Мовленнєва творчість педагога 3 страница

Аналіз сучасних досліджень виявив протиріччя між ускладненим соціальним замовленням, пов'язаним з професійною підготовкою та усталеною практикою, що виявляє орієнтацію переважно на репродуктивний характер виконання професійних функцій. Розв'язання окресленої проблеми започатковано в доведенні того, що саме самостійна діяльність, яка активізує розвиток професійних якостей особистості, виступає гарантом формування потреби постійного пошуку, накопичення знань, розуміння їх сенсу та значення, самостійного використання, що необхідно для постійного професійного зростання особистості з урахуванням вимог сучасності. У зв'язку з цим виникла потреба переорієнтації навчально-виховного процесу таким чином, щоб професійне становлення майбутніх фахівців було спрямоване насамперед на розвиток умінь самостійної роботи.

Водночас результати досліджень сучасних науковців переконливо свідчать, що високий рівень професійної майстерності та творчого підходу досягається лише за умов, коли виникає і реалізується потреба професійного саморозвитку і самовдосконалення та виявляється позитивне мотиваційно-ціннісне ставлення до себе як до суб’єкта професійної діяльності. Останнє виявляється у безпосередньому проведенні заходів з організації самостійної роботи учнів.

Визначення сутності та специфіки педагогічних технологій організації та управління самостійною роботою студентів є сьогодні особливо важливим.

Насамперед необхідно чітко визначити сутність поняття "самостійна робота" студентів. У загальному розумінні це будь-яка діяльність, пов'язана з вихованням мислення майбутнього професіонала. Будь-який вид занять, що створює умови для зародження самостійної думки та пізнавальної активності студента, пов'язаний із самостійною роботою. У широкому сенсі під самостійною роботою розуміють сукупність усієї самостійної діяльності студентів як у навчальній аудиторії, так і поза нею, у контакті як з викладачем, так і за його відсутності.

Самостійна робота реалізується:

1. Безпосередньо в процесі аудиторних занять: на лекціях, практичних і семінарських заняттях, у процесі виконання лабораторних робіт.

2. У контакті з викладачем поза рамками розкладу: на консультаціях з навчальних питань, при творчих контактах, при ліквідації заборгованостей, при виконанні індивідуальних завдань тощо.

3. У бібліотеці, вдома, в гуртожитку, на кафедрі під час виконання студентом навчальних і творчих завдань.

Межі між цими видами робіт досить розмиті, а види самостійної роботи перетинаються.

Таким чином, самостійної робота студентів може бути як в аудиторії, так і поза нею. Проте, розглядаючи питання самостійної роботи студентів, звичайно мають на увазі переважно позааудиторну. Слід зазначити, що для активного оволодіння знаннями в процесі аудиторної роботи необхідне, принаймні, розуміння навчального матеріалу, а максимально – оптимально творче його сприйняття. Потужною сильною, особливо на молодших курсах, є тенденція до запам'ятовування досліджуваного матеріалу з елементами розуміння. Кафедри й лектори часто перебільшують роль логічного начала в подачі своїх дисциплін і не приділяють увагу проблемі його сприйняття студентами: слабко висвітлюються внутрішньодисциплінарні та міждисциплінарні зв'язки, наступність дисциплін виявляється досить низкою, не зважаючи на наявність програм безперервної підготовки. Знання студентів, не підкріплені зв'язками, мають слабкий рівень збереженості.

Особливо небезпечно це для дисциплін, що забезпечують фундаментальну підготовку. Не завжди погоджено в часі терміни виконання домашніх завдань з різних дисциплін, що призводить до нерівномірності розподілу самостійної роботи в часі. Всі ці фактори підштовхують студентів до формального ставлення до виконання роботи, до списування та, як це не парадоксально, до зменшення часу, реально витрачуваного студентом на цю роботу. Досить розповсюдженим стало несамостійне виконання домашніх завдань, курсових проектів, списування й шпаргалки на контрольних заходах. Чимало навчальних завдань не налаштовано на активну роботу студентів, їх виконання найчастіше може бути здійснене на рівні ряду формальних дій, без творчого підходу й навіть без розуміння виконуваних операцій. Таким чином, виникає необхідність перегляду підготовки студентів до виконання самостійної роботи.

