Методичні рекомендації до самостійної роботи. Одним з основних прав та обов’язків людини і громадянина є конституційно закріплене право на працю, що дає можливість людині реалізувати себе як активного

Тема 1.5: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ.

Одним з основних прав та обов’язків людини і громадянина є конституційно закріплене право на працю, що дає можливість людині реалізувати себе як активного члена суспільства, розкрити творчий потенціал. Розпочати вивчення теми доцільно з ознайомлення з основними нормативними актами, що регулюють трудові відносини, головним серед яких є Кодекс законів про працю України, прийнятий 10 грудня1971 року (зі змінами та доповненнями).

Розглядаючи питання щодо законодавства про зайнятість та основні принципи державної політики у сфері зайнятості населення потрібно усвідомити, що право людей на працю й захист від безробіття встановлено міжнародними правовими актами. Важливу роль у правовому регулюванні зайнятості населення відіграють конвенції та рекомендації МОП, які встановлюють між народні стандарти у сфері зайнятості населення та працевлаштування.

В ході вивчення зазначеного питання зверніть увагу на нормативно-правове регулювання зайнятості безпосередньо в Україні. Запам’ятайте, що зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених КЗпП, за неможливості їх самостійного працевлаштування забезпечується відповідно до Конституції України, КЗпП, Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. зі змінами та доповненнями та іншими законодавчими актами України.

Закон, про який йдеться, - комплексний законодавчий акт, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпечення, а також трудового права. Кожна з перерахованих галузей права має свій предмет регулювання; цей Закон визначає правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р., розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові й організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Слід зазначити, що законодавство про зайнятість поширюється на іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Вивчення попередньої теми дає змогу з’ясувати і те, що соціально-партнерські угоди та колективні договори також установлюють норми щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.

Основні принципи державної політики у сфері зайнятості населення розглядайте як державні гарантії прав на вибір професії і виду діяльності визначені Законом України “Про зайнятість населення”.

Засвоєння принципів державної політики зайнятості населення здійснюйте у такій послідовності:

1). Забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб.

2). Сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць і умов для розвитку підприємництва.

3). Координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості.

4). Співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

5). Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Потребують належної уваги та засвоєння державні гарантії працездатному населенню у працездатному віці в Україні, які пропонуються до розгляду та використання в практичній трудовій діяльності:

- добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

- захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;

- безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи та працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

- компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу до іншої місцевості;

- виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах та організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

- безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

- виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

- зарахування до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;

- надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, раніше заявленим підприємствами, установами, організаціями.

Опанування знаннями щодо державних гарантій врегульованих законодавчими та нормативно-правовими актами України є підставами визначення окремих категорій населення у працездатному віці, яким надаються додаткові гарантії працевлаштування і які потребують соціального захисту та не можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці, а саме:

1). Жінкам, які мають дітей віком до шести років.

2). Одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.

3). Молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій робоче місце надається вперше, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і яких за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можна, як виняток, приймати на роботу.

4). Особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років).

5). Особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Належному засвоєнню матеріалу першого питання даної теми сприятиме розгляд таких понять як броня, квота робочих місць, скорочення чисельності або штату працівників, відмова у прийомі на роботу громадян в межах встановленої броні та відповідальність підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності за вчинення дій, які не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Підсумковим етапом вивчення першого питання даної теми є засвоєння гарантій реалізації права громадян на працю які і є гарантіями зайнятості відповідно до вимог ст.5-1 КЗпП України.

Розгляд другого питання теми почніть з визначення поняття “зайнятість”, яке розглядайте як діяльність громадян, пов’язану із задоволенням особистих та суспільних потреб, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі, що законодавчо закріплено ст.1 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. зі змінами та доповненнями.

Вивчення даного питання тісно пов’язано з Основним Законом нашої держави, а саме ст. 43 Конституції України згідно якої кожен громадянин має право на працю, яка дає можливість заробляти йому на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах, розберіться саме які це громадяни та якими видами діяльності вони займаються.

Опанування поняттям “зайнятість” надасть змогу зробити висновки про те, що зайнятість означає фактичну реалізацію права на працю; громадяни реалізують своє право на працю у різних формах зайнятості. Термін “зайняті” значно ширший від терміну “працівники”, так як зайнятість на умовах трудового договору - лише одна із форм зайнятості.

Поряд з терміном “зайняте населення” законодавством визначається поняття “безробітні”, а також зміст його правового статусу. Правовий статус безробітного включає основні права й обов’язки та їх гарантії. Вам необхідно знати, що безробітними визнаються:

- тільки працездатні за віком і станом здоров’я громадяни, які не мають роботи й заробітку, інших передбачених законодавством доходів;

- зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

- готові і здатні приступити до підходящої роботи.

Наряду з цим, чинне законодавство України визначає категорії громадян, які не можуть бути визнані безробітними:

- віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);

- які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

- які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу;

- які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Якості вивчення питання, що розглядається, сприятиме опанування знаннями про те, що у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Реєстрація громадян провадиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Систематизація вищезазначеної інформації та ознайомлення з положеннями ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” надасть можливість зробити висновки про те, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові й здатні приступити до підходящої роботи.

Потрібно запам’ятати, що порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості врегульовується ст.ст. 28-30 Закону України “Про зайнятість населення ” та визначається Кабінетом Міністрів України (“Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578).

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації добирається підходяща робота.

Поняття “підходяща робота” для різних категорій громадян, які звертаються щодо працевлаштування до державної служби зайнятості, неоднозначне, його законодавче врегулювання відбувається згідно ст. 7 Закону України “Про зайнятість населення”.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості, де він проживає.

Зауважимо, що заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала на попередній роботі, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній галузі за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Належної уваги та детального засвоєння потребує третє питання даної теми пов’язане з розглядом правового регулювання вивільнення та працевлаштування громадян.

