Навчальний блок І

Право

Право власності. Земельна власність (нерухоме майно) перебувала в руках:

— держави (верховне право розпоряджання нею належало фараону);

— сільської общини (яка володіла нею на природному праві);

— храмів (вони мали необмежене право власності на земельні володіння);

— приватних осіб (насамперед жерців та царських чиновників, вони могли здійснювати будь-які операції із землею - дарувати, продавати, передавати у спадок).

Рухоме майно перебувало у приватній власності з епохи Давнього Царства.

Зобов’язальне право. Зі Стародавнього Єгипту дійшли до нас такі види договорів:

— договір купівлі-продажу (купівля-продаж землі передбачала вико­нання трьох умов:

1) досягнення домовленості між продавцем і покупцем про предмет договору;

2) продавець клявся перед богами, підтверджуючи таким чином силу договору;

3) мав відбутися фактичний перехід права власності від продавця до покупця);

— договір найму (дозволялося наймати рабів, тварин, майно);

— договір оренди (відома оренда земельних ділянок на річний термін);

— договір позики (засобом забезпечення виконання умов договору було побиття боржника палицею або боргова кабала);

— договір поклажі (найчастіше зустрічається при передачі майна на зберігання ополченцями, що йшли у військовий похід).

Шлюбно-сімейне та спадкове право. Дружина мала майже однакові права з чоловіком. Шлюб укладався на основі договору між нареченим та нареченою. Придане залишалося власністю нареченої. Розлучення могло здійснюватися з ініціативи обох сторін. Щоправда, з часом роль чоловіка зросла. Йому дозволялося мати наложницю, в той час як за зраду дружи­ни застосовувалася смертна кара. За незначну провину чоловік міг побити палицею свою дружину. Покарання за побиття наступало лише тоді, коли наслідком його ставало каліцтво дружини.

Майно успадковувалось як за законом, так і за заповітом. Спадкоємцями за законом вважалися діти незалежно від статі, проте старшому сину дістава­лося нерухоме майно. Заповіт дозволялося укладати обом із подружжя. Він озвучувався в присутності трьох свідків або укладався в письмовій формі.

Кримінальне право та процес. Серед злочинів у Стародавньому Єгипті виділялися:

— посягання на державний устрій, зокрема — зрада, розголошення державної таємниці, повстання. Ці злочини відносилися до категорії тяж­ких, відповідали за них не лише винні, а й члени їхніх родин;

— злочини проти релігії— вбивство священних тварин, чаклунство;

— злочини проти життя та здоров'я — вбивство, завдання тілесних ушкоджень;

— майнові злочини — крадіжка, обважування;

— злочини проти моралі— перелюбство, зґвалтування.

За вчинення злочинів передбачалися тілесні та членоушкоджувальні покарання (відрізання вух, носа), смертна кара, ув'язнення, передача до рабства, грошові штрафи, відшкодування завданих збитків у подвійному розмірі.

Процес розпочинався з подання усної чи письмової заяви потерпілої сторони. Доказами вважалися свідки, присяга, зізнання під час тортур.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте письмову відповідь на питання: "Чи існує різниця між абсолют­ною монархією як формою правління і "східно-деспотичним" режимом"?
2. Як здійснювалося управління Стародавнім Єгиптом?
3. У чому полягає своєрідність давньоєгипетського права та правосуддя?
4. Які періоди у своєму розвитку пройшла Єгипетська держава?
5. З яких ланок складалася судова система Стародавнього Єгипту?

Глосарій термінів та понять:

Давній Схід — географічне, історико-культурне, цивілізаційне понят­тя; саме тут, на території Давнього Сходу, вперше в історії людства сфор­мувалися такі інститути, як держава, право, світові релігії.

Східна деспотія — форма правління в державах Давнього Сходу, яка характеризується рядом певних рис: повноваження глави держави необме­жені; світська та духовна влада належить одній особі; здійснення влади є справою численного бюрократичного апарату; пригнічення особистості, відсутність свобод, найнижче раболіпство.

Мерет — термін, який означав простолюдина, але не мав чітко вираже­ного змісту.

Неджес — певна категорія "слуг царя", які мали високий статус і право продавати частину своєї продукції на ринку.

Фараон —титул давньоєгипетських царів.

Номарх — людина, що очолює ном, командує його ополченням, керує храмовим господарством, є верховним жерцем місцевого культу.

Немху — категорія єгипетського населення, до якої входили землевласни­ки, які мали власне господарство, ремісники, воїни, дрібні чиновники, які з волі фараонівської адміністрації могли бути підвищені або понижені у своєму соціально-правовому статусі залежно від потреб держави.

Джаті —жрець міста, начальник царського двору, глава царської кан­целярії, людина, що контролює центральне та місцеве управління, розпо­ряджається земельним фондом, керує армією, має судові функції.

Ном — територіально-адміністративна одиниця Давнього Єгипту, до складу якої входили сільські общини.

"Начальник дому зброї" — людина, яка очолювала військове відом­ство, відповідала за зброю, за забезпечення армії, будівництво фортець.

"Той, що завідує тим, що продукує земля та приносить Ніл" — людина, яка відповідала за державні комори та склади.

"Начальник робіт" — людина, яка відповідала за велике будівництво.

"Слухняні покликанню" — неоднорідна за складом група осіб, яка посідала певне місце в управлінні або виробництві; ті, хто безпосередньо міг вислухати та повинен був виконати наказ свого пана.

Джаджати — ради общин.

"Супутники царя" — кадрове офіцерство, яке виконувало особливо важливі військові доручення фараона.

Неферу — новобранці єгипетської армії.

"Начальник шістьох великих домів" — людина, яка очолювала су­дове відомство та відповідала за судочинство по всій країні.

Дата добавления: 2014-12-10