Основними структурними елементами самостійної роботи студента є її мета і мотиви. Відповідність мотивів меті самостійної діяльності є передумовою професійного та особистісіного розвитку. Однак протиріччя між цілями та мотивами ускладнюють цей процес. Тому доцільно розглянути спрямованість на майбутню професію, що визначає психологічний склад особистості, через яку виявляються потреби, цілі, мотиви особистості, її суб'єктивне ставлення до різних сторін діяльності, до її характеристик і якостей.

Розглянемо професійну спрямованість як установку певного виду. Установка – це стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення певної потреби. Установка, акумулюючи минулий досвід, опосередковує стимулюючу дію зовнішніх умов і врівноважує стосунки суб'єкта з середовищем. Завдяки установці людина вибирає з навколишньої дійсності або зі свого досвіду необхідні для поведінки об'єкти для реалізації запланованих дій, задоволення потреб особистості. Установка студента на такий вид діяльності формується на основі усталених потреб особистості. Потреби – це стійкі та сильні вимоги людини до чогось. Розрізняють потреби матеріальні й духовні. Освоєння професійних знань зумовлене потребою особистості в пізнанні, вдосконаленні, саморозвитку, владі, матеріальному достатку.

Здобуті людиною знання стають переконаннями, під якими розуміють знання та ідеї, характерні для певної особистості для переконання в правильності й необхідності вчинків. На основі переконань формуються інтереси людини: вибіркове емоційне ставлення й увага до певних предметів, діяльності, результатів, умов, пов'язаних із можливостями задоволення потреб, досягнення життєвих і професійних цілей.

Професійна спрямованість забезпечує мотивацію самостійної роботи студентів. У психології під мотивами розуміються спонукальні причини дій і вчинків людини, під мотивацією – система мотивів, які викликають активність людини і визначають її конкретну спрямованість. Отже, мотивація діяльності складається з сукупності певних мотивів у досягненні в ній успіхів, у основі якої лежать глибокі, міцні та різноманітні знання, навички й уміння. У свою чергу, ця потреба викликає певний інтерес і надає сенсу навчально-пізнавальній діяльності. Необхідно, щоб мета і зміст діяльності не лише були внутрішньо прийняті, а й набули особистісного смислу, становили соціально-особистісну цінність, викликали у неї позитивні переживання, намагання і прагнення ефективних навчально-пізнавальних дій і стали підвалинами професійної спрямованості й діяльності. Мотивація сприяє досягненню цілей, визначених особистістю для реалізації в житті та діяльності.

Доцільною є рання професійна спрямованість самостійної роботи студентів. Це дозволяє раніше і повніше розвинути в них професійні потреби й інтереси, допомагає ознайомити майбутніх фахівців з основами професії та її специфікою, викликає інтерес і потребу в засвоєнні суспільних дисциплін, адже самоосвітня діяльність під час їх вивчення залежить від професійних інтересів студентів.

Збагаченню знаннями та творчому засвоєнню професійного досвіду допомагає зміст самостійної діяльності.

Активна самостійна робота студентів можлива тільки за наявності серйозної й стійкої мотивації. Найпотужніший мотивуючий фактор – підготовка до подальшої ефективної професійної діяльності. Розглянемо внутрішні фактори, що сприяють активізації самостійної роботи. Серед них можна виділити наступні:

1. Корисність виконуваної роботи. Якщо студент знає, що результати його роботи будуть використані в лекційному курсі, в методичному посібнику, у лабораторному практикумі, при підготовці публікації або якимось іншим чином, то ставлення до виконання завдання істотно змінюється на краще, а якість виконуваної роботи зростає. При цьому важливо психологічно налаштувати студента, довести йому, наскільки необхідна виконувана робота.

