Формотворчі принципи українського скоропису

Особливе місце в графічній культурі українського народу належить скоропису – пластичному мистецтву каліграфії, розквіт якого збігається за часами із розквітом барокового стилю, що найповніше виражав естетичні принципи та ідеали того часу. Ось як характеризує цей історичний період відомий спеціаліст у галузі українського бароко Г.Логвін: «Після майже двадцятилітньої братовбивчої боротьби між старшинськими угрупованнями наступив доволі стабільний час, особливо за гетьманування Івана Мазепи. Твори архітектури, малярства. монументально-декоративного мистецтва, книжкової графіки, золотарства належить до найкращих досягнень українського творчого мистецького генію. В них втілені радість перемог, високі людяні ідеали, вони й забарвили всі види мистецтва. саме цим пояснюється їхня стилістична єдність і чарівність, що визначили подальший розвиток мистецтва українського бароко аж до кінця XVIIIст.»

За художньою пластикою та синтезом з іншими видами образотворчого мистецтва і архітектури аналогів українського скоропису немає. Європейська каліграфія розмірена більш метрично, стриманіше; на площині аркуша відсутній ефект глибинності. Навіть у російському скоропису цього періоду манера письма, яка побудована переважно на застосуванні окремих вин6осних літер, виглядає нерівною, більш пульсуючою. На рис.57наведено «осучаснену» абетку російського скоропису кінця XVII - початку XVIIIст., яку часто в літературі помилково називають «українською».

Рис. 57

За І.Каманіним, - одним із знавців української палеографії – історія українського скоропису має три періоди розвитку.

Перший має назву «уставний скоропис» (XI – початок XVIст.). Характерним для українського письма того періоду те, що воно не зазнало стороннього впливу і в способах писання йшло за традиціями Візантії, на відміну від російського тогочасного скоропису.

Другий період – друга половина XVIст. – був перехідним дол. справжнього декоративного стилю рукописного шрифту. Літери характеризуються злиттям написання, невеликим розміром, майже однаковою висотою. Відчувається деякий вплив західноєвропейської каліграфії, що прийшла в Україну з Польщі, Словаччини.

Найвищого розвитку мистецтво українського скоропису досягло наприкінці XVI – в середині XVIIIст. Шрифтова культура органічно вписалася в простір культури бароко. Естетика рукописного шрифту гармонійно поєднується з графікою і живописом, вона базується на єдиних формотворчих принципах. Наочні зразки документів того часу свідчать про високу естетику рукописної шрифтової форми, коли декоративна композиція аркуша набуває абсолютної досконалості. Загальний вигляд показано на рис. 58.

Рис.58

Найпривабливішою рисою шрифтової форми третього етапу розвитку була її візуальна спорідненість з формотворчими закономірностями декоративного народного мистецтва, професійного малярства, графіки. Іншими словами, письмо набуло певного національного колориту.

Відомий сучасний шрифтознавець В. Мітченко дає характеристику існуючим на той час прийомам письма.

Основними формотворчими частинами літери називають елементи (штрихи), які утворюють її графеми.

Яке і в будь-якій шрифтовій композиції, не всі літери в скорописному письмі відігравали однаково активну «робочу чи декоративну роль». Так, Л, П, Т, И, М, О, Ш, А, Н, Е писалися легко й відігравали роль пауз. Основне декоративне навантаження несли букви С, Б, К, З, Д. Вони, як правило, розміщувалися в тексті вище або нижче від головної лінії рядка і своїми емоційними сплесками виносних елементів створювали своєрідну ритміку писання. Не всі букви поєднувалися між собою по горизонталі. Такі поєднання вельми різноманітні й винахідливі, причому в одному написі можна бачити кілька варіантів сполучень одних і тих самих літер. Часто з’єднувальні лінії набувають самостійного декоративного значення. Сув’язь сусідніх літер будується таким чином, що обриси першої мотивують обриси наступної – і водночас від них залежать. Горизонтальні лігатури, з одного боку, посилюють декоративне звучання напису, а з другого – «в’яжуть» рядок, спонукаючи погляд бігти зліва направо. Вертикальні лігатури, поряд із виносними елементами, правлять за зв’язки між рядками, чим дещо затримують «ковзання» погляду по горизонталі рядка. Вертикальні зв’язки створювалися досить винахідливо. Найчастіше над рядком виносилися літери Х, Н, Р, М, Ш, Т.

Завдяки прийомам, що описані вище, в каліграфії з’являються дуже компактно виписані слова – слова-образи, слова-ідеограми. Натреноване око читача сприймало їх з одного погляду, без розбивання на окремі літери. Образно-пластичні особливості українського скоропису безпосередньо залежать від формотворчих модулів, що вибудовуються графами літер. Рукописні шрифтові форми досить часто знаходили місце в тогочасній геральдиці, найкращим чином оздоблюючи урочисто-монументальну велику і малу архітектуру.

Український скоропис періоду бароко, як стверджує В. Мітченко, за складністю написання окремих літер, за витіюватістю буквеного орнаменту на аркуші паперу, за стилістичною цілісністю шрифту з навколишнім середовищем мало чим поступається перед таким загальновідомим явищем світової культури, як китайське і японське ідеографічне письмо.

