Історія письма. Термінологія. Класифікація шрифтів

Одним з актуальних питань сьогодення є вивчення культурної спадщини народу, його наукових та духовних здобутків. «Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу та боротьби народів у вирі історичних подій, було письмо», пише М.Г.Різник у книзі «Письмо і шрифт». Письму в еволюції людини як суспільної істоти надають великого значення, оскільки воно здавна служило людству як засіб спілкування, матеріального втілення мислення.

Спілкування може здійснюватися як в усній, так і в писемній формах. Але до винайдення радіо і телебачення писемне мовлення було єдиною формою передачі думки на відстані і в часі. Перевага писемного мовлення полягає і в тому, що до його змісту можна повертатися багато разів, перечитуючи потрібні місця. «Без письма мова лишалася б тільки миттєвим засобом спілкування. Одне лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час. Письмо – необхідне доповнення мови, надзвичайний важіль співжиття, знання… Без нього неможливі ні достовірна історія, ні наука», - писав академік Я.К.Грот ще в другій половині XIX ст. («Спорные вопросы русского правописания от Петра Великого доныне» 1876г.)

Дві форми мовлення – усна й писемна – мають як спільні, так і відмінні особливості. Подібні вони за змістом, оскільки обидві передають думку. Відрізняють їх засоби вираження і сприймання.

Рис.1 Піктографічне письмо

Звукове мовлення – це необхідна матеріальна оболонка нашого мислення, письмо ж – це винахід людини. Винайшовши письмо, люди, напевно, не переставали дивуватися його значимості, його можливостям і приписували створення письма богам. Стародавні єгиптяни вважали творцем письма бога Тоту; у вавилонян таким богом був Набу. За грецькими міфами, відомий бог Гермес, який, як вважали греки, винайшов абетку, був творцем числа.

Переважна більшість сучасних народів користується таким видом письма, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків – літер. Таке письмо називають алфавітним. Жодне звуко- буквене, або алфавітне, письмо не передає звучання мови з усією точністю. Основна вимога звукового письма – передати зміст думки і зберегти мовні форми.

Рис.2 Єгипетські ієрогліфи

Письмо з’являється не випадково, а лише на певному етапі розвитку людства. Наприклад, письмо, що передає звукову мову, відоме в різних народів з часів формування держави. Різні ж народи досягають такого розвитку неодночасно, тому й зародження писемності в них хронологічно неоднакове.

Проте історія письма починалася не з літер.

Історія світової писемності знає чотири основні види письма:

піктографічне ( картинне) – найдавніше письмо у вигляді наскальних рисунків;

ідеографічне (ієрогліфічне) – письмо ери ранньої державності й виникнення торгівлі (Єгипет, Китай). Знаки ідеографічного письма – ідеограми (ієрогліфи) – є, як правило, окремими словами або навіть цілими поняттями;

складове (один письмовий знак – склад) – письмо деяких народів Індії; в Японії воно застосовувалося разом з китайськими ієрогліфами;

звуко - буквене (фонематичне) – письмо, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків – літер і яке висловлює фонематичний склад мови. Фонеми це окремі звуки мови і залежно від вимови можуть варіюватися (порівняйте: в’яз – в’язь). Це означає, що фонематичний склад мови кількісно відрізняється від фонографічного складу, тобто від алфавіту.

Рис.3 Шумерийське письмо

Неалфавітні види письма.

Письмо почалося з малюнка і дістало назву піктографічного (від латинського pictus – намальований і грецького grapho – пишу). Малюнкове письмо передає лише приблизний зміст повідомлення, зовсім не відтворюючи звучання мови. Такі «тексти» може прочитати кожен, навіть не знаючи мови, якою «промовляє» до нас «автор». У піктограмах не позначаються окремі слова, як у реченнях, хоча кожен найдрібніший малюнок за змістом такий же викінчений, як і сучасне речення. Щоправда, існували в цьому виді письма й деякі умовності. Коли малювали, наприклад, тварину, перевернуту догори ногами, цим хотіли сказати, що вона нежива, забита. Сонце символізувало «день», а піктограма з зіркою – «ніч, морок». Піктограми зображували в основному конкретні предмети. Значно важче було пере6давати малюнком абстрактні поняття.

Малюнкові записи віднайдені на територіях доісторичного Єгипту, на острові Крит, у стародавньому Китаї. Колись такими малюнками листувалися народності Сибіру. А в Північний Америці, Центральній Америці й Австралії піктографічним письмом користуються і дотепер.

У нас піктограми як основний вид письма тепер не використовуються. Проте трапляється чимало умовних знаків, які можна вважати своєрідними піктограмами. Так, дорожні знаки повідомляють, що недалеко розміщується заправна станція, телефон, медпункт, вивіски розшифровують призначення магазинів.