Іншим варіантом використання фактора корисності є активне застосування результатів роботи в професійній підготовці. Так, наприклад, якщо студент одержав завдання на дипломну (кваліфікаційну) роботу на молодших курсах, він може виконувати самостійні завдання з ряду дисциплін гуманітарного й соціально-економічного, природничо-наукового й загальпрофесійного циклів дисциплін, які потім стануть розділами його кваліфікаційної роботи.

2. Участь студентів у творчій діяльності. Це може бути участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській або методичній роботі, що проводиться на певній кафедрі.

3. Важливим мотиваційним фактором є інтенсивна педагогіка. Вона припускає використання в навчальному процесі активних методів, насамперед ігрового тренінгу, в основі якого лежать інноваційні й организаційно-діяльнісні ігри, у яких відбувається перехід від однобічних основних до багатобічних знань про об'єкт, його моделювання з виділенням провідних протиріч, а не просте набуття навички ухвалення рішення. Першим кроком такого підходу є ділові або ситуаційні форми занять, у тому числі з використанням ЕОМ.

4. Участь в олімпіадах з навчальних дисциплін, конкурсах науково-дослідних або прикладних робіт тощо.

5. Використання мотивуючих факторів контролю знань (накопичувальні оцінки, рейтинг, тести, нестандартні екзаменаційні процедури). Ці фактори за певних умов можуть викликати прагнення до змагання, що саме по собі є сильним мотиваційним фактором самовдосконалення студента.

6. Заохочення студентів за успіхи в навчанні і творчій діяльності (стипендії, преміювання, заохочувальні бали) і санкції за погане навчання. Наприклад, за роботу, здану раніше, можна проставляти підвищену оцінку, а в разі запізнення її знижувати.

7. Індивідуалізація завдань, виконуваних як в аудиторії, так і поза нею, постійне їх поновлення.

8. Мотиваційним фактором інтенсивної навчальної роботі, насамперед самостійної, є особистість викладача, котрий може бути прикладом для студента як професіонал, як творча особистість. Викладач може й повинен допомогти студентові розкрити власний творчий потенціал, визначати перспективи внутрішнього зростання.

9. Мотивація самостійної навчальної діяльності може бути посилена при використанні такої форми організації навчального процесу, як циклове навчання ("метод занурення"), що дозволяє інтенсифікувати вивчення матеріалу, оскільки скорочення інтервалу між заняттями з певної дисципліни вимагає постійної уваги до змісту курсу й зменшує ступінь забування. Різновидом цього виду занять є проведення багатогодинного практичного заняття, що охоплює кілька тем курсу і спрямовується на вирішення наскрізних завдань.

Основними видами мотивації самостійної роботи студентів є:

1. Зовнішня мотивація – залежність професійної кар'єри від результатів навчання у ВНЗ. На жаль, цей фактор нині спрацьовує недостатньо ефективно, в вирішення цього питання вбачаємо в недалекому майбутньому.

2. Внутрішню мотивацію – схильності студента, його здатність до навчання. Нею можна керувати в період довузівської підготовки шляхом використання тестів при виборі спеціальності, обґрунтування рекомендації при визначенні напрямку освіти тощо.

3. Процесуальну (навчальну) мотивацію, що виявляється в розумінні студентом корисності виконуваної роботи. Потрібне психологічне налаштування студента на важливість виконуваної роботи як у плані професійної підготовки, так і в плані розширення світогляду, ерудиції фахівця. Необхідно переконливо довести, що результати самостійної роботи (далі СР) допоможуть краще розуміти лекційний матеріал, виконувати лабораторні роботи тощо. Значний ефект має включення завдань на СР складовою частиною курсового чи дипломного проекту, причому це можна зробити на молодших курсах.

