Коитеоіїв

Процесу

МОДЕЛЮВАННЯ

Вибір

Рис. 3.1. Постановка задачі управління

При постановці завдання управління велике значення мають:

- аналіз і врахування умов управління;

- визначення критерію ухвалення рішення;

- вибір методів аналізу умов існування об'єктів управління і моделювання
процесів управління.

Разом з тим, на умови управління земельними ресурсами мають вплив такі фактори:

• економічна стабільність у суспільстві й регіоні;

• загальний стан законодавчої бази;

• інформаційне забезпечення;

• період часу ухвалення рішення;

• мажорні - форс-мажорні обставини і т. д.

Суто до управлінських умов слід віднести:

- відповідність завдань управління законодавству;

- формування системи взаємодії виконавчих і законодавчих органів влади;

- забезпечення укомплектованості кадрами;

- підвищення ступеня навчання фахівців (керівників і виконавців);

- забезпечення картографічними матеріалами необхідного масштабу;

- проведення повсюдної інвентаризації земель, землеустрою, земельного ка­
дастру, моніторингу земель, їхньої охорони;

- автоматизація процесу управління і ведення державного земельного кадастру;

- можливість адаптації вхідних геоінформаційних систем (ГІС) до умов
об'єкта управління;

- інші умови.

Разом з тим, реалізація законів і принципів управління може здійснюва­тися тільки із застосуванням відповідних методів управління.

Метод управління - це сукупність прийомів і способів впливу на керова­ний об'єкт для досягнення поставлених цілей.

Слово «метод» (від грец. теІЇіосюк) у перекладі означає спосіб досяг­нення будь-якої мети. Через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

Характеризуючи методи управління, необхідно розкрити їхню спрямова­ність, зміст і організаційну форму.

Спрямованість методів управління виражає їх орієнтованість на конкрет­ну систему (об'єкт) керування.

Зміст - це специфіка прийомів і способів впливу.

Організаційна форма- специфічний вплив на реально сформовану ситуа­цію. Це може бути прямий (безпосереднє) або непрямий (постановка завдання і створення стимулюючих умов) вплив.

У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи та їхнє поєднання (комбінації), що органічно доповнюють один одного, зна­ходяться в стані динамічної рівноваги.

Можна виділити такі методи управління:

- соціальні і соціально-психологічні, які застосовуються з метою підвищен­
ня соціальної активності людей;

- економічні, зумовлені економічними стимулами;

- правові, які включають норми і правила, що визначаються, у першу чергу,
земельним законодавством і обов'язкові для виконання;

- землевпорядні як комбінація правових, соціальних, економічних та інших
методів, шляхом яких встановлюються обмеження у використанні земель,
землеохоронні регламенти;

- організаційно-адміністративні, засновані на прямих директивних вказівках.

У більш загальному вигляді всі методи управління можна розділити на дві групи: основні і комплексні.

До основних належать такі, у яких чітко виділяється змістовний аспект за ознакою відповідності методів управління вимогам тих чи інших об'єктивних законів (наприклад, соціальних, економічних, організаційно-технічних та ін.).

Складними, або комплексними, методами управління є комбінації осно­вних методів.

За змістом методи управління відображають вимоги різних об'єктивних законів соціально-економічного розвитку: економічних, організаційно-техніч­них, соціологічних і т. д.

Соціальні методи управління пов'язані зі способами досягнення соці­альних цілей суспільства не тільки економічними, організаційно-адміністра­тивними способами мотивації людської поведінки, а й безпосередньо: через визначення соціальних цілей, підвищення якості життя. Будучи основними, соціальні методи виступають і як комплексні, але в цьому комплексі відповід­но до вимог об'єктивних закономірностей (зростання ролі соціального фак­тора) вони багато в чому визначають змістовний аспект управління і задають вектор розвитку всім іншим методам впливу. Наприклад, поряд з економічним стимулюванням сьогодні широко використовується стимулювання якістю со­ціального впливу, почуттям соціальної причетності до справ тощо.

