Погляди Аристотеля на державу 7 страница

Крім того, визначивши філософію як систему знання і світогляд, варто вказати ще на такі її особливості:
1. Філософія прагне розв’язати ті гострі, смисложиттєві питання, які висуває відповідна історична епоха. „Філософія – доба, осягнута думкою” (Гегель).
2. Філософія є невід’ємним і вищим проявом духу народу.
3. Філософія – вершина гори, з якої філософ споглядає минуле і провіщає майбутнє – свого народу і людства.

Справжня філософія персоніфікована, тобто твориться і репрезентується особистостями. Тим-то кожен філософ хоче бути почутим, і його твір чи система – його сповідь і проповідь. „Філософ повинен говорити про самого себе, як ліричний поет” (Ф.Шлегель).

59. Концепція «осьового часу» К.Ясперса. (По роботі «Смисл та призначення історії»).

Як вже згадувалось, ще Гегель говорив про те, що весь історичний процес рухається до Христа і йдевід нього. Явище Сина Божого і є вісь світової історії, а щоденним підтвердженням цієї християнської структури світової історії служить наше літочислення.

Якщо вісь світової історії взагалі існує, то вона може бути виявлена тільки емпірично, як факт,значимий для всіх людей, у тому числі й для християн. Якщо потрібно знайти цю вісь, то слід звертатись до джерел історії, де з неймовірною плодотворністю йшло формування людського буття. Воно було таким переконливим, що дозволяло для всіх народів знайти загальні рамки розуміння їх історичноїзначимості незалежно від певного релігійного змісту. Саме тоді відбувся дуже різкий поворот в історії і цей час коротенько називають «осьовим часом».

2.1 Характеристика «осьового часу»

У цей час відбувається багато надзвичайного. Так, наприклад, у Китаї, Персії, Індії, Палестині й Древній Греції паралельно з’явились діячі й течії, що визначили масштаби, смисл і критерії всього послідуючого розвитку світової цивілізації.

На той час у Палестині відкрито засуджували владо маючих старозавітні пророки, а також працював релігійний діяч Ездра, який оформив концепцію іудаїзму в Торі, IV ст. д. н.е. У Греції жили мудреці, які систематизували наукові і філософські навчання та сприяли появленню демократії. В Ірані формував філософсько-етичні навчання зороастризму пророк Заратуштра, який до того ж створив Гат (найдавнішу частину Авести). В Індії жив Будда Гаутама, який формував навчання буддизму, джайнізму, ранні версіїіндуїзму, і який створив упанішад. В Китаї творили мислителі Конфуцій і Лао-цзи, які формували навчання конфуціанству та даосизму. [8, с. 66 - 67]

«Новое, возникшее в эту эпоху в трех упомянутых культурах, сводится к тому, что человек осознаетбытие в целом, самого себя и свои границы» [2, с. 33]. Це говорить про те, що перед людиною відкривсяжах світу й її власна безпорадність. Людина, знаходячись у скрутній і тяжкій ситуації, ставить радикальніпитання, вимагає звільнення й порятунку. Вона ставить перед собою вищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості й у ясності трансцендентного миру через те, що починає усвідомлювати своїкордони.

Усе це відбувалося за допомогою рефлексії. Випробовувалися найбільш суперечливі можливості й почалася духовна боротьба, у ході якої кожний намагався переконати іншого, повідомляючи йому свої ідеї, свій досвід та обґрунтування. Такі нові явища, як дискусії, створення різноманітних партій, розщеплення духовної сфери породили занепокоєння й рух, які стикалися з духовним хаосом.

Так, наприклад, китайські мудреці, Лао-цзи і Кофуцій, які жили і працювали у той самий час, виходячи з однієї культурологічної основи Дао (дія або принцип утвору, який відповідає за походження одиниці й подвійності й разом з тим за початок миру; з Дао виникає полярність Інь і Ян і внаслідок цього протилежності, з погодженості яких виходить зміна, рух і взаємні проникнення [11, с. 32]), вибирали її різноманітні складові архетипу: Лао-цзи базував своє навчання на горизонталі архетипу Дао й нижній (земній) межі, а Конфуцій – на вертикалі і верхній (небесній) межі. [6, с. 125]

«В эту эпоху были разработаны основные категории, которыми мы мыслим по сей день, заложены основы мировых религий, и сегодня определяющих жизнь людей. Во всех направлениях совершался переход к универсальности» [2, с. 33].

