Загальна характеристика діалектики

Основні поняття і терміни

Специфіка релігійної свідомості.

Форми суспільної свідомості. ЇЇ виникнення і розвиток.

Проблема свідомості в філософії.

Модифікації діалектики в сучасних філософських доктринах.

Закони діалектики

Загальна характеристика діалектики.

ТЕМА 3.2. ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ. СВІДОМІСТЬ.

Агностицизм, відчуття, діалектика, метафізика, інтуїція, категорії діалектики, закони діалектики, кількісні зміни, якісні зміни, єдність та боротьба протилежностей, самоусвідомлення, над свідомість, свідомість, суспільна свідомість, ідеологія, штучний інтелект.

Рекомендована література:

[1] с.122-125; 136-138; [2] с. 243-264; [3] с. 225-268.

Вперше термін „діалектика” застосував Сократ, маючи на увазі мистецтво діалогу, спрямоване на досягнення істини шляхом зіткнення різних думок. Платон розглядав діалектику як процес розділення понять на види і об’єднання їх у більш загальні поняття, „роди”. Гегель розширив розуміння діалектики, висунув її за межі думки, побачив зіткнення і об’єднання протилежностей у самій дійсності, в історії, культурі. У марксистській філософській традиції діалектика визначалась як вчення про всебічний зв’язок і розвиток, здійснюване через боротьбу протилежних початків. У сучасних поняттях діалектики практично відсутнє розуміння її як вчення про розвиток. Домінує уявлення про діалектику як форму осмислення полярностей, протилежностей пронизуючих наше життя, свідомість, історію.

Філософське осмислення взаємозв’язку людини і світу потребує поряд з відповідями на питання, що таке людина і що таке світ? Які підвалини їх існування, розв’язання проблеми про змінність і стійкість природного та соціального буття і самої людини. Ця проблема є світоглядною, оскільки виступає одним із фундаментальних принципів, котрі визначають відношення людини до дійсності.

В ході розвитку філософської думки людства склалися два основних типи розуміння світу: діалектичний і догматичні (метафізичний). При ме­тафізичному тлумаченні світу розвиток не заперечується, але він розуміється переважно як кількісні зміни предметів та явищ або ж як повторення раз і на­завжди укорінених у бутті і незмінних в якісному плані форм. Однією з ознак догматичного способу мислення є те, що він недостатньо враховує взаємодію і взаємозв’язок явищ. Цьому стилю мислення властиві розпадання, розмежу­вання окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного, та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в догматизмі відобража­ються лише безпосередні, зовнішньо-очевидні взаємозв’язки, тоді як глибин­ні, внутрішні залишаються поза увагою.

Отже, догматизм (метафізика) це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або вкрай спрощено розглядаються взаємозв’язки і взаємодії явищ і предметів, а процес розвитку тлумачиться як кі­лькісне збільшення або зменшення об’єктів без їх якісної зміни.

Діалектична концепція світу і діалектичний спосіб мислення протиле­жні метафізичному.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Мислити діалектично означає: бачити явище або предмет в його цілісності, взаємозв’язку з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, притаманних даному явищу, в постійному розвитку.

Слід застерегти від спрощеного уявлення про діалектичний метод мис­лення як про „єдино правильний” спосіб мислення всупереч догматичному методу. Вони виконують різні, але взаємодоповнюючі функції.

Діалектика активізується щоразу, коли у філософії виникають пробле­ми вибору напрямків філософських пошуків, виникнення нових, нестандарт­них ідей. Діалектика ефективна в ситуаціях плинності, мінливості, руху і роз­витку.

Догматичний метод активізується тоді, коли перед філософією поста­ють проблеми необхідності систематизації, упорядкування матеріалу.

Варто пам’ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, не всякого руху, а лише однієї форми змін – розвитку.

Рух - це спосіб існування матерії, в найзагальнішому плані будь-яка зміна. Поняття розвитку має інший зміст. Розвиток - це така спрямована і за­кономірна зміна матеріальних і духовних об’єктів, внаслідок якої виникає новий стан об’єкту, що виявляється у трансформації його складу, структури і функцій. Розвиток є лише там, де відбуваються якісні перетворення, тоді як рух можливий і без них; розвиток відбувається внаслідок дії переважно своїх внутрішніх джерел, тоді як рух можливий і під дією виключно зовнішніх фа­кторів; розвиток має свою внутрішню спрямованість, тоді як рух здійснюєть­ся переважно в просторово-структурних формах. Отже, діалектика є вчення про всебічні зв’язки і розвиток.

У філософській думці ХІХ-ХХ ст. переважає в цілому діалектичне ро­зуміння людини, світу, та відношення між ними. Проте, в значній частині фі­лософських вчень діалектика розглядається як така теорія розвитку дійсності і стиль мислення, яка охоплює лише деякі окремі сфери світу, а не буття в ці­лому. При такому підході діалектика виступає не як універсальний спосіб ро­зуміння людини і світу людського буття, а в якості лише часткового, окремого елементу світорозуміння, можливість застосування якої обмежена лише окремими галузями буття. Серед таких „благодійних” сфер застосуван­ня діалектичного мислення виділяються такі:

по-перше, сфера „екзистенції”, індивідуального людського існування, що розуміється як абсолютна уні­кальність, неповторність (екзистенціалізм, теологічна діалектика);

по-друге, галузь історії, яка розуміється як специфічно людське буття, повністю віді­рване і незалежне від природи (екзистенціалізм);

по-третє, це сфера соціаль­ності, яка витлумачується як сукупність відношень людини до природи, але так, що природа стає чимось невловимим і одночасно простим відбитком со­ціальних відносин (соціоцентрична діалектика неомарксизму);

по-четверте, це сфера міфу, який постає або як специфічно людський спосіб самопереживання індивідуального буття, або ж як єдино можливий спосіб вияву фунда­ментальної суперечності цього ж життя, яке не осягається ніякими.раціональними засобами („філософія життя”, фрейдизм).

Діалектика є певною теоретичною системою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.

Принципи - це загальні та універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Прин­ципи діалектики надають її змісту характер єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.

У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль належить принципу зв’язку і принципу розвитку.

Принцип розвитку у загальному плані можна сформулювати так: якби не поєднувалися в процесі якісних змін об’єктів прогресивні і регресивні змі­ни, будь-який об’єкт обов’язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку, або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. За­вдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмис­лення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього.

Принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості. Світ є надзвичайно різноманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв’язок і відношення до інших предметів. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через відношення і зв’язок з іншими утвореннями. Отже, кожен об’єкт знаходиться у закономірному зв’язку з іншими і бере участь у взаємо­дії з іншими об’єктами.

Зв’язок - це така форма відношення, коли зміна од­ного предмета чи явища передбачає зміну іншого. Не існує об'єктів, які б іс­нували поза будь-якими зв’язками і взаємодією. Саме в урахуванні всебічно­го взаємозв'язку і взаємодії об’єктів між собою і полягає одна із найсуттєві­ших ознак діалектики та зміст принципу зв'язку.

Дата добавления: 2014-12-07