Соціальні методи включають широкий спектр методів соціального фор­мування, соціального регулювання, морального стимулювання та ін. Методи соціального нормування дають змогу упорядкувати соціальні відносини між соціальними групами, колективами й окремими працівниками шляхом уве­дення різних соціальних норм у соціальному управлінні, конкретним методом соціального нормування є регламентування розмірів приватної власності на землю. Методи соціального регулювання використовуються для упорядкуван­ня соціальних відносин шляхом виявлення і регулювання інтересів і цілей різ­них колективів, груп та індивідуумів.

Економічні методи управління являють собою способи досягнення еко­номічних цілей управління (засобу) на основі реалізації вимог економічних законів. Іншими словами, під економічними методами в сучасному значенні розуміється економічний розрахунок, заснований на свідомому використанні всієї системи економічних законів і категорій ринкової економіки.

Серед різноманіття економічних методів управління можна виділити, на­приклад, методи економічного стимулювання. Економічне стимулювання - це метод управління, що спирається на економічні інтереси землекористувачів, і становить основу формування ефектів від раціоналізації землекористування. Система економічного стимулювання є сукупністю розроблювальних і здій­снюваних заходів, спрямованих на посилення зацікавленості землекористува­чів в одержанні можливо високого прибутку. Економічне стимулювання базу­ється на таких основних принципах:

- взаємозв'язок і погодженість цілей економічного стимулювання з цілями
розвитку вигод і раціоналізації землекористування;

- диференціація економічного стимулювання спрямована на реалізацію не­
обхідних змін у структурі землекористування;

- поєднання економічного стимулювання з іншими методами мотивації;

- поєднання економічного стимулювання з економічними санкціями, які пе­
редбачають матеріальну відповідальність землекористувачів.

Організаційно-адміністративні методи базуються на владі, дисципліні і відповідальності. Організаційно-адміністративний вплив здійснюється в та­ких основних видах:

• пряма адміністративна вказівка, що має обов'язковий характер, адресу­
ється конкретним керованим об'єктам або особам і впливає на конкретно
сформовану ситуацію;

• встановлення правил, що регулюють землекористування (нормативне ре­
гулювання), вироблення стандартних процедур адміністративного впливу;

• розробка і впровадження рекомендацій з організації й удосконалювання
тих або інших процесів, що піддаються організаційно-адміністративному
впливові;

• контроль за використанням і охороною земель.

Основною формою реалізації і застосування організаційно-адміні­стративних методів управління є розпорядження й оперативне втручан­ня у процес управління з метою координації зусиль його учасників для ви­конання поставлених перед ними завдань.

У цілому об'єктивною основою використання організаційно-адміністра­тивних методів управління виступають організаційні відносини, що склада­ють частину механізму управління. Оскільки через їхнє посередництво ре­алізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, завдання організаційно-адміністративної діяльності полягає в координації дій підлеглих. Нерідко, і справедливо, критикують спроби абсолютизації ад­міністративного управління, однак варто мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, що забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміні­стративних, економічних, соціальних і землевпорядних методів.

Підхід, відповідно до якого сфера впливу економічних методів розширю­ється тільки за рахунок витиснення організаційно-адміністративних методів управління, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з практичної точок зору. Організаційно-адміністративні методи в основному спираються на владу керівника, його права, властиву організації (установі, підприємству) дисципліну і відповідальність. Однак адміністративні методи не слід ототожнювати з вольо­вими і суб'єктивними методами керівництва, тобто адмініструванням.

Організаційно-адміністративні методи впливають на керований об'єкт через стандарти, норми, оперативні вказівки, що віддаються письмово або че­рез рішення, проекти та програми землеустрою, контроль за їх виконанням, систему адміністративних засобів підтримки технологічної дисципліни і т. д.

Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну техно­логії виробництва. Ці методи регламентуються правовими актами земельного, природоохоронного і господарського законодавства, соціального регулювання.

У рамках організаційної системи управління можливі такі форми прояву організаційно-адміністративних методів:

• обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т. п.);

• єднальні заходи (консультації, компроміси);

• рекомендації, побажання (порада, роз'яснення, пропозиція, спілкування і т. п.).