Цей процес змусив багатьох переглянути, поставити під сумнів, піддати аналізу всі несвідомо прийняті раніше звичаї й умови.

У той час уперше з’явились філософи. Людина почала відчувати себе окремим індивідуумом і наважилась на те, щоб шукати опору в самій собі. Пустельники й мандрівні мислителі Китаю, аскети Індії, філософи Греції й пророки Ізраїлю, як би вони не відрізнялися один від одного по своїй вірі й внутрішній структурі свого навчання все одно були близькі по своїй сутності. «Человек может теперь внутренне противопоставить себя всему миру. Он открыл в себе истоки, позволяющие ему возвыситься над миром и над самим собой» [2, с. 34].

Це - справжня людина, яка, будучи зв'язана і схована плоттю, скована своїми потягами, прагне дозвільнення й порятунку й дійсно здатна знайти його вже в цьому світі в пориві піднесення до ідеї, унезламному спокої душі, у медитації, у розумінні того, що вона сама і увесь світ є атман, у стані нірвани, у єднанні з дао або в покірності волі Божої.

Закінчився й час міфологічної епохи з її спокійною стійкістю. Основні ідеї грецьких, індійських, китайських філософів і Будди, думки пророків про Бога були далекі від міфу. Почались різні види боротьби:

раціональний перевірений досвід проти міфу;

трансцендентний Бог проти демонів, яких немає;

проти неправильних образів Бога

Божественна віра неймовірно піднялась за допомогою посилення етичної сторонни релігії. «Миф же стал материалом для языка, который теперь уже выражал не его исконное содержание, а нечто совсем иное, превратив его в символ» [2, с. 33]. У ході цієї зміни був момент, коли міфи, як такі, знищувалися і відбувалося їх перетворення і відсторонення на великі глибини. Прадавній міфічний світ повільно відступав. Та народні маси фактично все ще вірили в нього, тому цей світ зберіг своє значення у якості якогось фона.

Саме у цей час з’являється Танах (прийнята в івриті назва єврейського Священного писання, ухристиянській традиції практично повністю відповідає Старому Завіту [13, с. 342]). В цій книги можна прослідкувати нові, дуже важливі для людства явища, які відбувались в період «осьового часу». Так, наприклад, у Танасі слово барзел («залізо») згадується 72 рази, що говорить про відкриття і впровадження металургії заліза, а пізніше сталі у господарську діяльність людини. [3, с. 25] Крім того Танах послужив основою для становлення ісламу та християнства, а саме виникненню Старого Завіту, де безпосередньо є згадки про діячів і пророків того часу.

Ознайомившись з книгою А. Л. Коварського «Герої Старого Завіту» можна виділити таких діячів того часу, як Мойсей та його спадкоємець Іісус Навін, 16 суддів, про яких йдеться мова у Книзі СуддівІзраїлевих та перші царі – Саул і Давид, які встановлювали справедливість з Божою допомогою. [5, с. 5-6] Але саме пізніші пророки Ілія, Ісаія та Ієремія, які призивали людей вірити й молитися Богу, бо Він «хранит каждого, кто любит Его и остается Ему верным» [3 ЦАСТВ 17:1-6] жили в період «осьового часу».

У той період був порядок: те, що досягалося окремою людиною, аж ніяк не ставало загальнимнадбанням. У ті часи дистанція між вершинами людських можливостей і масою була надзвичайно велика. Однак те, ким стає одинична людина, непрямим образом змінює всіх людей.

Колись духовний стан людства був порівняно незмінним. У ньому, незважаючи на катастрофи, будучи обмеженим по своєму обрію, усе повторювалось в непомітному й дуже повільному духовномуплині, який не усвідомлювався й тому не пізнавався. Тепер же, навпаки, напруга росте й стає основоюбурхливого та стрімкого руху.

Людство почало відчувати свою відповідальність і своє місце в цьому світі. Люди вже не стоять осторонь проблеми і, відчуваючи наближення катастрофи, прагнуть допомогти розумінням, вихованням,уведенням нових, кращих реформ. Вони намагаються опанувати хід подій, відновити необхідні умови або створити нові. «История в ее целостности мыслится как последовательная смена различных образов мира. Создаются теории, которые должны определить, как наилучшим образом устроить совместную жизнь людей, управлять и править ими» [2, с. 35].