Вважається за доцільне, розгляд правового регулювання вивільнення працівників розпочати зі звернення до Кодексу Законів про працю України.

Необхідно звернути увагу на те, що згідно п.1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках:

- ліквідації підприємства, установи, організації;

- здійснення заходів щодо скорочення чисельності або штату працівників.

Також потрібно усвідомити, що роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення консультується з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення (ст. 49-4 КЗпП).

Порядок вивільнення працівників, який законодавчо врегульований ст.ст. 40, 42, 44, 49-2 КЗпП, пропонується розглядати як проведення певних дій у такій послідовності:

1). Про майбутнє вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше як за два місяці.

2). У разі змін в організації виробництва й праці при вивільненні працівників враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

3). Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва й праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

4). У разі відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник на свій розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно

5). Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про майбутнє вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

6). Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій самій чи іншій місцевості за його фахом, спеціальністю, кваліфікацією, а за її відсутності – добирає іншу роботу з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб.

7). При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, навчатися нової професії (спеціальності) з подальшим наданням йому роботи.

8). Звільнення з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, допускається, якщо працівника, за його згодою, неможливо перевести на іншу роботу.

9). Не допускається звільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП в період його тимчасової непрацездатності, а також тоді, коли він перебуває у відпустці. Це правило не поширюється в разі повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пропонується запам’ятати, що в разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Наступне питання стосується правового регулювання працевлаштування громадян. Розгляд даного питання вважається за доцільне розпочати з визначення державної політики зайнятості в Україні. З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць, інші заходи, визначені насамперед ст.ст. 13-17 Закону України “Про зайнятість населення”.

Зміст права на забезпечення зайнятості та працевлаштування передбачає певні права громадян, а саме:

1). Право громадян на проведення державної політики зайнятості.

2). Право на оскарження дій працівників служби зайнятості.

3). Право громадян на вибір місця роботи.

4). Право громадян на працевлаштування.

5). Право громадян на професійну діяльність за кордоном.

6). Право громадян на професійну консультацію, підготовку.

7). Право громадян на перепідготовку й одержання інформації у сфері зайнятості.

8). Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості.

Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування вужче, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Опанувавши вищезазначені положення, поняття “працевлаштування” слід визначати як систему організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення трудової зайнятості населення, а також процес пошуку підходящої роботи, підготовка до неї та влаштування на цю роботу.

Питання для самоконтролю.

1. Якими законодавчими та нормативно-правовими актами врегульовується законодавство про зайнятість?

2. Які основні принципи державної політики у сфері зайнятості населення Ви знаєте?

3. Що гарантує держава працездатному населенню у працездатному віці в Україні?

4. Які категорії зайнятого населення встановлює законодавство?

5. Які додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій працівників Ви знаєте?

6. Що називають бронею робочих місць за робітничими професіями?

7. Як Ви розумієте поняття “квота робочих місць”?

8. Надайте визначення поняття “зайнятість”.

9. Надайте визначення поняття “безробітні”.

10. Надайте визначення поняття “підходяща робота”.

11. Назвіть порядок вивільнення працівників?

12. Надайте визначення поняття “працевлаштування”.

13. В чому полягає зміст права на забезпечення зайнятості та працевлаштування?

14. Яким чином врегульовується правова організація працевлаштування.

15. Якими законодавчими та нормативно-правовими актами врегульовано встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян?

16. В чому полягає право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості?

17. Як Ви розумієте право громадян на оскарження дій працівників служби зайнятості?

18. Які права та обов’язки встановлено для підприємств, установ та організацій у сфері зайнятості?

19. Яким чином врегульовано встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання?

20. Які види зайнятості не пов’язані з укладанням трудового договору?

Література.

Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Законодавство України про працю: Нормативні акти / упорядник і науковий редактор В. Вакуленко - К., 1999. - Т. 1-3.

1. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. - К., 2000.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Упоряд. О. П. Товстенко; Наук. ред. Е. Ф. Демський. - К., 2000.

3. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 28 січня 2005 року - К.: Форум, 2005. – 168 с.

4. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. (зі змінами та доповненнями).

5. Європейська соціальна хартія (переглянута 1996 р.).

6. Конвенція МОП “Про безробіття” № 2 (1919 р.), ратифікована Постановою Верховної Ради України від 04.02.94.

7. Конвенція МОП “Про сприяння зайнятості й захист від безробіття” № 168 (1988 р.).

8. Конвенція МОП “ Про приватні агентства зайнятості” № 181 (1997 р.)

9. Конвенція МОП “Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 (1999 р.).

10. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р. (із змінами; ст. Ст.. 17, 20, 36, 45).

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положень щодо застосування Закону України “Про зайнятість населення” від 27 квітня 1998 р. № 578.

12. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження заходів щодо здійснення політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу, вдосконалення системи надання допомоги безробітним та їх професійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів громадських робіт” від 2 серпня 2000 р. № 306-р.

13. Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 08.07.99 № 113/247.

14. Положення “Про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

15. Положення “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

16. Положення “Про порядок надання Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації”, затверджене спільним наказом Мінпраці України, Міносвіти України від 13 лютого 2001 р. № 53/59.

17. Закон України “Про основи соціальної захищеності в Україні” від 21 березня 1991 р. (ст. 19).

18. Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314.

19. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.

20. Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затверджене наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 р. № 79.

21. //www.liga.kiev.ua; //www.rada.gov.ua

Основна:

22. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003.

23. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

24. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 2002.

25. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: “Істина”, 2005.

26. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. - Харків, 2001.

27. Трудове право України: Курс лекцій. / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. - К.: МАУП, 2003.

Дата добавления: 2014-12-07