Організаційно-адміністративні методи відрізняє від інших чітка адрес­ність директив, обов'язковість виконання розпоряджень і вказівок: їх невико­нання розглядається як пряме порушення виконавської дисципліни і спричи­няє визначені стягнення. Це переважно примусові методи, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетворюється на першу життєву необхідність.

Методи управління земельними ресурсами можна поділити на: методи вивчення об'єктів управління, методи розробки управлінських рішень та ме­тоди реалізації управлінських рішень (рис. 3.2, 3.3, 3.4).

Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управ­лінні здійснюється за допомогою організаційно-адміністративного чи еконо­мічного методу.

Організаційно-адміністративний метод пов'язаний з прийняттям і реалі­зацією безпосередніх управлінських рішень-директив. Цей метод заснований на реалізації державою своїх функцій з управління, відображених у законо­давстві. Це акти прямої дії: вилучення чи надання земель, зонування земель, заходи щодо вивчення земель і їх реалізація. Правовий метод виявляється при опосередкованому управлінні, коли створюване законодавство і нормативи використання земель змушують суб'єктів земельних відносин приймати по­трібні державні рішення. Економічний метод допускає створення економіч­них стимулів і показників, що забезпечують реалізацію державної політики в галузі землекористування.

Усі методи повинні застосовуватися при здійсненні системи управління земельними ресурсами. При виробленні цілей і критеріїв оцінки ефективнос­ті управління необхідно з достатньою точністю визначити методи реалізації кожної функції для формування економічно ефективної системи управління земельними ресурсами.

Детальніше про кожен із методів викладено в навчальних посібниках А. М. Третяка "Землевпорядне проектування" та "Менеджмент у землевпо­рядкуванні".

Рис. 3.2. Методи вивчення об'єктів управління

■ І"_1_І_1>^2

— Г

_І

Рис. 3.3. Класифікація методів прийняття управлінських рішень

Рис. 3.4. Методи реалізації управлінських рішень

3.2. Метод системного аналізу

Як методологію вивчення об'єктів управлінського аналізу рекомендуємо сис­темний підхід, який являє собою форму застосування теорії пізнання і діалектики до дослідження процесів, що відбуваються у природі, суспільстві, мисленні.

Сутність системного підходу полягає в реалізації вимог загальної теорії систем, відповідно до якої кожен об'єкт у процесі його дослідження розгляда­ється як велика і складна система й одночасно як елемент ще більшої системи.

Поняття «система» є базовим для всієї теорії управління. Існує безліч дефі­ніцій поняття системи, що вносить плутанину в її розуміння. З нашого погляду система - це сукупність внутрішньо пов'язаних компонентів, спрямованих до деякої кінцевої мети, а система управління земельними ресурсами як деяка ці­лісність, що складається з взаємозалежних підсистем, кожна з яких вносить свій вклад у характеристику системи використання та охорони земель в Україні.

Отже, система - це безліч пов 'язаних один з одним взаємозалежних еле­ментів, що складають цілісне утворення.

Застосування системного підходу до управління може реалізуватися фа­хівцями в різних модифікаціях (табл. 3.1), використання яких окремо не дає можливості охопити весь об'єкт управлінського аналізу як систему. Тому ви­користання модифікацій доцільно тільки в комплексі з дотриманням обов'яз­ковості вивчення всіх його аспектів.

Таблиця 3.1. Характеристика основних модифікацій системного підходу

Підхід	Характеристика
1. Системно-комплексний (чи системно-елементний)	З'ясування складових елементів системи: • матеріальних компонентів (засобів вироб­ництва і предметів споживання) • процесів (економічних, соціальних, полі­тичних, духовних і т. д.) • ідей (науково усвідомлених інтересів людей)
2. Системно-структурний	З'ясування внутрішніх зв'язків і залежностей між елементами системи, які допомагають отримати уявлення про внутрішню організацію об'єкта
3. Системно-функціональний	Виявлення функцій, для виконання яких існу­ють відповідні об'єкти
4. Системно-цільовий	Наукове визначення цілей дослідження, їхньо­го взаємного погодження між собою

Продовження таблиці 3.1.

