Педагогічна майстерність майбутніх учителів як психолого-педагогічна проблема 2 страница

Спрямованість на дитину як прагнення співучасті в її розвитку допомагає обрати мету і спонукає до пошуку засобів її реалізації. Усвідомлення мети і результату організованого процесу розвитку зумовлює потребу в знаннях, і тоді сплав гуманістичної спрямованості та професійної компетентності стає міцним підґрунтям саморозвитку педагога, даючи змогу осмислювати суперечності між обраною програмою виховання і реальним процесом її здійснення. Саме це є внутрішнім стимулом самовиховання вчителя, прагненням набути необхідних умінь, поглибити знання. Педагогічна майстерність виступає як вияв педагогом власного "Я" у професії, як самореалізація особистості вчителя у педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток особистості учня [28 ].

В. Сухомлинський вважав, що педагог разом зі спеціальними знаннями і певним життєвим досвідом повинен мати високі особисті якості, тобто майстер педагогічної справи настільки добре знає азбуку своєї науки, що на уроці, в процесі вивчення матеріалу, в центрі його уваги не власне зміст того, що вивчається, а учні, їх розумова праця, їх мислення, труднощі їх розумової праці.

Г. Ващенко вказує, що майстерність педагога – не лише розвиток дитини, виховання під певним керівництвом, яке не мусить перетворюватися на насильство над природою дитини. Вихователь мусить враховувати природні індивідуальні властивості вихованця, що розвивають кращі позитивні риси його вдачі. Майстерність педагога залежить від знання психології дитини. Це означає, що педагог мусить знати загальну психологію і психологію дитини. Психотерапевтичний вплив педагога потребує особливої уваги і високої вибірковості, здатності розуміти кожну окрему дитину [39].

Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності та вияв творчої активності особистості педагога, тобто як комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі [28].

Існують і більш широкі трактування педагогічної майстерності.

Як зазначає С. Гончаренко [11], педагогічна майстерність є характеристикою високого рівня педагогічної діяльності, критеріями якого виступають такі ознаки діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність.

За визначенням І. Підласого, сутність педагогічної майстерності – це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання й виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом. На його думку, майстерність учителя виявляється в уміннях організовувати навчальний процес, активізувати учнів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість, ефективно здійснювати виховну роботу, формувати в учнів високу моральність, почуття патріотизму, працелюбність, викликати позитивні емоційні почуття в самому процесі навчання.

Ю. Бабанський вважає, що педагогічна майстерність – це високе, постійно удосконалюване мистецтво навчання й виховання, доступне кожному вчителеві, котрий працює із захватом і любить дітей, тому, хто постійно переймається підвищенням своєї кваліфікації [31].

В. Кан-Калик вважає, що педагогічна майстерність – це досягнення вчителем високого педагогічного рівня на основі творчості за рахунок сумлінності, завзятості, працьовитості, подолання труднощів, перетворення вміння на навички, тобто при нагромадженні досвіду за певний час [16].

На думку М. Поташника, педагогічна майстерність – це сукупність певних якостей особистості вчителя, що обумовлюється високим рівнем його психолого-педагогічної підготовленості, здатністю оптимально вирішувати педагогічні завдання.

Н. Кухарєв вказує, що педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності.

Ш. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: "Бути майстром педагогічної справи – це означає мати вихідну позицію, яка є особистісно-гуманною, це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина, це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може її переконливо довести або спростувати.... Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам".

І. Зязюн визначає такі складові педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка. Всі ці елементи пов’язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

А. Кузьмінський та В. Омеляненко стверджують, що педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво", бо майстерність – це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі. На їх думку, педагогічна майстерність – це досконале і творче виконання педагогом-вихователем власних професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку. Вона містить низку структурних компонентів: морально-духовні якості, професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку [21].

Педагогічна майстерність, за визначенням О. Мороза й
В. Омельяненко, – це досконале творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей [36].

Слушно навести думку К. Платонова, який стверджував, що творчість є обов'язковою умовою майстерності та ініціативи [36].

Ю. Азаров та А. Демінцев довели, що педагогічна майстерність учителя формується й удосконалюється на основі його творчої активності (про яку йшлося вище), пошуково-перетворюючої діяльності у навчально-виховному процесі [3]. Саме тому творчий вчитель, може, ще не встиг стати майстром, але необхідною умовою цього руху до педагогічної майстерності є його творчість. Високого рівня майстерності вчитель досягає лише на основі педагогічної творчості та за рахунок сумлінності, завзятості, працелюбства, вміння долати труднощі, перетворення уміння на навички, тобто саме в процесі накопичення практичного досвіду [41].

