Схоластика в Середні віки

Основні поняття і терміни

М. Кузанський про людину. Вплив на світогляд вченьМ. Коперніка, Дж. Бруно і Г. Галілея.

Західноєвропейська філософія епохи Відродження (ХV-ХVІ ст.). Характерні риси Відродження. Антропоцентризм світогляду цього періоду.

Схоластика в Середні віки.

ТЕМА 2.3. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

Теоцентризм, схоластика, антропоцентризм, апологетика, гуманізм, провіденціалізм, пантеїзм, утопія, макіавеллізм.

Рекомендована література:

[1] с. 40-49; [2] с. 163-176; [3] с. 100-124.

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-ХІV ст.). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грець, "теос" бог).

Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. IV ст.) приве­ло до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті i починає формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія (богослов'я) підно­ситься за цих умов на рівень найголовнішого знання, якому підпорядкову­ються всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена "служницею богослов'я", і за допомогою свого раціонального апарату вона повинна була утверджувати основні положення християнства.

Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцент-ризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і переда­ється Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючо­го. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.

По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує iдея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя від­криває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілес­ну істоту.

На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в мораль­но-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існу­ють в світі між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святіс­тю. З однієї сторони, людина - вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина - створіння, в якому "сидить" диявол.

Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індиві­дуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистос­ті. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя.

По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріхов­ний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

Схоластика (від грецького "схола" школа) це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастир­ських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християн­ського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вва­жалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звід­ти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на Формальну логіку Арістотеля. З виникненням се­редньовічних університетів схоластика досягає вершин свого розвитку (XII-XIV ст.).

Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсалiї (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питан­ня про існування універсаліїв середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами — номіналізмом і реалізмом.

Номіналізм (від лат. ім'я, назва) - напрям, який вважав, що ре­ально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Найвидатнішими представниками є Росцелін, Дуне Скот, У. Оккам.

Представники реалізму, продовжуючи лінію Платона, твердили, що універсалiї є не відображенням предметів і явищ, а iснують реально як певні духовні сутності поза одиничними речами і незалежно від них і складають субстанцію речей. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім її породження - одиничні люди.

Дата добавления: 2014-12-07