Ця епоха не була періодом простого поступального розвитку. Це був час знищення й творенняодночасно. Вищі можливості мислення й практики, що одержали своє здійснення в окремихособистостях, не стали загальним надбанням, тому що більшість людей не могли рухатись цим шляхом. Те, що спочатку було в цьому русі волі стало, в остаточному підсумку, анархією. І коли ця епохавтратила творчій початок, у трьох областях культури було зроблене фіксування концептуальнихпоглядів. З безладдя, що стало нестерпним, виникло тяжіння до нового єднання в справі відтворення міцних умов життя.

Через деякий час відбулося завершення цієї епохи, яке носить досить політичний характер. Майже одночасно в ході завоювання насильно створюються більш могутні імперії - у Китаї, в Індії (династіяМаурья), на Заході (елліністичні держави). Усюди, виникаючи з руїн, складався, насамперед, технічно йорганізаційно планомірний новий порядок. [2, с. 35-36]

Передбачалося, що світові імперії, які утрорилися наприкінці осьового часу будуть існувати вічно. Однак їх стабільність була ілюзорною. Якщо в порівнянні з державними утворами «осьового часу»існування цих імперій і було достатньо тривалим, то в остаточному підсумку вони також прийшли в занепад і розпалися. Наступні тисячоріччя принесли більші зміни. У цьому аспекті загибель івідродження великих імперій становили історію післяосьового часу, продовжували історію великих культур стародавності, яка тривала багато тисячоріч; однак відмінність полягала в тому, що духовна напруга, яка виникла в осьовий час з тієї пори не переставала виявляти свій вплив на людей, надаючи їх діяльності нову невизначеність і нове значення. [2, с. 36]

2.2 Інші згадки про «осьовий час»

Чи можна підтвердити всю цю теорію про «осьовий час іншими» фактами? К. Ясперс у своїй книзі «Смысл и назначение истории» приводить такі найбільш ранні відомі міркування по цьому питанню:

Є. Лазо пише: «Не може бути випадковістю, що майже одночасно за 600 років до н.е. у якості реформаторів народної релігії виступили в Персії Заратустра, в Індії - Гаутама Будда, у Китаї - Конфуцій,в іудеїв - пророки, у Римі - цар Нума, а в Елладі - перші філософи іонійці, дорійці, олеати»; [2, с. 39]

В. Штраус у своєму чудовому коментарі до Лао- цзи затверджує: «В епоху, коли в Китаї жили Лао-цзи й Кун-цзи, усі культурні народи були охоплені своєрідним духовним плином. В Ізраїлеві - це часпророків - Іеремії, Авакума, Данила, Іезекііля; у наступному поколінні був споруджений другий храм уЄрусалимі (521-516). У Греції ще жив Фалес, виступали зі своїми навчаннями Анаксимандр, Пифагор,Геракліт, Ксенофонт, народився Парменид. У Персії відбулася, очевидно, серйозна реформаціяпрадавнього навчання Заратуштры. А в Індії виступив Шакья-Муні, засновник буддизму». [2, с. 39]

«Впоследствии об этом обстоятельстве время от времени упоминалось, но всегда вскользь. Насколько мне известно, попытка понять эти явления в их совокупности и тем самым установить параллельность в универсальном развитии, охватывающем все духовное бытие тогдашнего человечества, ни разу не делалась» [2, с. 39].

Розділ 3 Наслідки «осьового часу»

«Осьовий час» служить ферментом і масштабом, що зв'язує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє нам чітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.

Найглибший поділ народів визначається тим, як вони ставляться до великого прориву «осьовогочасу».

За К. Ясперсом розрізняють:

1. Осьові народи.

Це ті народи, які, послідовно продовжуючи свою історію, зробили стрибок, ніби вдруге народилися вньому, тим самим заклавши основу духовної сутності людини і її справжньої історії.

До цих народів відносяться китайці, індійці, іранці, іудеї і греки. [2, с. 76]

2. Народи, що не знали прориву.

Прорив в «осьовий час» був вирішальним по своєму універсально-історичному значенню, але не всі народи цим скористались. Ряд великих культур стародавності, що існували до прориву і, навіть, одночасно з ним, проігнорували нові течії, що виникли в «осьовий час», незважаючи на одночасність,залишилися дуже далекими до прогресу нового мислення.