В цілому можливі два основні напрями побудови навчального процесу на основі самостійної роботи студентів. Перший – це збільшення ролі самостійної роботи в процесі аудиторних занять. Реалізація цього шляху вимагає від викладачів розробки методик і форм організації аудиторних занять, здатних забезпечити високий рівень самостійності студентів і поліпшення якості підготовки. Другий спрямований на підвищення активності студентів в усіх напрямках самостійної роботи в позааудиторний час, що пов’язане з цілим рядом труднощів. Насамперед це неготовність до неї як більшості студентів, так і викладачів, причому і в професійному, і в психологічному аспектах. Крім того, чинне інформаційне забезпечення навчального процесу недостатнє для ефективної організації самостійної роботи.

Основне завдання організації самостійної роботи студентів полягає у створенні психолого-дидактичних умов розвитку інтелектуальної ініціативи й мислення на різних заняттях. Основним принципом організації СРС повинне стати переведення студентів на індивідуальну роботу, тобто перехід від формального виконання завдань (при пасивній ролі студента) до пізнавальної активності з формуванням власної думки при вирішенні поставлених проблемних питань і завдань. Ціль СРС – навчити студента осмислено й самостійно працювати спочатку з навчальним матеріалом, а потім – з науковою інформацією, закласти основи самоорганізації й самовиховання, щоб прищепити вміння постійно підвищувати свою кваліфікацію. Вирішальна роль в організації СРС належить викладачеві, котрий повинен працювати не зі студентом "взагалі", а з конкретною особистістю, з її сильними й слабкими сторонами, індивідуальними здатностями й схильностями. Завдання викладача – побачити й розвити кращі якості студента як майбутнього фахівця високої кваліфікації. Щоб розвинути позитивне ставлення студентів до позааудиторної СР, треба на кожному її етапі роз'ясняти мету діяльності, контролювати розуміння її студентами, поступово формуючи в них уміння самостійної постановки завдання й вибору мети.

Основні характеристики СРС:

1. Психологічні умови успішності СРС. Насамперед це формування стійкого інтересу до обраної професії та методів оволодіння її особливостями, які залежать від наступних параметрів:

- взаємин між викладачами та студентами в освітньому процесі;

- рівнем складності завдань для самостійної роботи;

- включеністю студентів у формовання діяльності майбутньої професії.

2. Професійна орієнтація дисциплін.

3. Обмежений бюджет часу студента.

З позицій управлінського підходу до організації самостійної роботи студентів, управління самостійною роботою майбутніх фахівців ми розуміємо як цілеспрямовану діяльність викладачів, що забезпечує ефективне функціонування навчального процесу та розвиток суб’єктів управління, насамперед їх професійних здібностей.

Підготовка майбутніх спеціалістів при організації та управлінні самостійною роботою студентів стає ефективною за умови врахування викладачем функцій педагогічного управління цим процесом, серед яких ми визначили такі. організаційної, коригувальної та контролювальної. З іншого боку, в професійній діяльності викладача з організації самостійної роботи учнів, крім прямого управління, де об’єктом впливу є особистість, необхідно враховувати також принципи непрямого управління. Можна сказати, що чим більш досконалий і сприятливий клімат управління процесом самонавчання, тим ефективнішим є професійний розвиток майбутніх фахівців.

У традиційній системі освіти викладач вважається основним і найбільш компетентним носієм знань, до того ж і контролюючим суб’єктом пізнання, тоді як за нової парадигми освіти викладач більше виступає в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності, він стає компетентним консультантом і помічником студентів. Його професійні вміння спрямовуються не просто на контроль знань і вмінь, а на діагностику їх діяльності з метою надання своєчасної допомоги, сприяти уникненню труднощів кваліфікованими діями, які виникають у пізнанні і застосуванні знань. Ця роль значно складніша, ніж у традиційному навчанні, і вимагає більш високого ступеня педагогічної майстерності. Педагогічні технології організації і управління самостійною роботою студентів передбачають диференційований підхід з урахуванням рівня інтелектуального розвитку студентів, а також професійної і загальнотеоретичної підготовки, особистих можливостей і задатків.

