Контрольні питання

1. Поняття методів управління земельними ресурсами.

2. Охарактеризуйте метод системного аналізу в управлінні земельними ре­
сурсами.

3. Охарактеризуйте програмно-цільовий метод в управлінні земельними ре­
сурсами.

4. Охарактеризуйте метод землевпорядкування в управлінні земельними ре­
сурсами.

5. Охарактеризуйте метод моделювання в управлінні земельними ресурсами.

6. Охарактеризуйте методику оцінки методів управління земельними ре­
сурсами.

Розділ 4. НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

4.1. Сутність нормативно-методичного забезпечення управління земельними ресурсами

На сучасному етапі в складі земельного законодавства намічається біля 100 нормативно-правових актів, які заклали правові основи регулювання земельних відносин та організації і охорони земель. Проте, незважаючи на їх велику кількість, існує безліч негативів, що фактично не дозволяють гро­мадянам в повній мірі скористатися своїми правами на земельну власність. Земельним кодексом України, Законами України "Про землеустрій", "Про охо­рону земель" та "Про оцінку земель" передбачено розробити ще біля 150 від­повідних стандартів, норм і правил.

Отже, регулювання громадського життя, пов'язаного з використанням землі, тісно пов'язане з нормативним регулюванням, яке виникає на їхній основі, кількісно і якісно орієнтує суб'єкти управління при оцінці стану сус­пільних процесів і тенденцій їх розвитку.

Наявність у суспільстві визначеного запасу культури, духовності, пере­дових ідей завжди визначало і визначатиме можливості і рівень нормативного регулювання. Духовна культура і воля суспільства, його бажання змінити си­туацію на кращу завжди шукають шляхи вирішення назрілих проблем. У цьо­му ряду особливе місце займають соціально-економічні норми, що фіксують кількісні і якісні параметри життя своїх громадян, визначають вектор суспіль­ного розвитку, критерії і показники, за допомогою яких вони вимірюються.

У буквальному перекладі з лат. погта - керівне правило, зразок. Найбільше поширення нормативне управління одержало в економіці, у ви­значенні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, де встановлювалася норма їхніх витрат. Однак такий зміст терміна непридатний для соціального управління, яким є управління земельними ресурсами. Тут нормами нази­вають як стихійно сформовані, так і встановлені суспільством правила, що визначають стійкі форми соціальної життєдіяльності людей, спрямовані на досягнення схвалюваних ними соціальних цілей.

Звичайно, в соціології розуміння соціальної норми пов'язано з особли­вого роду розпорядженням, що регулює поведінку людей у тих або інших со-

ціально значимих ситуаціях. Вони можуть набирати форми юридичних норм або існують у вигляді суспільних правил, показників, звичаїв і традицій.

Норматив виступає як ключове поняття у визначенні збалансованості розвитку соціальної, а в останнє десятиріччя і екологічної системи. Подібна оцінка нормативу зумовлюється характером його зв'язку з показниками про­гнозів, розрахунків, соціальних та екологічних програм. Якщо соціальний показник відображає конкретний напрям (вектор, процес) соціального роз­витку, то норматив фіксує оптимум цього показника щодо конкретних умов. Соціальний норматив диференціюється під впливом конкретного соціального середовища, географічного, етнічних та інших факторів, є основою формуван­ня нормативної культури управління, сукупності принципів, цінностей, норм управлінської діяльності. Кожен норматив може впливати на неформальні норми, традиції, на прийняття рішень у процесі управління. Сукупність норм і цінностей визначає зміст нормативного управління, що розчленовується на три рівні. Перший: оперативне управління, що керується питаннями «як» і «за допомогою чого» можна управляти. Другий: стратегічне управління, що керується нормами «що» і «коли». Третій: власне нормативне управління, що керується питаннями «навіщо» і «для чого». Норматив у галузі управління земельними ресурсами містить у собі два типи норм, перший з яких регулює власне управлінську діяльність, процес, а другий - організаційні процеси, що спрямовані на відтворення самої системи організації, використання і охорони земель як цілісної соціально-економічної системи. При розробці й освоєнні тих соціальних чи природних явищ і процесів, де відсутні апробовані норми і нормативи, на практиці широко використовуються методи експертних оцінок, моделювання, експерименту.