До «осьового часу» також можна віднести період розквіту єгипетської й вавилонської культур, хоча й з безсумнівними ознаками пізньої стадії. Обидва народи не знали перетворюючої людину рефлексії. Вони не випробували метаморфози, навіть стикаючись із осьовими народами, і не реагували на прорив,який відбувся поза сферою їх безпосереднього існування. Ці культури залишилися, по суті, такими ж, якими вони були раніше в якості попередніх «осьовому часу» культур, не зважаючи на те, що раніше досягли величезних успіхів у області організації державного й громадського життя, в архітектурі,пластики й живопису, у створенні своєї магічної релігії. Однак усе це відбувалося вже на стадії повільного вмирання. Ці народи загубили й свою внутрішню культуру, будучи у своєму зовнішньомуіснуванні підлеглими новим силам, хоча ця культура в кожному окремому випадку перероджувалася: у Месопотамії - у перську, а потім у сасанидськую культуру й іслам; у Єгипті - у римську й християнську, пізніше теж в іслам. [2, с. 76]

Обидві названі вище культури - єгипетська й вавилонська - мали усесвітньо-історичне значення. Завдяки зіткненню з ними, сприйманні їх звичаїв та биту, затверджувалася як культура іудеїв, так і культура греків, які, в свою чергу, заклали основи Західного світу. [2, 77]

3. Наступні народи.

Як вже говорилось раніше, усі народи діляться на тих, основою формування яких був світ, що винику результаті прориву, і тих, хто залишився осторонь. Перші - історичні народи; другі - народи первісні.

З епохи «осьового часу» пройшло два тисячоріччя. Консолідація у світові імперії виявиласянеостаточною. Ці імперії зруйнувалися; у всіх трьох областях один за одним випливали епоха воюючих держав, епоха розрухи, переселення народів, ефемерних завоювань і нових, швидко минущих моментів високих культурних творень. У трьох великих культурних колах з'являються нові народи:

- на Заході - германці й слов'яни,

- у Східній Азії - японці, малайці, сіамці; вони у свою чергу створюють нові утвори у боротьбі зісприйнятої ними високою культурою, за допомогою її засвоєння й перетворення.

Для західної свідомості вісь історії - Христос. «Христианство, христианская церковь является, быть может, самой великой и возвышенной формой организации человеческого духа, которая когда-либо существовала. Из иудейства сюда перешли религиозные импульсы и предпосылки (для историка Иисус - последний в ряду иудейских пророков, осознающий свою связь с ними); от греков - философская широта, ясность и сила мысли, от римлян - организационная мудрость в сфере реального». [2, с. 81]

Із усього цього виникає якась цілісність, яку ніхто не передбачив заздалегідь:

- з одного боку, дивно складний кінцевий результат у синкретичному світі Римської імперії;

- з іншого боку - ціле, спонукуване новими релігійними й філософськими концепціями.

Християнська церква виявилася здатної з'єднати навіть саме суперечливе, увібрати в себе всі ідеали, що вважалися до тієї пори найбільш високими, і надійно зберігати їх у вигляді нерушимої традиції.

60. Категорії і сутність закону взаємного переходу кількісних і якісних змін.

Специфіка цього закону полягає в тому, що він розкриває загальний механізм процесу розвитку і відповідає на питання ЯК, у яких формах протікає рух і розвиток, ЯК здійснюється перехід від одного якісного стану предметів, явищ до іншого. Він розкриває взаємозв'язок безперервності і переривчастості в поступальному русі, розвитку.

Щоб зрозуміти сутність цього закону й особливості його дії, необхідно спочатку з'ясувати, розкрити зміст тих категорій, через взаємозв'язок і взаємодію яких він виявляється. Тобто необхідно насамперед з'ясувати, що таке якість, кількість, міра, стрибок і ін.

Коли ми споглядаємо навколишній світ, то перше, що ми помічаємо - це величезну розмаїтість предметів, явищ, процесів, їхніх властивостей і особливостей. І як би тісно вони не були між собою пов'язані, кожен з них зберігає свої специфічні особливості, які показують, ЩО становить розглянутий предмет і ЧИМ він відрізняється від інших, кожен з них має свою якісну визначеність, а також має кількісні характеристики: розмір, вагу, ступінь розвитку тощо.

Що ж таке якість?