У сучасній педагогічній літературі виділяють 4 різновиди самостійної діяльності у процесі навчання, кожна з яких відрізняється специфікою планування та постановкою мети, а саме:

- постановкою мети та планування діяльності за допомогою педагога;

- постановкою мети, що відбувається за допомогою педагога, планування роботи здійснюється суб’єктом навчання самостійно;

- постановкою мети та планування, що здійснюються суб’єктом навчання самостійно в межах поставленого педагогом завдання;

- робота здійснюється суб’єктом навчання з власної ініціативи: без допомоги педагога самостійно визначається зміст, мета, складається план роботи, що здійснюється самостійно.

Чим більше самостійності надається студенту, тим точніше треба визначити і довести до його відома той обсяг знань, який повинен засвоїтися з кожної теми навчального курсу. Для цього існують так звані тематичні бази знань, які включають перелік основних понять і положень, а також модель її засвоєння (репродуктивний, конструктивний чи творчій рівні). Модель засвоєння бази знань з теми повинна точно визначати, які з названих понять, теоретичних і практичних знань мають бути засвоєні на творчому, а які – на репродуктивному чи конструктивному рівнях. У кожній тематичній базі знань мають також передбачатися відповідні форми контролю.

На старших курсах відбувається усвідомлення студентами власних слабких і сильних сторін. Чим більше цікавого вбачатиме він у своїй діяльності, тим глибшим, стійкішим і позитивнішим буде ставлення до неї. Якщо студент не отримує повного задоволення від навчання, то він не зможе повністю віддаватися своїй майбутній роботі. Тому в процесі самостійної роботи на старших курсах необхідне формування мотиваційно-ціннісного ставлення майбутніх фахівців до своєї спеціальності, що забезпечуватиме високий рівень професіоналізму.

Як правило, студент не відразу може оцінити власні здібності й можливості. Тому процес самоорганізації навчальної діяльності (хоча й відносно) поділяється на періоди.

Перший (фундаментальний) спрямований на формування в студента навичок продуктивної діяльності й творчого мислення. У цей період необхідно приділяти серйозну увагу не тільки основам знань з багатьох дисциплін, але й насамперед методологічним аспектам певної науки, методиці вивчення відповідних дисциплін.

Другий період (спеціальний) – безпосереднє поглиблене вивчення спеціальних дисциплін, необхідних для майбутньої професійної діяльності студента. Передбачається, що вже в першому періоді самоорганізації навчальної діяльності завдяки введенню нових форм виявлення вузької професійної орієнтації студентів (тестування, науково-дослідної роботи, проведення ділових ігор з метою виявлення схильності до певних видів професійної діяльності) кожний з них обере те, що щонайкраще відповідає його схильностям. Отже, цей період призначається для складання кожним студентом інтегральної бази конкретної спеціальності. Це припускає чітке подання майбутньої спеціальності як певної системи, що складається з основних взаємозалежних елементів. Факультативні спецкурси з конкретних дисциплін повинні стати важливими складовими елементами другого періоду самоорганізації навчального процесу. Такі спецкурси евристичного характеру виявили б здатності студентів до теоретичної або практичної діяльності, стали вагомим аргументом на користь розвитку діалогічної форми навчання.

Третій період навчання – період практики. Оскільки практичні навички будуть прищеплюватися ще в перший період навчання, це насамперед період "відшліфовування" здобутих фундаментальних і спеціальних знань, що можливо досягти зусиллями студентських інформаційних бюро, які зможуть краще враховувати потреби студентів і запропонувати викладачам розробити спецкурси, які матимуть реальні виходи на практику й закріплюватимуть професійні навички студентів.

Технологія виконання самостійної роботи студентом багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміння конспектування, укладання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), які повинен виконати студент, де і яким чином він прозвітує про виконання завдань з самостійної роботи.

