Містобудівний аналіз

Як правило, містобудівний аналіз починається з виявлення розташування ділянки проектування відносно населеного пункту. Від того, чи розташована ділянка у місті, селищі міського типу, селі або ж взагалі за межами населених пунктів, залежать як нормований її розмір (наприклад, для індивідуальних житлових будинків максимальний розмір ділянки становить відповідно 0,1 га, 0,15 га, 0,25 га), так і функціональне призначення й склад приміщень об’єкта (так, сільський та міський індивідуальні будинки досить сильно відрізняються).

Далі слід проаналізувати розташування ділянки у тій чи іншій функціональній зоні населеного пункту та узгодженість її запланованого функціонального призначення з містобудівною документацією (зокрема, з генеральним планом населеного пункту і зі схемою його функціонального зонування). Власне, на цьому етапі аналізу вирішується питання про принципову можливість зведення об’єкта саме на цій ділянці.

Далі відбувається визначення основних характеристик архітектурного об’єкта. Для житлових будинків і комплексів це – кількість мешканців, яка розраховується, виходячи з площі ділянки та щільності населення згідно з нормативними документами (ДБН 30-92** «Планування та забудова міських та сільських поселень»). Для громадських будівель, як правило, базою для розрахунків є чисельність обслуговуваного населення. При розрахунках основних показників бажано (а для соціально гарантованих послуг на кшталт освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо обов’язково) враховувати мережу закладів подібного типу в цьому населеному пункті чи районі. Кількість і сумарна потужність установ, що фінансуються з бюджету, місцевого або загальнодержавного (лікарні, школи, дитсадки, будинки-інтернати тощо) має бути близька до нормативної. Для інших установ та підприємств (торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, розваги тощо), які мають комерційний характер, перевищення нормативних показників цілком припустиме, просто інвестор у своєму бізнес-плані має враховувати високий рівень конкуренції.

Тепер, коли основні характеристики проектованого об’єкта визначені, можна паралельно з містобудівним проводити функціонально-типологічний аналіз. А в процесі власне містобудівного аналізу час розглянути безпосередньо ділянку та її найближче оточення. Слід уточнити межі ділянки, характер рельєфу, орієнтацію ділянки відносно сторін світу, наявність або відсутність зелених насаджень, водойм, інженерних мереж і транспортних комунікацій, напрям панівних вітрів тощо.

Важливу роль у функціонуванні об’єкта відіграють його зовнішні зв’язки – як транспортні, так і пішохідні. Кожен об’єкт – і житлового, й громадського, й виробничого призначення – потребує автостоянки нормованої місткості й «притягує» до себе транспортні та пішохідні потоки, інколи досить значні. Тому перед тим, як проектувати об’єкт на конкретній ділянці, слід хоча б у загальних рисах уявляти, де буде розміщена автостоянка та чи витримає прилегла вулично-дорожня мережа транспортно-пішохідний потік підвищеної інтенсивності.

Доцільно також проаналізувати функціональне зонування прилеглих територій (існуючий стан і з урахуванням запроектованого об’єкта). Розташування нового об’єкта не повинне призводити до погіршення умов функціонування існуючих, до порушення функціонального зонування.

Будь-який населений пункт є не лише функціональною, але також і об’ємно-просторовою, соціально-економічною й історично-культурною системою. Якщо ділянка розташована в його межах, слід з’ясувати її містобудівну ситуацію, положення у навколишній забудові, значимість оточуючих будівель, котрі, як складові об’ємно-просторової системи, мають певну ієрархію. Аналіз цієї ієрархії ґрунтується на оцінюванні функціональної й образної значущості окремих архітектурних об’єктів, місця та ролі проектованого об’єкта серед них. Існуючу забудову слід розглядати як глибинно-просторову композицію, і нова будівля має гармонійно її доповнити.

Із 1970-их рр. при розміщенні нової забудови в історично сформованому середовищі активно використовується т.зв. контекстуальний підхід,який передбачаємаксимальне включення нового об’єкта в усталене оточення або навіть підпорядкування йому та поступову (а не одномоментну) зміну навколишнього середовища. На практиці це означає, що спочатку навколишня забудова разом із проектованим об’єктом моделюються як об’ємно-просторова композиція. В ході цього моделювання визначаються основні об’ємно-просторові характеристики об’єкта, котрі служать основою для подальшого проектування його внутрішньої структури та архітектурного образу.