Нормативи, соціальні чи екологічні - різновид соціологічної або екологіч­ної технології для характеристики оптимального стану соціального прогресу (або однієї з його сторін); вони складені на основі врахування об'єктивних за­кономірностей соціального розвитку. Конкретно-історичний характер соціаль­ного (включаючи і екологічний) нормативу полягає в тому, що він відображає можливості і потреби соціального розвитку на одному етапі і відповідно може (і повинен) змінюватися в майбутньому. Він має чітку кількісну та якісну ви­значеність і являє собою величину, що характеризує ідеальну (бажану) ціль розвитку соціального процесу. Для того щоб установити найбільш ефективне співвідношення потреб і можливостей у соціальному розвитку, нормативи, зви­чайно, апробуються спочатку експериментально, а потім у масовому порядку.

У співвідношенні з потребами практики соціальні нормативи розробле­ні для багатьох сторін життя людини: у сфері праці, культури, побуту і т. п.

Однак нормування зачепило і соціально-економічну діяльність, соціальне і міжособистісне спілкування. У практику управління вводиться поняття соці­альний орієнтир - найбільш імовірна раціональна величина розвитку тих чи інших соціальних процесів.

Можлива класифікація соціального нормативу за різними параметрами. По-перше, основним є класифікація за сферами життєдіяльності людини: міс­це проживання, діяльність, соціально-політичне життя, культура, побут і т. п. Вони відображають, насамперед, забезпечення земельними і матеріальними ресурсами в розрахунку на 1 тис. чоловік населення виробництво ВВП на оди­ницю площі і т. д. Застосування цього підходу дає можливість оцінити відста­вання, випередження або відповідність рівня розвитку соціальних процесів у регіоні, країні, світі порівняно з нормативними вимогами. По-друге, соціальні нормативи можуть виражатися у вимогах, що висуваються до міських і сіль­ських поселень. Ці нормативи пов'язані з розмірами приватної власності на землю і необхідністю організації раціонального життя населення. По-третє, це норми, що пов'язані із системою «людина - природа» ними фіксується, на­приклад, взаємовідносини людини з природою.

Соціальні нормативи й орієнтири можуть бути розроблені для різних рів­нів: усієї країни, визначеного регіону, галузей економіки країни, конкретних категорій земель, системи землекористування. Вони диференціюються залеж­но від соціальної структури суспільства, природних умов тощо. І, нарешті, ці нормативи й орієнтири міняються і будуть мінятися на кожнім етапі розвитку не тільки суспільства, а й будь-якої соціальної організації.

Світова тенденція полягає в тому, що роль нормативно-ціннісного регу­лювання в житті суспільства постійно зростає, а це і є вірною ознакою появи цивільного суспільства. Останнє забезпечує зростання значимості духовних регуляторів, соціальних факторів на основі демократизації людських відно­син, гласності на всіх рівнях управління і створення сприятливих умов для розвитку ініціативи населення, насамперед у кожному муніципальному утво­ренні, що безпосередньо організовують, нормують і регулюють поведінку кожного землеволодільця і землекористувача.

Нормативне регулювання і вплив нерозривно пов'язані із соціальним прогнозуванням і моделюванням, заснованими на характеристиці цілісного стану об'єкта через пізнання його окремих частин, а також із передбаченням, що і додає управлінню цілеспрямованого характеру, служить засобом форму­вання і перевірки гіпотез. З їх допомогою підтверджуються або відкидаються на практиці як істинні досягнення науки, оцінюється проблемна ситуація, пе­ревіряються вихідні положення. Побудова моделей майбутнього стану сприяє

більш глибокому пізнанню сьогодення, об'єктивній оцінці минулого, вияв­ленню основних тенденцій і перспектив розвитку. Але якщо метод наукового передбачення досить добре вивчений, йому присвячені численні роботи, то питання моделювання, особливо соціального, багато в чому є нові і малоосво-єні в теорії управління.