Якість — це така визначеність предметів, явищ, що характеризує їх як дані, реальні предмети, явища. Можна ще сказати, що якість — це визначеність предмета, що характеризує специфіку його буття, свідчить, ЧИМ є предмет у даній конкретній системі взаємозв'язків; це визначеність буття предмета в його конкретних проявах.

Втрачаючи цю визначеність, предмет перестає бути тим, чим він був, і стає іншим. Так, якісна визначеність людини, яка виступає як визначеність її буття, яке відрізняє її від тварини, полягає в способі її життєдіяльності, який полягає в тому, що людина, на відміну від тварини, задовольняє свої життєві потреби не шляхом безпосередньої взаємодії з природою, а шляхом опосередкування цього процесу виробництвом, системою суспільних відносин, свідомістю, свободою. Іншими словами, це опосередкування здійснюється за допомогою системи якісно нових (соціальних) потреб і відповідними їм видами діяльності.

Варто мати на увазі, що предмет і якість — не те саме. У природі реально існують не якості, а предмети, яким притаманні якості, причому нескінченно багато якостей.

Якість предмета тісно пов'язана з властивостями, через які вона виявляється. Властивість — це здатність предметів і явищ вступати у певні зв'язки і відносини з іншими предметами. Це властива предмету особливість, яка виявляється в зв'язках і відношеннях окремих сторін, рис предметів, а також у відношеннях даного предмета з іншими, як певна ознака.

Наприклад, вода переломлює промінь під певним кутом, розчиняє цукор, сіль і інші речовини. Ця здатність води переломлювати промінь, розчиняти певні речовини виявляється як її властивість. Кожен предмет має багато властивостей. Предмет може набувати нові чи втрачати якісь властивості, але залишатися при цьому самим собою. Наявність властивостей виявляється у взаємодії даного предмета з іншими. Властивість води вгамовувати спрагу виявляється тоді, коли людина п'є її.

Ознака — це спосіб прояву властивості, що свідчить про її наявність. Ознака не завжди адекватно відображає властивість. Так, іноді під загальними ознаками виявляються здібності різних мікробів викликати різні хвороби. У той же час та сама здатність може виявлятися в різних ознаках. Ознаками властивості горіти і наявності загоряння чогось є поява диму, вогню, запаху, підвищення температури. Отже, якість, властивість і ознаки тісно пов'язані одне з одним.

Взаємозв'язок якості і властивості знаходить свій вираз втому, що предмет може виступати як певна якість тільки тоді, коли він має певні властивості. Наявність властивостей є необхідною умовою для того, щоб предмет набув ту чи іншу якість.

Наприклад, ягоди, фрукти, овочі, завдяки наявності певних властивостей, можуть бути продуктами харчування. Інші предмети, завдяки наявності в них специфічних властивостей, — знаряддями праці, будівельними матеріалами, джерелами енергії.

Іноді якість визначають як сукупність істотних властивостей предмета. Але з таким категоричним твердженням не можна погодитися. Якісна визначеність предмета може бути зумовлена як наявністю багатьох, так і якої-небудь однієї властивості. Наприклад, бензин як якість — хімічна сполука — має різні властивості: прозора рідина, горить, має специфічний запах, може розчиняти багато речовин. Тут його якісна визначеність як хімічної сполуки виявляється в багатьох властивостях. Але наявність однієї властивості -горіти — може зумовити його якісну визначеність як пального, властивість розчиняти — як розчинника.

Однак наявність властивостей ще не означає, що предмет автоматично становить певну якість. Наявність властивостей тільки створює можливість бути чимось. Для того, щоб предмет набув якісну визначеність, він повинний перебувати у певній системі зв'язків з іншими предметами і явищами. Отже, якість визначається наявністю властивостей і перебуванням предмета у певній системі зв'язків. Наприклад, предмет природи виступатиме як знаряддя праці тільки тоді, коли він, маючи необхідні властивості, поставлений між людиною і природою в процесі виробництва. Точно так само результат виробництва буде товаром тільки тоді, коли він, маючи певні властивості, перебуває в системі товарних відносин. Без цього він не товар, а тільки можливість бути товаром.

Зважаючи нате, що кожен предмет має велику кількість властивостей і перебуває в багатьох системах зв'язків, то він одночасно може виступати як різна якість. Наприклад, студент, що сидить в аудиторії, одночасно виступає як представник чоловічої чи жіночої статі, як син, дочка, батько, мати, брат, сестра, бізнесмен тощо, тобто залежно від наявності тих чи інших систем зв'язків, у яких він перебуває.

