибокі соціальні та політичні перетворення. Початок їм було покладено Солоном, який був обраний архонтом у 594 р. до н. е.

Мета реформ Солона — примирення інтересів різних угруповань вільних громадян, які ворогували між собою. Через це вони носили компромісний та половинчастий характер. Реформи Солона стали важливим етапом у процесі утворення держави в Афінах.

Дата добавления: 2014-12-10