Системне уявлення про реальну дійсність пов'язано з ієрархією систем. Власне кажучи, весь всесвіт складається з безлічі систем, кожна з яких міс­титься в більшій системі подібно до безлічі пустотілих кубиків, вкладених один в одного. Так само, як можна уявити собі більшу систему, в яку входить інша система, завжди можна виділити із цієї системи більш обмежену.

Тому, на нашу думку, методи системного підходу і моделювання суспіль­них систем є основою теорії і методології оптимальних систем управління, що дає змогу виділяти істотні риси, властивості системи і принципові заходи впливу на неї.

Питання методології удосконалення управління земельними ресурсами належать до найменш розроблених у науці управління. їхнє вирішення нині є важливим і актуальним завданням теорії і практики управління. У широкому сенсі під методологією розуміють філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності. На відміну від теорії, спрямованої на пізнання дій­сності, методологія вивчає сам процес пізнання.

Модель - це еталон, стандарт, що відтворює устрій (будівлю) та імітує, функції, дії будь-якого іншого устрою; образ, аналог, схема якогось фрагмента реальності, об'єкта землекористування, пізнання оригіналу; інтерпретація (у логіку, математику). З гносеологічної точки зору модель - замінник оригіналу в пізнанні.

Модель використовується у тих випадках, коли потрібно вивчити не-розвинені властивості досліджуваного об'єкта. При цьому враховується, що модель і оригінал далеко не тотожні, вони лише подібні, інакше неминуча абсолютизація, перекручування об'єктивної дійсності, що перешкоджає до­сягненню об'єктивного знання.

Нормативний документ - це документ, що встановлює правила, загаль­ні принципи чи характеристики різного виду діяльності або їх результатів.

Стандарт - це створений на основі консенсусу та ухвалений визнаними органами нормативний документ, що встановлює для загального і багаторазо­вого користування правила, настанови, вказівки або характеристики різного виду діяльності чи її результатів і який є спрямованим на досягнення опти­мального ступеня впорядкованості у певній сфері та доступним широкому колу користувачів.

Національний стандарт - це стандарт, прийнятий національним орга­ном стандартизації.

Комплекс стандартів - це сукупність взаємопов'язаних стандартів, що належать до певної сфери стандартизації і встановлюють взаємопогоджені ви­моги до об'єктів стандартизації на підставі загальної мети.

Нормативно-методична база, наприклад, сталого землекористування створюється за ієрархічним принципом і включає такі блоки:

а) організаційно-методичні норми;

б) еколого-технічні та еколого-технологічні норми;

в) еколого-економічні та соціально-екологічні норми;

г) ґрунтоохоронні норми.

Група організаційно-методичних нормативів включає основні загальні положення використання та охорони земель.

Еколого-технічні та еколого-технологічні норми регулюють зони осо­бливого режиму землекористування, обмеження на використання техніки, агротехнологій. агрохімікатів і пестииидів у різних галузях господарювання. наприклад, регламентація з екологічних позицій технології вирощування сіль­ськогосподарських культур чи технологій окультурення ґрунтів тощо.

Еколого-економічні та соціально-екологічні норми - це правила та ви­моги до управління у галузі сталого землекористування, що спрямовані на досягнення екологічних нормативів. Наприклад, до цих норм можуть бути віднесені розрахунки та нормативи щодо розмірів платежів за використання земельних (ґрунтових) ресурсів з урахуванням їх екологічної та соціальної цінності, штрафні санкції за порушення екологічних вимог, правила врахуван­ня ґрунтоохоронної діяльності (при наданні кредитів, призначенні податкових пільг та ін.), правила стимулювання за виконання екологічних нормативів, правил та вимог.

Комплекс ґрунтоохоронних норм може бути розподілений на три групи: нормативи та правила екологічної безпеки, екологічні норми (ЕН), ресурсо-господарські нормативи і правила.

