Міжнародна інформація. закріпленому в ст.34 Конституції, вбачають два різних права (відповідно до частин першої та другої цієї статті)

Кудрявцева С.П., Колос В.В.

закріпленому в ст.34 Конституції, вбачають два різних права (відповідно до частин першої та другої цієї статті). Раніше В.Ф. Погорілко та інші автори право на свободу думки і сло­ва, вільне вираження своїх поглядів і переконань та право на інформацію відносили до політичних прав, хоч і зазначали, що ці права і свободи є переважно культурними (духовними), а віднесення її до політичних прав і свобод є надмірною політизацією цієї свободи. Крім того, ці автори підкреслюва­ли, що право на інформацію закріплене в Конституції впер­ше, а його здійснення може бути обмежене законом в інтере­сах національної безпеки та у випадках, передбачених части­ною третьою ст. 34 Конституції. Таким чином, в теорії кон­ституційного права спостерігається певна еволюція щодо ро­зуміння і визнання права на інформацію.

Виникає питання: чи потрібно розглядати як окремі пра­ва право на свободу думки і слова, тобто право на вільне само­вираження та право на інформацію? Виходячи зі змісту статті 34 Конституції, статті 10 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (в редакції Протоколу №11 від 1 ли­стопада 1998р.), де говориться про право на свободу вира­ження своїх думок, що включає свободу отримувати і поши­рювати інформацію, та з сучасного розуміння поняття інфор­мації, можна зробити висновок, що право на інформацію є певною мірою складовою права на самовираження і, отже, особистим правом кожного.

Конституційні права на свободу думки і слова та інфор­мацію в будь-якій формі, закріплені, відповідно, у частинах першій та другій статті 34 Конституції, можна розглядати, насамперед, як особисті права кожної людини, але в певних аспектах — як політичні права громадян України (напри­клад, у разі отримання чи поширення певної інформації під час виборів тощо). Право на інформацію можна також відне­сти до культурних прав в контексті реалізації свободи літера­турної, художньої, наукової та технічної творчості (стаття 54 Конституції), реалізації права на освіту (стаття 53 Консти­туції) тощо. Очевидно, що реалізація соціальних та еко­номічних прав неможлива без вільного поширення інфор­мації. Ця думка підтверджується, зокрема, Декларацією

свободи висловлювань та інформації, що була прийнята Комітетом міністрів ради Європи у 1982 р. У ній наголошено, що свобода інформації необхідна для соціального, еко­номічного, культурного і політичного розвитку кожної лю­дини, вона є умовою гармонійного розвитку соціальних і культурних груп, націй і міжнародного співтовариства.

Багато спірних, часом не вирішуваних проблем пов'язано з питаннями реалізації та захисту права на інформацію. Особливо це стосується перлюстрації особистої кореспон­денції, несанкціонованого підслуховування приватних теле­фонних розмов, збереження і розповсюдження персональних даних (конфіденційної інформації) про особу.

Згідно з Конституцією, право на інформацію знаходиться під захистом загального права на свободу та особисту недотор­каність. Обмін же інформацією, здійснюваний за допомогою засобів зв'язку, має і спеціальну конституційну гарантію у ви­гляді таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31). В умовах постійного розвит­ку засобів зв'язку ця форма поширюється на будь-які його ви­ди, в тому числі на електронну пошту, кореспонденцію надісла­ну факсом тощо. Конституційний обов'язок зберігати зазначе­ну таємницю мають виконувати як державні установи зв'язку, так і громадські організації та приватні підприємства, що пра­цюють у сфері інформаційної комунікації.

Якщо особа веде законослухняний спосіб життя, вона вправі розраховувати на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли правоохоронним органам стане відомо про те, що конкретні особи під час листування, теле­фонних розмов, телеграфних повідомлень можуть передава­ти інформацію про обставини вчинення злочину, який розслідується або про підготовку до скоєння злочину, вони мають право за рішенням суду вдатися до підслуховування телефонних розмов, а також огляду листів, бандеролей, по­силок тощо.

Але ці винятки можуть мати місце лише тоді, коли орга­ни судового слідства доведуть суду, що іншими засобами

Дата добавления: 2014-12-16