В основі власного дослідження оригіналів скорописних текстів він виділяє шість основних х формотворчих елементів скоропису: вертикаль, горизонталь, петлю, крюк, шаблеподібний і хвилеподібний елементи. Застосовуючи методику графічної формалізації, визначимо загальні характеристики і геометричну морфологію визначених формотворчих елементів. Залишимо поза увагою перший і другий елементи – найпростіші лінійні модулі – горизонталь, вертикаль. Почнемо з петлі – одного із найуживаніших формотворчих елементів в українському скорописі XVII – XVIIIст. Третій формотворчий елемент – петля – це плавний криволінійний рух пера зх. наступним перетинанням первинної лінії. За складністю після прямих і вигнутих ліній петлю можна назвати третім формотворчим елементом. Петлі здебільшого мають еліптичну форму. При її аналізі можна умовно розрізняти два види петлі – вертикальну та горизонтальну. Обидві застосовуються як при формуванні «тіла» літери, так і при написанні її виносних елементів. В окремих випадках петля утворюється під час з’єднання вертикальних штрихів літери з горизонтальними або похилими елементами, оскільки увесь неперервний процес руху руки при написанні літери фіксується на папері. Іноді петля служить просто декоративним доповненням «тіла» літери або її виносного елемента. У такому випадку вона не бере участі у формуванні графеми літери. На рис. 59 показана схема візуального зв’язку окремих літер, що мають у своїй конструкції петлю. Угруповання нагадує цілісне сплетіння. Продовження кінцівок знаків «підхоплюється» простором аркуша і передається сусіднім знакам і т.д. Жодної прямої чи циркульної лінії; гармонія зображення побудована на максимальному наближенні до образу природних форм. У поєднанні знаків цього типу з іншими та між собою і в додаток до вищезгаданих принципів слід звернути увагу на особливий момент: досить часто подвійні, потрійні сполучення утворюють симетричні образи, які являють собою цілісний модуль (типу ієрогліфа) (рис.60). Широкий спектр засобів супідрядності містить у собі петля: паралельність основних рухів, геометричну спорідненість вузлів, масштабність мас, упорядкованість формотворчих орієнтирів тощо.

Рис. 59

Рис. 60

Четвертий формотворчий елемент букви має вигляд шаблеподібного. Таким терміном у літературі з теорії шрифту називають насичений діагональний штрих у літері. На відміну від крюка, шаблеподібний елемент виступає як самостійний рух пера (у літерах К,З,Н). Він поєднується з горизонтальною петлею лише у літері Ж, а тому є невід’ємною частиною графеми літери. Щоб провести чіткішу межу між шаблеподібним елементом і крюком, треба пам’ятати, що шаблеподібний елемент завжди розташовується по діагоналі зверху вниз і зліва направо. Пишеться він з натиском і закінчується легким рухом пера догори. Цікава особливість шаблеподібних знаків проявляється саме у композиційному поєднанні (рис. 61,г). Простір, що ніби затиснутий між активними, майже паралельними рухами, забезпечує міцний зв'язок сусідніх графем. Як правило шаблеподібні літери в письмі виставлялися на заголовки, кінцівки. розділові акценти.

Рис.61

Наступним, п’ятим формотворчим елементом є лінія з хвилеподібною кінцівкою, яку можна умовно назвати крюком. Крюк – це енергійний рух пера зліва направо, згори вниз, з натиском, що закінчується зворотним рухом, своєрідна незакінчена петля. У деяких літерах крюк поєднується з петлею, стаючи її продовженням. Найчастіше таким прийомом пишуть верхні та нижні виносні елементи. Дуже часто крюк є продовженням або початком вертикального штриха. Динамічним за формою цілісним знаком виглядає подвійне угруповання літер Д, Є (рис. 61, д), одна з яких має стійку-крюк. Формотворчі елементи і орієнтири здебільшого не розчиняються в просторі аркуша, а утворюють замкнені контури, в обрисах яких переважають еліпси.

Останній формотворчий елемент українського скоропису можна назвати хвилеподібним. Він виконується плавним «синусоїдальним» рухом пера по горизонталі з натиском на середині руху. Найчастіше такий штрих замінює горизонтальну верхню або нижню лінію літери. Іноді він виступає як декоративний елемент, продовжуючи або випереджаючи вертикальний штрих. Хвилеподібний штрих часто слугує надрядковим знаком (титлом), може поєднувати невеликі блоки тексту. Графічна схема конструкції хвилястих літер і їх взаємозв’язку наочно підтверджує одне з головних правил гармонійної узгодженості, що візуальна єдність матиме тим кращий показник, чим більше в угрупованні геометрично споріднених елементів, і якщо останні мають горизонтальну орієнтацію (рис.62). Визначені типажі елементів української каліграфії XVII - XVIII століть є своєрідним творчим «продуктом» шести споріднених основних рухів пера, які формують графеми літер.

Рис.62

Підсумовуючи вищенаведене, можна констатувати:

- художньо-пластичні властивості українського скоропису епохи бароко визначаються саме використанням вищезгаданих формотворчих елементів, що виконували одночасно функцію конструктивних знакових графем і декоративно-оздоблювальних аксесуарів;

- геометрична морфологія шрифтових знаків і формотворчих орієнтирів не використовує елементарні форми, а виключно складні, які тяжіють до природних біонічних структуро утворень;

- на укладання просторової пластики українського скоропису впливали такі додаткові компоненти, як віньєтки, сплетені з вигадливих петель і спіралей, ритмічні складні розчерки. Ці декоративні елементи на початку і в кінці тексту органічно поєднувалися з розчерковою формою окремих літер, вносили динаміку до прямокутника напису, оскільки акцентували верхній лівий і нижній правий кути аркуша паперу.

Усі вищезазначені прийоми та особливості, притаманні бароковому періоду розвитку українського скоропису, надають універсалам та іншим документам української держави неповторного зовнішнього вигляду та особливої художньої пластики.

Спроможність каліграфії виявлятися не лише в ритмічно організованому декорі письма, але й у процесі загально естетичного розвитку нації дозволяє ставити мистецтво каліграфії в один ряд з іншими видами мистецтва.

Дата добавления: 2014-11-29