5. Системно-ресурсний	Виявлення ресурсів, які потрібні для розв'я­зання тієї чи іншої проблеми
6. Системно-інтеграційний	Визначення сукупних якісних властивостей системи, які забезпечують її цілісність і осо­бливість
7. Системно-комунікацій­ний	З'ясування зовнішніх зв'язків певного об'єкта з іншими, тобто його зв'язків із зовнішнім се­редовищем
8. Системно-історичний	З'ясування умов і часу виникнення дослід­жуваного об'єкта, пройдені ним етапи, сво­єчасний стан, а також можливі перспективи розвитку

3.3. Програмно-цільовий метод

Програмно-цільовий метод полягає у застосуванні системного аналізу в програмах, спрямованих на вирішення визначеної проблеми, і є його логічним продовженням.

Комплексно-цільова програма - це документ, що відображає комплекс взаємозалежних заходів науково-технічного, організаційного, соціально-еко­номічного, екологічного, технологічного характеру, необхідних для досягнен­ня конкретно поставленої мети.

Така програма відображає мету, необхідні для її досягнення ресурси, дже­рела ресурсів, етапи і терміни виконання, склад відповідальних осіб, виконав­ців, співпідпорядкованість останніх і види механізмів розв'язання проблеми.

Розрізняють такі види комплексно-цільових програм: • за цільовою спрямованістю (організаційні, науково-технічні, екологічні, економічні, соціальні та ін.). Дедалі частіше розробляються багатоаспек-тні програми. Наприклад, інвестиційний проект або бізнес-план освоєння інновації, будучи різновидом комплексно-цільових програм, охоплює біль­шість з названих напрямів. Скажімо, Законом України "Про охорону зе­мель" визначено необхідність розробки двох програм: Загальнодержавної програми використання та охорони земель і Національної програми охоро­ни родючості ґрунтів;

• за масштабами рівнів управління, що торкаються внутрішніх і зовнішніх
проблем щодо об'єкта управління. (Наприклад, регіональні, місцеві, міські
програми і внутрішньогалузеві стосовно конкретної галузі);

• за тривалістю дії (довгострокові - більше 10 років, середньострокові -
3-9 років, короткострокові - до 2 років). Посилення турбулентності зо­
внішнього середовища вносить корективи в тривалість програм виділених
типів. У рамках зазначених інтервалів нині спостерігається тяжіння до
скорочення їхньої тривалості на 40-50 %. Наприклад, Указом Президента
України в 2001 р. була схвалена програма "Основні напрями земельної ре­
форми в Україні на 2001-2005 роки";

• за цілями системи управління або характером (цільові і ресурсні).
Комплексно-цільовий метод являє собою комплексну регламентацію до­
сягнення поставленої мети і складається з розробки однієї цільової і будь-
якої кількості ресурсних програм, взаємно пов'язаних загальною кінцевою
метою.

Варіантів представлення програм існує безліч. Вибір форми представ­лення комплексно-цільової програми - це прерогатива постановника за­вдання (замовника, керівника та ін.). Він визначається метою програми, зруч­ністю контролю її виконання, наочністю надання інформації.

При цьому треба пам 'ятати, що зайва деталізація форми є чинником, що гальмує її впровадження, дублюванням розподільних, координаційних і контрольних функцій.

Основними етапами формування програм є:

1) попередній аналіз стану програмної системи або об'єкта методом систем­
ного аналізу чи логіко-смислового моделювання;

2) складання прогнозу її подальшого розвитку. На цьому етапі з'ясовуються
сформовані тенденції в розвитку системи, склад і наявність ресурсів для
її виконання, структура діючих факторів (зовнішніх і внутрішніх). Тут же
попередньо формуються проблеми, всі наступні завдання програми, коло
учасників;

3) розробка ресурсних програм. Комплексно-цільова програма може мати
одну і більше ресурсних програм, що мають потребу в узгодженні термі­
нів, розподілу за виконавцями та ін.

Серед заходів щодо раціоналізації управлінської праці важливе місце за­ймає впровадження і широке використання в управлінні графічних методів і сіткового планування.