Нормативи та правила екологічної безпеки встановлюють гранично до­пустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у ґрунтах. Ця група нормати­вів найбільш детально розроблена, хоча і має недоліки.

До екологічних норм відносяться: екологічні нормативи і правила охорони ґрунтів і земельних ресурсів та екологічні нормативи антропогенного наванта­ження. Саме ця група норм є центральною у системі ґрунтоохоронних норм.

До групи екологічних нормативів і правил охорони ґрунтів та земельних ресурсів належать нормативи екологічно безпечного зрошення і осушення зе­мель, нормативи допустимого рівня втрати ґрунту тощо.

Екологічні нормативи антропогенного навантаження з врахуванням екологічних норм такі:

- допустимі рівні навантаження на одиницю території;

- гранично допустимий питомий тиск ходових частин техніки на ґрунт;

- оптимальне співвідношення земельних угідь у різних регіонах;

- інтенсивність використання земель;

- гірничо-технічні, які регламентують проведення рекультивації земель.

У групу ресурсогосподарських нормативів та правил входять нормативи використання земельних ресурсів.

Екологічні нормативи якісного стану ґрунтів (земель) охоплюють:

• нормативи обмежень у використанні земель;

• систему показників вмісту поживних речовин, гумусу, солей, біологічні,
фізичні та фізико-хімічні властивості ґрунтів та ін.;

• нормативи збереження видового різноманіття ґрунтів;

• нормативи збереження стійкості ґрунтів;

• вимоги до збереження особливо цінних ґрунтів;

• правила вилучення земель з інтенсивного обробітку;

• правила відновлення якісного стану ґрунтів.

4.2. Поняття стандартів, норм і правил, регламентів, методичних рекомендацій та інструкцій

Організаційно-адміністративне регулювання використання земельних ресурсів здійснюється, головним чином, за допомогою таких інструментів земельної політики, як: нормативи, стандарти, порядки, рекомендації та ін­струкції.

Наприклад, у Законі України "Про землеустрій" ст. 24 визначено, що дер­жавні стандарти, норми і правила у сфері землеустрою встановлюють комп­лекс якісних та кількісних показників, параметрів, що регламентують роз­робку і реалізацію документації із землеустрою з урахуванням екологічних, економічних, соціальних, природно-кліматичних та інших умов.

В Законі України "Про охорону земель" ст. 28 визначено, що стандартиза­ція і нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологіч­ної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Відповідно до ст. 29 до нормативних документів із стандартизації у галузі охорони земель належать:

- терміни, поняття класифікації;

- методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель;

- вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про
якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів;

- вимоги щодо раціонального використання та охорони земель;

- технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель;

- метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

- інші нормативні документи зі стандартизації у галузі охорони земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затвер­джуються, перевіряються і переглядаються в порядку, встановленому Законом України "Про стандартизацію".

Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів наступні:

- гранично допустимого забруднення ґрунтів;

- якісного стану ґрунтів;

- оптимального співвідношення земельних угідь;

- показників деградації земель та ґрунтів.

Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлює Кабінет Міністрів України.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів визначаються з метою встановлення критеріїв придатності земель для використання їх за ці­льовим призначенням.

До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать:

- граничнодопустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових
кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо;

- максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речови­
нами.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються з метою запобігання їх виснаженню і використовуються для здійснення контролю за якісним ста­ном ґрунтів.

Нормативи якісного стану ґрунтів визначають рівень забруднення, опти­мальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлю­ються для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, зокрема, надмірній розораності сільськогосподарських угідь.

До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь нале­жать:

• оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-запо­
відного та іншого природо-охоронного, оздоровчого, історико-культурного,
рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів;

• оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, па­
совищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах.

Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної ка­тегорії земель із метою запобігання погіршенню їхнього стану і використову­ються для здійснення контролю за використанням та охороною земель.