Оскільки визначене викладачем завдання студент виконує самостійно, плануючи свій час, місце та порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою.

Таким чином, ми можемо констатувати, що самостійна робота студентів – це спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, яка здійснюється без прямої допомоги викладача для досягнення конкретного результату.

Основними ознаками самостійної роботи студентів прийнято вважати:

- наявність пізнавального або практичного завдання, проблемного питання або завдання і особливого часу на їх виконання, вирішення;

- свідому самостійну активність студентів у процесі вирішення поставлених завдань;

- володіння навичками самостійної роботи;

- здійснення управління та самоврядування самостійною пізнавальною і практичною діяльністю студента.

Ключовим моментом самостійної роботи є пізнавальне або проблемне завдання. Саме його наявність обумовлює процес самостійної роботи, передбачає самостійне вирішення поставлених завдань, підготовку до самостійного виконання навчальних і професійних завдань. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь, навичок.

Основними функціями самостійної роботи студентів є пізнавальна, самостійна, прогностична, коригувальна та виховна.

Пізнавальна функція визначається засвоєнням студентом систематизованих знань з дисциплін. Самостійна функція – це формування вмінь і навиків, самостійного їх оновлення і творчого застосування. Прогностична функція є вмінням студента вчасно передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання. Коригувальна функція визначається вмінням вчасно коригувати свою діяльність. Виховна функція – це формування самостійності як риси характеру.

Зміна концептуальної основи й розширення функцій самостійної роботи студента не тільки призводить до збільшення обсягу її важливості, а й викликає зміни у стосунках між викладачем і студентом як рівноправними суб’єктами навчальної діяльності, тобто коригує всі психолого-педагогічні (організаційні, методичні) засоби забезпечення самостійної роботи студентів.

Усе це ставить вимоги до пошуків таких форм навчальної роботи у ВНЗ, коли допомога і контроль з боку викладача не пригнічуватимуть ініціативи студента, а привчатимуть його самостійно вирішувати питання організації, планування, контролю за своєю навчальною діяльністю, виховуватимуть самостійність як особисту рису характеру. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студент має навчитися виділяти пізнавальні завдання, добирати способи їх розв’язання, здійснювати операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.

У навчально-виховній роботі ВНЗ має домінувати орієнтація на процеси самоорганізації та самореалізації кожного студента.

В обгрунтованому Л. Онучак підході акцент у самостійній позааудиторній роботі робиться не стільки на самостійності дій студента, скільки на тому, що він самостійно визначає додаткову (до визначеної навчальним планом) мету. За умови такого розуміння сутності самостійної позааудиторної роботи головне завдання викладача зводиться вже не стільки до розробки предметів, з якими має працювати студент, скільки до створення необхідних умов його самоактуалізації, самореалізації студента як особистості, що дозволяє йому самому визначити додаткові навчальні цілі.

Отже, підготовка спеціалістів вищої кваліфікації має бути спрямована на формування здатності до самостійної творчої діяльності. Ця робота повинна мати систематичний, а не епізодичний характер, а це вимагає теоретичного обґрунтування педагогічних умов організації та стимулювання самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів освіти; вивчення видів самостійної роботи та методів її проведення; експериментальної перевірки системи педагогічних умов вдосконалення СРС; розробки методичних рекомендацій з організації СРС.

Таким чином, непряме педагогічне управління самостійною роботою студентів – засіб опосередкованої координації процесу їх професійного розвитку, що опосередковано впливає на особистість без жорсткої регламентуючої дії з наданням права вибору особистих стратегій поведінки, який реалізується на базі непрямих впливів, рефлексії та співтворчої взаємодії в процесі індивідуальної та групової самостійної творчої діяльності.

Організація самостійної роботи проходить у два етапи:

а) початкова організація, що передбачає безпосередню участь викладача в діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;

б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі викладача в процесі самостійного формування знань студентів.

