В Україні

Законодавче регулювання інформаційної сфери

Міжнародна інформація

Кудрявцева С.П., Колос В.В.

I

Основними принципами інформаційних відносин, згідно зі статтею 5 Закону, є гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та збереження інформації.

Незважаючи на те, що, відповідно до статті 200 нового ЦК України, інформація є об'єктом цивільних прав, зокрема од­ним із видів нематеріальних благ, реальне встановлення мо­нопольних прав на інформацію залишається проблемою. Не­обхідність забезпечення суспільних інтересів примушує за­конодавця в ряді випадків вводити особливий режим поши­рення і використання інформації. Зокрема, дістають своє правове регулювання такі види інформації, як державна таємниця, конфіденційна інформація, інформація в автома­тизованих системах тощо.

В Україні інформаційне поле формується під могутнім впливом закордонних чинників. Поряд з безумовністю вимог відкритості інформаційного простору України для інфор­маційних потоків з-за кордону зрозуміло, що втрата важелів впливу на процеси у ньому може призвести до значних нега­тивних наслідків для майбутнього країни. Саме тому надзви­чайної актуальності набувають проблеми регулювання інформаційної сфери, створення відповідних умов для випе­реджаючого розвитку вітчизняного інформаційного вироб­ництва. Провідним інструментом реалізації національних інтересів у такій чутливій галузі суспільних відносин, як інформаційна сфера, повинно стати право. Остання теза усвідомлена ще на початку 1990-х років.

Показово, що одним з перших законів незалежної держа­ви став Закон «Про інформацію».

Аналіз відповідних статей Конституції України дозволяє дійти висновку про намагання вітчизняного законодавця по­будувати інформаційну політику на основі демократичних та ліберальних норм та принципів, одночасно забезпечивши їхню адаптацію до українських умов.

Положення Конституції України розвиваються та кон­кретизуються у понад 200 документах, які встановлюють правові норми в інформаційній сфері. Серед них базові Зако­ни України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення та радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про дер­жавну таємницю», «Про зв'язок», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист жур­налістів», «Про рекламу», «Про Концепцію національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про елек­тронний підпис», «Про електронний документообіг» та інші.

Експертиза українського інформаційного законодавства, котра неодноразово здійснювалася протягом останніх років, зокрема представниками ОБСЄ, свідчить про те, що законо­давча та нормативно-правова база функціонування інфор­маційної сфери України в цілому відповідає європейським нормам. Проте, якщо формальний бік справи не викликає, значного занепокоєння, то існує нагальна проблема недотри­мання встановлених норм усіма суб'єктами інформаційних відносин, зокрема органами державної влади всіх рівнів. Рівень правової культури громадян України змушує розгля­дати ситуацію із зовсім іншого боку порівняно з країнами Європейського Союзу.

Історично в Україні склався принципово відмінний від західноєвропейського погляд на писаний договір — одну з ос­нов сучасного права. Більшість відносин у суспільстві регу­лювалася звичаями, неформальними домовленостями. Події 20 сторіччя, зокрема й 90-х років, також не сприяли форму­ванню європейської правової культури.

Дата добавления: 2014-12-16