Специфіка релігійної свідомості

Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових, релігійних тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.

Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Нема жодного народу в світі, який би не мав своєї міфологічної системи. Міфологія є своєрідним началом людської духовності, в синкретич­ному, нерозчленованому вигляді вона містила зародок всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З розподілом праці на матеріальну і ду­ховну (що відбулося в період становлення класового суспільства) сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, ми­стецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука. Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірно­стей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю її є істина. Наука має теоретичний і емпі­ричний (експериментально-досвідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально зроблену систему наукових методів пізнання і до­ведення знань. Основною цінністю художнього відношення до дійсності є краса як символічне-чуттєве відображення реаль­ності, як прояв доцільності і досконалості певного явища, його відповідності ідеалу, як відповідність художньої форми змісту. Професійною формою есте­тичної свідомості і певним соціальними інститутом є мистецтво.

Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.

Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридич­ний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. ІІравова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні від­носини, виходячи з сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і до­триманням відповідних обов'язків.

Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші з точки зору держави стосунки. Решта суспіль­них відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуала­ми, громадською думкою, які частково входять в мораль), моральна свідо­мість є сумою правил суспільне схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм - вимог, яких повинна дотримуватися лю­дина згідно з суспільним і власним усвідомленням добра і зла. Вимоги мора­лі не мають підтвердження в певних установах чи закладах, вони підтриму­ються громадською думкою, владою звичаїв, усталеними нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства - це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу со­ціального обов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, сферою суспільної необхідності. Моральність, що заснована не на зовнішніх вимогах суспільства, а на внутрішніх чинниках - совісті, співпереживанні, на власно­му усвідомленні добра і зла, - є проявом людської свободи.

С дещо спільне між філософією і релігійною свідомістю. І релігія, і фі­лософія спрямовані на усвідомлення фактичних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини з світовим універсумом. Але здій­снюються ці цілі різними способами, різними шляхами. Так, філософія є тео­ретичним, поняттєвим міркуванням над проблемами сенсу людського існу­вання. Це наближує її до науки. Але на відміну від науки, філософія слугує не лише цілям теоретичного пізнання, а, насамперед, цілям людського само­визначення в світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання І усвідомлення істини, як особистісне осягнення смислів і значень існуючого, шляхів твор­чого саморозвитку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичні шляхи для осягнення і здобуття сенсу жит­тя. Вона дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності, для досягнення безсмертя, має свої специфічні форми усвідомлення і пере­живання єднання людини і світу.

Дата добавления: 2014-12-07