Розглядаючи питання про якісну визначеність предметів, важливо звернути увагу на взаємозв'язок між якістю і сутністю. їх не можна ототожнювати. Як уже зазначалося, сутність — це внутрішня, глибинна система зв'язків і відносин, яка визначає природу предмета, зумовлює його виникнення, існування, функціонування і з руйнуванням якої предмет перестає існувати. У ній закладене внутрішнє джерело розвитку. У той же час сутність виражає цілісність предметів, явищ, особливості взаємозв'язків між їх структурними елементами, зумовлює їх виникнення і загибель.

На відміну від сутності, якість — це така визначеність предмета, явища, яка розкривається у взаємозв'язках їх з іншими предметами. І через те, що взаємозв'язки можуть бути різні, то предмет чи явище, зберігаючи незмінною свою сутність, можуть виступати в різній якості. Це ж можна сказати про різні ступені розвитку якогось явища, процесу. При збереженні сутності ці різні ступені можуть стати різними якостями.

Наприклад, людина у своєму розвитку проходить різні ступені, що якісно відрізняються один від одного: дитинство, юність, зрілість, старість. Але поки людина жива, її сутність як людини зберігається.

Це ж можна сказати про якісну визначеність поколінь при збереженні тієї ж людської сутності. Не випадково Гегель сутність назвав: "в-собі-і-для-себе-буття".

Але і сутність може виступати як якість, якщо вона характеризує предмет, явище в їх співвідношенні з іншими предметами, явищами. Так, сутність людини виступає як якість порівняно з тваринним світом і неживою природою. Сутність одного суспільного ладу виступає як якість порівняно з іншим суспільним ладом. У якості акцентується увага на відмінності даного предмета від інших чи різних його внутрішніх станів. Коли сутність виступає як якість, тобто, коли якість предмета визначається сутністю і системою зв'язків, у якій він перебуває, то зміна якості збігається зі зміною сутності, предмет втрачає свою якісну визначеність і перестає існувати. Наприклад, живий організм як якість у зіставленні з неживою природою втрачає цю якісну визначеність, коли він умирає. Якість і сутність (сутність живого) припиняє своє буття.

Дотепер підкреслювалося, що якість розкриває відмінність між предметами, між станами предмета, явища, ступенями їх розвитку, відмінність якісної визначеності одного і того ж предмета в різних системах зв'язків. Але буває і так, що різні предмети, що мають різні властивості, можуть мати однакову якісну визначеність, виступати в одній якості.

Овочі, фрукти, хліб, макарони, м'ясо, молоко, сир — усі вони виступають як продукти харчування, коли використовуються людиною для забезпечення своєї життєдіяльності. Граната, пістолет, автомат, гармата, міномет — їх якісна визначеність — зброя.

Зміна якості залежить насамперед від зміни властивостей, а також від переходу предмета з однієї системи зв'язків в іншу. Студент стає аспірантом, коли, закінчивши вуз, вступає в аспірантуру. Молоді люди перестають бути холостяками, уклавши шлюб. Згнилий продукт перестає бути продуктом харчування для людини.

Кожен предмет, явище, процес крім якісної визначеності має ще й кількісну визначеність. Кількість — це така визначеність предмета, що характеризує його з боку розміру, обсягу, ваги, температури, ступеня, темпів розвитку. Характерною формою вираження кількості є число. Але ці поняття не тотожні. Число залежить від прийнятих мір обчислення ваги, обсягу, довжини тощо. Наприклад, вага можна вимірювати у фунтах і кілограмах, відстань — у кілометрах і милях тощо. Кількісні характеристики предметів можуть бути різноманітними. Чим складніші предмети, явища, процеси, тим чисельніш і їх кількісні визначеності. Кількість, залишаючи без уваги якісну визначеність предметів, розкриває співвідношення між їх окремими сторонами, між предметами з однаковими властивостями, ознаками. Тому сторони предметів і самі предмети між собою в кількісній визначеності виступають у відношенні: більше — менше, вище — нижче, важче — легше тощо.

Та ж кількість може характеризувати однаково різні якості, якщо вона виражає однакові сторони, риси (кілограм заліза, кілограм олії, борошна, цементу).