В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначення обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їх самостійної роботи. Методичне забезпечення такої роботи студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технологією її наукової організації.

Для ефективності СРС необхідно виконати ряд умов:

1. Забезпечити правильне поєднання обсягів аудиторної та самостійної роботи.

2. Методично правильно організувати роботу студента в аудиторії й поза нею (застосування новітніх технологій організації самостійної пізнавальної, наукової та виробничої діяльності студентів, врахування специфіки вивчення навчальних дисциплін).

Крім цього, обов’язково мають бути чітко визначені:

- мета і завдання самостійної роботи;

- усвідомлене ставлення студентів до необхідності самостійної роботи;

- наявність обґрунтованого змісту і засобів здійснення самостійної роботи;

- розподіл студентів за рівнями на основі чинних відмінностей в особливостях і змісті самостійної навчально-пізнавальної діяльності, їх мотивації та умінні організовувати самостійну роботу;

- чітке уявлення кожним студентом того обсягу самостійних практичних робіт, який він повинен виконати за певний проміжок навчального часу (за семестр чи навчальний рік);

- ознайомлення студентів зі змістом передбачених для самостійної роботи практичних робіт;

- наявність зразків виконуваних практичних робіт і рекомендацій до їх виконання;

- знання вимог до оцінювання кожної роботи викладачем;

- можливість своєчасно отримати потрібну консультацію.

3. Забезпечення студента необхідними методичними матеріалами для перетворення процесу самостійної роботи на творчий процес.

4. Контроль за організацією й ходом самостійної роботи та заходи, що заохочують студента за її якісне виконання. Ця умова в тій або іншій формі повинна бути наявною на перших етапах, щоб контроль став не стільки адміністративним, скільки повноправною дидактичною умовою, що позитивно впливає на ефективність СРС в цілому.

Перша умова полягає в необхідності оптимального структурування навчального плану не тільки в сенсі послідовності вивчення окремих курсів, але й доцільного співвідношення аудиторної й самостійної роботи. Важливу роль тут відіграє правильне визначення трудомісткості різних видів самостійних робіт, зокрема курсових проектів, розрахунково-графічних робіт та інших завдань.

Друга умова – це методично раціональна організація роботи. Важливо поступово змінювати стосунки між студентом і викладачем. Якщо на перших курсах викладачеві властива активна творча позиція, а студент найчастіше просто йде за викладачем, то на старших курсах ця послідовність повинна деформуватись у бік спонукання студента працювати самостійно, активно прагнути самоосвіти. Виконання завдань самостійної роботи повинне вчити мислити, аналізувати, враховувати умови, ставити завдання, вирішувати проблеми, тобто процес самостійної роботи поступово повинен перетворюватися на творчий.

Третя умова – це забезпечення студента відповідною навчально-методичною літературою. Існуюча ситуація у вищій школі не дозволяє забезпечити студента необхідною літературою, виданою центральними видавництвами, тому з огляду на економічні умови й можливості поліграфічних баз варто рекомендувати в такому разі перехід на електронні видання лекційних матеріалів викладачів.

Отже, ми бачимо, що для організації самостійної роботи студентів згідно з вимогами Болонського процесу необхідні такі умови: оволодіння студентами вміннями та навичками самостійної навчальної діяльності; формування у студентів потреби та інтересу до самостійної роботи; врахування індивідуальних особливостей студентів у процесі визначення завдань для самостійної роботи; урахування групових особливостей студентів (рівень інтелектуального розвитку, провідний тип темпераменту, мотив навчальної діяльності тощо); розробка індивідуальних творчих завдань для самостійної роботи студентів над проблемними темами курсу і керівництво ними з боку викладача; створення необхідного методичного матеріалу для організації самостійної роботи студентів; грамотне керівництво самостійною роботою студентів і надання вчасної допомоги для усунення недоліків.

Дата добавления: 2014-11-29