Зазначена методика має базуватися на вичерпних даних щодо реальної ситуації: значущість і принципи формування архітектурного образу конкретного місця, морфологічні, композиційні та стильові особливості формування навколишньої забудови, її фізичний стан тощо. Слід з’ясувати, чи є серед оточуючої забудови пам’ятки архітектури загальнодержавного чи місцевого значення, чи не входить ділянка проектування до історичної охоронюваної зони, чи розповсюджуються на неї обмеження за висотою, стильовим та колористичним вирішенням тощо. Для цього використовується така документація, як реєстри пам’яток архітектури, а також паспорти кварталів, де, як правило, містяться всі існуючі обмеження. Таким чином, естетична виразність архітектурних об’єктів значною мірою визначається їх історико-культурним контекстом.

Можна виділити три основних підходи до сполучення старого і нового при проектуванні архітектурних об’єктів у сформованому середовищі: контраст, нюанс і тотожність.

При контрастному сполученні нових і старих об’єктів – їх архітектурних форм, колористичного вирішення, об’ємно - планувальної структури, будівельних конструкцій та матеріалів тощо – композиційна єдність новоствореного архітектурного ансамблю досягається переважно формальними прийомами: узгодженістю фізичних розмірів об’єктів і їхнього розчленування; масштабною співрозмірністю архітектурних форм та деталей й іншими засобами. Таким чином, найбільш загальні композиційні закономірності побудови старих об’єктів архітектурного ансамблю відтворюються при формуванні нового об’єкта в його об’ємно-просторовій структурі та образному вирішенні.

Залежно від історико-культурного і соціального значення старих та нового об’єктів у об’ємно-просторовій композиції новоствореного ансамблю проектований об’єкт може виступати як домінанта або акцент. У першому випадкові стара архітектура виступає як тло для нової, відтіняючи та підкреслюючи її форми; у другому – навпаки, новий об’єкт трактується лише як органічна складова природної еволюції історичного ансамблю, що збагачує його первісну архітектурну ідею.

При нюансному (його ще називають асоціативним) підході сполучення нових і старихархітектурних форм відбуваєтьсяна основі стилізації. При цьому в архітектурі нового об’єкта відтворюються не лише загальні композиційні особливості старої забудови, але й найбільш характерні (хоча, можливо, й видозмінені) її елементи і деталі, такі як портик, колонада, характерний фронтон, форма та пропорції віконних прорізів, матеріали, колористичне вирішення тощо. Таким чином, в образному вирішенні нового об’єкта, хоча й створеному на засадах сучасної архітектури, підкреслюється (інколи не лише за допомогою простих архітектурних цитат, а й складніших асоціацій) спорідненість з історичним середовищем.

При тотожному підході нові архітектурні форми буквально копіюють старі, незважаючи на відмінності у функції, конструкціях та будівельних технологіях (так зване стилізаторство) з метою найточнішого збереження своєрідності навколишнього середовища. Тут нове повністю підпорядковується старому. Саме такий підхід характерний для т.зв. «пастиш-архітектури» (або «архітектури наслідування»), яка свідомо відтворює традиційні прототипи, властиві тій чи іншій проектній ситуації.

Якщо ж об’єкт розташовано у природному оточенні, слід проаналізувати, чи відповідає ландшафт характеру майбутньої будівлі. Можливе контрастне відношення ландшафту й будівлі, коли архітектурні об’єми протиставляються природному оточенню, можливе майже повне їх злиття, але в будь-якому випадку характер будівлі залежить від особливостей ландшафту.

Під час аналізу власне ділянки слід передусім визначити, чи є будівлі, які доведеться зносити в процесі будівництва. Щоб прийняти об’єктивне та виважене рішення щодо можливого знесення, спочатку складається відомість будівель та споруд, які є на ділянці. У відомості вказуються такі дані, як рік побудови, точна адреса, сучасне функціональне призначення, кількість поверхів, матеріал основних конструкцій (стін, перекриттів, покриттів та покрівель), відсоток фізичного зносу, висновок про доцільність знесення або збереження на перспективу.

Далі на генеральному плані ділянки наносяться всі виявлені планувальні обмеження, як природні, так і містобудівні. Це допомагає уточнити місце розташування будівлі та її приблизні обриси в плані.

На завершальному етапі містобудівного аналізу визначається попереднє функціональне зонування ділянки об’єкта, розташування основних входів і в’їздів на ділянку, а також основних входів до будівлі.

Доцільно на основі вивчення проектів-аналогів та нормативних документів визначити попередні техніко-економічні показники генерального плану ділянки (загальна площа, площа забудови, площа озеленення, мощення тощо).

Дата добавления: 2014-11-29