Стародавній Вавилон

Модуль 1.2

Зміст дидактичної одиниці

1. Створення Вавилонського царства.
2. Правовий статус окремих груп насе­лення.
3. Державний устрій.
4. Суспільний лад.
5. Судоустрій та судочинство.
6. Армія та поліція.
7. Закони Хаммурапі та основні риси права.

Джерела права:

1. Антология мировой правовой мысли. Античный мир и восточные цивилизации: В 5 т.— Т. 1 / Отв. ред. Л.Р. Сюкияйнен.— М., 1999.
2. Законы Вавилона, Ассирии и Хеттского царства / Предисловие, пер. и коммент. под ред. И.М. Дьяконова // Вестник древней истории.— 1952. - № 3-4.
3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие.— М.: Гардарика, 1998.
4. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой.- М.: Юрист, 1996.
5. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: В 2 т.— Т.1. / Отв. ред. Н.А. Крашенинникова.— Древний мир и Средние века / Сост. О.Л. Лысенко, Е.Н. Трикоз.— М., 2003.

Основна література:

1. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. К.И. Батыра.- М.: Юрист, 1998.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.
3. История государства и права зарубежных стран: В 2 т./ Под ред. 0 А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой.— М.: Изд-во МГУ, 1991.
4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
6. Федоров К.М. История государства и права зарубежных стран.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1977.
7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.
8. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Дандамаев М.А. Рабство в Вавилонии.— М., 1982.

2. Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока.— М., 1983.

3. Емельянов В.В. Древний Шумер.— СПб, 2001.

4. Клочков И.С. Древняя культура Вавилона (человек, судьба, время).- М., 1983.

5. Крашенинникова Н.А. История права Востока.— М., 1994.

6. Оппенхейм Н. Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации.- М., 1990.

7. Якобсон В.А. Возникновение писаного права в Древней Месопотамии // ВДИ.- 1984.- № 4.

8. Якобсон В.А. "Кража" и "грабеж" по законам Хаммурапи // Палестинский сборник.- Вып. 26.- М., 1978.

Матеріали для вивчення:

Держава. Вавилонська держава виникла між нижніми течіями річок Тигр і Євфрат (звідси грецька назва Месопотамія - Межиріччя).

Найдавнішим населенням Південного Межиріччя були шумери, похо­дження яких і нині науці точно не відоме. Вони створили ряд міст-держав, таких, як Кіш (на півночі), Ур та Урук (на півдні) на чолі з правителем, який у різних общинах мав різні титули: енсі, лугаль, цар. Правителі спочатку обиралися народними зборами або радою старійшин. З часом у їхніх руках опиняється все більше влади, вона стає спадковою. Частина общинної землі переходить у власність правителів.

Суспільні верстви складалися із знаті, общинників, рабів та інших залежних людей. Величезну роль у житті шумерів відігравали храми, жерці. Саме вони стали центром управління сільським господарством, організо­вували будівництво іригаційних споруд, збирали податки. У храмах збері­галися запаси хліба, тварини, інші цінності. У разі захоплення членів общини у полон під час військового походу храм викуповував бранців, якщо у їхніх родичів на це не вистачало коштів.

Поступово всю територію шумерів захопили аккадці (семітське насе­лення, що проживало на півночі Межиріччя), створивши могутнє Шумеро-Аккадське царство.

У кінці III тис. до н. є. розпочинається розквіт міста Вавилон (з аккадської — "ворота бога"). На початку II тис. до н. є. Вавилон стає столи­цею нової держави, утвореної аморейськими племенами, що проникли у північну частину Месопотамії.

За часів царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. є.) Вавилон досягає свого найвищого розвитку. Йому підпорядковуються Аккад, Шумер та ряд тери­торій, розташованих на Півночі. Таким чином, виникла могутня Вавилонська держава, що проіснувала до кінця XVI ст. до н. є. і була підкорена войовни­чими хасидськими племенами. У кінці XVII ст. до н. є. починається тимчасове піднесення Вавилона, яке тривало до 539 р. до н. є., до завоювання персами.

Державний устрій. Стародавній Вавилон — відносно централі­зована держава з рисами, що дозволяють віднести її до східнодеспотичного типу. В руках спадкового царя зосереджувалася законодавча, вико­навча, судова і верховна релігійна влада. Однак вона не була беззасте­режно абсолютною. Правитель дослухався як до думки заможної міської знаті, так і всевладних жерців. У Вавилоні було три міста, що мали привілейований статус — Ніппур, Сіппар і сам Вавилон. Надані їм царські грамоти забороняли правителям ув'язнювати міщан, вимагати робочу та військову силу для потреб держави.

Все управління державою зосереджувалося в палаці царя. Особи, що відали господарством правителя, одночасно виконували функції вищих посадових осіб у державі. Серед них виділявся нубанда - друга після царя особа у Вавилоні.

У системі державних органів виділялися центральні та місцеві органи і управління. Великими містами управляли царські намісники. На місцях зберігалися органи общинного самоуправління, що здійснювали адмініст­ративну, фінансову і судову владу.

Дата добавления: 2014-12-10