Н. Тарасевич трактує педагогічну майстерність як комплекс властивостей особистостi, що забезпечують високий рiвень самоорганiзацiї професiйної педагогiчної дiяльностi [41].

М. Лазарєв вважає, що педагогiчна майстернiсть – це сукупнiсть певних якостей особистостi вчителя, котра обумовлюється високим рiвнем його психолого-педагогiчної пiдготовленостi, здатнiсть оптимально розв'язувати педагогiчнi завдання [22].

За визначенням Т. Стефановської, педагогічна майстерність – високий рівень педагогічних умінь заснованих на педагогічних переконаннях [45].

Таким чином, педагогічну майстерність не можна пов’язувати з певним особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями, адже якості не передаються в спадок. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна покладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію А. Макаренко, коли писав: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта [25]".

У Європі під педагогічною майстерністю розуміється практичне розгортання і втілення вчителем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність учителя прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця. В учителя-майстра переважає творчий підхід до реалізації навчального процесу.

Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо.

В. Ягупов основними критеріями майстерності педагога вважає такі ознаки його діяльності: доцільність (за спрямованістю), ефективність (за результатами), гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування), оптимальність (у виборі змісту і засобів), творчість і оригінальність (за змістом діяльності), науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).

Сучасні педагогічні технології дозволяють розуміти викладачаяк активну, ініціативну і творчу особистість, вимогливу до себе й оточуючих, однак вимогливість повинна бути розумною. Змінюються функції викладача в педагогічній технології, він перестає бути "носієм" інформації, стає "майстром", який організовує спільну діяльність зі студентами, спрямовану на формування в них знань, умінь і навичок. Для такої діяльності характерними є відкритість, особистісна спрямованість, мобільність, демократичність. У процесі спільної діяльності поведінка суб’єкта навчання визначається педагогічною взаємодією для досягнення поставлених цілей і результатів [47].

Майстерність викладача як найвищий рівень розвитку його професіоналізму полягає в умінні організовувати навчальний процес і досягти бажаного результату, творчого розвитку студентів. Складовими високої педагогічної майстерності є висока загальна культура, педагогічні здібності, педагогічний такт, методична майстерність, педагогічна техніка, мовна культура, особистісні якості, педагогічний оптимізм, гуманістична спрямованість тощо.

Загальними критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності, що полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та стосунків. Вона передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху на педагогічній ниві, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, його ідей, поглядів, переконань, знань, які він здобувати.

2. Професійна компетентність і професіоналізм передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок). Їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання з педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхнення (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога – це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та тривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм – уміння вчителя мислити та діяти професійно, що охоплює цілий набір професійних властивостей та якостей педагога, які відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, котрі забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідні мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня.

До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних – любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця – все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби – основа його загальної та педагогічної культури.

3. Педагогічні здібності – це сукупність психічних особливостей учителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, тобто чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника та відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їх внутрішній світ, конструювати та проектувати його).

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до "бачення" внутрішнього стану вихованців та адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки та психології як науки і практичної діяльності разом з поняттям "педагогічна техніка", яке відображає тільки суб'єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення), стали використовувати термін "педагогічна технологія" (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних та процедурних завдань навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів та їх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

Психолого-педагогічні й спеціальні (предметні) знання – необхідна, але далеко не достатня умова професійної компетентності. Багато з них, зокрема теоретико-практичні й методичні знання, є передумовою педагогічних умінь і навичок.

Педагогічні вміння – це сукупність педагогічних дій, що послідовно розгортаються в зовнішньому або внутрішньому плані, частина з яких може бути автоматизована (навички), спрямована на вирішення завдань розвитку гармонічної особистості й заснованих на відповідних теоретичних знаннях. Таке розуміння сутності педагогічних умінь має прямий вихід на практику підготовки педагога. По-перше, воно визначає провідну роль теоретичних знань у становленні практичної готовності майбутніх педагогів, а також єдність теоретичної й практичної підготовки майбутнього педагога. По-друге, спрямовує на формування в єдності вміння педагогічно мислити й педагогічно діяти, що виявляються відповідно як системи ідеальних і система предметних дії. По-третє, це підкреслює багаторівневий характер педагогічних умінь (від репродуктивного до творчого) та можливість їх удосконалення шляхом автоматизації окремих дій.