Рис.4 Вавилонський клинопис

Відомі й намагання давніх людей зображувати за допомогою малюнка такі поняття, як життя, смерть, любов.

Рис.5 Фінікійське письмо

Зображення, що передавали абстрактні поняття, ставали з часом більш схематичними. Вони готували грунт для переходу до користування знаками, які віддалено нагадували малюнок первісний. Оскільки такі знаки передавали ідею, поняття, їх назвали ідеограмами, а письмо ідеографічним (від грецького idea – поняття, grapho – пишу). Можливості ідеографії набагато більші, ніж піктографії. Це письмо здатне передавати і ті поняття, що не сприймаються зором і тому не можуть конкретно відобразитися в малюнку. Ідеографічне письмо, порівняно з піктографічним, передає не просто думку, а все речення – слово за словом. Але все ще відсутній зв'язок між намальованим знаком і його вимовою. Тобто й ідеографічні знаки можуть бути прочитані будь-якою мовою.

Стародавній світ розв’язав і важче завдання – як у писаному тексті розрізнити, наприклад, чоловічі й жіночі імена, як вказати, що передається не сам предмет, а його дія, що йдеться, наприклад, не про качку, як зображено на малюнку, а про поняття «літати». Єгиптяни використовували так звані ключові знаки, які виконували функцію вказівника роду, вказівника дії, абстрактних понять. Якщо при розгляді стародавніх єгипетських записів доведеться зіткнутися з часто повторюваним значком людських ніг, то не слід думати, що тут безліч разів уживається слово «йти» чи «крокувати», - це тільки підказка, що слово потрібно розуміти як дієслово на означення дії. Біля чоловічих імен малювали чоловічу постать. А біля жіночих – жіночу. Імена або титули обводили колом. Єгиптяни власні імена, а потім і інші слова могли передавати ще й «ребус ним» способом. Якщо у власному імені були склади, що нагадували за звучанням якісь предмети, то його запис складався з кількох «співзвучних» малюнків. Так із малюнкових ідеограм поступово складалися ієрогліфи, тобто значки, частина яких лише віддалено нагадувала обриси конкретних малюнків, а інші вже втратили схожість з первісним малюнком зовсім. Такий шлях розвитку пройшло письмо китайців та деяких інших народів.

Ідеографічне письмо знаменне ще й тим, що в ньому зародилися цифрові знаки. На старовинних написах можна читати про вік людей, зображений певною кількістю кружечків, про кількість воєнних походів, здійснених воїном, що могли зображати теж певною кількістю рисок. І сучасні знаки чотирьох арифметичних дій (+) плюс, (-) мінус, (×) знак множення, (:) знак ділення, інші математичні умовні знаки, хімічні формули, інші знаки – це все приклади використання ідеографічного письма за нашого часу.

Алфавітне письмо.

У піктограмі, ідеограмі прочитується не лише зміст думки, а й зорові образи – малюнки, які стали зоровими знаками усієї культури тих народів, що ними користувалися. Навіки залишили вони свої письмена, свідчення про спосіб життя та мислення, традиції, уявлення про навколишній світ. Єдине, чого не можна прочитати, так це їхньої звукової мови.

Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності, - це алфавіт. Перехід до звуко-буквеного письма можна уявити як проникнення людини в атом мови. Адже для цього треба було вирізнити в мовному потоці найменшу частинку – звук і віднайти спосіб передавання його на письмі. Слова, складені із звуків і зображені на письмі за допомогою літер, стали зоровим образом, зоровим знаком культурного розвитку кожного народу.

Те, що людина і тепер, маючи буквене письмо, не відмовляється від піктографічних, ідеографічних зображень, підтверджує, що кожен відомий нам вид письма має свої переваги, свої недоліки і, звичайно, свою сферу застосування.

В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука. Тобто розташовані в певному порядку графічні знаки – літери, якими користуються на письмі.

Назви «алфавіт», «азбука», «абетка» складені з назв перших двох літер; алфавіт – з грецьких літер «альфа» і «віта»; азбука – з давньоруських «аз» і «буки», а абетка – з українських «а» і «бе».

Звуко-буквена система письма – основа письма багатьох народів світа, язикова специфіка яких відображена й у фонографічному складі їх алфавітів. Так, в латинському алфавіті 23 знака. В італійському – 21, чеському – 38, вірменському – 39, російському – 33, українському – 33…

Знаки алфавіту графічно відрізняються один від одного і в своїй найпростішій умовній схемі представляють графеми. Графематичний склад звуко-буквеного алфавіту (грецького, латинського, славяно-руського та ін..) складався протягом багатьох століть на основі вимог тієї чи іншої мови, вимог зручності написання й читання.