Кількість і якість перебувають між собою в нерозривному взаємозв'язку, вони одна без одної не існують. Але якість знаходиться у взаємозв'язку не з якою завгодно кількістю, а з визначеною. Так, наприклад, атом водню може існувати як якісно визначений елемент тільки при наявності певних кількісних характеристик: протона і нейтрона в ядрі й електрона на орбіті, в певних межах простору, часу існування. Види тварин, наприклад, кінь, слон, характеризуються відповідними розмірами тіла, вагою, кількістю уживаної їжі, води, які забезпечують нормальну їх життєдіяльність.

Але єдність якості і кількості не є чимось абсолютним, незмінним. Особливість їх єдності полягає в тому, що кількісні характеристики можуть у певних межах змінюватися, не змінюючи якості. Живий організм від народження до смерті зберігає якісну визначеність як представник певного виду (орел, вовк, лисиця), хоча протягом життя в ньому відбуваються істотні кількісні зміни в рості, вазі, ступені зрілості. Співвідношення кількісної і якісної характеристик, у межах якого кількісні зміни не призводять до змін якісних, називається мірою. Так, мірою буття речовини як рідини будуть межі температури, тиску, за яких вона перетворюється на твердий чи газоподібний стан. У складних явищах, процесах межі міри рухливі, розтягнуті, і визначити їх точно неможливо. Наприклад, межа переходу від тварини до людини розтягнута на мільйони років. Але межі міри можуть бути визначені і досить точно. Наприклад, куля буде кулею, що летить, від моменту пострілу до зіткнення її з перешкодою. І ЦІ межі можна точно виміряти за часом, за дальністю польоту.

Якщо якість — це визначеність буття, то міра визначає його межі. Так, якщо предмет в один і той же час може виступити в різній якості (у різних зв'язках і відносинах), то і буття в цій різній якості буде обмежено різною мірою. Слід зазначити, що міра буття як якості і міра буття як предмета не збігаються. Наприклад, Іванов А. А. — одночасно інженер, керівник колективу, депутат, чоловік, батько. Міра його буття в кожній з цих якостей обмежена певними рамками, але жодне з них не збігається з буттям його як живої людини, особи, носія всіх цих якостей. Міра буття предмета тільки тоді збігається з мірою буття якості, коли якість визначається сутністю. Якщо, наприклад, стіл спалили, то він перестане бути не тільки столом, але перестає існувати як предмет.

Кількість і якість перебувають не тільки в єдності, але і взаємодіють між собою, взаємозумовлюють одна одну. Діалектика взаємозв'язку і взаємодії між ними виражається в законі взаємного переходу кількісних і якісних змін.

Сутність цього закону полягає в тому, що будь-який процес розвитку проходить шляхом поступового нагромадження кількісних змін, які на певному етапі з неминучістю призводять до змін якісних. У той же час кожній новій якості притаманні нові кількісні характеристики, вона зумовлює нові кількісні зміни. Цей закон, з однієї сторони, розкриває взаємозв'язок між кількісною і якісною визначеностями предметів, явищ, їх взаємозалежність і взаємодія, а з другої - динаміку переходу від однієї якості до іншого. Він є загальним законом розвитку природи, суспільства, мислення.

Так, запліднена клітина у своєму розвитку починає поділятися. З'являються все нові і нові клітини. їх кількість швидко зростає. При цьому не всі клітини однакові. Відбувається поділ їх на групи, на основі яких формується кістяк, внутрішні органи, мозок. Як результат - яйцеклітина переростає в плід. Плід - це нова якість порівняно з заплідненою клітиною. У свою чергу, плід продовжує розвиватися, збільшується в розмірі, вазі, відбувається ускладнення його внутрішньої структури, підвищується ступінь організації і взаємозв'язку всіх структурних елементів організму, що формується. Плід, отже, - це не тільки нова якість, але і нові кількісні характеристики. Досягши певного рівня зрілості, плід перетворюється на самостійний організм. Його народження — це ще один перехід до нової якості з новими кількісними характеристиками.

Сам момент переходу кількісних змін у якісні, момент переходу від однієї якості до іншої називається стрибком. Стрибок становить специфічну форму руху, розвитку, це такий момент, коли кількісні зміни виходять за рамки міри і перериваються корінними змінами, змінами якісними. Розвиток виступає як єдність безперервності і переривчастості.

Дата добавления: 2014-12-16