Запропоноване розуміння сутності педагогічних умінь дозволяє зрозуміти їх внутрішню структуру, тобто взаємообумовлений зв'язок дій (компонентів умінь) як самостійних часток умінь. Це, в свою чергу, відкриває можливості як для об'єднання безлічі педагогічних умінь за різними критеріями, так і для умовного їх розташування в практичних полях. Наприклад, уміння "провести бесіду" може бути розкладене на часткові вміння: визначити тему, що найбільше адекватно відбиває інтереси й потреби учнів і в той же час з урахуванням провідних виховних завдань, що стоять перед класом; дібрати зміст, обрати форми, методи й засоби виховання з урахуванням віку вихованців і конкретних умов; скласти план (план-конспект) тощо. Так само можна розкласти вміння "скласти план" тощо.

Досвід показує, що система доцільно підібраних вправ з аналізу педагогічних фактів і явищ, спрямованих на вироблення вмінь педагогічно мислити й діяти, неминуче призводить до вироблення головного, "універсального" уміння, що забезпечує успіх у педагогічній діяльності, – вміння вирішувати педагогічні завдання. Вони наявні у процесі реалізації вчителем усіх соціально й професійно обумовлених функцій.

Педагогічна майстерність, заснована на вміннях, на кваліфікації – це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, надати руху. Нерідко ж педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, у той час як це лише один із зовнішніх компонентів майстерності.

На глибоке переконання А. Макаренка, оволодіння педагогічною майстерністю доступне кожному педагогу за умови цілеспрямованої роботи над собою. "Майстерність – це те, чого можна досягти, і як може бути відомий майстер-токар чи прекрасний майстер-лікар, так повинен і може бути відомим майстром педагог...
І кожен з молодих педагогів буде обов'язково майстром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він опанує майстерність, – залежить від власного напору [24]".

Формування педагогічної майстерності – це неперервний гнучкий процес, який потребує наполегливої й сумлінної праці, здібностей, самоосвіти, самовиховання, самовдосконалення, рефлексії [29].

Конкурси педагогічної майстерності є одним з важливих етапів у розвитку професіоналізму педагога, оскільки дають можливість стати значимим у професійному співтоваристві через оцінку його педагогічної діяльності, матеріальне й моральне заохочення, реалізацію власного професійного "Я" в умовах змагання. Конкурси педагогічної майстерності дозволяють педагогові "виходити" за межі освітньої установи, осмислювати дійсність, прогнозувати професійний розвиток і проектувати власну подальшу педагогічну діяльність, спрямовану на професійні досягнення, які будуть позитивно прийняті суспільством. У конкурсах педагогічної майстерності вчитель набуває досвіду, що впливає на становлення його як фахівця, будує власну успішної траєкторію професійного розвитку, досягає більш високих рівнів соціальної й цивільної значимості в суспільстві.

Розумінню сутності конкурсів педагогічної майстерності значною мірою сприяли роботи Л. Дуганової, Н. Немової та інших, у яких розглядаються організаційно-педагогічні умови проведення конкурсів педагогічної майстерності як засобу підвищення кваліфікації його учасників.

Аналізу форм конкурсних випробувань і типів конкурсних завдань присвячені роботи К. Митрофанова, С. Старобинського та інших. Можливості конкурсного руху в професійній адаптації молодого фахівця розглянуті в роботах Н. Немової, З. Смирновій та інших. Проблеми підготовки педагогів до професійних конкурсів у центрах підвищення кваліфікації висвітлено в роботах Г. Зиміної,
Т. Соколової та інших.

В. Дубровська виділила три взаємозалежних етапи, що становлять єдину систему розвитку професіоналізму педагогів у конкурсах педагогічної майстерності.

I етап – входження педагога в конкурс, на якому відбувається усвідомлення власних можливостей і готовності брати участь у конкурсі професійної майстерності; II етап – власне конкурсний, на якому відбувається розкриття здібностей, особистісних і професійних якостей конкурсанта, його утвердження в конкурсі, підтвердження професійного рівня; III етап – постконкурсний, на якому відбувається прогнозування подальшої діяльності конкурсанта, можлива перспектива змін професійної "Я"-концепції, утвердження професійної позиції, більш глибоке осмислення гуманістичних, соціальних, професійних цінностей, необхідність для зростання професійної успішності.