Сучасний алфавіт має двухваріантне графематичне виявлення: перший варіант, найдревніший, - МАЮСКУЛЬНИЙ (лат. majuscules – трохи більший) – у вигляді прописних (заголовних) літер; другий, більше пізній, - МІНУСКУЛЬНИЙ (лат. minusculus – дуже маленький) у вигляді рядкових літер.

Прямим попередником нашого алфавіту (як і латинського) є грецькі капітали (лат. capitalis – головний). Перший же буквений алфавіт з’явився значно раніше, біля XVIстоліття до н.е.) Семітські племена, які жили на Синайському півострові, перейняли з єгипетського письма цілий ряд знаків – ідеограм, позначивши ними перші звуки назв тих чи інших предметів. Так виникло перше буквене письмо. Фінікійці, прийняв й удосконаливши його, в сою чергу, послужили посередниками у русі звуко-буквеного письма з південно-східного Середземномор’я до греків, де воно перетворилося відповідно до вимог древньогрецької мови. Таким чином. Ми бачимо, що графічна структура графем історично зв’язана з ідеографічними зображеннями, це підтверджується також схожими найменуваннями деяких букв грецького алфавіту. Сучасний алфавіт давно втратив смисл образних асоціацій своїх знаків, став умовною графічною схемою.

На відміну від графем характер рисунку знаків різних алфавітів створюється певними знаряддями писцем або художником шрифту (німецькою schrift – письмо. Рисунок знаків з часом змінювався.

Головними етапами в історії шрифту є:

IVст.до н.е. – створення закінченої графічної форми звуко-буквеного алфавіту Древньої Греції;

I ст.до н.е. – створення досконалого за своїми художньо-графічними якостями маюскула – римського капітального шрифту;

VIIIст н.е. – повне завершення формування графіки рядкових букв – каролінгського мінускула;

кінець IX - початок Xст. – створення алфавіту славяно – руської системи письма – кирилиці;

XIV - XVст. – відродження у Західній Європі каролінгського мінускулу і античної писемності – квадрата; створення гуманістичної писемності – антикви;

XV - XVIст. – створення печатних шрифтів типа ренесанс-антикви;

початок XVIIIст. – створення нової графіки руського шрифту – цивільного – перехід на латинську графічну основу;

кінець XVIII - початок XIXст. –утворення класичної антикви – нової – як у Західній Європі, так і в Росії;

XIXст. – виникнення нових рисунків шрифтів: типа гротеск (рублений), типа єгипетський (брусковий) та його підвидів;

XXст. – подальший розвиток шрифтів типа гротеск, створення стрічкової антикви, антикви-гротеск та ін.

Етапи розвитку графіки алфавітів можна представити як рух маюскульного письма к мінускульному і далі до типографських рисунків шрифтів. Типографські шрифти вмістили в собі всі досягнення мистецтва рукописного, рисованого та гравірованого шрифтів.

В практиці художників різних напрямів прийнято класифікувати сучасні шрифти по групах в історичній послідовності на прикладі створення типографських шрифтів, починаючи з епохи Відродження.

Класифікація шрифтів в історичній послідовності зручна для сприйняття, і вже підчас вивчення різних стилів письма і типів шрифту стає зрозумілою природа виникнення всіх графічних особливостей, які пізніше були закріплені в рисунках типографських шрифтів. У художньо - оформлювальних шрифтів інші задачі у порівнянні з типографськими.

Для кращого розуміння термінології, яка застосовується в практиці художників шрифту необхідно знати елементи шрифту та шрифтового напису.

Рис. 6 Класифікація письма в історичній послідовності. Розходження шрифтів по співвідношенню штрихів, наявністю і формі зарубок:

1) гуманістична антиква (ренесанс антиква);

2) перехідна антиква (бароко-антиква);

3) нова антиква (класична антиква);

4) брусковий шрифт (типу єгипетського і його підвидів);

5) рубаний шрифт (типа гротеск);

6) шрифт антиква-гротеск;

7) стрічкова антиква;

8) шрифт антиква, написаний пером;

9) вільний шрифт (декоративний, каліграфічний та ін.).

Рис.7 Розходження шрифтів по накресленню:

а) по характеру накреслення – прямий, похилий, курсивний;

б) по щільності – нормальний, широкий, вузький;

в) по насиченості – світлий, напівжирний, жирний.

Рис.8 Елеме6нти букв і напису.

Елементи букв: 1) основний штрих; 2) додаткові штрихи (допоміжний та сполучний); 3) зарубки (сериф); 4) округлий елемент з напливом; 5) виносні елементи (верхній та нижній); 6) внутрибуквений просвіт; 7) кінцевий елемент; 8) висота прописних букв (великих); 9) висота малих букв; 10) оптичне поле букви (заштриховане); Надстрокові диакретичні знаки мають букви «Й», «Ї».

Елементи напису: 11) між буквений пробіл; 12) міжстрочна відстань; 13) довжина строки.

Дата добавления: 2014-11-29