Сітковий графік являє собою графічну модель того чи іншого процесу, даючи можливість з необхідним ступенем деталізації відобразити цей про­цесу часі, зберігши логічний зв 'язок його окремих частин.

3.4. Метод землеустрою

Одним з основних методів управління земельними ресурсами на регіо­нальному та місцевому рівнях є землеустрій.

Враховуючи те, що метод управління - це сукупність прийомів і спосо­бів впливу на керований об'єкт, тобто на використання та охорону земельних ресурсів для досягнення поставлених цілей, а землевпорядкування - це су­купність нормативно-правових та технічних дій, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію територій суб'єктів землево­лодіння і землекористування, то останнє і є методом управління земельними ресурсами.

Відповідно до ст. 182 Земельного кодексу України метою землеустрою є забезпечення раціонального використання і охорони земель, створення спри­ятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів. З огляду на те, що основа ефективності землеустрою лежить у суспільному ви­робництві, і він є головним важелем держави в здійсненні земельних перетво­рень, відповідно можна зробити такі висновки:

1) землеустрій с головним механізмом утворення землеволодінь і земле-
користувань у всіх галузях народного господарства. Зокрема, без про­
ведення землеустрою, складання проекту, його розгляду, погодження, за­
твердження, відведення земельних ділянок у натурі (на місцевості), видачі
документів, які посвідчують право землеволодіння або землекористуван­
ня, не можна розпочати будь-яке виробництво;

2) при землеустрої проходить взаємне пристосування виробництва і те­
риторії, зокрема, здійснюється територіальна організація виробництва, в
процесі якої, з урахуванням придатності ґрунтів, місця розміщення земель,
обґрунтовується найкраще і найбільш вигідне використання землі та орга­
нізовується територія землеволодіння або землекористування. Тому суб­
станція ефективності землеустрою лежить в економіці землекористування
(виробництві підприємства). Це положення підтверджує також те, що в
процесі землеустрою вирішуються питання охорони земель та екологізації
землекористування. У цьому полягає основний інтерес як держави так і її
громадян;

3) при землеустрої створюються оптимальні (для певного рівня розвитку
продуктивних сил і виробничих відносин) організаційно-територіальні
умови землеволодіння і землекористування, що важливо на стадії фор­
мування ринкової економіки і ринкового приватного землекористування.

Отже, землеустрій виступає як державний важіль регулювання землеволо­діння і землекористування при будь-яких змінах земельних відносин. Під час широкомасштабних земельних і економічних перетворень, якими є аграрна і земельна реформи, повсюдної реорганізації виробництва і територій, перероз­поділу земель першочергового значення набуває землеустрій. У процесі зем­леустрою повинен забезпечуватись перехід до нового земельного ладу з нови­ми формами господарювання, землеволодіння і землекористування, оскільки основним змістом його, відповідно до ст. 184 Земельного кодексу України, є:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територі­
альних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробка загальнодержавної та регіональних програм використання і охо­
рони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунту­
вань використання і охорони земель відповідних адміністративно-терито­
ріальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохорон­
ними, рекреаційними і заповідними режимами;

д) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекорис­
тувань та створення нових;

є) складання проектів відведення земельних ділянок;

є) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

ж) підготовка документів, що посвідчують право власності або користування
землею;

з) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне об­
ґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів
щодо охорони земель;

и) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використан­ням і охороною земель;

і) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання і охорони земель.

Таким чином, шляхом здійснення землеустрою державою реалізову­ються три функції управління земельними ресурсами:

1. Створення інформаційної бази для вироблення управлінських рішень та їх
моніторинг.

2. Розробка управлінських рішень у процесі прогнозування і проектування
використання земель.

3. Здійснення управлінського рішення шляхом перерозподілу земель (вилу­
чення, відведення), організації заходів з поліпшення та охорони земель,
облаштування і оформлення правового режиму землекористування, еконо­
мічного стимулювання раціонального землекористування.

Для реалізації земельної політики держави через систему землеустрою, та органи управління земельними ресурсами організовують певні землевпо­рядні дії. їх взаємозв'язок з функціями управління земельними ресурсами на­ведено в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Дата добавления: 2014-11-29