Система емпіричних критеріїв розвитку професіоналізму педагога-конкурсанта на різних етапах включає когнітивний, емоційно-мотиваційний, діяльнісний, рефлексивно-вольовий критерії, а також показники за кожним критерієм.

До показників когнітивного критерію слід віднести:

- наявність знань основних педагогічних закономірностей, принципів, методів педагогіки, методик, технологій, активних засобів навчання, основ фізіології, психології розвитку особистості, основ психології педагогічної праці тощо.

До показників емоційно-мотиваційного критерію належать:

- прагнення педагога до досягнення успіху, наявність потреби в одержанні гарної оцінки, професійного інтересу, здатності приймати відповідальність на себе, низького рівня конфліктності, включеність, орієнтація на кінцевий і проміжний успіх, прийняття нової професійної ролі, стійка позитивна мотивація професійної діяльності тощо.

Показниками діяльнісного критерію ми вважаємо:

- рівень розвитку вербальних і невербальних навичок взаємодії, активність, енергійність, логічність, структурованість дій, здатність переконувати, рівень умінь інноваційної діяльності, уміння організувати колективну діяльність, гру, здатність моделювати спілкування в когнітивному й емоційному плані, артистизм і т.ін.

Показниками рефлексивно-вольового критерію, на наш погляд, є:

- твердість професійних позицій, об'єктивність сприйняття себе іншими, самостійність у прийнятті рішень, навички саморегуляції, довільне керування власною увагою в процесі діяльності, емоційне самоврядування тощо.

Відповідно до означених критеріїв і показниками нами виділено три рівні професіоналізму педагогів, що беруть участь у конкурсі.

Високий рівень характеризується здатністю вчителя до побудови педагогічного процесу, спрямованого на створення умов для досягнення успіху учнями, розвитку їх індивідуальних особливостей, і стосуються перебудови всіх компонентів педагогічного процесу: мети, змісту, форм, методів тощо.

Середній рівень характеризується прийняттям гуманістичних цінностей, центрацією на інтересах дітей, але обмежується тільки гуманізацією сфери спілкування, знанням основних категорій, принципів, технологій, але нездатністю застосувати їх у конкретній педагогічній ситуації.

Недостатній рівень. Для цього рівня характерні наступні показники: діяльність за інструкцією, орієнтація на чітке виконання методичних рекомендацій; запозичення зразків діяльності в інших; акцентування уваги на власних діях без залучення до вирішення педагогічних завдань учнів [13].

Артистизм учителя – не мрія, а актуальна потреба, доступна тому, хто дійсно бажає розвивати в собі ця якість. Сучасний педагог – це яскрава індивідуальність, творча особистість, що виявляє емпатію, вміє вирішувати проблемні ситуації, зацікавлювати, знаходити творчі підходи до пояснення матеріалу, захоплювати учнів творчістю, процесом саморозвитку. Педагогові необхідно знати засоби вербальної й невербальної комунікації, бути розкріпаченим, емоційно пластичним для пояснення різних фрагментів, передачі власних почуттів, ставлення і розуміння реакцій учнів. В основі педагогічного артистизму лежать знання театральної педагогіки про артистизм акторів і режисерів, бо чимало елементів методики педагогічного артистизму запозичено з театральної педагогіки. Структура педагогічного артистизму містить поняття про внутрішню й зовнішню сторони артистизму, а також містить у собі психофізичний, емоційно-естетичний і художньо-логічні компоненти. В основі педагогічного артистизму лежать такі характеристики: товариськість, ірраціональність, інтуїція, емпатія, уява, спостережливість, здатність до імпровізації, самоконтроль.

Перш ніж навчати творчості, треба самому зрозуміти творчі стани, відчути де приховуються власні творчі ресурси, якими їх розкривати й поповнювати, які можуть бути результати. На сьогодні театральною педагогікою розроблено найбагатшу систему вправ і тренінгів, що розвивають увагу, уяву, асоціативне мислення, пам'ять, здатність до дії та інші елементи творчості. Засвоюючи їх, педагог засвоює механізми сприйняття, взаємодії, природу творчого процесу. Учителеві необхідно вивчати природу сценічної дії, творчість К. Станіславського, котрий систематизував ті елементи творчості, які дозволяють зробити цю дію доцільною, продуктивною в житті. Універсальність підходу К. Станіславського, що опирається у своїх дослідженнях на природні психологічні закономірності взаємодії людини з навколишнім світом, дозволяє говорити про те, що елементи ці повинні бути наявні на уроці.

Дата добавления: 2014-11-29