До нормативів показників деградації земель належать показники гранич­но допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів унаслі­док антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормати­ви інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.

Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподар­ської техніки, питомий тиск ходових частин якої на ґрунт перевищує норма­тиви, забороняється.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної паспортиза­ції земель.

При встановленні показників інтенсивності використання земель сіль­ськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські культу­ри, вирощування яких обмежується або забороняється, а також технології та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення використовуються у процесі складання проектно-технологічної документації на вирощування сільськогосподарських культур.

Отже, екологічні стандарти - це такі стандарти, за допомогою яких регу­люється стан, відтворення, охорона і використання навколишнього природно­го середовища та природних, зокрема, земельних ресурсів.

За допомогою екологічних стандартів попереджують негативні впливи на здоров'я, діяльність людини і земельні ресурси, що відбуваються під час вико­ристання земель. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 32 «Екологічні стандарти», указується: «Державні стандар­ти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення навко-

лишнього природного середовища на здоров я людей, інші питання, пов язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням при­родних ресурсів. До екологічних стандартів включають також стандарти якос­ті навколишнього природного середовища для проживання, які встановлюють максимально допустимі рівні забруднювальних речовин у середовищі прожи­вання (атмосфері, воді, ґрунтах). їхні вимоги, як правило, диференційовані з урахуванням екологічного і соціального значення окремих регіонів.

Екологічні стандарти в Україні недосконалі. Недостатньо досконалою є система екологічних стандартів і на міжнародному рівні. Стандарти І8О, які почала запроваджувати Україна, головним чином, охоплюють технологічні процеси виробництв та управління у сфері природокористування.

Екологічні стандарти розділяють на дві групи: стандарти якості навко­лишнього середовища для проживання (атЬіепі кіапсіапік), стандарти на вміст екологічно шкідливих домішок у продукті (сопіепі кіапсіагсі). За допомогою стандартів якості навколишнього середовища для проживання регулюють максимально допустимі концентрації забруднювальних речовин у довкіллі (атмосфері, воді, ґрунтах). Стандарти на вміст екологічно шкідливих домішок у продукті регулюють максимально допустимі концентрації шкідливих речо­вин у продуктах (наприклад, сірки в нафті, свинцю в пальному тощо).

У Японії розробляються екологічні стандарти двох видів - для регулю­вання безпеки здоров'я людей і для регулювання стану навколишнього при­родного середовища.

До екологічних стандартів також можна віднести стандарти управління навколишнім природним середовищем та екологічного аудита. Екологічний на­ціональний стандарт системи управління природокористуванням був вперше розроблений у Великобританії. Британський екологічний національний стан­дарт системи управління природокористуванням включає такі розділи: еколо­гічна політика; організація і кадри; реєстри екологічних нормативів і оцінок; облік впливу на довкілля; визначення і завдання системи управління довкіл­лям; програма діяльності з природокористування; оперативні засоби управлін­ня і необхідна документація; облік документів з питань управління природо­користуванням; аналітичний огляд управління природокористуванням.

Екологічний стандарт СДТУ І8О 14001-97 «Системи управління навко­лишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосу­вання» був прийнятий в Україні у 1997 р. Він є повним автентичним текстом міжнародного стандарту І8О 14001:1996 «Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування». Цей стандарт може використовуватися організаціями всіх типів і масштабів для

сертифікації або саме декларації системи управління навколишнім середови­щем (стандарт ДСТУІ8О 14002-97 не призначений для цих цілей). Він не сто­сується і не містить вимог щодо охорони здоров'я та управління екобезпекою.

Позитивний бік екологічних стандартів як інструментів екополітики: сприяють зміцненню екологічної безпеки (особливо це стосується екологічно небезпечних виробництв); сприяють зменшенню забруднення навколишнього природного середовища.

Слабкий: не завжди допомагають приймати ефективні рішення щодо за­стосування природоохоронних технологій і менеджменту; призводять до по­слаблення стимулюючих функцій ринкових інструментів екополітики.

Інструкції щодо використання земельних ресурсів є адміністративними інструментами, за допомогою яких встановлюються вимоги до технологічних процесів відтворення, охорони, збереження і використання окремих компо­нентів навколишнього природного середовища та земельних ресурсів, які зем­лекористувачі не повинні порушувати. На відміну від інструкцій, рекоменда­ції щодо використання навколишнього природного середовища та земельних ресурсів мають рекомендаційний характер (за їх порушення землекористувачі не несуть адміністративної та іншої відповідальності). Рекомендації щодо ви­користання навколишнього природного середовища та земельних ресурсів, порівняно з інструкціями, є більш гнучким інструментом земельної політики.

Пряме адміністративне регулювання використання земельних ресурсів називають нормативно-правовим, адміністративно-контрольним, прямим ре­гламентуванням, контрольно-адміністративним.

В Україні пряме адміністративне регулювання використання земельних та окремих компонентів природних ресурсів регулюється чинним земель­ним та природоохоронним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, інструкціями міністерств і відомств.

Методи використання земельних ресурсів пов'язані з утриманням вели­кого, часто малоефективного, управлінського апарату та об'єктивною необхід­ністю масштабного контролю за станом довкілля. Вони спрямовані, головним чином, на досягнення певних нормативів стану навколишнього природного середовища та землекористування, а не на повне усунення проблем довкілля.

Пряме адміністративне регулювання використання земельних ресурсів є ефективним інструментом земельної політики у таких випадках:

• у країнах з недостатньо розвиненою ринковою інфраструктурою і слаб­
кою системою оподаткування;

• у секторах економіки, у яких домінують великі державні об'єднання або
недостатньо розвинена конкуренція;

• у разі, коли виробництва або об'єкти становлять екологічну загрозу.

Разом з тим, пряме адміністративне регулювання використання земель­них ресурсів не завжди сприяє ефективному землекористуванню. Ці недо­ліки добре проглядаються на прикладі сільськогосподарського землекорис­тування України. Економічні втрати мають місце і від того, що рекомендації численних адміністративних установ часто є недосконалими, морально за­старілими і не охоплюють різноманіття екологічних і економічних проблем землекористування.

4.3. Державні стандарти як інструментарій управління земельними ресурсами

Серед інструментаріїв управління земельними ресурсами важливе місце займають державні стандарти, норми і правила. Розглянемо їх місце на при­кладі формування системи державних стандартів сталого землекористування.

Стале землекористування - це такий спосіб використання земель, що за­безпечує потреби нинішнього покоління без завдання шкоди можливості май­бутнього покоління забезпечувати свої власні потреби. Це тлумачення дуже близьке до того, яке використано в матеріалах конференції «Ріо-92», а також у наступних матеріалах, зокрема, в Україні для позначення сталого розвитку.

Упровадження принципів сталого землекористування неможливо без постійного відстеження процесів перетворення існуючої системи в май­бутню, ту, що ми намагаємося створити. Такі показники необхідні, крім того, для підтримування дій і порівняльного аналізу. В концепції системі, яка запропонована Академією аграрних наук для контролю перетворень у суспільстві, є 134 показники. Імовірно, що й для контролю у землекорис­туванні також потрібна велика кількість показників. Узагальнений їх пе­релік наведено у таблиці 4.1. Ці самі показники складають основу моні­торингу земель і використання технологій, що за умови їхнього поєднан­ня з економічними показниками і акумулювання протягом років, й будуть основою для об'єктивної оцінки стану земель і наближення його до сталого функціонування. Більшість з рекомендованих показників, навіть сучасного стану їхнього вивчення, можуть бути ранжовані у міру відхилення від до­пустимої або оптимальної величини. Врешті-решт саме так можна створити дієву систему управління існуючого землекористування, визначивши етапи на шляху до сталої фази, і, насамкінець, сформувавши інформаційну сис­тему необхідних управлінських рішень (коригувальних, підтримувальних, радикальних тощо).

Таблиця 4.1.

Дата добавления: 2014-11-29